В період існування жорсткої централізованої системи управління економікою вкладення засобів до нових основних або оборотних фондів, на виконання проектних робіт, в науково-технічну сферу мало форму планованих вкладень. Це виражалося в створенні планових пе­редумов і проектуванні. Розвиток ринкової економіки надає новий характер інвестиційній діяльності. Розвиток різних форм власності, рівних умов господарювання створює нові умови для інвестування й регулювання цього процесу.

Для нормального розвитку економіки, для забезпечення відтво­рювання необхідний постійний приплив засобів. Кількісне зростання інвестицій, їх напрям в різні сфери господарювання залежать від пра­вильної інвестиційної політики. Вкладення засобів в наукомісткі, ви-сокотехнологічні програми впливає не тільки на виробництво товарів, їх споживацькі властивості, але і на умови праці, що кінець кінцем не може не відображатися на розвитку всього суспільства в цілому. Інве­стиції, вкладені в цю сферу, дають уявлення про якісний рівень інве­стицій. Якісний рівень і кількісне зростання інвестицій, їх співвідно­шення дають уявлення про проведення державою інвестиційної по­літики, її метою є пошук оптимального регулювання інвестиційної діяльності, національних і іноземних інвесторів. Практично з момен­ту перебудови господарського механізму Україна намагалася привер­нути іноземні інвестиції. На думку ведучих економістів на момент роз­паду СРСР, Україна мала оптимістичні прогнози відносно очікувано­го припливу зарубіжного капіталу. На користь цього свідчили наступні чинники:

• низький рівень заробітної платні;
• наявність джерел сировини для виробництва;
• наявність великого ринку в 51 млн. чол.;
• високий рівень освіти працездатного населення;
• вигідне географічне положення;
• недостатньо розроблене законодавство в сфері охорони навко­лишнього середовища;
• наявність науково-технічних розробок світового рівня;
• наявність розвинутої інфраструктури.

Проте цим прогнозам не судилося збутися. Всього на 01.10.2003 рівень прямих інвестицій до України склав 6212,9 млн. дол., хоча не­обхідний обсяг інвестицій для реформування економіки України скла­дає більше 40 млрд. дол. За 2002 рік об´єм прямих інвестицій до Украї­ни склав 728 млн. дол., аза період з 01.01.2003 по 01.10.2003 - 683,9 млн. дол. (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Динаміка прямих інвестицій в Україні (за даними Державного комітету статистики України на 01.10.2003)

В порівнянні з іншими державами об´єм інвестування в економіку України є незначним. Наприклад, приплив іноземних інвестицій до Чехії більший в 11 разів, а в такі країни, як Словаччина, Польша, Португалія - в 5-6 разів ніж до України.

Політична нестабільність, часта зміна законодавства, загроза інфляції, високий рівень злочинності і корупції, низька прибутковість від інвестицій, бюрократизація держапарату, великий тягар оподаткування, замало інформації про об´єкти інвестування визначають дуже низький рейтинг України в зарубіжних організаціях, які займаються порівняльним аналізом умов інвестування і рівня ризику про всі краї­ни світу. Ці чинники примушують іноземних інвесторів проводити обережну і очікувальну політику у сфері інвестиційної співпраці з Украї­ною. Всі чинники, які враховує інвестор, коли оцінює сприятливість умов в приймаючій країні для вкладення капіталу, характеризують інвестиційний клімат. На сьогодні на Україні він несприятливий. Це значить, що Україна поки що не готова до жорсткої конкурентної боротьби за інвестиції на світових ринках капіталу, що безпосереднім чином позначиться на структурі ПП і розвитку економіки в цілому (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Структура прямих іноземних інвестицій (ПП) в Україну за країнами-інвесторами (за даними Державного комітету статистики України)

Найбільшими інвесторами в економіку України є: США — 16,4%, Кіпр - 10,4%, Сполучене Королівство - 10,4%, Нідерланди - 7%, Німеччина - 6,2%, Віргінські острови - 6,0%, Російська Федерація -5,7%. Далі з невеликим відривом йдуть Швейцарія, Австрія, Корея.

