Потреба в покращанні інвестиційного клімату країни та її регіонів є цілком об’єктивною. Однак, незважаючи на значну кількість публікацій з даної проблематики, розширення спектра презентаційних заходів на рівні регіональної влади, суттєвого позитивного зрушення в інвестиційній діяльності в країні не спостерігається. Основною причиною цього залишається несистемність як обґрунтування пропонованих заходів, так і практичних дій щодо їх реалізації.

В Україні спостерігається посилення інвестиційних ризиків. Суттєві обмеження інвестиційної активності в країні закладаються саме на рівні загальнодержавної економічної політики. Найбільш вагомими для інвесторами стали: мораторій на дію пільгових умов економічної діяльності в СЕЗ та ТПР, методологічна невизначеність та нечіткість здійснення реприватизації, запровадження податку на додану вартість на прямі інвестиції у статутний капітал тощо.

Аналіз інвестиційно-привабливих галузей, які завдяки своїй експортній орієнтації значною мірою забезпечили зростання української економіки у попередні періоди, засвідчує наступні пріоритети — металургійна, гірничодобувна промисловість, машинобудування. Так, в структурі експорту українських товарів в 2004 р. 77,2% припадає на мінеральні продукти, продукцію хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, недорогоцінні метали та вироби з них, транспортні засоби та шляхове обладнання, механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання тощо [14, с. 143].

Щодо світових тенденцій, така експортна та виробнича орієнтація української економіки не є перспективною, вона консервує технологічну відсталість та посилює ресурсомісткість валового внутрішнього продукту. Результати традиційного рейтингу 500 найбільших компаній, що проводиться британською Financial Times, визначили світових лідерів, що демонструють найвищу інвестиційну привабливість — банківський бізнес, видобуток нафти та газу, послуги зв’язку, фармацевтика і біотехнології, комп’ютери, ІТ-технології [4].

Ці факти вимагають перегляду, а вірніше, — однозначності загальнодержавної стратегії економічного розвитку Україні та регіональних стратегій на основі обмеженої кількості конкурентоспроможних технологій. Світовий досвід підтверджує результативність державної політики економічного зростання при зосередженні на двох-трьох пріоритетних напрямах для концентрації ресурсів за наявності конкурентних переваг для їх розвитку.

Інвестиційний паспорт — документ з інформацією про регіон, здатною зацікавити потенційного інвестора. Практика складання інвестиційних паспортів в Україні далека від досконалості, оскільки часто обмежується компіляцією наявної на певний період часу інформації про місто чи регіон, підібраною різними структурними підрозділами міськвиконкому чи облдержадміністрації. На наш погляд, інвестиційний паспорт території — логічна складова та інструмент інвестиційної політики на місцевому та регіональному рівні, а тому логіка і структура його наповнення повинні бути ув’язані із цілями та задачами, а також ресурсними передумовами регіонального економічного розвитку (рис. 4.2).

Ступінь реалізації стратегії розвитку території в інвестиційних проектах, спрямованих на задоволення потреб населення, значною мірою визначається місцевими інституціональними умовами, а відтак перебуває у прямій залежності від ефективності регіонального управління.

Рисунок 4.2. Інвестиційна політика на регіональному рівні

Складання інвестиційних паспортів міст та регіонів України в переважній більшості відбувається за схемою, запропонованою Кабінетом Міністрів України та розміщеній на урядовому сайті [17], яка відображена в таблиці 4.5.

Таблиця 4.5.

Структура інвестиційного паспорту області  

Аналіз запропонованих згідно вищенаведеної схеми інвестиційних паспортів областей та міст України дозволяє зробити такі загальні висновки. Дана структура інвестиційного паспорту не зовсім відповідає цільовому призначенню — бути корисною для потенційного інвестора. Так, у загальній характеристиці областей, як правило, подається детальна інформація про історію, культуру населення області, що не має безпосереднього відношення до інвестиційних потреб території. Усі розділи щодо наповнення досить деталізовані, однак при цьому інформація, корисна для інвестора, має бути конкретною та лаконічною. Оскільки, останні наукові, соціологічні дослідження доводять посилення значимості споживчого фактора для економічного розвитку і, зокрема, для здійснення зарубіжних інвестицій, — найважливішим аспектом в інвестиційному паспорті (зокрема в розділах 2.2 — 2.7) є маркетинговий аналіз потенційного споживчого (внутрішньо- та міжрегіонального) ринку та визначення його кількісних показників.

