Вже зазначалось, що успішність здійснення муніципальної інвестиційної політики значно залежить від зусиль органів місцевого самоврядування щодо формування сприятливих умов для інвестування та економічного розвитку. В першу чергу це стосується місцевого бізнесу, з яким необхідно не тільки налагоджувати співпрацю, але узгоджувати напрями економічної активності відповідно до стратегічних пріоритетів розвитку громади. Звичайно, подібна співпраця може здійснюватись лише в межах, визначених чинним законодавством, однак досвід українських міст доводить реалістичність і ефективність зазначеного підходу.

Кращий досвід [2, с. 18]

Хоча в Іллічівську (Одеська обл.) є кілька містоутворюючих підприємств — морський торговельний порт, судноремонтний завод, — добробут мешканців залежить від розвитку малого підприємництва. Незмінний протягом багатьох років мер Валерій Хмельнюк та його команда постійно шукають управлінські новації для розвитку місцевого бізнесу. На початку 1990 років, коли практично зупинилися великі підприємства, міськвиконком оголосив конкурс на започаткування городянами власного бізнесу з безкоштовним виділенням земельних ділянок переможцям. Такими було визнано сімнадцять осіб, які згодом стали “локомотивами” місцевої економіки. За кожним з них для оперативного вирішення проблем був закріплений працівник міськвиконкому, який щотижня на апаратних нарадах у мера звітував про стан справ у “підшефного”.

Наступним важливим етапом розвитку підприємництва в Іллічівську став експеримент зі спеціальними торговельними патентами: підприємець одноразово сплачував до міського бюджету певну суму за заняття певним видом діяльності, а натомість звільнявся від ведення звітності та обліку, а також перевірок контролюючими органами. Така спрощена система роботи малого бізнесу сприяла різкому росту числа підприємців та збільшенню відповідних доходів міського бюджету у кілька разів.

Інформація про сприятливе ставлення влади Іллічівська до місцевого бізнесу поширилася по Україні та за її межами, що полегшило пошук зовнішніх інвесторів. Результатом роботи місцевої влади зі створення сприятливого інвестиційного клімату стали 90,4 млн. дол. інвестицій (1357 дол. на одного мешканця), вкладені в 45 місцевих підприємств, упорядкована міська інфраструктура та третє місце в рейтингу соціально-економічного розвитку середніх (50–100 тис. населення) міст України.

Поняття інвестиційного іміджу не ідентичне інвестиційному клімату. Можна вважати, що інвестиційний імідж — це відображення реального інвестиційного клімату території в уяві економічних суб’єктів. Відтак всі здобутки місцевої політики з підтримки інвестиційної діяльності повинні бути достатньо репрезентовані, навіть прорекламовані з метою найширшої поінформованості як громади, так і бізнесу.

Основна мета іміджевої кампанії — створення та поширення в суспільній свідомості позитивного образу міста. Основними засобами політики формування позитивного іміджу є комунікаційні заходи, що дозволяють продемонструвати відкритість міста для контактів та переконатись в суттєвості її конкурентних переваг [4].

Розрізняють такі чотири аспекти іміджу [7, с. 13]:

• дзеркальний імідж (як ми бачимо себе);
• реальний імідж (як інші бачать нас);
• бажаний імідж (як ми хочемо, щоб інші бачили нас);
• оптимальний імідж (враховуючи всі недоліки і той імідж, якого можна досягнути).

Для потенційного інвестора важливо побачити в місті можливості реалізації власних економічних інтересів.

Інвестиційний імідж є спрощенням інвестиційного клімату, який включає можливості території (інвестиційний потенціал) та умови діяльності (інвестиційний ризик). Найбільш важливими для оцінки інвестиційного потенціалу регіону виявляються наступні чинники:

• виробничий (накопичений потенціал та сукупний результат господарської діяльності);
• споживчий (купівельна спроможність населення регіону);
• ресурсно-сировинний (забезпеченість основними видами природних ресурсів);
• інфраструктурний (розташування регіону та інфраструктурна облаштованість);
• рекреаційний (наявність можливостей для туризму та відпочинку);
• інтелектуальний (освітній рівень населення);
• інноваційний (рівень науково-технічного розвитку економіки регіону).

Крім цього, необхідно виділити такі інвестиційні ризики:

• економічний (тенденції розвитку, структура економіки регіону);
• корупційний / регуляторний (поширеність корупції, адміністративні зловживання);
• політичний (поляризація політичних уподобань населення);
• соціальний (рівень соціальної напруги);
• екологічний (рівень забруднення навколишнього середовища в регіоні);
• кримінальний (рівень злочинності в регіоні).

Як показує практика, найбільший внесок у формування інвестиційного потенціалу вносять фактори, що формуються десятиліттями: економічний потенціал, інфраструктурне освоєння території та інтелектуальний потенціал населення. Натомість, величина ризиків може змінюватися (як правило, в сторону збільшення) моментально [7] .