Питання пріоритетів та шляхів розвитку громади в числі багатьох інших належить до компетенції місцевої влади. В період розбудови соціальної ринкової економіки в Україні відбулись значні зрушення в напрямку децентралізації влади та розширення прав органів місцевого самоврядування як виразників інтересів територіальної громади. Більшість питань регіонального та місцевого економічного розвитку перебувають у компетенції місцевої влади та вирішуються на місцях, що відповідає принципам Європейської Хартії місцевого самоврядування. Разом з тим залишається нерозв’язаною значна кількість проблем, зокрема фінансових, без вирішення яких довгостроковий соціально-ефективний розвиток територіальних громад неможливий.

Однією з основоположних засад регіональної політики є відродження принципів комплексного соціально-економічного розвитку. Від спрощеного трактування комплексності за централізованої економічної системи як досягнення оптимальної структури, економічно обґрунтованих масштабів виробництва в кожній з галузей у відповідності з наявними в регіоні природними та економічними передумовами і потребами народного господарства [7, с. 67] необхідно перейти до нового змістовного наповнення зазначеного принципу. В основі сучасного трактування комплексності — збалансованість ресурсного забезпечення, потенціалу регіону з економічним розвитком та підвищенням якості життя населення регіону.

До компетенції регіональної та місцевої влади закономірно переходять функції планування та прогнозування соціально-економічного розвитку відповідних територій. Якщо за часів планово-централізованої економіки планування розвитку території здійснювалось союзними чи республіканськими структурами, то за сучасних умов регіони повинні самостійно, з урахуванням інтересів населення відповідної території, визначати економічні перспективи та управляти економічним розвитком. На жаль, сьогодні переважають стихійність та різний рівень інтенсивності опанування новими функціями регіональною владою. В числі причин такої ситуації варто відзначити:

• відсутність єдиної загальнодержавної стратегії та тактики децентралізації управління;
• брак відповідних професійних знань та досвідчених фахівців з економічного розвитку в регіонах;
• низький рівень досвіду регіонального управління в умовах ринкової економіки тощо.

В багатьох українських містах та регіонах планування економічного розвитку здійснюється лише на короткостроковий період, як правило, на один рік. Перелік проблем, які вирішуються річним планом соціально-економічного розвитку регіону, обмежується поточними, такими, що вирішують нагальні потреби життєзабезпечення населення.

Дієвою альтернативою зазначеного виду планування є поширення досвіду розвинутих країн США та Західної Європи щодо стратегічного планування розвитку територіальних громад. Злет стратегічного планування в цих країнах прийшовся на середину 60-х рр. ХХ ст. і був обумовлений не тільки зростанням рівня складності систем управління та зв’язків між ними, прискоренням науково-технічного прогресу, але й сприйняття позитивного досвіду управління соціально-економічними процесами в тодішніх соціалістичних країнах. Зміна методології довгострокового планування розвитку в напрямку максимально можливого залучення громади, дозволила створити дієвий механізм управління територіальним розвитком. У країнах Центральної та Східної Європи, СНД та Балтії поширення стратегічного планування розвитку міст прийшлося на середину 1990-х рр., частково завдяки міжнародним програмам сприяння розвитку демократії, частково — за ініціативи наукової громадськості, прогресивних представників органів місцевої влади.

Стратегічне планування розвитку міста — це діяльність представників всіх основних верств громади задля визначення стратегічних та оперативних цілей розвитку та логічної послідовності дій щодо їх досягнення. Воно слугує основою для затвердження річного бюджету міста та щорічного плану соціально-економічного розвитку.

Ідеологія стратегічного планування полягає у взаємодії наукового обґрунтування та широкого наукового обговорення шляхів розвитку міста, що дозволяє поєднати довгострокову перспективу розвитку, поточне управління та вирішення нагальних завдань. Стратегічне планування розвитку міста сприяє вирішенню значної кількості проблем: забезпеченню необхідного рівня соціально-економічної стабільності, сприянню розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, створенню якісно нових робочих місць, покращенню життєвих стандартів.

Громада будь-якого міста України має право обирати власну долю. Останнім часом процес стратегічного планування як ефективний інструмент такого самовизначення застосовується все частіше. При цьому в Україні стратегічне планування відбувається за різними методиками, що мають походження, зокрема, з США та Польщі. Існує вже певний український досвід, що поєднує в собі найкращі риси різноманітних іноземних методик. Власне кажучи, будь-який алгоритм стратегічного планування має багато спільних рис, він добре відомий фахівцям [11], [12]. Що ж стосується інструментів реалізації обраних громадами стратегій розвитку, у кожного міста є свої, подекуди унікальні, засоби.

Кращий досвід [12]

При активній участі і співробітництві з недержавними організаціями і представниками бізнесу в місті було розроблено і у 2002 році затверджено Стратегічний план економічного розвитку міста “Вознесенськ 2010”. Загальне бачення мешканцями майбутнього міста: “Місто з розвиненою економікою, високим рівнем життя, екологічне чисте, безпечне, привабливе для інвесторів та молоді”.

Головні Стратегічні пріоритети розвитку міста відповідають раніше прийнятому Статуту міста та мають посилений соціальний акцент:

Ретельний аналіз місцевих можливостей та перешкод дозволив вірно визначити базові ресурси, на яких планувалось будувати модель економічного розвитку міста:

1. Промисловий потенціал з високими показниками динаміки розвитку у поєднанні з трудовими ресурсами міста, з високим кваліфікаційним рівнем. Зокрема, виробництво валового внутрішнього продукту підприємствами Вознесенська в 2003 році склало 52 млн. дол. США, або 6,3% від загального обласного виробництва, при цьому обсяг виробництва на душу населення склав 1262 дол. США, що удвічі більше середнього показника по країні.

2. Рекреаційні ресурси міста та туристичний потенціал.

Сприяти використанню такого потенціалу мала наявність достатніх водних та мінерально-сировинних ресурсів у поєднанні з розвиненою транспортною інфраструктурою.

Таким чином, планувався розвиток міста, заснований на діючому виробництві, підприємництві та використанні потенціалу навколишнього середовища.

Механізм стратегічного планування, що поширюється в регіонах та містах України, дозволяє реалізувати принципово новий підхід до планування та управління економічного розвитку. Основні принципові особливості його — відображення та реалізація інтересів територіальної громади, всебічний та системний підхід до вирішення проблем розвитку, варіантність та етапність. Кваліфіковано розроблений Стратегічний план розвитку міста може бути розрахований на 10–30 років. Він не є чітко детермінованим і може змінюватись зусиллями постійно діючої робочої групи залежно від зміни обставин, факторів розвитку тощо. Разом з тим, така точка зору не є загальновизнаною. В період суспільно-економічної трансформації активність та направленість реалізації стратегічних планів міст, регіонів часто обмежується термінами владних повноважень керівництва відповідних суб’єктів регіональної економіки. В такому випадку є сенс формувати стратегічний план на міжвиборчий період. В контексті його реалізації важливо те, що економічний поступ території здійснюватиметься не всупереч, а із врахуванням позиції конкретної територіальної громади і задля її користі.