Відмітною рисою розвитку та викладання політичної економії в університетах України було те, що воно ґрунтувалось на вищих досягненнях світової економічної думки. З початку XIX ст. чітко простежується зв´язок з ідеями А. Сміта, на животворному ґрунті яких формувалася та розвивалася політична економія в Україні. Видатний український вчений-економіст М. А. Балудянський (1769—1847) у своїй "економічній системі" першим з українських економістів у 1806—1808 pp. виклав і спробував розвинути основні положення "Багатства народів". Він правильно визначив "теорію Адама Сміта, основану на праці й обміні", як систему, що вбачає багатство народу "в міновій цінності всіх виробів". У 1802— 1806 pp. чернігівський віце-губернатор М. Політковський зробив перший повний російський переклад праці Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Скорочений переклад "Багатства народів" А. Сміта українською мовою у 1913 р. видав О. Михалевич у Львові.

Харківський, Київський та Новоросійський (нині — Одеський) університети стали своєрідними опорними пунктами класичної політичної економії не лише в Україні, але й у всій Російській імперії. Найбільш відомими представниками класичної школи тут були професори Т. Ф. Степанов, І. В. Вернадський, Г. М. Цехановецький, М. М. Вольський та ін. Українські вчені відчутно надавали пріоритет трактовкам проблем вартості і розподілу, капіталу, грошей тощо А. Сміта та Ж.-Б. Сея. Разом з тим у них не було спрощеного зведення природи людини до примітивного "гомо економікуса" А. Сміта (тобто "людини економічної", яка в своїй діяльності керується виключно особистими егоїстичними інтересами). Турбота про примноження національного багатства поєднується у них з розумінням того, що досягнення успіху можливе лише на основі духовності, освіти і морального оздоровлення суспільства. Звідси — критика положень Сміта про продуктивну і непродуктивну працю, багатство, більш широке і правильне розуміння предмету політичної економії.

Для переважної більшості українських політекономів класичного періоду характерним було різко критичне відношення до економічної теорії марксизму (М. X. Бунге, Д. І. Піхно, А. Я. Антонович та ін.). Разом з тим окремі представники економічної науки (М. Зібер, М. Коссовський та ін.) докладно аналізували теорії вартості (цінності) та інші теорії класичної політичної економії і марксизму, досить прихильно ставились до економічної теорії К. Маркса і популяризували її.

Глибинну основу інтересу суспільства до економічної думки завжди становила необхідність відшукати вирішення актуальних і складних проблем суспільно-економічного життя в той чи інший період. Зрозуміло, що ці проблеми змінювались у залежності від змін у розвитку суспільства та економіки. Тому в розвитку ідей класичної школи в Україні досить помітно вирізняються два етапи. Перший з них охоплював період до 60-х pp. XIX ст. і характеризувався впливом фізіократії та пізніших варіантів класичної політичної економії. Найбільш відомим представником фізіократичної школи в Україні, яка розвинулась дещо пізніше, ніж на Заході, був Василь Каразин (1773—1842), ініціатор заснування Харківського університету і реформи освіти в Російській імперії. Досить оригінально український вчений вирішував питання про зв´язок народного добробуту, підприємництва та управління. Він підкреслював, що "народна розкіш лише породжує і підтримує дух промисловості у державах". В. Каразин розрізняв матеріальний, моральний і політичний добробут народу, ставив його в пряму залежність від зростання народонаселення, а також від способу управління.

У прикладному аспекті фізіократія знаходила свій вияв у працях видатних випускників Києво-Могилянської академії, агрономів-економістів Андрія Самборського (1732—1815), Михайла Ліванова (1751— 1800), Антона Прокоповича-Антонського (1762—1848) та ін. Завдяки діяльності випускників Києво-Могилянської академії в Україні склалися агрономічні осередки: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський та ін.

Видатну сторінку в розвитку ідей класичної школи в Україні склали праці першого викладача політичної економії Харківського університету (1805—1806 та 1810—1819 pp.) професора Йозефа Ланга. Випускник юридичного факультету Фрайбурзького університету (Німеччина) під час своєї педагогічної діяльності в Харкові написав всі свої твори на економічні теми.

У першій праці "Про вищий принцип політичної економії" (1807) Й. Ланг розвиває ідеї "Економічної таблиці" Ф. Кене і також створює трисекторну модель народного господарства. Але на відміну від "Економічної таблиці" Кене він ділить економіку на сільськогосподарський, промисловий і грошовий сектори. Кругооборот в народногосподарській системі Ланг аналізував за допомогою простих лінійних рівнянь та цифрових прикладів, створюючи три так звані національні баланси. Говорячи мовою сучасної термінології, Ланг дав у своїй праці статичну модель економічної рівноваги.

У другій праці "Основні напрями політичної арифметики" (1810) Ланг поглибив свою першу макроекономічну модель народногосподарського кругообороту. Хоч і тут він розробляв трьохсекторну модель економіки, але сектори виділені дещо інші. Ланг визначив їх як три класи: сільськогосподарський, промисловий та служилий (двір, чиновники, церква та ін.). Між ними вирізняються потоки продуктів та послуг і знову розраховуються три баланси у вигляді системи лінійних рівнянь. Окрім абстрактних схем Ланг намагався тут на основі своєї моделі зіставити економіку тодішньої Російської імперії з економікою інших європейських країн.

Нарешті, в роботі "Що є гроші?" (1815, її оригінал знаходиться в Історичній бібліотеці в Москві) Ланг пішов ще далі. Він створив елементи того, що в сучасній економічній науці називається таблицями Flow of Funds (FOF) або Social Account Matrices (SAM). Вони розроблені в 70-ті pp. XX ст., тобто Й. Ланг висунув свою ідею цих матричних таблиць за півтора століття до їх сучасного оформлення.

За оцінками ряду сучасних вчених, професор Харківського університету Й. Ланг хронологічно займає місце між Ф. Кене і К. Марксом, а за рівнем економічного аналізу його теорія суспільного відтворення або кругообороту суспільного капіталу не тільки зіставна з теоріями Ф. Кене та К. Маркса, але в дечому переважає їх.

У галузі політичної економії українські вчені Д. Журавський, Т. Степанов, І. Вернадський та інші представники класичної школи використовували теорію трудової вартості, фритредерство для обґрунтування необхідності капіталістичного шляху соціально-економічного розвитку. Криза феодально-кріпосницької системи, поступове зростання капіталістичних відносин у всіх галузях і сферах економіки — та вісь, навколо якої оберталась полеміка і до якої застосовували ключові поняття класичної політекономії.

На другому етапі розвитку ідей класики, що охоплював другу половину XIX ст., центральною стала проблема вже капіталістичного розвитку економіки України в складі Російської імперії. Відповідно змінилась не лише проблематика досліджень, але й створились більш сприятливі умови для розвитку економічної науки. Праці українських представників класичної політекономії другої половини XIX ст. А. Антоновича, Г. Цехановецького, М. Коссовського та ін. відзначалися критичним аналізом попередніх теорій вартості і розподілу доходів, пошуком нових концепцій.