Теоретичний спадок К. Маркса — важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічного аналізу. "Маркс був, безумовно, генієм, — зазначають Р. Хейлбронер і Л. Туроу, — людиною, яка змінила характер нашого мислення про суспільство (у всіх аспектах, як в історичному і соціологічному, так і економічному) настільки ж радикально, як Платон змінив характер мислення філософського, а Фрейд — психологічного ...він вплинув на більшість з нас, навіть якщо ми самі цього не визнаємо".
Найважливіші здобутки марксизму:
Збагачення методології дослідження економічних і соціальних процесів, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу,
заснованого на виявленні взаємозв´язку технічних, економічних, політичних проблем, звернення до соціальних аспектів економічних процесів і явищ. "Значення Марксової теорії для сучасності, — писав відомий американський економіст В. Леонтьев, — зводиться до методології".
Обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства, формулювання фундаментальної ідеї "...що капіталізм — це система, яка розвивається, яка вийшла із конкретної історичної епохи і повільно, нерівномірно рухається до іншої форми суспільства".
Глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, яке дало змогу виявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи. "Значення Маркса для сучасної економічної теорії, — зазначав В. Леонтьев, — полягає в тому, що його праці — це невичерпне джерело прямих, безпосередніх спостережень дійсності... Його сила полягає в реалістичнішому, емпіричному знанні капіталістичної системи". Варто також зазначити, що вперше в історії економічної думки капіталізм досліджувався як єдина система законів та категорій, що еволюціонують як історично, так і логічно.:
Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевих зв´язків методом "затрати — випуск".
Аналізуючи схеми відтворення К. Маркса, відомий дослідник історії економічної думки М. Блауг зазначав, що "вони цікаві з історичного погляду не] лише тому, що ніколи не переставали вабити послідовників Маркса, а й тому,] що це один із перших прикладів аналізу, який у наш час пов´язаний з іменам ми Гарода і Домара. Проблема полягає у тому, щоб сформулювати макроекономічні умови рівноважного безперешкодного зростання системи і тим самим поставивши питання про те, чи справді воно можливе". Відтак західні дослідники звертають увагу на те, що "трудова теорія вартості дала марксистським авторам зручний... механізм агрегування, який допоміг їм випередити свій час в галузі макродинаміки".
Поєднання в єдиній теоретичній схемі ідей регулярності відтворювального процесу та системної обумовленості економічних криз; виявлення деяких важливих тенденцій розвитку ринкової економіки у другій половині XIX ст.: зростання концентрації виробництва і капіталу, посилення кризових явищ в економічних циклах, об´єктивної необхідності соціалізації капіталістичного суспільства тощо.
На думку відомого австрійського економіста Й. Шумпетера, теорія К. Маркса "...пояснює цілий ряд явищ, в першу чергу, циклічної кон´юнктури, більш вдало, ніж це можливо завдяки використанню засобів апарату Вальраса або Маршалла". Водночас, як стверджував В. Леонтьев, "важливість марксистської політекономії для сучасної теорії ділового циклу полягає ...не в спробах знайти кінцеве вирішення проблеми (вони непереконливі), а скоріше у підготовчій роботі... Я маю на увазі знамениті Марксові схеми відтворення капіталу".
Фундаментальні тенденції розвитку сучасного ринкового суспільства підтверджують виявлену К. Марксом тенденцію до соціалізації суспільного виробництва та власності, розвитку асоційованої праці, планомірності, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу тощо.
Поглиблення трудової теорії вартості та розв´язання на її основі ряду проблем, невирішених класичною школою; розвиток теорії потреб, еволюційної концепції грошей; аналіз органічної будови капіталу та впливу науково-технічного прогресу на процес капіталістичного нагромадження і економічного зростання тощо.
Водночас сучасна оцінка економічної теорії К. Маркса дає змогу виявити її суттєві обмеження та вразливі місця, у тому числі:
тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження; поєднання глибокого теоретичного аналізу з прагненням вирішити злободенні політичні питання.
