Підсумки 12-річного періоду, який минув від 24 серпня 1991 року, можуть бути оцінені по-різному. Залежно від політичних установок, він може бути представлений і як тріумфальний хід становлення нової незалежної держави у центрі Європи, і як низка втрат, поразок і помилок, що призвели до значного відставання в розвитку не лише від розвинених країн світу. але й від більшості колишніх братів по соціалістичному табору. В даній роботі автор спробував оцінити цей шлях з позицій набутого досвіду.

Автором не ставилося за мету надати гранично вичерпний аналіз шляху, який пройшла економіка України за цей період: обшир емпіричної інформації зазвичай перешкоджає цілісному сприйняттю картини. У роботі було зроблено спробу застосувати до аналізу динаміки української економіки інструментарій стратегічного дослідження в економіці, яке розглядає кожну із складових економічної системи з точки зору її місця, призначення та функціональної спроможності в цій системі.

З одного боку, такий підхід допомагає зрозуміти, чому локальні успіхи у тих чи інших напрямах економічної політики не переросли у всезагальний економічний підйом. Наприклад, чому вражаюче за динамізмом приборкання гіперінфляції перейшло у тривалу економічну стагнацію, а цілеспрямоване збільшення доходів населення не заклало підвалини інноваційного розвитку економіки.

З іншого боку, таке дослідження дає можливість визначити завдання економічної стратегії, виходячи з системних характеристик її об’єктів. А отже, з більшою усвідомленістю будувати бюджетну чи податкову політику, формувати багатовимірну інвестиційно-інноваційну чи, наприклад, соціальну стратегії.

Питання „що робити?” нині вже практично відійшло у минуле. Стратегічні цілі та пріоритети встановлені на вищому державному рівні. Відкритим, проте, залишається питання „як?”. Безперечно, у цій монографії не може бути надано й готової вичерпної стратегії економічного зростання. Автор ставив за мету насамперед напрацювати методологію підходів та оцінок, які б дозволили відповідним фахівцям та відповідальним інституціям, користуючись доступною інформацією та практичним досвідом, брати кваліфіковану участь у процесах стратегічного планування.

Очевидно, найголовнішим висновком з даного дослідження є те, що суспільна система є дієздатною лише в разі збалансованого поєднання дієздатних стратегій держави та приватних економічних суб’єктів. Намагаючись надати інструментарій розуміння взаємозв’язку економічних процесів, автор також розраховує на те, що таке розуміння сприятиме кваліфікованим очікуванням суб’єктів господарювання, що дасть їм змогу формувати власні ефективні стратегії.

Дослідження висвітлило широкий спектр відкритих питань, на які слід неодмінно знайти відповіді для того, щоб забезпечити належну ефективність економічної стратегії держави в Україні. Ці відповіді мають стати предметом пошуку політиків та економістів, теоретиків та практиків. У процесі цього пошуку неодмінно удосконалюватимуться і підходи до економічної стратегії як предмета економічної науки.