Вирішальну роль у розвитку суспільства відіграє взаємодія економіки і політики. Економіка виступає важливішим фактором, що визначає політичне життя. Ця залежність отримала всебічне обґрунтування у марксизмі. К.Маркс виходив з того, що держава, політичні відносини ("надбудова") визначаються характером економічних відносин і рівнем розвитку виробничих сил ("базис"). Ця ідея була розвинута В.Леніним. Відоме ленінське визначення політики як "концентрованого вираження економіки". Позиція однолінійного економічного детермінізму, виражена в марксизмі, не дозволила визначити відносну автономність політики і пояснити певну кількість історичних прикладів, які не вміщуються в цю схему (наприклад, як на основі рабовласницького способу виробництва виникла демократична форма правління в стародавніх Афінах). Світовий досвід показує, що суспільства, які знаходяться на одному рівні розвитку виробничих сил, обміну і споживання, можуть мати різні теми політичної системи, відрізнятися соціальною структурою. Наприклад, сучасна ринкова економіка може поєднуватися як з демократичною, так і з авторитарною владою. Насамкінець політика може бути детермінована й іншими факторами: культурними, географічними і природними, технологічними, особливостями соціальної структури суспільства й історичного розвитку.

Разом з тим вплив економічних відносин на політику існує, хоча це не завжди буває помітним у повсякденному житті.

Політичні інтереси людей перш за все детерміновані їхніми економічними інтересами. Наприклад, одні будуть зацікавлені у зменшенні податків, інші - ні. Одні хочуть скоротити соціальні витрати в державному бюджеті, інші - ні. Відповідно різні соціальні групи будуть виступати з різними вимогами, програмами. Нарешті, економічні інтереси "заставляють" бізнес-еліту фінансувати виборчі кампанії, безпосередньо впливати на політиків для прийняття вигідних для бізнесу рішень.

Економічна нестабільність і кризи народжують кризи довір´я до існуючої влади, а причинами її зміни, росту не конвенціональних форм активності і навіть революцій.

Зовнішня політика держави будується з урахуванням інтересів національної економіки. Про це свідчить практика тиску західних урядів на уряди країн-експортерів нафти з метою зниження цін на сировину або практика забезпечення в інших регіонах інтересів власних транснаціональних корпорацій.

Зворотний вплив політики на економіку виявляється в такому:

• стабільність політичної ситуації впливає на стабільність економічного життя, робить країну привабливою для інвестицій; політична нестабільність призводить до відтоку капіталу, "розумової" еліти за кордон;
• реалізація науково-технічної політики впливає на ріст продуктивності праці, на умови і зміст праці робітників;
• у впливі через реалізацію економічної функції держави;
• політика змінює економічне середовище шляхом обгрунтування нових концепцій економічного розвитку і їх втілення в економічних реформах.

Питання про те, наскільки політичний фактор (яким, у першу чергу, виступає держава) може бути присутнім у економіці, є спірним. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Командування економікою за допомогою директив обертається ростом тіньової економіки, дефіцитом товарів, втратою економічної зацікавленості, що врешті-решт закінчується кризою суспільної системи. Але настільки ж небезпечний і "дикий ринок", що не має зовнішнього регулюючого початку.

Відповідно існує необхідність підтримувати порядок і відрегульованість економічних відносин, стримувати негативні прояви ринку засобами політики.