Рейтинг банку — це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характе­ристика за певною ознакою, що дозволяє групувати банки у певній послідовності за ступенем убування даної ознаки.

Ознака (критерій) класифікації банків може відображати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, пла­тоспроможність) чи діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж).

В усіх випадках у назві таблиці, що ілюструє рейтинг банків, має бути зазначена ознака оцінки діяльності банків. Банк, що має високий рейтинг прибутковості, може мати низький рейтинг щодо ліквідності і навпаки. Тому поряд з визначенням рейтингу за окремими сторонами діяльності, важливо мати узагальнену рейтингову оцінку діяльності банків. У цьому зв´язку особливо важ­ливе місце належить рейтингу надійності банків. Цей рейтинг може призначати як відомство нагляду за діяльністю банків (в Україні — Національний банк України), так і окремі рейтингові агентства.

Найбільшими рейтинговими агентствами світу є американські компанії Moody´s Investor Service (дочірня компанія американ­ської корпорації Dun&Bradstreet) і Standard&Poor´s Rating Services (входить до холдингу McGrow Hill). Крім того, у світі діє ще кілька відомих міжнародних рейтингових компаній, зокрема ІВСА Ltd і Thomson BankWatch, що спеціалізуються на оціню­ванні фінансових інститутів. Крім них у кожній країні функціо­нують і власні рейтингові агентства.

Характер формування і призначення рейтингів різний. Рей­тинг надійності банків, сформований відомством банківського нагляду, ґрунтується не тільки на глибокому аналізі даних син­тетичного обліку, але й супроводжується перевірками на місцях.

Дані рейтингу не публікуються у відкритій пресі і використову­ються органами банківського нагляду для запобігання банкрутств банків та забезпечення стабільності всієї банківської системи. Рейтинги незалежних рейтингових агентств ґрунтуються на ви­вченні публічної звітності банків, як правило балансів. Реальність таких рейтингів певною мірою залежить від вірогідності звітних даних і системи показників, що використовуються для характе­ристики надійності банків.

Рейтинги банків, визначені незалежними агентствами, публіку­ються у відкритій пресі і дозволяють громадськості орієнтувати­ся при прийнятті рішень на грошовому ринку. Такими рейтингами користуються як професіонали (фахівці банків, бірж, асоціацій банків, аудиторських фірм), так і непрофесіонали (вкладники, акціонери). Рейтинги дають можливість вкладникам і кредито­рам свідомо розміщувати свої тимчасово вільні фінансові ресур­си, інвесторам — раціонально вибирати об´єкт вкладання капіталу, керівництву і власникам банку — оцінювати результати своєї діяльності і визначати подальшу стратегію розвитку банку.

Міжнародна практика знає різні типи оцінок діяльності комер­ційних банків відповідно до цілей, що перед ними ставляться.

Найбільш розповсюдженими є два типи: оцінка кількісних, (об´ємних) показників і оцінка якісних показників, що характери­зують надійність комерційних банків. Обидва різновиди оцінок правомірні, вони виконують властиві їм функції, а в їх основі лежать різні критерії і показники.

Оцінка кількісних, об´ємних показників має на меті визначи­ти масштаби розвитку діяльності окремих банків, а також ступінь розвитку всієї банківської системи.

Якісні ж показники покликані висвітлити, в першу чергу, професійність менеджменту комерційного банку.

Значна питома вага якісних показників міститься у визначенні надійності банку.

Взагалі надійність комерційного банку — це певний його стан, що формується під впливом численних і суперечливих факторів. Ця характеристика може бути встановлена лише на основі аналі­зу тенденцій і факторів, що вплинули на формування таких показ­ників діяльності банку, як ліквідність, прибутковість, достатність капіталу, ступінь ризикованості активів, рівень менеджменту. Стан кожного з цих показників у свою чергу обумовлюється комплек­сом різних факторів.

У вітчизняній банківській системі використовують різні мето­дичні підходи до рейтингової оцінки надійності комерційних банків.

Найбільш відомими є методика Кредитімпексбанку, методика B.C. Кромонова, методика О. Шматова, методика А.В. Головача, рейтингова система РА «Прозора Україна» та багато інших.

 Національний банк України для оцінювання діяльності й надій­ності комерційних банків використовує американську систему CAMEL, що являє собою стандартизовану рейтингову систему. Спо­стереження і контроль за діяльністю банків, засновані на оцінці ризиків, інакше кажучи, рейтингова система CAMEL полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, що охоплюють усі сторони діяльності банку. Така єдина система рейтингу дозволяє визначити банки, у яких фінансове становище, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства і вимагають особливої уваги з боку органів спо­стереження і, якщо необхідно, втручання Національного банку України для вирішення найбільш гострих проблем.

Окрім того, єдина система рейтингу дає можливість скласти загальне уявлення про стан і стабільність банківської системи, а також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи спо­стереження і потребу в ресурсах для здійснення належного кон­тролю над банківською системою.

