Етнічна релігія автохтонного населення України має кількатисячолітню історію, старшу від християнства приблизно на 7 тисяч років. Українське язичництво означає власне етнічну релігію українців. 

      Формування язичницького світогляду Предків слов´ян, в тому числі й Предків українського народу, припадає на час переходу індоєвропейської людності до протонеоліту.

      Періодизацію розвитку язичництва в Україні можна розглядати як кілька великих епох у житті й світогляді автохтонного населення території України. Пропонуємо таку схему, складену на основі попередніх досліджень М. Чмихова, застосовану щодо території України (назви періодів умовні - Г. Л.)

      1. Доба Великої Богині Матері (Досварожа епоха) - кам´яний вік з груповим або нестійким парним шлюбом, панівна роль жінки. Культ Рожаниць, Матері-Землі. Закон Прави (ведійська Рита) як гармонія всезагальної рівності, уявлення про Зодіак (приблизно VI-IV тис. до н. е.) - етнічні спільноти пелазгів, трипільців.

      2. Доба Сварога - Бога-Отця, утвердження віку металу та моногамної сім´ї; формування уявлень про душу, Права як гармонія рівних, але вже спеціалізованих у межах общини груп (мідний вік, близько IV-ІІІ тис. до н. ч.), трипільці.

      3. Доба Дажбога - сина Сварожого, виникнення держави; зростання ролі чоловіка, монополізація знань жерцями, уявлення про безсмертя душі кожної особи, яка корисна суспільству; Права як гармонія нерівності (бронзовий вік, середина ІІІ-ІІ тис. до н.е.), арійці.

      4. Доба Перуна - сина Сварожого, розвинута держава; панівна роль чоловіка; Права як гармонія феодального суспільства; наступ інтернаціональних релігій з південного сходу, відхід від природнього способу життя, поступова втрата етнічних знань та поступовий світоглядний перехід до монотеїзму (І тис. до н. ч. - ІІ тис. н. ч., залізний вік), арійці, скіфи, слов´яни, русичі, українці.   

      Міфологічна періодизація має свої визначення для кожної з цих чотирьох епох, які в основному збігаються з археологічними: 1 (за нашою схемою) - "золотий вік", 2 - "срібний вік", 3 - "мідний вік", 4 - "залізний вік". Для характеристики релігійних вірувань давніх дохристиянських часів учені використовують археологічні пам´ятки, а теологи використовують як результати наукових досліджень, так і писемні джерела, наприклад, Велесову Книгу, яка серед рідновірів вважається Святим письмом, і може бути датована скіфо-слов´янською добою, що власне збігається з епохою Перуна нашої схеми.

      Як бачимо, язичницький світогляд пройшов етапи, які в цілому відповідають основним археологічним епохам. Однак, така схема є досить загальною, а назви періодів умовні. Крім того, в межах кожного з цих великих етапів слід виділити і конкретизувати менші періоди. Наприклад, "Доба Перуна" не тому так називається, що Перун має бути головним Богом цього періоду, а тому, що з´являється уявлення про нього як про чоловічу Божественну силу, охоронця війська, загалом як символ арійської цивілізації.

      Занепад Предківських знань на теренах України характерний лише для останнього періоду цієї доби - (ІІ тис.), тобто час привнесення чужої віри і примусове її впровадження. Слід враховувати також і те, що занепад етнічної віри відбувся не як природний процес трансформації етнічної релігії від політеїзму до монотеїзму, бо монотеїзм, принесений як чуже етнічне явище, загальмував природній розвиток власної етнічної віри, а згодом поставив її під загрозу повного знищення. Перехід від політеїзму до монотеїзму не є закономірним еволюційним явищем, а лише збігом історично-політичних обставин. Однак, і сама чужа монотеїстична релігія, будучи неприродним штучним витвором, виявилася нездатною творчо розвиватися еволюційним шляхом, а отже, залишилася закостенілою, догматичною, відірваною від сучасного життя і нового наукового світогляду.

      Через це штучні монотеїстичні світові релігійні системи рано чи пізно мусять, закономірно, зійти зі світової арени і поступитися природнім етнічним релігіям, які здатні саморозвиватися на рідному етнічному ґрунті. У зв´язку з першими ознаками етнорелігійного ренесансу, а також за схемою періодичних процесів статики і динаміки можемо прогнозувати і 5-й етап розвитку релігії як в Україні, так і в світі:   

      5. Доба Відродження етнорелігій - (умовна назва -післязалізний вік, ІІІ тис.), відродження етнічних релігій на новому етапі розвитку людства, повернення до Предківських знань, екологізація моралі, природність існування на Землі, Права як новий космічний світогляд єдності різноманітного і нових взаємин з Богом-Богами. Як писав Микола Чмихов: "Настання нової епохи дещо випереджає настання відповідного їй природного циклу. Отже ми знаходимося, хоч би одною ногою, в новій історичній епосі" (Чмыхов Н. Истоки язычества Руси. - К., 1990). Початок нової історичної доби він датував 2015 роком як "епоху Водолія". Сучасний стан Відродження українською Рідної Віри є добрим підтвердженням цього передбачення. Це Відродження є закономірним наслідком живучості українського етносу.

      За 50 тисяч років існування релігії змінилися сотні тисяч релігійних форм. Різні люди і народи сповідують різні релігії, або належать до різних церковних організацій. Нині щодо них прийнято вживати слово конфесія (від лат. confessionalis - віросповідний), що означає належність до якоїсь Церкви чи релігійної організації. Конфесія не тотожна власне віросповіданню (напр., три українські Церкви належать до одного християнського віросповідання, але до трьох різних конфесій: УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ).

      Однак, різні уявлення про Бога не суперечать єдності Бога, хоча й вимагають віротерпимості - міжконфесійної толерантності (від лат. tolerans - терплячість) - терпимість до чужих релігійних вірувань, обрядів і звичаїв, визнання їхніх прав на своє власне розуміння Бога. Толерантність - необхідна умова дотримання свободи совісті й ознака загальної культури людини.