М. Туган-Барановський вважав помилковим те, що К. Маркс зробив проблему вартості вихідною при поясненні всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю К. Маркса М. Туган-Барановський пов´язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про нібито виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, як справедливо вважав учений, знадобилася Марксу лише тому, що він намагався "охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою протилежні економічні поняття – цінність і вартість". Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, "відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності", вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Визначну роль у перегляді марксизму та позитивній розробці ряду соціально-економічних проблем відіграли праці М. Тугана-Барановського з проблем криз та розподілу. Вони відбивали настійну потребу у переході політичної економії від розробки теорії мікрорівневого аналізу на вищий щабель теоретичної економії – розробки теоретичних засад макрорівневого аналізу.

  Теорія ринків та криз Глибокий критичний перегляд М. Туганом-Барановським теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, "недоспоживанням" народних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця теорія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу. Натомість учений високо оцінював раціональні засади теорії реалізації Ж.-Б. Сея, за якою продукти завжди обмінюються на продукти, пропозиція породжує власний попит і т.д., а також висновки щодо можливості зростання капіталістичного виробництва, що випливали з теорії Д. Рікардо.

  В основі "теорії Сея – Рікардо", вважав М. Туган-Барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого продукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розподілу національного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або тільки в галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.

  Прагнучи з´ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність предметів споживання робітника – сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів – сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, то він все одно реалізується на ринку повністю, і ніякого надлишку пропозиції порівняно із суспільним попитом не виникає.

  Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Він робить такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

  Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їх відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. М. Туган-Барановський показав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки; як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення виробництва предметів споживання не може спричинити ніяких нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва.

  М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у теоретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток виступає як надлишок над витратами. Вчений привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що «попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу».

  Підвалини інвестиційної теорії циклів Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та криз, учений дійшов висновку, що рушійною силою еволюції капіталістичної системи господарювання є інновації, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. Іншими словами, у пояснення циклічності розвитку промисловості він вводить функцію інвестування.

  4. Низький коефіцієнт відношення сільськогосподарських цін до промислових випереджає або збігається з економічним піднесенням, високий спостерігається в період процвітання.

  5. Великий урожай не завжди збільшує купівельну спроможність фермерів, але загалом підвищує купівельну спроможність залізниць і торговельних посередників у купівлі-продажу продукції сільського господарства.

  6. Цикли у фізичному обсягу продукції спричинюють циклічність у сільськогосподарському експорті.

  7. Коливання сільськогосподарського експорту позитивно впливають на коливання у торговельному балансі, на приплив і відплив золота.

  8. Банківська діяльність також реагує на циклічність коливання у сільському господарстві.

  9. Статистика коливань індексів обсягу врожаю, відношення сільськогосподарських цін до промислових, сільськогосподарського експорту засвідчує залежність ділового циклу від сільськогосподарських факторів.

  10. Коливання у сільському господарстві є помітною (прямою і опосередкованою) причиною ділових циклів у США.

  У руслі наведених висновків В. Тимошенко досліджував сучасне йому світове сільське господарство, намагаючись проникнути у суть Великої депресії 1929 – 1933 pp. Він розкрив роль цін, зростання промислового виробництва, управлінського потенціалу, інших стимулюючих факторів розвитку сільського господарства, його зв´язки з промисловістю, участь у міжнародних економічних відносинах в умовах депресії, зробивши відповідні, цінні для науки і практики, узагальнення.

  Праці В. Тимошенка, присвячені циклічності сільськогосподарського виробництва з урахуванням ендогенно-екзогенних економічних зв´язків, зробили ім´я вченого відомим не тільки у США, а й у багатьох інших країнах. Авторитет ученого був настільки високим, що його запросили на роботу до Департаменту сільського господарства США в 1934р., тобто саме тоді, коли були потрібні конструктивні рекомендації для подолання наслідків економічної кризи. В. Тимошенко значно розширив зону кон´юнктурних досліджень стосовно найрозвинутіших країн новітньої доби.