Відповідно до цієї системи діяльність комерційного банку оцінюється за п´ятибальною системою. Найбільш надійні банки одержують оцінку — 1, а банки, близькі до банкрутства — 5. Кри­терії надійності комерційного банку:

С — (capital adequacy) достатність капіталу, система дає оцінку розміру капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників.

А — (asset quality) якість активів, система визначає можливість повернення активів і забалансових статей, а також вплив проблем­них кредитів на загальне фінансове положення банку;

М — (management) менеджмент, система дає оцінку методам управління банком з урахуванням ефективності його діяльності, встановленого порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законом правил;

Е — (earnings) прибутковість — надходження або рентабельність; система оцінює рентабельність банку з погляду достатності його прибутків для перспектив розширення банківської діяльності;

L — (liquidity) ліквідність, система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов´язань.

У ході інспекційних перевірок банків експерти оцінюють кож­ний з п´яти параметрів за п´ятибальною системою, після чого виводиться результативний рейтинг. При цьому аналізовані по­казники розглядаються в динаміці й порівнюються з показника­ми кращих банків у відповідній групі.

Достатність капіталу. Перший критерій, що використовуєть­ся при аналізі надійності комерційного банку — достатність його капіталу. Власний капітал банку розглядається як головне дже­рело захисту внесків юридичних і фізичних осіб.

Мінімальна норма достатності сукупного капіталу (за міжна­родними стандартами) встановлена в межах 8 % . При оцінюванні достатності капіталу враховується також динаміка сукупного ри­зику активів, тобто аналізуються фактори, що впливають на рівень показників, що характеризують достатність капіталу.

Якість активів. Другий критерій оцінки надійності комерцій­ного банку — якість активів. Завдання такої оцінки — визна­чення індивідуального ризику активів конкретного банку.

Аналізу піддається основна частина балансових і забалансових статей банку. Особлива увага приділяється аналізу його кре­дитного портфеля. За системою CAMEL, всі активи за ступенем ризику поділяються на чотири групи. І група — особливо згадані активи (ступінь ризику 1 %), II — нестандартні активи (ступінь ризику 20 %), III — сумнівні активи (ступінь ризику 50 % ) і IV — втрати (ступінь ризику 100 %). Віднесення активів банку до вка­заних груп ризику на основі проведеного аналізу дозволяє визна­чати рівень сукупного ризику активів банку.

Менеджмент. Для визначення рейтингу менеджменту потрібно враховувати такі фактори:

• розуміння ризиків, які викликані діяльністю банку й еконо­мічним середовищем;

• результати фінансової діяльності банку: стан якості активів, достатності капіталу, надходжень і ліквідності;

• підготовка і впровадження планів, положень, методів роботи і заходів контролю з усіх основних напрямків діяльності банку;

• функціонування внутрішнього і зовнішнього аудиту і відпо­відність аудиторської діяльності вимогам банку;

• виконання вимог діючого законодавства і нормативних актів Національного банку України;

• ставлення до самокредитування і кредитування інсайдерів;

• роль і взаємодія правління банку і ради банку;

• адміністративна структура і розподіл повноважень керівництва;

• кадровий потенціал банку (розглядається компетентність спів­робітників, маючи на увазі наявність базової фінансової освіти та досвід роботи в банку);

• система навчання персоналу (зміст програм навчання, ступінь охоплення співробітників, системність навчання);

• реагування на вказівки і рекомендації НБУ.

Прибутковість. Наступний критерій оцінки надійності комер­ційних банків — його прибутковість з позиції достатності для подальшого зростання банку.

Щоб полегшити процес визначення рейтингової оцінки, часто використовуються коефіцієнти прибутковості. Ці коефіцієнти роз­роблені як узагальнення результатів діяльності банку, що мають подібні характеристики. Наприклад, значення коефіцієнтів при­бутковості банку може бути великим, однак джерелом надходжень може бути одноразова подія або нетрадиційна операція, пов´яза­на з підвищеним ризиком. Крім того, навіть за умови високого значення коефіцієнта прибутковості рівень нерозподіленого при­бутку може бути недостатнім для того, щоб темп збільшення влас­них коштів відповідав темпу збільшення активів.

Остаточна оцінка прибутковості банку робиться після пофакторного аналізу відповідних коефіцієнтів.

Ліквідність. На ліквідність впливає ряд факторів — структура активів і пасивів, стан депозитної бази, якість управління та ін.

Для визначення рівня ліквідності необхідно враховувати такі фактори:

• обсяг і джерела ліквідних коштів (активи, легко переведені в готівку), що можуть бути використані для виконання поточних зобов´язань банку;

• співвідношення обсягів кредитних ресурсів і попиту на кре­дити (позики);

• відсоткові ставки і терміни повернення залучених і розмі­щених коштів;

• залучення міжбанківських кредитів для підтримки ліквід­ності банку;

• процеси планування, заходи контролю і спостереження за станом ліквідності банку (інформаційні системи керування).

