Т.Г. Г еращенко

Сумська філія Харківського

національного університету внутрішніх справ

У статті розглядається специфіка злочинності як соціально-правового явища. Аналізуються причини його виникнення та тенденції подальшого розвитку.

Ключові слова: злочинність, соціально-правове явище, соціальна практика, правоохоронні органи.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства, коли відбуваються широкі перетворення у всіх сферах соціальної практики, значна увага приділяється питанням, пов’язаним з криміногенною ситуацією у державі, протидії криміналізації суспільства та нейтралізації негативних тенденцій цього процесу. Головним напрямком діяльності держави у царині охорони прав і свобод громадян стає убезпечення життєвих цінностей від будь- яких посягань. Злочини є найбільш соціально небезпечними діяннями. Вони завдають суттєвої шкоди життєво необхідним соціальним благам, заважають становленню та розвитку суспільних відносин. Тому протидія злочинності є на сьогодні пріоритетною.

Причини загострення криміногенної обстановки в Україні мають своїм джерелом економічні та соціальні негаразди, послаблення темпів реформування суспільства. Також позначається низька ефективність роботи правоохоронних структур, органів влади та місцевого самоврядування. Малоефективна профілактична робота та відсутність системності у питання протидії злочинності призводять до її поширення.

Аналіз актуальних досліджень. Вивченням різних видів злочину займалося багато вчених з кримінального права, зокрема, А. Гуров і П. Біленчук [2; 4]. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася у роботах В. Казміренка, В. Лунєєва, В. Шилінгова [5; 9; 14]. Проблеми організації протидії злочинності знайшли відображення у роботах О. Литвинова, Ю. Лободи, Б. Малишева, В. Смородинського, О. Стовби [7; 13].

Проте недослідженими залишаються теоретико-методологічні питання сутності злочинності, специфіка сучасних злочинів. У професійних розробках учених - кримінологів сформульовані проблеми, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а й потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища.

Метою дослідження є питання методології злочинності як соціального явища, специфіка сучасних злочинів, перспектива можливої подальшої криміналізації суспільства.

Перші думки щодо злочинності можна знайти вже у Аристотеля і Платона, які надавали значної уваги питанням соціального устрою держави. Платон вивчав причини злочинів і аналізував їх мотиви. Він зазначав, що гнів, ревнощі, бажання до насолод, помилки, незнання призводять до правопорушень. Філософ відстоював принцип індивідуалізації покарання, яке, на його думку, повинно відповідати не лише характеру вчиненого, але й мотивам винної особи, враховувати прояви шахрайства та жорстокості. Допускаючи смертну кару, відзначав особистий характер покарання, тобто те, що воно не повинно поширюватись на нащадків злочинця, навіть у випадках посягання на державний устрій. Платон зло пов’язував з вихованням людини: «... немає нічого дивного, коли у хороших батьків бувають недобрі діти, а в недобрих батьків - хороші діти» [12, 83].

Аристотель у своїх працях особливе значення надавав рівності всіх повноправних громадян перед законом. При цьому він підкреслював важливість профілактичної ролі покарання, вважаючи, що люди не допускають негативних вчинків не з високих міркувань, а через страх покарання. На думку вченого, чим більші були користь та задоволення, які отримані у результаті вчинення злочину, тим більш суворим повинно бути покарання. Він був твердо переконаний у тому, що злочинець стає зіпсованим по своїй волі, але дух його повинен панувати над тілом, а розум над інстинктом, як господар над рабом.

При призначенні покарання Аристотель вважав важливим враховувати обставини вчиненого злочину і не карати за злочини, що вчинені при обставинах «які перевищували звичайні сили людської природи», тобто правомірна поведінка не повинна вимагати прояву героїзму. Філософ пропонував враховувати роль зовнішніх обставин та характеристики самого правопорушника в механізмі протиправної поведінки. Він зазначав: «Коли діють свідомо, проте не прийнявши рішення завідомо, то перед нами - непідсудна справа: відбувається це поміж людьми через запал люті та через інші пристрасті. Суд тому правильно оцінює вчинене у запалі люті без умислу, так як джерелом тут є не той хто діє під силою пороку, а той, хто розгнівав його» [11, 69].

