У ранніх працях Мюрдаль заклав фундамент того напряму, який пізніше отримав назву шведської (стокгольмської) школи макроеконо-міки. Він пропонував активізувати фіскальну політику для подолання Великої депресії. Мюрдаль висловився за покриття дефіциту, який утворився під час кризи і депресії, відповідними бюджетними надлишками під час підйому, який іде за депресією. Фактично стокгольмська школа, активність якої значною мірою забезпечувалася діяльністю Мюрдаля, мала пріоритет у розробці моделі макроекономічної політики ще до того, як вийшла у світ книга Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості…» (1936).

  Ідея економічного планування

  У післявоєнний період Мюрдаль займається дослідженням проблем, які пов´язані з основними тенденціями розвитку сучасного світу. Будучи представником урядової комісії, він підкреслював небезпеку порушення збалансованості світових ринків. Мюрдаль пропонував уряду Швеції ввести систему планування. Він виділяв такі категорії, як «програма» і «передбачення». Під «програмою» він розумів передбачуваний або намічений план дій, анід «передбаченням» – прогнозування майбутніх подій. у свій час він прогнозував стабільність планової економіки і виступав за розширення торгівлі із країнами Східного блоку.

  У 1951 році вчений публікує статтю «Тенденція до економічного планування», де твердить, що економічне планування поступово перетворилося на визнану основу економічної політики промислове розвинених країн. При поясненні тенденції до планування вчений надає великого значення зростанню рівня об´єднань. Виникають також особливі ситуації, які стимулюють спроби у напрямі планування. Найбільш значущими серед них були війни і необхідність повоєнної відбудови господарства. Випробування, подібні структурним кризам, також посилюють потребу в плануванні. Однак, як зазначає Г. Мюрдаль, подібні ситуації можуть прискорити процес розвитку, що так чи інакше вже почався.

  Концепція міжнародної економічної інтеграції

  Робота в комісії примусила Мюрдаля багато розмірковувати щодо питань міжнародних економічних відносин. У цей час він пише працю «Економічна теорія і слаборозвинені країни» (1957). У 1956 році виходить його найбільш відоме дослідження «Світова економіка. Проблеми і перспективи», в якому він дає теоретичне обгрунтування і практичні рекомендації щодо зміцнення економічних зв´язків між розвиненими країнами і державами, що розвиваються, з метою згладити конфлікт між ними. У цій книзі вчений пише, що процес національної інтеграції викликає дедалі нагальнішу потребу в міжнародній інтеграції, але водночас значною мірою посилює труднощі її здійснення. Це – одна з основних суперечностей, яка закладена фактично в усій сучасній економічній політиці країн світу.

  У книзі «Світова економіка…» шведський економіст шукає відповіді на питання: куди ми йдемо? З цією метою він досліджує основні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин і з´ясовує можливість їх зміни. Мюрдаль відмічає, що у сучасній світовій економіці відбулися серйозні зміни, пов´язані із розпадом колоніальної системи. «Світ 1913 року подібно Афінам часів Перікла, – пише він, – являє собою багато в чому зразкову цивілізацію, якщо забути про той факт, що він не допускав до своїх благ більшу частину людства». Можливість подолання світових конфліктів Мюрдаль шукає на шляху економічної інтеграції у національному і міжнародному масштабах.

  Згідно з визначенням Г. Мюрдаля, «економічна інтеграція» – це здійснення старого ідеалу рівності можливостей, проголошеного Заходом (високорозвинене господарство, яке раціонально організоване і свідомо регульоване суспільством). У промислове розвинених країнах, на його думку, досягнутий високий ступінь національної інтеграції. Це відбулося внаслідок втручання держави в економічне життя. Проте всесвітня економічна інтеграція відсутня. Більше того, пише автор, національна інтеграція у розвинених країнах призвела до посилення «міжнародної дезінтеграції", основним виявленням якої є ріст економічної нерівності між індустріальне розвиненими і слаборозвиненими країнами.

  На думку Мюрдаля, міжнародна економічна інтеграція можлива, якщо буде створений "базис міжнародної солідарності". Автор вважає, що міжнародні економічні зв´язки мають і можуть регулюватися засобами політики. Відсутність свідомого регулювання неминуче потягне за собою подальше поглиблення дезінтеграції і, навіть, може спричинити світовий конфлікт.

  Концепція міжнародної економічної інтеграції Мюрдаля грунтується на аналізі кумулятивного причинного зв´язку. В його основі "лежить існування такої взаємозалежності всіх факторів у соціальній системі, при котрій будь-які зміни якогось фактора викликають зміни інших факторів. Завдяки процесу взаємодії вся система отримує імпульс до руху в напрямі початкової зміни, але чомусь заходить значно далі". На протилежність теорії рівноваги, яка передбачає, що відповідні сили незмінно повертають систему до стану спокою, принцип кумулятивного розвитку висуває на перший план такі процеси, які розпочавшись, створюють умови для подальшого розвитку.

  Ідеал Г. Мюрдаля – повне об´єднання всіх народів земної кулі. Він сподівається, що ці ідеї втіляться у наступному столітті. При цьому вчений не вважає необхідним змінювати основи суспільного устрою, форми власності. Він вірить у можливість досягнення свого ідеалу при збереженні приватної власності, якщо економічна діяльність розумно регулюватиметься державою.

  Г. Мюрдаль зробив істотний внесок у розробку пояснювальних концепцій розвитку просторових структур, виникнення регіональних проблем. У праці «Економічна теорія і слаборозвинені країни» він у рамках широкого дослідження питань економічного розвитку «з прицілом» на проблеми країн, що розвиваються, торкнувся і питань нерівномірності регіонального розвитку. Широко відомою стала запропонована ним теза: «Вільна гра ринкових сил, звичайно, веде до поглиблення, а не до вирівнювання міжнародних відмінностей». На думку вченого, дія ринкових сил зумовлює концентрацію зростаючих галузей в деяких районах. Цей процес поступово набуває кумулятивного (нагромаджувального.– Авт.) характеру, сприяючи подальшій концентрації в цих районах приватних інвестицій. До речі, ним уперше в 1944 році був сформульований згаданий принцип «кумулятивної причинності».

  Принципи нової теорії розвитку

  У1962 році Г. Мюрдаль видає книгу «Швеція і Західна Європа» (у співавторстві), а в 1968 році – тритомник «Азіатська драма. Дослідження про бідність народів». Ці праці, які містять методологічні розділи, присвячені проблемам слаборозвинених країн і міжнародним економічним відносинам. У них він теоретично обгрунтував необхідність інтеграції, засобом досягнення якої має стати «підтягування» економічних потенціалів країн, що розвивають-

  ся, до рівня високорозвинених держав. Це, на його думку, дозволить згладити суперечності та стабілізувати систему світового господарства.

  Згідно з його концепцією, всі біди слаборозвинених країн зумовлені, головним чином, пануванням архаїчних, застарілих інститутів і світоглядів, які прогнозують усю систему соціального, економічного і духовного життя. Мюрдаль критикує численні теорії «економічного росту», проголошуючи принцип «автоматичної зміни» суспільного життя народів у процесі техніко-економічної модернізації господарства. З точки зору автора «Азіатської драми…», для всіх верств населення Південної Азії характерна відсутність почуття відповідальності за дотримання елементарної трудової дисципліни, акуратності і пунктуальності. Все ще сильні повір´я, відсутня швидка реакція на все нове і пристосування до нього. Не розвинуто бажання експериментувати, честолюбство, винахідливість, ініціатива. У психології населення переважає покірність перед владою, низька здатність населення до колективних дій. Все це паралізує техніко-економічну модернізацію, знижує її результативність і, як наслідок, веде до збільшення розриву у рівні життя країн передових і відсталих.

  Мюрдаль вважав, що вирішальне значення для успішного технічного й економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів. Лише здійснюючи одночасно і паралельно з техніко-економічною модернізацією заходи щодо викорінювання застарілого світогляду, який панує у психології народу, можна досягти успіху. Він намагався довести, що лише глибокі реформи у сфері контролю над ростом населення, розподілом придатних для обробітку земель, а також у галузі медицини та освіти можуть зумовити швидкий економічний розвиток країн Південної Азії і сприяти розв´язанню гострих соціальних проблем регіону.

  Оцінюючи роль політичних інститутів з точки зору їх участі у цьому процесі, автор дійшов висновку, що «м´який уряд» для країн цього регіону надто слабкий, щоб перебороти те, що він називає «кумулятивними силами бідності».

  Таким чином, Мюрдаль намагається на основі широкого фактичного матеріалу розробити принципи нової, як він називає, «пробної теорії» розвитку і визначення співвідношення факторів, які забезпечують ліквідацію відсталості шляхом переходу до всебічного прогресу. Висновки та оцінки Мюрдаля дали привід назвати його «бадьорим песимістом», маючи на увазі поєднання у його ідеях традицій лібералізму XX ст. і соціалістичних теорій з надто песимістичними оцінками сучасного розвитку. Разом з тим, ідея свідомого «соціального контролю» над економікою, яка характерна для всього інституціально-соціологічного напряму, була перенесена не лише на національний, але й на планетарний рівень.

  Криза державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки викликала нову хвилю інтересу до неокласичних економічних теорій, в тому числі – до теорії економічного циклу. Нині найбільш впливовою є монетаристська теорія циклу. Монетаристи закріплюють за грошовою системою вирішальну роль у функціонуванні всього національного господарства. Подібне однобічне пояснення причини циклічного розвитку економіки не задовольняє багатьох західних економістів, викликає широку хвилю критики.

  Г. Мюрдаль у своїх наукових дослідженнях велику увагу приділяє теорії грошей. Зроблений ним всебічний аналіз підвів його до думки, що кількісна теорія грошей, на якій грунтується монетаристська теорія циклу, є "грубою". Вона виключає багато економічних факторів і тому є "неправильною". Це свідчить про те, що він розумів: грошовий сектор в економіці не є автономним. Насамперед всі економічні сфери тісно переплетені та взаємозв´язані, підпорядковуються дії об´єктивних законів виробництва.