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у перехідний до ринку період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність. І нині стан цієї сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб´єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримує структурну перебудову та перешкоджає розв´язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Воднораз на нинішньому етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить від вдалої державної політики у сфері регулювання іноземного інвесту­вання. Це пояснюється провідним впливом держави на внутрішньо­господарчі та внутрішньополітичні процеси.

Державне регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального управління та врегульованою нормами права виконавчою й розпорядчою діяльністю відповідних органів державної влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій з метою економічного зростання та підвищення рівня жит­тя народу. Провідне місце у процесі регулювання іноземного інвесту­вання належить економіці, на яку покладено завдання проведення дер­жавної політики щодо іноземного інвестування.

За ринкових умов роль держави полягає у створенні необхідних гарантій, інституцій, певних умов, механізмів розвитку й передачі ча­стки повноважень на місця шляхом реформування як усієї системи влади, так і її структури та функцій.
Тому на сьогодні особливо важливою є необхідність удосконален­ня державної інвестиційної політики, побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності, спрямованої на довготривалу перспективу.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Ук­раїні визначається законами «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.). «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про зовнішньо­економічну діяльність» (1991 р.), «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (1992 p.), «Про підприємництво» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регу­лювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Загалом державне регулювання у сфері інвестування здійснюєть­ся з урахуванням економічних чинників, що вміщують елементи фор­мування джерел інвестицій; методичне забезпечення державного ре­гулювання інвестицій; формування джерел інвестицій; стимулювання залучення інвестиційних ресурсів і формування умов здійснення інвестування.

Водночас реалізація процесу державного регулювання у сфері інве­стування грунтується на правовому, організаційному та інформацій­ному забезпеченні й моніторингу.
Інформаційне забезпечення і моніторинг відбивають стан капіта­лу галузей економіки, залучення інвестицій і здійснення інвестицій­ної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб´єктів та об´єктів інвестування.
Організаційне забезпечення полягає у формуванні державних органів регулювання в інвестиційній сфері. Воно також містить у собі організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування й забезпечення страхування інвестицій.
Успіх інвестиційної політики визначають певні правові та органі­заційно-технічні заходи. Зокрема на середньо та довготермінову перс­пективу, на наш погляд, необхідно забезпечити:

• захист прав власності;
• дисципліну виконання контрактів;
• підвищення дієвості інститутів державної влади;
• сприяння малому бізнесу;
• доступність кредитних ресурсів;
• розвиток банківської системи і фондового ринку;
• власність на землю і функціонування іпотеки.

У свою чергу, заходи на короткотермінову перспективу передба­чають :

• політичну стабільність у державі;
• стабільність податків;
• низький рівень інфляції;
• ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами; -свободу входження на ринок.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має врахову­вати класифікацію галузей промисловості залежно від наявності по­тенційних джерел фінансування. Вирізняють декілька таких груп:

• галузі, розвиток яких забезпечується централізованими держав­ними капіталовкладеннями;
• виробничі об´єкти переважно приватного капіталу;
• галузі, які на певному етапі потребують кредитних субсидій;
• пріоритетні галузі для залучення і використання іноземних інве­стицій;
• виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;
• галузі, які закриті для іноземного інвестування, що пов´язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

При визначенні напрямів державного інвестування переваги вар­то надавати інвестиціям у галузі, які є вагомими для забезпечення жит­тєздатності економіки й одночасно мало привабливими для приват­них інвесторів, і такі, що забезпечують створення ринкової інфраст­руктури.
Одним із важливих аспектів розвитку національної економіки є сприяння залученню інвестицій у реальний сектор. Тут важливим є:

• зближення рівнів прибутковості виробничого, торговельного та фінансового капіталів;
• удосконалення процесів ціноутворення на високоякісну продук­цію, особливо широкого вжитку;
• удосконалення митно-тарифних важелів регулювання експорт­но-імпортних операцій.