Намагаючись довести неминучість відчуження праці за умов капіталістичного суспільства, у якому експлуатація виникає не з індивідуальних ситуацій, випадково або несподівано, а є результатом самої логіки капіталістичної системи, неминучої і незалежної від індивідуальних намірів, К. Маркс спрямував свої економічні дослідження на обґрунтування висновку про неминучість загибелі капіталізму, зосередивши свою увагу виключно на аналізі суперечностей і конфліктів, їх екстраполяції на майбутнє;
претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиримість до інших теоретичних позицій, визнання власного учення єдинонауковим.
Визнаючи певною мірою наукові заслуги своїх попередників (лише до Д. Рікардо), К. Маркс критикував своїх сучасників-економістів як "найманих писак", які замінили безкорисливі наукові дослідження "упередженою, догідливою апологетикою";
переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів; абсолютизацію революційного способу вирішення соціальних суперечностей, недооцінку еволюційної форми їх подолання. За словами Ф. Енгельса, "Маркс був насамперед революціонером. Брати тим чи іншим способом участь у знищенні капіталістичного суспільства і створених ним державних установ, брати участь у справі визволення сучасного пролетаріату... — ось що було дійсно його життєвим покликанням. Його стихією була боротьба". У зв´язку з цим зарубіжні дослідники зазначають, що "уявлення Карла Маркса, незалежно від запальних політичних і інтелектуальних нападів на його наукову аргументацію, було значною мірою правомірним з точки зору реалій капіталізму XIX ст., класової боротьби і напрямку розвитку політико-економічних процесів, який видавався тоді правомірним. Неактуальність ідей К. Маркса виявилася в кінцевому рахунку не в результаті його політичного пригнічення або перемоги загальноприйнятих уявлень, а просто внаслідок зміни світу в такому напрямку, який зробив буквальний марксистський сценарій значною мірою непослідовним і непотрібним";
Трактуючи здійснений К. Марксом аналіз логіки капіталістичного розвитку як "виключно невдалий прогноз"4, сучасні дослідники звертають увагу на те, що кооперація і співробітництво класів — не менш важливий фактор історичного розвитку, ніж їх протистояння. "Маркс навів певну кількість доказів, які дозволяють вважати, що капіталістичний устрій буде все гірше і гірше функціонувати, — зазначає Р. Арон, — однак він не довів економічно, що внутрішні суперечності капіталізму зруйнують його";
ідею жорсткої залежності між "базисом" і "надбудовою", системою виробничих відносин суспільства і соціальним укладом громадського життя. Сучасна економічна теорія заперечує однозначний зв´язок між власністю на засоби виробництва і добробутом людей, звертаючи увагу на еволюцію форм соціокультурного і духовного розвитку та неможливість прямого виведення способу життя людей з їх становища у системі виробничих відносин. "Реальна структура сучасної економічної системи, — зазначав В. Леонтьев, — є чим завгодно, але тільки не лінійною системою";
однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу — праці. Загальновизнаним у сучасній економічній теорії є багатофакторний аналіз та положення про те, що підприємництво також створює дохід і є джерелом цінності товарів. Критикуючи теорію К. Маркса, дослідники вказують на різноманітність і практичну незіставність різних видів праці (фізичної і розумової, кваліфікованої і некваліфікованої); незіставність у часі "живої" праці робітників і "уречевленої" праці, втіленої у предметах споживання; на реальну можливість виробництва без безпосереднього використання живої праці (за умов повної автоматизації) тощо.
Звернувши увагу на те, що трудова теорія вартості виконує свою функцію інструмента аналізу "дуже погано", відомий австрійський економіст Й. Шумпетер наголошував, що вона "зовсім не працює поза межами досконалої конкуренції. Далі, навіть у разі досконалої конкуренції вона ніколи не функціонує гладко, крім випадку, коли праця — єдиний фактор виробництва і, тим більше, коли праця вся однієї категорії. ...Цей метод не підходить для врахування "природних" відмінностей в якості праці, які випливають із відмінностей в розумових здібностях, силі волі, фізичній силі чи спритності. В цьому випадку ми мусимо вдаватися до врахувань різниці у вартості періодів, відпрацьованих більш і менш здібними від природи робітниками, — вартості, яку неможливо пояснити на принципі кількості затраченої праці";
сумнівну цінність багатьох прогностичних положень, які не пройшли перевірку часом. Йдеться про тенденцію до поглиблення злиденного становища пролетаріату та загострення класової боротьби; неминучість соціалістичної революції та загибелі капіталізму; зникнення дрібного виробництва в результаті поглиблення концентрації та централізації капіталу. У зв´язку з цим слід зазначити, що обґрунтований К. Марксом закон тенденції норми середнього прибутку до зниження відобразив реально існуючу у XIX ст. тенденцію, допускаючи її емпіричну перевірку. Водночас автор "Капіталу" екстраполював цю тенденцію в майбутнє, хоча теоретичний аналіз не уможливлював однозначного висновку щодо динаміки факторів впливу на середню норму прибутку.
На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, "Маркс визначав, що падіння норми прибутку змусить підприємців заощаджувати на основному та оборотному капіталах. Неспроможність урахувати наслідки таких тенденцій — це фатальна слабкість Марксової теорії нагромадження капіталу. Вона породила таку теорію економічного розвитку, в якій інвестиційна діяльність вичерпалася не тому, що було надто мало працеощадних інновацій, а тому, що їх було забагато. Такий висновок важко виправдати для будь-якої конкурентної економіки, а для розвинутих капіталістичних країн його непридатність доведена повністю. Маркс не зумів передбачити, що праця може стати відносно рідкісним виробничим ресурсом. Саме з цієї причини, а не через логічні помилки, він не спромігся правильно описати історичну еволюцію капіталізму".
У другій половині XX ст. класова боротьба у розвинених країнах поступилася взаємним поступкам і узгодженню інтересів робітників і підприємців. Розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки змінив соціально-економічну природу капіталу завдяки поширенню колективних форм приватної власності, акціонуванню, демократизації управління капіталом. Зросла взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників і підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб´єктів сучасної ринкової економіки сприяв також подальший розвиток трудового законодавства та системи колективних договорів.
Звертаючи увагу на сучасну еволюцію розвинених країн, відомий американський економіст, лауреат Нобелевської премії Р. Солоу зазначав, що те, що відбулося з капіталістичною системою, поза будь-яким сумнівом підірвало репутацію К. Маркса у цій царині".
Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюцію соціалістичної думки у XIX—XX ст., розвиток впливових політичних партій, суспільних рухів, долю мільйонів людей.
У 70-ті pp. XIX ст. отримало поширення поняття "марксизму", яке послідовники К. Маркса ототожнювали з перетворенням утопічного соціалізму в науку та з ідеєю революційного переходу до нового суспільного устрою. У подальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії. Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмовившись у подальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліве трактування марксизму. Парадоксальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розроблена на основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отримала найбільше поширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р. була здійснена соціалістична революція — "в ім´я Маркса, але не за Марксом".
Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Маркса була поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована і вульгаризована. У країнах, де марксизм був проголошений офіційною ідеологією, учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалось як єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса — політика, його економічне учення підганялось під потреби ідеології.
Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80—90-х pp. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретичної спадщини К. Маркса, прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися в суспільстві та економічній науці.
Сприймаючи багатоваріантність ідей і теорій соціалізму, сучасна економічна наука визнає той факт, що соціалізм у марксистському варіанті потерпів поразку. "Обіцянка свободи стала, безсумнівно, найсильнішою зброєю соціалістичної пропаганди, яка зміцнила в людях впевненість, що соціалізм принесе звільнення, — писав ідеолог економічного неолібералізму Ф. Хайєк, — тим жорстокішою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяна нам Дорога до свободи є в дійсності Верстовий Шлях до Рабства".
Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого було б не повним мозаїчне полотно сучасної економічної науки: "Коли б наука могла сьогодні вирішити підняті Марксом проблеми, то він належав би минулому. Оскільки цього дотепер не сталося, то Маркс залишається нашим сучасником".