Поняття діалектики в історії філософії використовувалось у різних значеннях. Сократ розглядав діалектику як мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення протилежних думок, спосіб ведення бесіди /звідси і назва - від грецьк. діалего - веду бесіду, полеміку /. За Гегелем діалектика - це своєрідний і єдино правильний метод пізнання. Виникла діалектика в Старогрецькій культурі із самого почату набула високого інтелектуального рейтингу, бо мистецтво полеміки, доказу, переконання вимагає від співрозмовників великої майстерності, підготовки. Античні діалектики / Зенон, Геракліт / вважали, що світ безперервно рухається, змінюється, але вони не розуміли суті розвитку як виникнення нового необоротного. У філософів різних часів і епох - від античних до класиків німецької філософії було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але діалектика в її концептуальній формі виникла в культурі пізніше. У вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля, хоча і в суб’єктивно - ідеалістичній формі. Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категорій. Крім цього слід розрізняти два види діалектики - об'єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб'єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об'єктивної діалектики. Тому діалектика виконує дві основні функції - світоглядну /все змінюється і рухається/ та методологічну, тобто вчить, як ми повинні підходити до пізнання світу /розглядати все з точки зору руху, зміни, стрибків - на відміну від метафізики, яка розглядав все сталим, незмінним. Інертним/. Принципи діалектики - вихідні, об'єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку, - принцип об’єктивності; - принцип детермінації; - принцип відображення; - принцип взаємозв’язку. Філософія вивчає універсальні зв’язки. вони становлять предмет діалектики, а формою їх пізнання, фіксації виступають категорії діалектики. В категоріях фіксується знання, риси, відношення, які властиві всьому буттю. Категорії діалектики формуються на відповідних етапах історичного розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв'язане об'єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв'язок. Серед різноманітних зв'язків реального світу філософське пізнання виділило різні типи їх існування . І. Універсальні зв’язки буття, до яких належать такі: категорії діалектики: І.Одиничне і загальне та проміжноособливе. 2.Явище і сутність. 3.Діалектичні закономірності як форма зв’язку. ІІ. Структурні зв’язки буття: І.Частина і ціле принцип цілісності. 2.Форма і зміст. 3.Система елемент структура .Принцип системності. ІІІ. Зв’язки детермінації: І.Причинні зв’язки. 2.Необхідність і випадковість. 3. Можливість і дійсність. 4. Концепція детермінізму і її протилежність - індетермінізм. До основних діалектичних законів належать: 1/ закон взаєм¬ного переходу кількісних і якісних змін; 2/ закон єдності і бо¬ротьби протилежностей; 3/ закон заперечення заперечення. Розглянемо кожен закон окремо. Вивчення закону взаємного переходу кількісних і якісних змін необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра. Якість - це внутрішня визначеність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначеність. Дещо, завдяки своїй якості, є те, чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестав бути тим, що воно є /Гегель/. Якості об’єктивні. Якість виявляє себе через властивість. Різниця між ними відносна. Кількість - це зовнішня визначеність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначеністю є число, яке практично не пов'язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов'язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує ме¬жу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки певним кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних змін до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняють за: - характером; - масштабністю; - змістом; - формою їхнього прояву та ін. Характер стрибка обумовлюється специфікою розвитку предмета. За масштабом стрибки можуть бути довгими і короткими, охоплювати цілі епохи і незначні історичні відрізки. За змістом - це перехід в середині предмета, перехід одного якісного стану предмета до іншого. За формою прояву стрибки можуть бути швидкими /типу вибуху/ та повільними. Основний зміст цього закону полягає в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши таку міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього. Закон єдності і боротьби протилежностей - є одним з основних законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішніх суперечностях, притаманних процесам і явищам об’єктивної дійсності - боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають у стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означте, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикується між собою, вступають у взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде зрештою до розв'язання суперечності, яка є переходом до но¬вого якісного стану. Нові явища, що виникають, набувають нових притаманних їм суперечностей, які і є рушійною силою їхнього розвитку. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни» що пов’язані з оновленням системи, її внутрішніми структурними і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення. Для розвитку характерна інтегративність /накопичення нових ознак на основі синтезу старих /. Саме розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє в нижчому у вигляді можливості /в хімізмі є можливість виникнення живого, в живому - людини /. Можливість не є небуття, це потенційне буття. В світі ніщо не виникає в силу тільки можливості, все виникає в силу об'єктивної необхідності. В суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом. Прогрес має місце там, де підвищується рівень організації системи, її цілісності, пристосованості до середовища, функціональна і структурна ефективність, генетична пластичність з високим рівнем наступного розвитку. Закон заперечення заперечення - є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Теза - така форма думки /судження/ в якій щось стверджується. Антитеза - заперечення тези і перетворення її на свою протилежність. Синтез - в свою чергу заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об'єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв'язок, але й перехід від одного стану до іншого, що розвивається на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення. Все реальне має свої внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і зрештою досягають такого стану, коли розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв'язання. Процес розвитку відношення протилежностей у рамках певної суперечності мав свої етапи: 1/ вихідний стан об'єкта; 2/ роздвоєння єдиного розгортання протилежностей, перетворення об'єкта на свою протилежність /тобто перше заперечення вихідного стану/; 3/ розв'язання суперечності, перетворення цієї протилежності на свою протилежність /друге заперечення роздвоєного стану/, що являє собою нібито повернення до вихідного. В цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес - запереченням заперечення. Діалектичне заперечення означає не просто знищення чи механічне відкидання старої якості, а тільки її подолання, зняття, яке включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умову подальшого розвитку, можливості нового заперечення. Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається то позитивне, що було на передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і стверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені,. але повторює їх інакше, на вищій базі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку міх етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв'язання. Остання стадія, стадія розв’язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі, В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.