У XVIII ст. увага до проблеми злочинності значно зросла. В цей період починається бурхливий розвиток вчень про злочин та покарання. Дана проблематика властива для творів Вольтера [3, 64] і Ш.-Л. Монтеск’є [10, 238]. Філософи вбачали причини злочинності у соціальній невлаштованості суспільства та прогалини у вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.

Шарль Монтеск’ є розвивав ідею закономірного розвитку всього в світі, у тому числі людських дій, вимагав від законодавця рахуватись із «загальним духом свого народу». Вчений вимагав точного визначення кола державних злочинів і писав, що відсутність точності є достатнім для перетворення правління в деспотичне.

Роботи Локка, Гольбаха присвячені питанням виникнення злочинності та заходам боротьби з нею. Філософи відмічали соціальну невлаштованість суспільства та вказували на необхідність попередження злочинності [11; 17, 138].

У той же час, практика боротьби зі злочинністю фактично виходила із розуміння злочину як прояву волі злочинця, яку називали «злою волею» і обмежувалась тільки застосуванням встановлених законом покарань до осіб, звинувачуваних у вчиненні певних злочинів. Це випливало із так званої класичної школи права.

Сучасний погляд на це явище ґрунтується на твердженні, що злочини «нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень [13].

Специфікою сучасної злочинності є її організований характер. Буквальне тлумачення терміну «організована злочинність» дозволяє віднести до цієї категорії будь-який злочин з елементами організації його підготовки та вчинення (злочин може бути організовано як однією особою, так і групою осіб). Таки вид злочинності становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління. На думку

О. Литвина «організована злочинність є формою соціальної патології, яка має високий ступінь загальної небезпеки (використання під час скоєння злочинів загально небезпечних предметів., особливо небезпечних речовин, а також здійснення різних «операцій» з наркотичними речовинами.» [7, 60].

Ми вважаємо, що основними ознаками організованої злочинності на початку ХХІ ст. є:

раціональне та планове проведення злочинних дій;

жорсткий розподіл ролей у групі, сувора дисципліна;

управління групами професіоналами (кримінальними «авторитетами);

дотримання злочинною організацією власних принципів (заборона на різноманітні злочинні дії без наказу керівництва);

широке використання наукових досягнень у кримінальних цілях;

встановлення тісних зв’язків із зарубіжним кримінальним світом.

Слід зазначити, що організована злочинність тісно пов’язана з корупцією.

Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного. Так, О. Гуров вважає корупцію однією з обов’язкових ознак організованої злочинності. Під корупцією він розуміє не просто дачу чи одержання хабара за надання будь- якої послуги, а «... постійний зв’язок посадових осіб з організованими злочинцями» [4; 205, 215]. А Л. Аркуша вважає, що використання корумпованих зв’язків є обов’язковим елементом в діяльності формувань, які спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки [1, 118-121].

В наш час має місце проникнення представників організованої злочинності в органи державної влади і особливо зростання зв’язків представників влади з організованою злочинністю. Відзначаючи небезпечність такої тенденції П. Біленчук, С. Єркенов та А. Кофанов констатують, що таким чином у нас розвивається процес - від грошей до влади і від влади до грошей, коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, але й представники влади можуть ставати злочинцями [2, 31].

Констатуючи тісний зв’язок корупції та організованої злочинності, на наш погляд, їх не можна розглядати як одне ціле і тим більше як структурні елементи один одного. Їх можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція - це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності. Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків. Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного та сприяють взаєморозвитку. Організована злочинність зацікавлена створити відповідні позиції у владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань, зокрема фінансових. Тому широке розповсюдження корупції неодмінно призводить до зростання організованої злочинності, а розвиток останньої неодмінно тягне за собою збільшення кількості корупційних проявів і підвищення небезпечності їх характеру. Проникнення організованої злочинності до влади сприяє утворенню олігархічних кланів, що, в свою чергу, є потужним імпульсом для тотального корумпування влади. Відстоюючи інтереси кланів, влада невідворотно стає корумпованою, злочинною.