  Будучи засновником нової теорії, таким чином, М. Туган-Баранов-ський не єдиний її репрезентант, бо серед українських економістів були ще його учні, однодумці й послідовники. Досить у цьому зв´язку назвати Є. Слуцького, В. Тимошенка. Його теорія справила великий вплив на хід думок багатьох сучасних видатних теоретиків кон´юнктури. Зокрема, цей вплив можна прослідкувати на працях таких учених, як Артур Шпітгоф, Жан Лескюр, ЛюдвігПоле. «Книга М. Тугана-Барановського «Промислові кризи в сучасній Англії»,– відмічав Й. Шумпетер,– являє собою ніби опору в історії економічної науки».

  Ідеї М. Тугана-Барановського розвинув його учень М. Кондратьев, який заснував у 1920 р. у Москві спочатку лабораторію, а потім Кон´юнктурний інститут. На базі досліджень останнього було розроблено динаміку «довгих економічних хвиль», математичне забезпечення якої здійснював український економіст-математик Є. Слуцький.

  Теорія розподілу За межі як класичних, так і неокласичних уявлень, зокрема найбільш популярної на той час теорії граничної продуктивності Дж.-Б. Кларка, теорії «зобов´язання» та інших, виходила і розроблена М. Туганом-Барановським власна теорія розподілу доходів, відома як соціальна теорія розподілу. Основна ідея М. Тугана-Барановського при розгляді цієї проблеми полягала в обгрунтуванні ним недостатності абстрактно-статичного аналізу для пояснення явищ розподілу, в необхідності розглядати їх у контексті аналізу динаміки соціально-економічного розвитку суспільства.

  Виходячи із своєї теорії розподілу, М. Туган-Барановський чітко визначає два основні фактори, від яких залежить заробітна плата: зростання продуктивності суспільної праці (фактор економічний) та соціальна сила робітничого класу (фактор соціальний); вчений розглядає як основний перший з них. Саме на базі зростання продуктивності суспільної праці, об´єктивною передумовою для чого є насамперед науково-технічний прогрес, відбувається зростання національного доходу та частки заробітної плати у ньому робітничого класу. Це одна з об´єктивних тенденцій розвитку капіталістичного господарства, вважав учений. Відносно ж соціального фактора – сили робітничого класу, дійовості його профспілкових організацій тощо, то він визначає конкретний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Цей рівень теж виявляє стійку тенденцію до підвищення. Вчений звертає увагу на те, що таке підвищення заробітної плати має позитивний зворотний вплив на підвищення продуктивності суспільної праці, забезпечуючи певну солідарність інтересів робітників та підприємців, звичайно, далеку ще від тієї «гармонії», яку мав на увазі зокрема Л. Брентано.

  Щодо прибутку, то його абсолютна величина, за теорією М. Тугана-Барановського, визначається тими самими факторами, що й величина заробітної плати. Проте, якщо заробітну плату вчений розглядав як одну з необхідних умов самого виробництва, то прибуток, створення якого за неокласичним аналізом пов´язується з порушенням економічної рівноваги (тобто станом динаміки з досягненнями науково-технічного прогресу тощо), М. Туган-Барановський визначав як суто соціальне явище, породжене існуванням класу капіталістів. Прибуток він розглядав як історичну категорію, соціальною основою якої є власність на засоби виробництва. Він, по суті, протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового та нетрудового доходів, протилежні за своєю внутрішньою природою, визначав прибуток як доход, заснований на експлуатації робітника капіталістом.

  Рента та джерела її виникнення У розумінні ренти М. Туган-Барановський, як і переважна більшість учених-економістів тієї доби в Росії та Україні, залишився на позиціях теорії диференціальної ренти Д. Рікардо.

  Вчений розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як "нетрудовий доход, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі". Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:

  1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;

  2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві (як відомо, марксизм відкидав такий закон, а неокласики, поширивши його на всі сфери і види виробництва як об´єктивну необхідність урахування обмеженості ресурсів у розпорядженні суспільства для ефективного їх використання, здійснили революцію у політичній економії, створили нову класичну ситуацію в ній);

  3) відмінність земельних ділянок за родючістю.

  Розмір ренти, як вважав учений, визначається різницею у продуктивності праці у певному пункті виробництва та граничному пункті виробництва, де останнє не дає ніякого надлишкового доходу і тільки відновлює із звичайним прибутком витрачений капітал. Виходячи з такого розуміння ренти, М. Туган-Барановський розглядав її зростання як ознаку прогресу землеробства, переходу його до більш інтенсивного та продуктивного господарства.

