Етногенез народу здійснюється в певному етнокультурному ареалі (лат. аrea - простір, зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, етносів тощо). Отже, етнокультурним ареалом вважається історико-географічне місце, де народи культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані типи суб´єктів історії. Етнокультурний ареал часто є етнічною батьківщиною того етносу, який його населяє. Якщо етнос уже перемістився в інші землі, то його етнокультурний ареал залишається його історичною батьківщиною.

      Етнічна батьківщина це:

      1) місце народження і проживання етносу;

      2) країна, до якої певний народ себе зараховує як володар, абориген;

      3) геополітичний простір на карті, де цей народ з´явився світові як етноісторичний суб´єкт;

      4) конкретна історико-географічна територія з її природним та демографічними масивами, специфікою та обсягом матеріально-культурного надбання певного народу, особливостями його мови й культури, побуту і моралі (за МЕЕДЗ).

      Етногенез і культурогенез тісно пов´язані, однак, для території України культурогенез має особливе значення. В результаті колоніальної політики Росії, усталилося хибне уявлення про етногенез українського народу. Тому нині науковці часто користуються пам´ятками матеріальної культури для з´ясування спадкоємності не просто самої культури, але й етносів, носіїв цієї культури. Наприклад, трипільці антропологічно відрізнялися від сучасних українців, але вплив трипільської орнаментики, гончарства, будівництва житла, традиції хліборобства міцно прижилися і збереглися впродовж майже 8 тисяч років. Хоча антропологія українців успадкована від арійських (кочових) племен ІІ тис. до н. е., (які, вірогідно, змішалися з трипільцями), однак менталітет українців багато в чому успадкований від хліборобів Трипілля.