5) на порядок денний були поставлені нові права меншин, оскільки рішуче настроєна меншість може заблокувати нововведення;

  6) виникнення і розповсюдження організацій, що Т. Кун визначив як парадигму змін, Друкер назвав розвитком "соціальної екології", їх генетична функція – застосування менеджменту та інновацій для всіх сфер життя людини. Це творчий підхід до дійсності, руйнування відсталого старого, яке супроводжується дестабілізацією, в той час як суспільство, громада, сім´я намагаються будь-що законсервувати старе.

  Теорія "третьої хвилі" і "зрушення влади" А. Тоффлера Вона розроблялася автором у 90 –х роках, коли електронна технологія вже утвердилась у вигляді персональних комп´ютерів і величезних інформаційних мереж. У працях цих років А. Тоффлер повністю змінює свій підхід, підкреслюючи позитивні результати розвитку НТР. Центральною частиною книги "Третя хвиля" (1980) став аналіз процесу одночасного розвитку людини як виробника! як споживача у результаті розвитку інтелектуальних технологій і можливостей територіальної деконцентрації масової інтелектуальної праці, розвитку домашньої праці спеціалістів, об´єднаних у колективи системами електронного зв´язку (теорія "електронного котеджу"). Змінюються всі шість "цивілізаційних принципів":

  1) індивідуалізація і дестандартизація змінюють характер виробництва, збуту, споживання, ідей і переконань, типів поведінки, форми сім´ї і т.п.;

  2) децентралізація змінює характер менеджменту, політичного життя і соціальних відносин;

  3) відродження дрібного бізнесу перебудовує всі уявлення людей про прекрасне і достойне;

  4) індивідуалізація умов праці надає свободу творчості робітнику і споживачу;

  5) територіальна розосередженість;

  6) різноманітність організаційних форм діяльності людини (у тому числі і форм сім´ї) створюють принципово нове середовище виробничої діяльності і соціального життя людей.

  Причини усіх цих змін кореняться у принципово новому типові технології (яка відповідає соціальним і екологічним критеріям), у величезному прискоренні темпу змін, у високому рівні інноваційності й у пануванні вищої якості. Все вірно, але це був уже другий у XX ст. переворот «цивілізаційних принципів». Перший «начорно» завершився у США до 1947 p., коли основним показником багатства нації став масовий і культурний попит домашніх господарств і безповоротно пішло в минуле панування «індустрії димних труб».

  Тоффлер робить висновок, що попередню економічну детермінацію діяльності людей змінює орієнтація на новий рівень потреб – забезпечення фізичного і духовного комфорту, тобто детермінація соціальна. Проте у 1970 р. і, навіть, у 1980 р. матеріальне виробництво він вважав основною галуззю створення багатства. Економіка майбутнього – це «пост-сервісна економіка», експериментальне виробництво, а її основні галузі – виробництво електронної техніки, космічні програми, використання глибин океанів, біоіндустрія. Майбутнє – це суперіндустріалізація, тобто продукт величезних капіталів і «адаптованих» ТНК. У 1990 р. це уявлення коригується таким чином:

  1) основне багатство втрачає матеріальну форму. По мірі розвитку сервісної та інформаційної економіки знання – це вже «символічний капітал», невичерпний і загальнодоступний;

  2) основний метод створення багатства – «суперсимволічна система», що грунтується на застосуванні інтелекту та інформаційних технологій. На зміну владі капіталу прийшла влада знань;

  3) інформаційні технології дозволяють здешевити продукцію гнучкого дрібносерійного виробництва (яке йде на зміну масового), але потребують значних дослідницьких робіт і висококваліфікованих кадрів;

  4) втілення знань у виробничих процесах – це галузь наростаючих зіткнень між корпораціями-гігантами, але успіх останніх залежить від розвитку ініціативи, надання простору для самостійних рішень дрібних децентралізованих колективів, від розвитку «підприємницької економіки» всередині корпорацій, які пристосувалися;

  5) засобом обміну стають не металеві або паперові гроші, а гроші електронні, тобто інформація, закладена у кредитних картках. Кредит, який надають приватні компанії, підриває владу банків;

  6) новий тип робітника – це ініціативна людина творчої праці, знання якої (тобто його засоби виробництва. –Авт.) дають йому змогу приймати рішення. Його споживання органічно зв´язане з інтелектуальними, виробничими інтересами. Це – активне споживання, яке перетворює вільний час у працю саморозвитку в домашніх господарствах;

  7) чисельність пролетаріату (людей фізичної праці. –Авт.) різко скорочується. Люди поступово оволодівають знаннями і за умови безперервної підготовки стають «когнітаріатом» («золоті комірці»). Конторські і торгові службовці – це робітники рутинної праці, яка принижує і отуплює («білі комірці»), тобто – продукт індустріалізму, який ще зберігається;

  8) успіх на ринку диференційованих і демасифіційованих товарів і послуг, необхідних новому споживачеві, викликає жорстку боротьбу за контроль над інформацією і діючими стандартами;

  9) нова економічна система розвивається і на локальному рівні домашніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку. Виникає глобальний виробничий процес створення суспільного багатства, який зустрічає нерозуміння і жорсткий опір націоналістів, що захищають старі форми виробництва. Це зіткнення буде загострюватися.

  Аналіз економічної галузі («техносфери») тісно зв´язаний з висновками Тоффлера про кардинальні зміни у «соціосфері», у «владній структурі» і в «інфосфері». У цілому він створив яскраву картину кардинально нової і стійкої соціальної системи, яка виникає у результаті глибокої соціальної революції, пережитої американським суспільством. У центрі цієї картини правомірно опинилась творча праця, проте її внутрішнє протиріччя, яке відбивається на всіх сторонах життєдіяльності суспільства, ще не розглядається.

  Теорія мегатенденцій  Дж. Несбіта і П. Абурден Вона викладена авторами у 1990 р., звернула  на себе увагу систематизацією тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990 – 2000 pp. Разом з тим, виявилась і помилковість окремих прогнозів, зумовлених уявленнями про «безхмарний» розвиток якісно нових технологій, економічних, соціальних і політичних відносин.

  1. Передбачувана авторами мегатенденція глобального економічного буму у 90-ті роки зіткнулася з серйозними економічними труднощами у Західній Європі і в Японії. Перехід до інформаційних технологій став для них менш болісним, ніж для США у 70 – 80-ті роки, проте ціна переходу до ринку у Східній Європі виявилася вищою. Економіка дійсно стала більш важливою, ніж ідеологія, а дефіцит сировини і ресурсів не проявився. Але процес глобальної інформатизації більшість країн лише зачепив.

  2. Мегатенденція розвитку нового гібрида, отриманого від «схрещування» соціалізму з ринковою економікою, поки що реалізувалася не стільки у Східній Європі (де перехідний період до ринку виявився важким початком процесів НТР), скільки у Китаї. Тут соціалізм дійсно радикально трансформувався перед лицем реальної загрози загибелі. Проте замість заміни пріоритету держави пріоритетом індивіда і переходу до інформаційного суспільства, тут відбувається лише перший етап НТР – становлення масового потоково-конвеєрного виробництва. В економічно лідируючих країнах умови життя трудящих поліпшувалися водночас з процесом приватизації.

  3. Мегатенденція відродження мистецтв і переоцінка змісту життя у цих умовах розвивалася зовсім не так благополучно, хоч роль вільного часу у житті людей зросла істотно.

  4. Космополітизація сфери споживання і стилю життя тривала, проте зміцнилась і зустрічна тенденція – посилення національних рис міжнародного міста. Посилився опір національних культур процесу космополітизації.

  5. Мегатенденція приватизації дійсно охопила економіку майже 100 країн, викликаючи колапс ідей кейнсіанства і кооперативізації. Але «панування загального добробуту» виявилось більш стійким, ніж передбачали автори.

  6. Докорінні зміни геополітичної ситуації на користь Далекосхідної Азії відбувалися, незважаючи на «збій» економіки Японії. Проте в основі цього процесу лежали не стільки капіталовкладення у людські ресурси (тобто у розвиток сфери послуг. – Авт.), скільки промисловий розвиток на базі потоково-конвеєрних технологій.

  7. Мегатенденція залучення жінок в економічне і політичне життя тривала. Але вона підживлювалася не лише процесом подолання малоосвіченості, бідності і нужденності. Ще більшу роль відігравало наростання неза-доволених потреб сім´ї і розуміння дискримінаційного характеру відносин.

  8. Прихід біології як провідної галузі знань на зміну фізиці. Ця ідея, незважаючи на ряд проривів у біології, для розуміння великомасштабних процесів розвитку виробництва і суспільства виявилась у 90-х роках таким самим «інформаційним бумом», яким була теорія автоматизації у 50 – 60-ті роки. Соціальні та етичні наслідки біологізації стануть актуальними для маси людей у третьому тисячолітті.

  9. Підйом нетрадиційних релігійно-політичних течій (і зниження авторитету традиційних конфесій, особливо протестантизму) поки що важко оцінити. Проте ряд скандалів, спровокованих поведінкою проповідників «нових релігій», і ріст моральних стандартів населення у зв´язку з розвитком сім´ї створили могутню «противагу» цій тенденції.

  10. Тріумф індивідуальності та особистої відповідальності над тоталітаризмом і цінностями колективізму дійсно проявився у багатьох сферах життєдіяльності людей і у багатьох регіонах. Економіка, соціальне життя, мораль і політика відчули масове вторгнення «нової індивідуальності», роль спілок, створених на основі добровільного об´єднання індивідів. Це дійсно вірно передбачена авторами кардинальна риса інформаційного суспільства, що виникає.

  У 90-ті роки критика НТР в основному «перемістилась» у галузі екології, моралі і прав людини (особливо у зв´язку з проблемами вторгнення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР прийшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її розвитку і 2) інноваційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорій трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали протилежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР. Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивались у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. їм протистояв гуманістично-демократичний підхід, зв´язаний з кейнсіанством та інституціоналістськими традиціями макроаналізу, у працях Дж. Гелбрейта, У. Ростоу, Р. Арона, Д. Белла та ін. У цілому можна сказати, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного І соціально-політичного розвитку суспільства і людства у XX ст., націлений на активізацію людей і раціоналізацію їх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштовхуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження і практичні дії людей, їх прояв значною мірою має ще пережити й економіка України.