Найбільший ефект має порівняння територіальних показників із середніми по країні та обов’язково — в динаміці за кілька останніх років (наприклад, починаючи з 2000 р. — початку економічного зростання в Україні). Зовсім зайвою є інформація, наприклад “Основні показники роботи каналізацій (окремих каналізаційних мереж) по містах і районах Дніпропетровської області у 2002 році”. Наведені в інвестиційному паспорті дані найкраще сприймаються у графічній формі. Очевидно недоцільною є деталізація розділу “Соціальні питання”, оскільки показовою для інвестора може бути хіба що ситуація на ринку житла.

Особливо негативно сприймається констатація в інвестиційних паспортах наявності проблем, що свідчить про некомпетентність авторів документа та нерозуміння справжньої мотивації інвестора в отриманні прибутку, а не вирішенні окремих соціальних, екологічних, інших проблем території (наприклад, про стан захворюваності на СНІД та цукровий діабет в м. Києві та заходи щодо виконання Програми Президента з їх подолання). Якщо є потреба у вирішенні певної проблеми території, в інвестиційному паспорті вона повинна бути сформульована у вигляді інвестиційної пропозиції та бути підкріплена конкретними заходами місцевої влади, зацікавленої у її вирішенні.

Бажаним для ефективного просування інвестиційного паспорта території є принаймні двомовний його формат, що містить професійний, а не аматорський переклад інформації. Одним із найсуттєвіших недоліків існуючих інвестиційних паспортів регіонів та міст України є нерегулярність поновлення їх інформації. Так, значна кількість паспортів були складені в 2002 р., навіть за даними 9 місяців, і з того часу не змінювалась. Такий підхід свідчить про незацікавленість та непрофесіоналізм відповідних владних структур у здійсненні системної інвестиційної політики.

Інвестиційні паспорти регіонів та міст як інструмент здійснення системної інвестиційної політики потребують постійного удосконалення. Врахування зауважень щодо їх змістовного наповнення дозволить підвищити ефективність цього засобу управління розвитком території.

Успішна місцева інвестиційна політика починається з аналізу інвестиційних можливостей громади — потенціалу бюджетного фінансування, потреб у залученні приватних інвесторів. Ці та багато інших питань є предметом Стратегічного плану міста.

Стратегічне планування розвитку міста — це діяльність представників всіх основних верств громади, націлена на визначення стратегічних та оперативних цілей розвитку та логічної послідовності дій щодо їх досягнення. Воно слугує основою для затвердження річного бюджету міста та щорічного плану соціально-економічного розвитку.

Бюджетні інвестиції на місцевому рівні здійснюються у таких формах: капітальні видатки (видатки розвитку) місцевого бюджету, бюджетне фінансування державних цільових програм, інвестиційні витрати бюджетів розвитку.

Бюджет розвитку є складовою місцевого бюджету, тобто це доходи та витрати місцевого бюджету, які утворюються та використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку відповідної території. Бюджет розвитку є фактором прискорення економічного та соціального зростання, однак в сучасних українських реаліях його можливості використовуються недостатньо.

Для ефективного залучення приватних інвесторів до роботи в територіальній громаді, місцевою владою встановлюються інвестиційні пріоритети, що відповідають конкурентним перевагам території та узгоджені із Стратегічним планом громади. Інвестиційна карта є додатковим інструментом реалізації прозорої та зваженої інвестиційної політики. Для реалізації в територіальній громаді інвестиційні проекти повинні пройти процедуру відбору відповідно до затверджених критеріїв.