Бюджетний підхід та грошові потоки

З метою моделювання інвестиційний проект розглядається в часовому розрізі. Період, що аналізується, розбивається на декілька рівних проміжків — інтервалів планування. Для кожного інтервалу планування складаються бюджети — кошториси надходжень і платежів, що відображають всі операції в певному часовому проміжку. Сальдо такого бюджету — різниця між надходженнями і платежами — це є грошовий потік інвестиційного проекту на даному інтервалі планування [2].

Якщо всі складові інвестиційного проекту будуть виражені в грошовому вимірі, ми отримаємо ряд значень грошових потоків, що описують процес здійснення інвестиційного проекту. Грошовий потік інвестиційного проекту включає такі основні елементи:

• виручка від реалізації продукції;
• інвестиційні витрати;
• виробничі витрати;
• податки.

Прибуток і амортизація

Як правило, прибуток розраховується як різниця між доходами, отриманими від реалізації продукції й послуг на заданому часовому інтервалі, і витратами, пов’язаними з цією діяльністю. Отриманню прибутку передує відшкодування початкових капіталовкладень, що визначається терміном “амортизація”. У випадку вкладання коштів у позаоборотні активи, цю функцію виконують амортизаційні відрахування. Таким чином, обґрунтування основних вимог до проекту в сфері реальних інвестицій, будується на розрахунку сум амортизаційних відрахувань і прибутку в межах установленого часового горизонту. Ця сума складе сумарний грошовий потік операційного періоду [2].

Технічно завдання інвестиційного аналізу полягає у визначенні того, якою буде сума грошових потоків наростаючим підсумком на кінець визначеного горизонту дослідження.

Подальше моделювання інвестиційного проекту полягає в аналізі доцільності використання інвестиційного капіталу для отримання визначеної суми грошових потоків. Аналіз базується на фундаментальному економічному припущенні, що вартість грошової одиниці з часом зменшується. Тобто реальна вартість номінальної суми запланованих грошових потоків інвестиційного проекту буде нижчою від вартості такої ж суми коштів на момент початку проекту. У розрахунках, пов’язаних зі зміною вартості грошей з часом, використовуються методи нарощування та дисконтування. Спосіб оцінки вартості капіталу залежить від мети розрахунків. Зокрема, це може бути визначення суми винагороди кредитору за наданий у борг капітал або оцінка зниження майбутньої вартості капіталу, інвестованого у проект на певний час.

Вартість капіталу і процентні ставки

Вартість капіталу — це норма прибутку, що визначає цінність розпорядження капіталом протягом певного періоду часу. В найпростішому випадку, коли одна із сторін (продавець, позикодавець, кредитор) передає право на розпорядження капіталом іншій стороні (покупцеві, позичальникові), вартість капіталу виражається у формі процентної ставки. Розмір процентної ставки визначається на основі аналізу ринкових умов (тобто наявності альтернативних варіантів використання капіталу) та ступеню ризику даного варіанту. Важливою складовою ринкової вартості капіталу є інфляція. При виконанні розрахунків у постійних цінах інфляційна складова із величини процентної ставки може бути виключена.

В загальному випадку кількісне значення процентної ставки відповідає частці основного боргу, що повинна бути виплачена по закінченні розрахункового періоду.

Важливою складовою вартості капіталу є ступінь ризику. Саме через різноманітність ризику, пов’язаного з різноманітними формами, напрямками і термінами використання капіталу, на ринку капіталів в кожний момент часу можуть спостерігатись різноманітні оцінки його вартості.

Нарощування та дисконтування

Розрахунок майбутньої цінності (“future value”) початкової грошової суми називається нарощуванням, тобто збільшенням з часом суми боргу при заданій процентній ставці:

 

де F — майбутня цінність грошової суми;

P — сучасна цінність (початкова величина) грошової суми;

r — процентна ставка (в десятинному виразі);

N — число періодів нарахування процентів.

 

Методи дисконтування використовуються у випадку необхідності співставлення величин грошових надходжень і виплат, розділених в часі.

Дисконтуванням називається операція розрахунку сучасної цінності (англійський термін “present value” може перекладатись як “дійсна цінність”, “приведена вартість”) грошових сум, що належать до майбутніх періодів часу.

 

(2)

де F — майбутня цінність грошової суми;

P — сучасна цінність (початкова величина) грошової суми;

r — процентна ставка (в десятинному виразі);

N — число періодів нарахування процентів.

 

Економічний аналіз проекту завершується визначенням доцільності використання інвестиційного капіталу. Ключовий показник ефективності інвестицій — чиста сучасна цінністьабо чиста теперішня вартість (NPV) — це сума всіх грошових потоків (надходжень і платежів), що виникають протягом періоду, що розглядається, приведених (перерахованих) на один момент часу, яким, як правило, вважається момент початку здійснення інвестицій [2]:

 

де для року t:

В t — доходи проекту;

C t — витрати на реалізацію проекту; C t = інвестиції (І) + поточні витрати + податки;

r dis — ставка дисконту.

 

Таким чином, процентна ставка, що використовується у формулі розрахунку сучасної цінності, не відрізняється від звичайної ставки, що відображає вартість капіталу. При використанні методів дисконтування ця ставка, однак, називається ставкою дисконтування (можливі варіанти: “ставка порівняння”, “бар’єрна ставка”, “норма дисконту”, “коефіцієнт приведення”). Вибір ставки дисконтування залежить від існуючого (очікуваного, мінімального або альтернативного) рівня дохідності капіталу. Від вибору ставки дисконтування значно залежить якісна оцінка ефективності інвестиційного проекту.