Дієвим інструментом активізації інвестиційних процесів в ринко­вих умовах економіки є державна амортизаційна політика, яка має за­безпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкла­день. Саме за рахунок амортизації у розвинених країнах формується до 70-80% інвестицій.
Амортизація впливає на процеси, що перебувають на стику фінан­сово-бюджетних (податкових) та інвестиційних інтересів. І якщо перші з них мають переважно короткотерміновий характер, то інвестиційна діяльність - середньо і довготерміновий, а сама амортизаційна по­літика формується завдяки своєрідному компромісу зазначених ас­пектів державного регулювання економіки. Підвищення норм амор­тизації і збільшення суми відрахувань розширює фінансові можливості підприємств і підсилює їхню інвестиційну активність.
Амортизаційна політика держави має передбачати застосування таких методів амортизаційних списань і норм, які дають змогу в ко­роткі терміни відшкодувати раніше здійснені інвестиції.
Суттєво впливають на іноземне інвестування процеси привати­зації. На сьогодні і у найближчій перспективі ключовим чинником щодо залучення великого іноземного капіталу в економіку України с його участь у приватизації насамперед стратегічних об´єктів.
З одного боку, існує пряма залежність між реалізацією приватиза­ційних програм і обсягами іноземного інвестування (близько 50% іноземних інвестицій забезпечили саме іноземні інвестори завдяки участі у приватизації українських підприємств). З іншого боку, об´єкти, що пропонуються для приватизації за участю іноземних інвесторів, є для останніх малопривабливими. Основні причини цього такі:

• слабка правова база, що істотно ускладнює здійснення будь-яко­го реального контролю зовнішнього власника над підприємством, де він не має контрольного пакета акцій;
• зовнішні власники придбали великі частки власності лише в найгірших підприємствах, оскільки процес приватизації контролюва­ли інсайдери(працівники та керівництво певних підприємств);
• у третині приватизованих підприємств держава дотепер зберігає за собою надто великі пакети акцій (до 30%);
• держава й далі втручається у розвиток важливих галузей (напри­клад, енергетики);
• інсайдери залишаються основними власниками багатьох се­редніх та більшості великих підприємств.

За переконанням іноземних експертів, для ефективної участі стра­тегічних інвесторів в українській приватизації треба відмовитися від ручного управління економікою, збільшити роль саморегулівних організацій, а також прийняти зрозуміле й довгострокове приватиза­ційне законодавство, в якому буде прописано якомога більше проце­дур.
Іншим, не менш важливим, механізмом регулювання інвестицій­ної діяльності є реформування земельних відносин. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, який створює пе­редусім сприятливі умови для вигідного використання свого земель­ного наділу, сприяє подальшому розвитку аграрних реформ. Здійсню­ючи функції державного управління, держава, в особі своїх компетент­них органів, встановлює певні правила і норми, які стосуються організації використання як усіх земельних ресурсів країни, гак і окре­мих їхніх часток.

Коли буде дозволено здійснювати купівлю-продаж земельних діля­нок, необхідно, керуючись відповідною нормативно-правовою базою, зробити все для того, щоб ринок сільськогосподарських земель дав би державі додаткові значні фінансові ресурси, нерезиденту — впевненість у серйозності намірів з боку української сторони, резиденту - додат­кові статутні ресурси при створенні підприємств та потужний засіб стимулювання банків у довгостроковому інвестуванні (завдяки роз­робці механізму застави землі).

У сфері кредитної політики важливим завданням є створення сприятливих умов для активізації довготермінового кредитування ре­ального сектора економіки. Це можливо завдяки: здійсненню заходів щодо збільшення обсягів кредитування комерційними банками реаль­ної економіки; пом´якшення відсоткової політики; переорієнтації кре­дитних ресурсів банківської системи на довготермінове кредитуван­ня; пільговому оподаткуванню прибутку комерційних банків від опе­рацій довготермінового кредитування; створенню спеціальних інвестиційних банків із забезпеченням пільгових умов кредитування інвестиційних програм.

Новою проблемою для України є забезпечення державного кон­тролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов´язано з об´єктивною необхідністю адаптації українського ринку до зовнішніх умов, бо простежується ситуація, коли ціни на де­яку промислову та сільськогосподарську продукцію перевищують світові, тоді як середня заробітна плата є набагато нижчою. Сировина й матеріали за цінами також поступаються рівню цін на зовнішньому ринку. Це потребує контролю з боку державних органів ціноутворен­ня за зростанням витрат виробництва (у разі зміни цін) та динамікою співвідношення з цінами світового ринку. Особливе значення має си­стематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної).
Для запобігання не контрольованого зростання цін їхнє державне регулювання має здійснюватися переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політи­ки, а також із застосуванням механізму встановлення цін на продук­цію підприємств монополістів.

Важливим напрямком має бути подальше розширення сфери вільного ціноутворення, що потребує демонополізації економіки та створення реальних умов для розвитку конкуренції.
Потребує швидкого розвитку ринок облігацій внутрішньої держав­ної позики. Головним питанням при цьому є запровадження ефектив­ного механізму його регулювання. Потрібні передусім законодавчі об­меження на прибутковість відповідних запозичень, їхній рівень не може перевищувати середню процентну ставку за кредитами комер­ційних банків, що надаються суб´єктам господарювання. Така форма практикується у багатьох країнах і сприяє переорієнтації фінансових ресурсів у сферу виробництва.

Для створення ефективної системи залучення іноземних інвес­тицій необхідна реалізація певних організаційних заходів зі створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними про­цесами, яка б приваблювала відповідні структури для роботи з інозем­ними інвестиціями, узгоджувала діяльність із міжнародними органі­заціями, проводила експертизи найважливіших проектів і їхній кон­курсний відбір. Такою структурою може бути спеціалізована державна компанія України з іноземних інвестицій. У структурі такої системи доцільно створити інформаційно-аналітичний банк даних з питань іноземного інвестування, який міститиме інформацію про підприєм­ства та проекти, що потребують інвестицій, про інвесторів, спонсорів, міжнародні тендери.

Особливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню щодо залучення іноземних інвестицій. Необхідно видавати інфор­маційні бюлетені й рекламну літературу стосовно проблем іноземного інвестування, створити комп´ютерну мережу для обміну інформацією, систему статистичної інформації.
Як доводить світова практика, система залучення інвестицій має бути орієнтована на:

• систематичне проведення моніторингу й аналізу основних по­казників інвестиційної діяльності;
• визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розроб­ку проектів та експертну оцінку об´єктів інвестування;
• визначення можливих джерел інвестування і оцінку їхньої ефек­тивності, проведення рекламних кампаній;
• побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнуч­кої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань у інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середови­ща, формування та розвиток грошового і фондового ринків, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення систе­ми гарантій захисту прав іноземних інвесторів;
• створення системи державного нагляду, застосування держав­ного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпе­чення.

Перехід України до нової форми економічних відносин, що ґрунтується на ринкових методах, зумовлює необхідність вирішення но­вих завдань, пов´язаних з економічним розвитком регіонів та економі­ки країни. Пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інвести­ційних процесів в економіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона, головно, приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів еко­номічного зростання в країні.

Інвестиції є (в образному значенні) як би ворота науково-техніч­ного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних галузях фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності одержить нове ди­хання. Ефективно розв´язати проблему зниження ресурсо і енерго­ємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових техно­логій сучасної техніки, пов´язавши воєдино інтереси наукових дослід­жень і практики через потреби ринку.

У ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють поліпшенню життя. При цьому ученим в новому для них середовищі міжнародної конку­ренції на відкритих ринках слід пам´ятати, що час є головним чинни­ком в сучасній економіці.