  Саме в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у різних його формах (і великих, і дрібних), у їх раціональному поєднанні за співіснування різних форм земельної власності, проведенні відповідних реформ, які б сприяли розвитку кредиту, кооперації, ліквідації середньовічних пережитків у сільському господарстві тощо, М. Туган-Барановський вбачав шлях його подальшого розвитку.

  Розійшовшись з марксизмом у визначенні тенденцій і наслідків розвитку сільського господарства при капіталізмі, М. Туган-Барановський, однак, продовжував оцінювати як найсильнішу ідею К. Маркса про концентрацію та централізацію суспільного виробництва. Але на противагу уявленням К. Маркса, якому «вбачається в майбутньому хронічна криза, що зовсім зупинить рух капіталістичного виробництва і тим самим завдасть удару по всьому капіталістичному ладові», М. Туган-Барановський робить зовсім інший далекосяжний висновок, справедливість якого підтвердив наступний хід історичного процесу. «Зростаюча концентрація і централізація суспільного виробництва найлегше пояснює, яким чином капіталістичний господарський лад перетворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення, експлуатації та ненависті, що панують нині, виростає з необхідністю природного процесу сім´я мирної, вільної та рівноправної асоціації майбутнього»,– пише М. Туган-Барановський, підносячи тим самим висновки Маркса на якісно вищий щабель суспільно-економічних уявлень кінця XIX – початку XX ст.

  Під цим кутом зору досліджує вчений і такі найновіші явища капіталістичної системи господарювання, як зміни у ролі кредитно-банківської системи, утворення фінансового капіталу та розвиток його продуктивної функції, виникнення монополістичних об´єднань різних видів і форм та їх вплив на соціально-економічні процеси, підвищення економічної ролі держави, організацію трудящих – профспілок, кооперації тощо. Основною визначальною рисою розгляду ним цих та інших проблем є переважання позитивного підходу, розуміння усієї складності явищ, що характеризують монополістичну стадію капіталізму як результат розвитку й ускладнення ринкових відносин відповідно до об´єктивної потреби неухильного розвитку продуктивних сил суспільства.

  Економічне обгрунтування  кооперації Розробка теорії кооперації – ще одна блискуча сторінка у науковій спадщині М. Тугана-Барановського.

«Як ПРОДУКТ свідомої творчості, спрямованої на перетворення існуючого ладу,– вважав учений,– кооперація з´явилася в результаті впливу на капіталістичне суспільство соціалістичного ідеалу.» Вчений переконливо доводить, що розуміння кооперації як можливої форми суспільно-економічних організацій трудящих, спрямованої на захист їх економічних інтересів господарськими методами, пов´язане з розвитком саме капіталістичної стадії виробництва та економічних відносин капіталізму, з наростанням протесту проти утиску та безмежної експлуатації праці капіталом, що супроводжували бурхливий розвиток капіталізму в передових країнах Західної Європи.

  Учений всебічно обгрунтував висновок про невідповідність форм виробничого кооперування господарським засадам капіталістичного суспільства, показав, що здатні до існування лише ті з них, які переростають у типові пайові товариства акціонерного типу. Він доводив практичну непридатність форм виробничої кооперації як для широких робітничих мас, зважаючи на переваги великого машинного виробництва у промисловості, так і особливо для селянства через своєрідність землеробської праці, індивідуалістичну психологію селянина як дрібного самостійного виробника тощо.

  Що ж до кооперації в галузі обміну – споживчої (робітничої), кредитної та сільськогосподарської, її він вважав своєрідною господарською організацією, «яка стоїть на грунті приватної власності і дбає про приватногосподарські вигоди для своїх членів», тобто є свого роду складовою організму капіталістичного господарства. Наявність пайового капіталу та капіталістичних доходів, що виплачуються пайовикам та акціонерам кооперативів (за винятком тієї «некапіталістичної» частини доходу, що розподіляється відповідно до їх участі у безпосередній діяльності кооперативу), застосування найманої праці тощо надають кооперації життєздатності, роблять її конкурентоспроможною поряд із капіталістичними підприємствами і дозволяють досягти кооперативних принципів та мети, що й відрізняє її від останніх.