Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки:
з меркантилізмом пов´язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури економічного характеру;Економічна думка середньовіччя. Меркантилізм
винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія" дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.;
збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.);
меркантилісти поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування;
суттєве значення мало подолання релігійних догм середньовіччя, уявлення про торгівлю як різновид паразитизму, натурально-господарських поглядів та нормативізму. Перехід до прагматичної оцінки господарських рішень сприяв розвитку мистецтва економічних досліджень;
важливим кроком вперед стало використання емпіричного методу дослідження, який хоч і був одностороннім та неповним, все ж сприяв започаткуванню фактологічної основи економічного аналізу;
меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса;
меркантилісти започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв´язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.
Цікаво зазначити, що загальна оцінка меркантилізму в історії економічних вчень пов´язана з низкою дискусійних питань.
Однією з головних передумов меркантилістської доктрини було дослідження функціонування економічної системи за умов неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота із-за кордону міг стимулювати зростання виробництва. За умов повної зайнятості неминучим наслідком такої політики була інфляція.
Уже в середині XVII століття окремі проникливі дослідники вказували на слабкість логіки меркантилістів. Англійський філософ Дж. Локк(1632—1704) виступив проти втручання держави в економіку і регулювання розвитку промисловості й зовнішньої торгівлі. Наприкінці XVIII ст. французький банкір Р. Кантильон і шотландський філософ Д. Г´юм (1711 —1776) в загальному вигляді описали так званий "механізм золотогрошових потоків", який автоматично веде до природного розподілу грошових металів між країнами і встановлення таких рівноважних внутрішніх цін, за яких експорт кожної країни врівноважується з її імпортом.
Д. Г´юм показав, що приплив золота в країну внаслідок позитивного сальдо торговельного балансу збільшує пропозицію грошей, зумовлюючи зростання заробітної плати та цін, що неминуче веде до падіння конкурентоспроможності цієї країни на світовому ринку. І навпаки, відплив золота за кордон через падіння цін та заробітної плати підвищує конкурентоспроможність національної продукції. На думку англійського економіста, рух золота між країнами є важливим механізмом взаємодії національних економік, який врівноважує розміри експорту та імпорту, внаслідок чого сальдо торговельного балансу стає нульовим .
Таким чином, з часом було доведено, що спроби довгострокової підтримки активного сальдо торговельного балансу можуть призвести до шкідливих наслідків для національної економіки в цілому, оскільки позитивне сальдо торговельного балансу стимулює приплив у країну золота та срібла, що призводить до зростання цін і посилення позицій імпортних товарів на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, провокує відплив капіталу з країни, що поступово зводить нанівець вигоди від позитивного балансу зовнішньої торгівлі.
Ідеї меркантилістів поступово втрачали популярність в результаті усвідомлення залежності національного багатства від розвитку виробництва. У XIX ст. вони критикувались і сприймались як помилкові.
Плутати гроші з багатством означає робити таку ж помилку, як і плутати шосе, яке є найбільш зручним шляхом до вашого будинку або полів, з самим будинком або полями.
Спробу "реабілітації" меркантилізму здійснив у 30-ті роки XX ст. видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс, прихильник активного державного регулювання економіки. Позитивно оцінюючи внесок меркантилізму в розвиток економічної науки, Дж. М. Кейнс відносив до незаперечних заслуг цієї теорії положення про нестачу грошей як причину безробіття, розуміння високих цін як фактора розширення виробництва і торгівлі, інтуїтивне відчуття зв´язку між обсягом грошей і низькими ставками процента.
Якщо говорити про внесок у мистецтво державного управління економічною системою в цілому і забезпечення оптимальної зайнятості усіх ресурсів цієї системи, то ранні представники економічної думки XVI і XVII ст. в деяких питаннях досягали практичної мудрості, яка у відірваних від життя абстракціях Рікардо була спочатку забута, а потім і зовсім викреслена.
Дж. М. Кейнс
Наголошуючи на необхідності історичного підходу до оцінки меркантилізму, необхідно зазначити, що ідеї представників цього напрямку економічної думки виражали дійсні закономірності та потреби економічного розвитку, що здійснювався у національних рамках за активного сприяння держави. Слід також враховувати, що протекціонізм до цього часу поширений у світовій економічній практиці. Водночас обговорення сучасних проблем становлення ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, актуальність питань досягнення оптимальних обсягів нагромадження капіталу, підтримки національних товаровиробників та боротьби за ринки збуту дають додатковий імпульс релятивним трактуванням меркантилізму, породжуючи нові дискусії про сутність та значення цього напряму в історії економічних учень.