Одним з основних обов´язків керівництва банку є підтримка обсягу ліквідних активів на рівні, достатньому для виконання щоденних зобов´язань банку за умови максимального збільшення надходжень і зменшення ризику. Виконання даних зобов´язань вимагає від керівництва глибокого розуміння балансу банку, його клієнтури (позик і внесків), ситуації в економіці. Банк, що підтри­мує ліквідні активи на високому рівні (каса і коррахунки, цінні папери уряду, власна валюта), зазвичай не йде на великий ризик, здійснюючи операції банку, але й обсяг надходжень у такій ситуації буде менший. Якщо ж банк підтримує обсяг ліквідних активів на низькому рівні, прибуток буде більшим, але активні операції будуть пов´язані з підвищеним ризиком. Керівництво банку, що підтримує ліквідність банку за допомогою залучення міжбанківських кре­дитів чи за допомогою об´єднання міжбанківських кредитів з ліквідними активами, повинне розуміти, що за таких умов процес управління активами і зобов´язаннями стає дуже складним, і це вимагає від нього особливої уваги і кваліфікації.

У світовій практиці при оцінюванні ліквідності банку велике значення надають показнику, що характеризує якість депозитної бази банку — це ступінь сталості депозитів. Чим вище частка стійкої частини депозитів, тим менше можна отримати високоліквідних активів, оскільки значна частина залучених коштів не залишається банку. У зв´язку з цим у залишках коштів на роз­рахункових, поточних рахунках у строкових вкладах і депозитах виділяють стійку і мінливу частини. Стійку частину депозитів ще називають основною. Як показує аналіз, частка основних де­позитів вища за вклади до запитання. Це пояснюється тим, що даний вид внесків не піддається впливу змін відсоткової ставки. У клієнта завжди повинен бути резерв поточних платіжних кош­тів. У той же час обсяг і тривалість термінових і ощадних вкладів залежать від рівня відсоткової ставки. У світовій практиці вважа­ється нормою, якщо в загальній сумі депозитів основні чи стійкі складають не менше 75 %.

Важливе значення для характеристики ліквідності банку має також оцінка його доступу до зовнішніх джерел фінансування. Для цього розраховується показник, що відображає долю позик, отриманих від інших банків, включаючи центральний банк (це стосується суми залучених коштів). Втім, оцінка цього показни­ка неоднозначна. Велика частка зовнішніх запозичень свідчить про слабкість і низьку ліквідність банку. Низька ж частка може бути ознакою недовіри до даного банку на міжбанківському рин­ку. Тому додатково аналізуються: частота запозичення на міжбан­ківському ринку; умови запозичення (з заставою або без заста­ви); причини залучення банком коштів; відсотки, що платить банк за міжбанківськими кредитами.

При аналізі ліквідності вивчається також структура термінів за депозитами і позиками та ефективність політики керування активами і пасивами. Висновки базуються на вивченні тенденцій зміни відповідних показників і на порівнянні фактичних показ­ників із середнім у однорідній групі банків.

Після усього робиться остаточний висновок про рейтинг банку в цілому. Як уже зазначалось вище, надійність комерційного банку оцінюється за п´ятибальною системою.

Зведений рейтинг 1: банк цілком здоровий, стійкий до зов­нішніх фінансових потрясінь. Він може не змінювати систему управління, немає потреби у втручанні органів нагляду.

Зведений рейтинг 2: банк практично здоровий. Окремі недо­ліки істотно не впливають на його стабільність. Банк може не змінювати стиль свого управління.

Зведений рейтинг 3: наявність у банку фінансових проблем. Банк уразливий при несприятливих змінах економічної ситуації, може розоритися, якщо не вжити відповідних заходів. Для усу­нення недоліків необхідне втручання органів нагляду.

Зведений рейтинг 4: у банку серйозні фінансові проблеми, ве­лика ймовірність банкрутства, необхідне втручання органів на­гляду і розробка плану щодо подолання недоліків.

Зведений рейтинг 5: дуже велика ймовірність банкрутства банку найближчим часом; він не може сам вирішити власні про­блеми — потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або ін­ших фінансових джерел. Без дієвих коригувальних заходів ви­никає необхідність у ліквідації, реорганізації банку або його приєд­нання до більш стійкого банку.

Згідно остаточних оцінок наглядовий орган вживає заходів щодо фінансового оздоровлення банку: збільшення резервів (якщо ви­сокий ризик активів); письмова угода про заходи щодо оздоров­лення банку і т.ін. Якщо таких заходів недостатньо, органи на­гляду приступають до процедури закриття або ліквідації банку без рішення суду. Центральний (національний) банк може домо­витися про придбання неплатоспроможного банку іншим банком, що бере на себе зобов´язання перед клієнтами.