Вивчаючи етногенетичні процеси на території України, маємо звертати увагу, насамперед, на біологічний тип людності, водночас не забуваючи й про етнокультурогенез. 

      Етнічною основою української культури, за М. Грушевським, є автохтонне населення України, починаючи з доби пізнього палеоліту.

      Тяглість (безперервність, спадкоємність) культури забезпечується самою землею проживання етносу. Геокультура - (від гр. гео - земля, Гея - грецька Богиня, тотожна нашій Матінці-Землі). Геокультура - поняття статичне, воно залишається сталим впродовж багатьох тисячоліть, незважаючи на динамічні зміни, циклічні періоди відродження і занепаду, моду та інші тимчасові чинники. Загальновизнаним у науці є твердження, що кочові етноси не спроможні творити культури без тривалого зв´язку з певним географічним місцем. Без цього нема тяглості традиції. Л. Гумільов, підкреслюючи "мозаїчність антропосфери" (різноманітність етнічного обличчя Землі), зазначив, що етнос - це "явище географічне, завжди пов´язане з місцевим ландшафтом, який годує адаптований етнос" (География этноса в исторический период. - Л., 1990, с. 17).

      Термін "геокультура" вперше застосовував український вчений Євген Маланюк (Нариси з історії української культури). Професор Володимир Шаян писав: "Ми не шукали нашої землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку" (Віра Предків Наших, 1987, с. 75). В цьому глибока сутність нашого українського закорінення в рідну землю і пояснення своєрідного феномену, що проявився у кількасотлітніх намаганнях цілої плеяди українських вчених доводити і послідовно відстоювати автохтонність нашого народу на теренах України.