Складне царсько-храмове господарство Стародавнього Єгипту потребувало централізованого управління та суворої регламентації господарського життя. Стародавній Єгипет був класичною теократичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Основні економічні проблеми країни знайшли відображення в адміністративно-господарських документах та дидактичних трактатах, за якими протягом багатьох століть чиновники та управителі вчилися керувати державою та керувати господарством. Ці твори дають уявлення про економічні функції глави держави, посадові обов´язки чиновників різних рівнів, розглядають питання організації праці царських ремісників та землеробів, свідчать про суворий облік трудових і матеріальних ресурсів у країні, захищають централізм староєгипетської держави як опори порядку в країні та стабільності доходів чиновників і фараона.

Характеризуючи економічну думку Стародавнього Єгипту, слід взяти до уваги, що:

Важливе місце серед історичних пам´яток цієї країни займають повчання — своєрідні дидактичні твори, більшість з яких мають форму порад батька синові. Так, наприклад, "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.) присвячене прославленню божественної справедливості як основи земних порядків та правил людських взаємовідносин і дає уявлення про економічні та політичні функції фараона. У творі підкреслюється важливість та корисність централізованої управлінської влади та контролю за виробництвом і розподілом. На думку автора, фараон І повинен жорстко підпорядковувати незаможних. "Той, хто бідний, — ворог, ] — стверджується у повчанні. — Будь ворожий до бідняка... карай згідно з І твоїм законом". Водночас правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновництва, возвеличення вельмож та жерців, наближаючи "людину до себе за справи її". У творі висловлюються й інші поради щодо державного управління: "Багатий народ не повстає", "Створи собі пам´ятник любов´ю оточуючих тебе", "Шануй сановників, сприяй процвітанню народу твого", "Твори істину і ти будеш довго жити на землі", "Остерігайся карати | несправедливо" тощо. Згуртованість підданих, вірність царю, ефективне функціонування апарату управління розглядаються як запорука успішного царювання1.

Особливу роль у давньоєгипетській літературі відіграють трактати, присвячені прославленню писарів-управлінців, котрі володіли мистецтвом письма. Розвиток державного управління в Стародавньому Єгипті сприяв вирішенню управлінських проблем за допомогою писемних документів. Єгипетське письмо було важким, потребувало довгих років навчання, тому писарі цінувались дуже високо, займали найвищі урядові посади і користувались значними привілеями. Так, наприклад, у "Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XXI—XVIII ст. до н.е.), відомому також під назвою "Сатира на різні професії", талант писця протиставляється гіркій долі представників інших професій, що мають набагато менше почестей та привілеїв. Йдеться насамперед про незалежність, матеріальний добробут, пошану, водночас майже нічого не говориться про обов´язки та відповідальність. Автор послання стверджує, що заняття писаря "..перевершує будь-яке інше заняття; немає рівного йому в землі цій. Адже він (писар) починає процвітати ще дитиною". Однак з часом уявлення про ідеального правителя зазнали змін. Якщо для Ахтоя III вищим призначенням царя була турбота про підданих, то у "Повчанні фараона Лменемхета І своєму синові" зазначається, що підлеглі повинні служити державі та царю. Далі Аменемхет радить сину не довіряти придворним, оскільки жоден із них на це не заслуговує.

Цікавими документами соціально-економічної думки Стародавнього Єгипту є "Речення Іпусера"(відома копія XIII ст. до н.е.) і "Пророцтво Неферті" (відома копія XV ст. до н.е.). Вони описують соціальний переворот, що відбувся у XXIII—XXI ст. до н.е. і призвів до розпаду централізованої системи управління, порушивши строгу регламентацію господарського життя та контроль за діяльністю безпосередніх виробників.

Автори наголошують на необхідності відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства, висловлюють пропозиції щодо налагодження системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, підвищення військової могутності держави. У "Реченні Іпусера" наголошується на необхідності боротьби з безконтрольним зростанням лихварських операцій та боргового рабства, недопущення збагачення нижчих верств населення і початку в країні громадянської війни.

Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, доку менти господарської звітності, юридичні акти) відображають повсякденну господарську діяльність та особливості організації праці царських ремісників і землеробів. Вони засвідчують, що все населення Стародавнього Єгипту було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби і майстри). Розподіл та перерозподіл трудових ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади. Звертає на себе увагу висока централізація більшості господарських функцій, чинопоклонство та бюрократизація державного управління.

Численні біографії заможних єгиптян, що збереглися на стінах їхніх гробниць, та розпорядження про службові обов´язки верховних сановників свідчать про існування поряд з царсько-храмовим комплексом господарства чиновників також посадового володіння майстрів. З метою недопущення розкрадання державного майна чиновниками у Стародавньому Єгипті існувала досить складна процедура доказу права власності на той чи інший об´єкт, про що свідчать матеріали із Дерель-Медіни (друга половина ІІІ тис. до н.е.).

Древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких оформляли купівлю-продаж землі, худоби, засобів виробництва, рабів, найманих робітників, боргові зобов´язання, засвідчують зародження товарно-грошових відносин. Однак висока норма процента (50—100 %) і досить жорсткі умови надання позики підтверджують нерозвиненість сфери обігу і панування натурального господарства. Державні приписи Стародавнього Єгипту захищали приватну власність і передбачали систему покарань за крадіжку будь-якого майна: від ударів палицями до смертної кари.