Політичну злочинність, на думку В. Лунєєва умовно можна розділити на три види: злочини, скоєні з політичних мотивів проти легального конституційного ладу; злочини, скоєні з політичних мотивів проти політичних конкурентів; злочини, скоєні тоталітарним режимом проти народу, окремих партій, груп чи конкретних осіб» [9, 315-317].

Ми вважаємо, що якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму. Держава мусить дбати про своїх громадян. Утвердження і забезпечення прав

і свобод людини є головним обов’язком держави [6].

Протидія злочинності, на нашу думку, має носити системний характер. Системність і специфіка запобіжних заходів на соціальному рівні відносно окремих видів злочинів пов’язані з комплексними їх дослідженнями. Дослідження спрямовані на виявлення рівня насильства в цілому і виділення специфічних груп ризику - груп з девіантними формами поведінки.

Необхідно давати оцінку злочинності в цілому та злочинності як явища, що має певні закономірності і тенденції. Досить важливо проводити соціальну профілактику злочинів, надавати допомогу жертвам злочинів та застосовувати заходи з ресоціалізації та реадаптації.

Надзвичайно важливо «формувати моральні стандарти поведінки, пропагувати здоровий спосіб життя, розвивати систему цінностей, спрямованих на нейтралізацію різних видів девіантних форм поведінки» [8, 114].

Висновки. Підсумовуючи вищезазначене можна стверджувати, що злочинність є соціальним явищем, яке необхідно комплексно досліджувати. Це дасть змогу створити науково обґрунтовану стратегію і тактику боротьби з цим соціальним злом. Боротьба зі злочинністю як явищем становиться особливо актуальною в умовах подальшого реформування політичної системи суспільства в цілому і його кримінального законодавства зокрема.

Література

Аркуша Л. Коррупция - элемент организованной преступной деятельности / Л. Аркуша // Юридический вестник. - 2000. - № 2. - С. 118-121.

Биленчук П. Д., Еркенов С. Е., Кофанов А. В. Транснациональная преступность: состояние и трансформація / П. Д. Биленчук, С. Е. Еркенов, А. В. Кофанов - К. : Атика, 1999. - 218 с.

Вольтер. Избранные произведения по уголовному праву т процессу / Франсуа Мари Вольтер; под ред. А. Герцензона. - М. : Государственное издательство юридической литературы, 1956. - 338 с.

Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и современность /

И. Гуров. - М. : ИНФРА, 1990. - 310 с.

Казміренко В. Аналіз сучасного стану розбійних нападів в Україні / В. Казміренко // Юридична Україна. - 2009. - № 7. - С.108-112

Конституція України, прийнята V сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Урядовий кур’єр. - 1996. - 14 липня.

Литвин О. Загальна характеристика стану злочинності / О. Литвин // Юридичний журнал. - 2000. - № 6. - С.49-63.

Литвинов О. М. Загальносоціальний вектор у механізмі протидії злочинності та фактори, що його обумовлюють / О. М.Литвинов // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - Випуск 41. - С. 111-117.

Лунеев В. В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции / В. В Лунеев. - М.: Издательство НОРМА, 1997. - 424 с.

Монтескье Ш. Избранные произвнедения: О духе закона / Ш. Монтескье. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1955. - 657 с.

Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений / Р. Т. Мухаев - М.: Издательство «ПРИОР», 2000. - 1104 с.

Платон. Держава [пер. з давньогр. Д. Коваль] / Платон. - К.: Основи, 2000. - 355 с.

Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович,

С. Смородинський, О. В. Стовба [відп. ред. В. С. Бігун]. - К.: Атика, 2009. - 310 с.

Шилінгов В. С. Верховенство права - основоположний принцип правової системи демократичного суспільства / В. С. Шилінгов // Часопис Київського університету права. - № 2. - С.26-36.