Структура держави — система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.

Вона охоплює:

— органи державної влади, які поділяються на представницькі, як правило, законодавчі(парламент);

— органи державного управління, тобто виконавчо-розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях);

— президента як главу держави, який в керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами;

— органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі;

— контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства;

— органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.

Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо) на певний час. Компетенція і повноваження надзвичайних органів зумовлюються конкретними цілями і завданнями, задля яких вони створюються. Складовою системи державних органів є виправні заклади тощо.

Державні органи суттєво відрізняються від органів недержавних, громадсько-політичних організацій. Тільки державні органи в межах своєї компетенції виступають офіційними виразниками інтересів усього суспільства. Вони наділені повноваженнями, що дають змогу діяти не тільки завдяки засобам переконання, а й державного примусу. Проте свою владу держава реалізує в тісній взаємодії з громадсько-політичними інститутами. Особливо це стосується відносин державних органів і політичних партій.

Серед політологів побутують різні погляди щодо класифікації функцій держави. Загальноприйнятним є поділ їх на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції:

— правотворча — творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство).

— правоохоронна — контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;

— економічно-господарська — захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;

— соціальна — регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;

— культурно-виховна — регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;

— екологічна — захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури. Зовнішні функції:

— оборонна — захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави;

— дипломатична — відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики;

— співробітницька — розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.