Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні до сьогодні характеризується певною нечіткістю; існують деякі розбіжності у формулюванні основних категорій та понять. Так, згідно ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” [1], “інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект”.

Подібне трактування категорії “інвестиція” міститься і в Законі України “Про режим іноземного інвестування” [3]: іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;

В Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зазначено, що іноземні інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб’єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект. В даному випадку об’єкт інвестування чітко не вказується.

В Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти чи майно. На відміну від всіх попередніх визначень, інвестицією пропонується вважати господарську операцію, що зовсім не узгоджується із поширеною практикою та додає суперечливості існуючому законодавчому забезпеченню інвестиційної діяльності.

Як слушно зазначає В.П. Письмак [10], інвестиція — це капітал, призначений для використання в інвестиційній діяльності (діяльності розвитку) через здійснення множини господарських операцій. Інвестиція — це капітал, призначений для вкладання в розвиток моделі, наявність його передбачає виконання певних дій. Капітал є створеною в попередньому обороті цінністю, яка вилучається із наявного обороту, відчужується від капіталу, що його створив, та залучається до нових оборотів.

В цілому, зазначені трактування основного терміну ілюструють доволі прагматичний підхід до потенційного інвестора з боку української держави. Зрозуміло, що досягнення соціального ефекту є основною з пріоритетних цілей державної економічної політики, однак для інвестора чи не єдиною метою його діяльності є отримання прибутку. Цей факт необхідно чітко усвідомлювати на всіх владних рівнях, оскільки від цього значною мірою залежить формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні.