1.3. Релігія і культура функції релігії
Релігія пронизує все життя людства. Із історії відомо, що вона часто була своєрідною реакцією на суспільний устрій (християнські об’єднання у рабовласницькі часи, релігійні війни середньовіччя), служила важливим політичним чинником (створення за допомогою Ісламу могутньої імперії – Арабського халіфату), прискорювали або гальмували поступ. По суті релігія огортала в свої форми безліч явищ, які не мали до неї прямого відношення. Багато традицій склалося саме під впливом релігії. Зокрема, й звичай відпочивати після кожних шести днів праці пов’язаний із Біблійним сказанням про створення Богом світу протягом шести днів.
Аналітики вважають, що релігія не просто є складовою культури, а може, навіть найголовнішою, фундаментальною її частиною, – яка формує спосіб нашого мислення і всю систему моральних почуттів. Російський академік Д.Лихачов навіть стверджував, що позарелігійної культури не буває. Він тут мав на увазі під культурою певну систему цінностей.
Особливо тісний зв’язок релігії із мистецтвом. Вони і в часі постають одночасно. Деякі дослідники вважають, що саме мистецтво виникло із релігійної свідомості та релігійного ставлення до світу: „Мистецтво є безпосередньою організацією суб’єктивних релігійних переживань”. Прикладом може бути трипільська культура. У стінах Церкви зароджувалися, наприклад, такі жанри музичного мистецтва як: реквієм, прелюдії, ораторії, кантати та ін. Під впливом релігії формувалися сучасні літературні мови.
Можна сказати, що релігія і Церква шукали в мистецьких видах (музиці, архітектурі, живописі, скульптурі) засоби для посилення свого впливу, даючи їм потужний гуманістичний імпульс та філософський зміст. А митці за допомогою релігії робили свої твори доступнішими для загалу. Релігія і мистецтво ніби знаходять одне одного. Але позитивний взаємовплив можливий лише за умови дотримання не так букви, як духу релігії. Прикладом може бути такий жанр як іконопис. Разом з тим, релігія певним чином може гальмувати розвиток мистецтва. Відомо, наприклад, що народи, які сповідують іслам, не дали світові ні великих художників, ні великих скульпторів, бо ця релігія не використовує відповідних мистецьких жанрів. Але, зате, ісламське мистецтво дало світові цілком оригінальні зразки архітектурного та орнаментного стилю.
Складнішими є „стосунки” релігії з наукою. В минулому можна знайти численні приклади того, як релігія, з одного боку, гальмувала розвиток науки, а з іншого, – як сприяла науковому поступу. Багато наукових відкриттів було зроблено людьми, причетними до релігії і церкви. До них іноді призводили навіть релігійні роздуми. Наша сучасниця Н.Околітенко звертає увагу, що Фома Аквінський, роздумуючи як Всевишній створив світ, дав таке формулювання вакууму: „Ніщо, без форми та якості, в якому існують усі форми образу”. До нього лише тепер доростають фізики. Н. Околітенко нагадує, що наука, як і релігія, потребує віри: „На віру ми сприймаємо не лише постулати класичної механіки чи геометрію Лобачевсько-Рімана, а й сам факт об’єктивного існування світу, що доказам не піддається”. Відомий вчений і богослов П’єр Тетяр де Шарден так і писав: „Після майже двохсотлітньої боротьби наука і релігія не змогли подолати одна одну. Навпаки, стало зрозуміло, що вони не можуть розвиватися нарізно. Віра і наука – дві фази єдиного процесу пізнання світу".
Грані між наукою та релігією особливо стираються в наші дні, коли свідомість людства або інформаційний фактор стають, як висловлювався В. Вернадський, такою ж матеріальною силою як енергія чи земне тяжіння. Ба, більше Іван Франко зазначав, що "розум і просвіта" не суперечать релігії та правдивій релігійності, але, навпаки, мусять бути їх головною основою". Без освіти і науки релігія постійно сповзає до прірви релігійного фанатизму, тобто нетерпимості й агресивності. А це є цілковитим анахронізмом для сучасної епохи.
При аналізі відношення між наукою та релігією треба пам’ятати основний методологічний принцип: це дві різні сфери людського буття. "Релігію не можна довести, ні заперечити жодною логікою, бо ж людина мислить водній площині, а вірить в інший" – наголошував вчений Борис Ярхо.
Таким чином, релігія є не просто складовою культури, а й тісно пов’язана з такими її творчо-дієвими формами як мистецтво або наука. Подорож у релігію – це мандри у глибини людської культури, в найпотаємніші закутки духовного світу людини.
Особливе місце релігії в цивілізованому розвитку людства, в системі культурних цінностей вже вказує на її можливість, і здатність задовольняти певні потреби людини та соціуму. Іншими словами, релігія має певні функції.
Функціональність релігії – одна із її основних, сутнісних характеристик. Вона має певні рівні свого вияву:
Функціональність релігії реалізується через інтегративну сукупність певних функцій. Найчастіше виділяють такі основні функції:
1. Компенсаторна: в релігії людина знаходить те, чого не має поза нею. Зокрема, компенсується безсилля, залежність людей від об’єктивних умов. Для багатьох Бог є останньою незрадливою надією.
2. Терапевтична (утішальна): релігія знімає негативні наслідки життєвих стресових ситуацій, сприяє збереженню внутрішнього спокою. Гарний, добрий священик іноді кращій за кваліфікованого психіатра.
3. Світоглядна: релігія формує світогляд, в основі якого моральні, духовні цінності, розуміння сенсу життя. Тут знання про світ тісно пов’язуються з моральними нормами. Віруючий вчений особливо переймається наслідками революційних перетворень у науці.
4. Регулятивна: здатність релігії через систему норм і приписів регулювати стосунки між людьми.
5. Інтегративна: релігія може об’єднувати і гуртувати людей краще за будь які клуби за інтересами. Але буває і навпаки.
6. Комунікативна: релігія забезпечує спілкування приналежних до неї людей на особистісному і поза корисливому рівні. А в наші відчувається дефіцит такого спілкування.
7. Культуроформуюча і культурозберігаюча, етноформуюча і етнозберігаюча. В умовах зменшення кількості народів та їхніх культур, зокрема мов, саме релігія може допомогти збереженню і розвитку такого потрібного для загально людського поступу розмаїття. А може і навпаки, пришвидшити процес нівелювання.
Релігія займає в житті людини і суспільства певну нішу, яку заповнити чимось іншим важко або і неможливо. Український вчений В. Липинський писав, що „релігія і церква до витворення культури і добудови держави спричинилися як нічим не замінима школа дисципліни соціальної і моральної”. Він також наголошував, що без такої стримуючої сили, якою єсть релігія і церква, в громадському житті запановує зрештою груба сила матеріальна „ЇЇ панування веде завжди до руїн і анархії, до нічим не обмеженого права сильніших кривдити слабших в і до нічим не обмеженого права слабших бунтуватися всіма засобами проти сильніших” – попереджає В. Липинський.
Є майже аксіомою, що людина із багатим духовним світом, широкими духовними запитами рано чи пізно, в тій чи іншій формі, приходить якщо не до релігії то хоча б до ідеї Бога, як персоніфікованої ідеї добра і справедливості, ідеї прекрасного. Зокрема, так сталося із Олександром Довженком, про що свідчить його запис у „Щоденнику” за 2 січні 1946 р.
Таким чином, релігія була і є незмінним супутником і складовою цивілізації. Вона є передусім духовним явищем, що разом з тим впливає на всі сторони життя людини та суспільства і про неї не можна судити спрощено та однозначно. Щоб осягнути зміст любої розвиненої релігії треба дуже багато знати.
|
:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство