90% прямих іноземних інвестицій в світовій економіці здійснюється через транснаціональні корпорації (ТНК). Сумарні зарубіжні інвестиції ТНК в наш час відіграють суттєвішу роль, ніж торгівля. Формами вивозу капіталу є прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш суттєвими є прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трильйони доларів США. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів країн, що приймають капітал, з метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок зарубіжних інвестицій США, наприклад, отримують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди [9].

В українських регіонах значна увага в організації інвестиційного процесу приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування — соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних проектів. Оскільки світогляд значної частини населення був сформований в період планової економічної системи та декларованої загальнонародної власності на засоби виробництва, сприйняття пересічним українцем представника великого бізнесу є неоднозначним. Більше того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Так, в числі найбільших небезпек — загроза національному товаровиробникові. З огляду на низьку конкурентноздатність більшості українських сфер економічної діяльності, входження на галузеві ринки потужних іноземних конкурентів дійсно складає загрозу витіснення місцевого товаровиробника. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.

Узагальнення світового досвіду співпраці з транснаціональним капіталом дозволяє виокремити чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних інвестицій [5, с. 122]:

Фактори позитивного впливу:

• позитивний демонстраційний ефект;
• мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту;
• пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог;
• конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх;
• програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці;
• бюджетні надходження.

Фактори негативного впливу:

• послаблення конкурентних позицій місцевих товаровиробників;
• структурне безробіття через конкуренцію з підприємством з іноземними інвестиціями;
• залежність від іноземних інвесторів;
• репатріація прибутків;
• погіршення екологічної ситуації;
• посилення монополістичних тенденцій на ринках;
• конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних інвесторів;
• сприяння переміщенню ресурсів за кордон;
• поглиблення соціальної диференціації.

Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання.