Марксистська політична економія була започаткована у 40-ві pp. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820—1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ, у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку. Відтак марксизм став не просто вираження великодушних устремлінь, а оригінальною науковою системою.
Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей, К. Маркс та Ф. Енгельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне учення марксизму стало своєрідним теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.

Видатний мислитель-енциклопедист, філософ, економіст, засновник міжнародного комунізму Карл Маркс (1818—1883) народився у прусському місті Трірі. Він був другим із дев´яти дітей німецького адвоката Генріха Леві, вихідця із сім´ї раввинів, який з причин, пов´язаних з працевлаштуванням, перейшов у 1816 р. із іудейства у протестантизм і взяв прізвище Маркс. У подальшому Генріх Маркс працював радником юстиції та старшиною трірської колегії адвокатів, забезпечуючи сім´ї середній рівень достатку.
Карл Маркс
Після блискучого закінчення гімназії К. Маркс вступив на відділення права Боннського університету, а згодом перевівся у Берлінський університет, де вивчав право, філософію, історію, мистецтво тощо. У 1841 р. він захистив дисертацію у Єнському університеті, отримавши вчений ступінь доктора філософських наук. У 1842 р. молодого К. Маркса запросили до Кельна, де він працював співробітником, а згодом — головним редактором німецької ліберально-радикальної "Рейнської газети". Через місяць після того, як К. Маркс став редактором газети, кількість її передплатників зросла з 885 до 1800 осіб, а ще через два місяці — до 3400 осіб. Однак в умовах посилення прусської цензури К. Маркс був вимушений скласти з себе повноваження редактора "Рейнської газети". Після одруження з німецькою баронесою Жені фон Вестфален він виїхав у Париж, де відбулося його знайомство з представниками соціал-демократичного руху. У Франції вчений став на шлях професійної революційної боротьби. Він брав активну участь у роботі робітничих гуртків, заснував "Німецько-французький щорічник" тощо. З 1844 р. починається міцна і віддана дружба К. Маркса з Ф. Енгельсом, яка тривала більше сорока років.
Усвідомлення того, що "...анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії", спонукало К. Маркса до поглибленого вивчення! економічної літератури. Важливим етапом становлення його наукової системи стала підготовка "Економіко-філософських рукописів" (1844), у центрі яких знаходиться проблема відчуження праці. Пов´язавши останню з типом власності на засоби виробництва, з одного боку, а з другого — з самою особистістю людини, вчений зосередив увагу не лише на відносинах праці та капіталу, але і на гуманістичній спрямованості економічного прогресу.
Після того, як у 1845 р. Франція за настійною вимогою Пруссії вислала) К. Маркса із країни, він переїхав у Бельгію і з 1845 по 1848 р. жив у Брюсселі, відмовившись від свого німецько-французького громадянства. У цей періоді була опублікована відома праця вченого "Злиденність філософії" (1847), і також підготовлені у співавторстві з Ф. Енгельсом "Святе сімейство" (1844) та "Німецька ідеологія" (1845—1846). У період революційних подій у Європі) К. Маркс та Ф. Енгельс брали активну участь у роботі міжнародної організації "Союз комуністів". У 1848 р. вони написали її програму "Маніфест Koмуністичної партії", який став першим системним викладом особливого класового світогляду марксизму.
Після того, як у Європі розпочалися лютнева і, відповідно, березнева революції, К. Маркс, висланий як небажана персона із Брюсселя, повернувся у Німеччину, щоб там разом з однодумцями впливати на перебіг подій. У Кельні він очолив "Нову Рейнську газету", в якій у 1849 р. опублікував роботу "Наймана праця і капітал". Це був перший крок на шляху створення цілісної економічної доктрини марксизму.
У 1849 р. революція в Німеччині поступилася силам реакції та реставрації. Після притягнення до суду та звинувачення у "підбурюванні до повстання" К. Маркс був висланий з країни. Він переїхав у Париж, а згодом — у Лондон, де і прожив до кінця свого життя. Фінансові справи сім´ї К. Маркса у цей період складалися не просто. їх вирішенню сприяв Ф. Енгельс, який постійно надавав К. Марксові матеріальну підтримку, а у 1869 p., успадкувавши хімічні заводи у Манчестері, призначив для друга щорічну ренту.
Лондонський період К. Маркса пов´язаний із напруженою роботою у бібліотеці Британського музею, підготовкою численних праць з філософії, економіки, історії, активною участю у міжнародному робітничому русі. Саме в Лондоні К. Маркс написав "Капітал", який він вважав потужною ідеологічною зброєю пролетаріату в боротьбі з буржуазією, головною працею свого життя. Над цим твором вчений працював понад 40 років. Ф. Енгельс назвав цю працю "Біблією робітничого класу" .
Коли у грудні 1882 р. померла дружина К. Маркса, а через рік (у січні 1883 р.) його донька Женні, виснаженого тривалою хворобою і напруженою роботою вченого швидко залишили сили. Він помер 14 березня 1883 р. і був похований на Хайгетському кладовищі у Лондоні.
Найважливіші історичні передумови формування марксизму:
промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;
зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжувався масовим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;
загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітничого класу в Англії" та у 3—7-му відділах І т. "Капіталу" К. Маркса (10—14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7—8-річного віку, виробничий травматизм тощо);
соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 pp. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робітників на захист своїх інтересів у Англії (1830—1850 pp.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині! проти жорсткої експлуатації і безправного становища тощо);
періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Фрідріх Енгельс
Видатний німецький мислитель, друг і соратник К. Маркса по революційній діяльності Фрідріх Енгельс (1820—1895) народився у місті Бремені (нині Вупперталь, Німеччина) у сім´ї багатого текстильного фабриканта. Навчався у міській школі, згодом у гімназії в Ельберфельді, яку так і не закінчив, оскільки з 1838 р. став працювати в Бременському торговому домі. Добре обізнаний з практичною економікою він водночас багато уваги приділяв самоосвіті, цікавився історією, філософією, військовими науками, володів 12 мовами, читав на 20 мовах. Відбуваючи військову повинність у Берліні у 1841— 1842 pp. слухав лекції у Берлінському університеті. Значний вплив на формування наукових поглядів Ф.Енгельса справив його переїзд у 1842 р. до Англії, а також знайомство з К. Марксом (в період активної літературної діяльності у "Рейнській газеті"), яке поклало початок відданій та щирій дружбі двох видатних особистостей. Перебування на службі у манчестерській філії фірми "Ермен і Енгельс" (її нинішній спадкоємець — одна з великих німецьких корпорацій Пфердменгес), співвласником якої був батько Енгельса, та вивчення соціально-економічних реалій Англії, умов праці та побуту робітників спонукали Ф. Енгельса до написання у 1845 р. книги "Становище робітничого класу в Англії". У му творі знайшли відображення його ідеї щодо антагонізму класових інтересів буржуазного суспільства та неминучості соціалістичної революції.
У 1848—1849 pp. Ф. Енгельс разом з К. Марксом видавав у Кельні "Но Рейнську газету", у 1849 р. брав участь у збройному повстанні у Південно-Західній Німеччині. У 1849 р. він переїхав у Лондон, а в 1850 р. — в Манче стер, де працював у торговельній конторі. Разом з К. Марксом Ф. Енгел керував діяльністю І Інтернаціоналу, брав активну участь у міжнародному комуністичному русі.
Протягом всього свого життя Ф. Енгельс надавав матеріальну допомогу] та моральну підтримку сім´ї К. Маркса. У листі Ф. Енгельсу від 16.08.1867 з позначкою "2 години ночі" К. Маркс писав: "Отже, цей том готовий. Тільки тобі зобов´язаний я тим, що це стало можливим". Завдяки самовідданій праці Ф. Енгельса після смерті К. Маркса вийшли в світ II і III томи "Капіталу". Вчений не лише розшифрував та логічно впорядкував величезні обсяги чорнових начерків К. Маркса, написаних важко розбірливим почерком, але і доповнив їх важливими теоретико-методологічними положеннями. У зв´язку з цим В.І. Ленін зазначав, що "Капітал" — це "праця двох".
Помер Ф. Енгельс у 1895 р. Згідно з заповітом його прах був розвіяний над морем поблизу його улюбленого мису Істборн в Англії.
Таким чином, до середини XIX ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень. Ставала все більш очевидною послідовність змін економічних систем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин. Низка антифеодальних революцій у Західній Європі наштовхувала дослідників на висновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насильницьким шляхом.
Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичній політичній економії, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.
Перші статті Ф. Енгельса, присвячені проблемам робітничого руху були опубліковані у 1839 р. у журналі "Телеграф". У 1844 р. у "Німецько-французькому щорічнику" була надрукована його політекономічна праця "Нариси до критики політичної економії", в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йому економічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркування щодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільного устрою. Зазначивши, що монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння населення, Ф. Енгельс пов´язував усунення суперечностей капіталістичного суспільства з ліквідацією останньої. За оцінкою К. Маркса ця робота була геніальною, в ній "...були уже сформовані деякі загальні принципи наукового соціалізму".
Проблеми детермінізму суспільного устрою панівною формою власності знайшли відображення у підготовлених у співавторстві з К. Марксом "Святому сімействі" (1844) та "Німецькій ідеології" (1845—1846).
У 1845 р. Ф. Енгельс опублікував працю "Становище робітничого класу в Англії", в якій обґрунтував правомірність класової боротьби, виходячи із жахливого злиденного становища робітничого класу в середині XIX ст. в одній із найрозвинутіших країн того часу.
Приводом для написання праці Ф. Енгельса "Анти-Дюринг" (1877—1878), послужили публікації німецького філософа Євгенія Дюринга. Критикуючи суб´єктивний ідеалізм Є. Дюринга, вчений дав розгорнутий виклад матеріалістичного розуміння історії. Історичний матеріалізм та відкриття таємниці виробництва додаткової вартості він виокремив як видатні досягнення марксизму, які перетворили соціалізм на науку. По-новому трактуючи предмет економічної науки, ф. Енгельс стверджував, що політична економія у широкому розумінні є наукою про закони виробництва та обміну матеріальних благ у людському суспільстві. У вузькому розумінні — це наука, яка вивчає виробничі відносини певної суспільно-економічної формації.
Величезну ерудицію Ф. Енгельса у питаннях еволюції людського суспільства відобразила його праця "Походження сім´ї, приватної власності та держави" (1848). Значний інтерес для дослідників економічної думки становить здійснений вченим аналіз розвитку поділу праці, товарного виробництва та власності.
Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейно-теоретичними джерелами економічної теорії Маркса стали:
класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;
німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля (1770— 1831) та матеріалізмом Л. Фейербаха (1804 —1872);
французький утопічний соціалізм.
Ще в 1871 році пан М. Зібер, професор політичної економії в Київському університеті, у своїй праці "Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія вартості, грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним подальшим розвитком учення Сміта — Рікардо.
К. Маркс
Отож Маркс мав учителя? Так. Справжнє розуміння його економіки починається з визнання, що як теоретик він був учнем Рікардо.
Й. Шумпетер
Марксизм є ...прищеплений до класичного дерева пагін і хоча воно дивується і обурюється проти страшних обтяжливих його плодів, однак саме воно живить його своїми соками.
Водночас необхідно зазначити, що сприйнявши ідеї класичної школи таї виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс прагнув не скільки до продовження ті зміцнення учення Д. Рікардо, стільки до побудови власної теоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції (рис. 6.2).

Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальних законів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей; заперечення заперечення; взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріального апарату (сутність і явище; форма і зміст; випадковість і необхідність; одиничне і загальне тощо).
Зазначаючи, що у своєму раціональному вигляді діалектика вносить у позитивне усвідомлення існуючого "розуміння його заперечення", "неминучої загибелі", розглядаючи кожну здійснену форму в русі, "ні перед чим не схиляючись" і будучи "самою суттю своєю критичною і революційною", К. Маркс водночас стверджував, що його "...діалектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення ...є деміург (творець) дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній".