П.М. Щербань, Т.Ю. Щербань

Сумський державний педагогічний

університет ім. А.С. Макаренка

У статті аналізуються сутність та наслідки системних суспільних трансформацій в країнах Центральної та Південно-Східної Європи другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Ключові слова: суспільні трансформації, самореалізація, світоглядна позиція, матеріальне очікування, цінності.

Двадцятиріччя посткомуністичного розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи (ЦПСЄ) є круглою датою їх історії, що стала приводом для усвідомлення соціально-історичних змін і відтворення об’єктивної картини системних суспільних трансформацій, які відбулися в регіоні у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Вивчення широкого кола проблем, що стосуються передумов, причин, перебігу та наслідків антикомуністичних революцій у країнах ЦПСЄ 1991 рр. та подальшої системної трансформації цих країн є одним з найактуальніших завдань сучасної науки. Проте анатомія майже одночасної зміни системи у великій групі східноєвропейських країн (Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія), може бути зрозумілою лише за умови аналізу всього їх спільного шляху до соціалізму з кінця 1940-х рр. і до 1989 р.

Цей комплекс проблем, особливо досвід посткомуністичного розвитку східноєвропейських країн, досі залишається поза межами об’єктивного аналізу в самому регіоі. Оскільки дослідження проблем сучасного розвитку східноєвропейського регіону виходять за межі суто наукових і мають політичний характер, то пріоритетний розвиток мають дослідження профінансовані Євросоюзом, в яких нова європейська орієнтація країн регіону ЦПСЄ трактується як спосіб формування західноєвропейської ідентичності та подолання слов’янофільства як символу відсталості [2, 306].

Важливий внесок у розробку питань щодо причин, характеру та перебігу процесів системних трансформацій у країнах ЦПСЄ другої половини ХХ - поч. ХХІ ст. зробила російська дослідниця Коровіцина Н.В. (Інститут слов’янознавства РАН), яка будує свої наукові праці на даних соціологічних досліджень країн східноєвропейського регіону [3; 4; 5]. За її ініціативою і під її редагуванням з 2005 р. виходить міжнародний журнал з соціальних і гуманітарних наук «Східноєвропейські дослідження», де публікуються наукові праці, які ґрунтуються на соціологічному аналізі системних змін у регіоні ЦПСЄ. У центрі уваги авторів наукових статей цього журналу знаходиться насамперед комплекс соціогуманітарних проблем: традиції, цінності, спосіб життя декількох поколінь людей. Реконструкцію картини соціокультурної динаміки регіону автори вважають своїм внеском у справу його реінтеграції.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі новітніх соціологічних досліджень і конкретного історичного матеріалу дати узагальнюючу характеристику головних мотивів, стратегії та наслідків системних суспільних трансформацій у країнах ЦПСЄ в другій половині ХХ - на поч. ХХІ ст.

Після Другої світової війни внаслідок одночасних радикальних змін у напрямку соціалістичної модернізації суспільства сформувалася східноєвропейська цивілізаційно-культурна спільнота. Країни, що являли собою аграрну периферію Західної Європи, здійснили наприкінці 1940-х рр. першу геополітичну революцію, створивши альтернативний західному полюс розвитку, і тим самим радикально змінили долю всього людства [1, 354].

Системні трансформації, що почалися у країнах ЦПСЄ з кінця 1940-х рр., мали характер залежної модернізації, адже здійснювалися за радянським зразком. Вони передбачали насамперед подолання цивілізаційного відставання від розвинутого Заходу через перехід від аграрного суспільства до індустріального шляхом швидкого промислового піднесення. Соціалізм радянського типу являв собою модернізацію форсованого типу, відмінною рисою якої була насильницька соціалізація.

На початку 1960-х рр. компартії країн ЦПСЄ декларували створення економічних основ соціалізму, тобто фундаменту індустріального суспільства в регіоні. Символічним завершенням першого етапу соціалістичної модернізації вважаються події Празької весни 1968 р., які стали спробою перегляду основних принципів існуючої моделі суспільного розвитку [2].

Другий етап соціалістичної модернізації країн ЦПСЄ розпочався на межі 1960-1970-х рр. і тривав до початку 1980-х рр. Його результатом стало створення суспільства сучасного типу - міського, індустріального, високоосвіченого. У більшості країн регіону - Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщині, Югославії (виняток становили Німецька Демократична Республіка і чеські землі Чехословаччини) вдалося покінчити з переважно аграрним характером розвитку, але за культурними, ментальними характеристиками східноєвропейське суспільство тяжіло до егалітарних цінностей, до патріархального життєвого укладу [2].

У середині 1970-х рр. в регіоні остаточно завершився перехід до загальної середньої освіти і виникла масова орієнтація молоді на вступ до вищих навчальних закладів як практично єдину можливість висхідної соціальної мобільності у даній суспільній системі. Відбулася справжня освітня революція, внаслідок якої створився численний контингент висококваліфікованих фахівців, своєрідний аналог західноєвропейського середнього класу.

Нова масова інтелігенція країн ЦПСЄ гостро поставила питання про невідповідність рівня освіти рівню своїх доходів, тобто свого культурного і економічного статусу. Саме вона у пошуках можливостей самореалізації у праці та владі підтримала ідею перебудови суспільної системи, маючи на увазі не зміну форми власності, а відновлення норм соціальної справедливості, гуманізації системи, усунення влади номенклатури [2].

У цей період (на межі 1970-1980 рр.) почався відступ від моральних принципів, тяжіючих до російської та східноєвропейської культурної традиції з її духовно-моральними пріоритетами. Влада свідомо відійшла від трудоцентристської моралі і намагалася перетворити матеріальне споживання у стимул економічного зростання. Однак споживчі очікування в умовах державного патерналізму зростали швидше, ніж можливості їх задоволення.

Зусилля влади щодо створення споживчого соціалізму врешті-решт призвели до послаблення політичного режиму. Зростання добробуту сприяло формуванню нової системи цінностей з ідеалами свободи індивідуального вибору, особистісного розвитку, гуманізму, відкритості світу. Головним проявом ціннісної переорієнтації стала протидія авторитаризму [3].

Зміна ціннісних орієнтирів або «революція свідомості» раніше, ніж в інших країнах, сталася в Польщі. Рух «Солідарність», що народився у 1980 р., виник на хвилі усвідомлення молодим поколінням неможливості досягнення соціального і матеріального росту традиційним шляхом - через підвищення рівня освіти і кваліфікації. Так, 73% польських працівників молодше 30-ти років взяли участь у русі «Солідарність», що спирався на ідеї рівності і справедливості, які асоціювалися з адекватною винагородою за працю і рівними можливостями доступу до матеріальних благ [2, 319]. Рух робітничого протесту 1980-го р. у Польщі виступав не за зміну суспільного ладу, а лише за підвищення рівня життя і демократію західного типу.

Проте наприкінці 1981 р. починається трансформація світоглядних позицій як молодих поляків, так і східноєвропейців в цілому. Ідеї соціальної рівності (егалітаризму) починають поступатися ідеям поглибленої соціальної та економічної диференціації суспільства на користь освіченим верствам населення. Сплеск споживчих очікувань привів молодих володарів «культурного капіталу» до ідеї зміни суспільної системи. Таким чином, матеріальні очікування молодого освіченого класу у кінцевому рахунку визначили перемогу «революцій споживачів» [3].

Найпотужнішим психологічним чинником радикальних суспільних змін став «демонстраційний ефект» західних стандартів життя, хоча рівень життя, наприклад, у Болгарії у 1989 р. становив 45% середнього для європейського співтовариства, тоді як у 2007 р. (рік вступу до Євросоюзу) - лише 33% [2, 314].

Порівняльні соціологічні дослідження країн Західної та Східної Європи початку 1990-х рр. виявили, що східноєвропейці оцінювали переваги капіталізму вище, ніж мешканці самих капіталістичних країн. Найбільш позитивне ставлення до поняття «капіталізм» проявляли поляки [1, 395].

В Чехословаччині навіть в умовах масового захоплення реформаторськими ідеями Празької весни 1968 р. лише 5% чехів, згідно даним соцопитувань, бажали повернення до капіталізму. Цікаво, що під час «оксамитової» революції 1989 р. ті ж 5% чеського населення продемонстрували прагнення до заміни існуючого ладу на капіталістичний, а більшість (90%) віддала перевагу реформованому соціалізму («соціалізму з людським обличчям») [1, 355].

Сьогодні, через двадцять років після початку переважно «ніжних» революцій 1989-1991 рр. в регіоні ЦПСЄ, можна говорити про певні підсумки другої модернізації, неоліберального характеру. За своєю ідеологічною спрямованістю вона є прямою протилежністю першої модернізації, що сформувала тоталітарний лад, але за формою проведення - її повторенням. Якщо перша модернізуюча трансформація мала на меті наздогнати СРСР і проводилася під впливом «демонстраційного ефекту» від його досягнень, то сучасна системна трансформація здійснюється у країнах ЦПСЄ за зразком західних країн і теж має наздоганяючий характер [2].

Після переважно «оксамитової» зміни влади в країнах регіону ЦПСЄ 1991 рр. почалась революційна «шокова терапія», подібна насильницьким методам державного втручання у суспільне життя в роки соціалістичних п’ятирічок. Її головною метою стала політика форсованої приватизації (як у свій час націоналізація) і переходу до ринкових відносин. Утвердилася однобічна геополітична орієнтація на Захід (так само як на межі 1940-1950 рр. - на СРСР), почалися процеси вестернізації (як раніше - радянізації) [4]. Отже, в обох випадках була реалізована стратегія залежної модернізації, в якій важливу роль відігравав чинник сподівань на рішучі позитивні зміни у житті кожної людини.

Неоліберальна модернізація у країнах ЦПСЄ стала явищем значно більшого соціально-історичного масштабу, ніж попередня соціалістична модернізація з її індустріалізацією, урбанізацією, освітньою революцією, але зі збереженням традиційних базових цінностей і способів поведінки людей.

Ліберально-демократичні перетворення, прикриті гаслами «інтеграції/повернення до Європи», і «переходу до демократії і ринку», викликали зміни історичної ментальності, свідомості східноєвропейців, величезні зрушення у системі цінностей. Запровадження в життя «загальнолюдських» цінностей часто обертається відступом від традиційної культури власних народів. Трансформація у формі вестернізації супроводжується матеріалізацією свідомості, зниженням рівня екзистенціальної безпеки, значним збільшенням ролі економічного капіталу у долі суспільства і окремої людини та втратою домінуючого значення культурного капіталу, характерного для східноєвропейців [2]. Народи регіону ЦПСЄ відтворюють на своїх теренах не тільки економічний і політичний, але й соціокультурний досвід інших країн, що стало унікальним випадком в історії [6].

Здійснення мрії про «повернення до Європи» обернулося для східноєвропейців обвальною лібералізацією за зразком західних країн на основі ідеології підприємців, яка ніколи не займала провідних позицій у східноєвропейській культурі. Експансія цієї ідеології набула характеру соціального шоку [11].

Реалізація масової вимоги щодо диференціації доходів призвела до нерівності драматичних масштабів. Частка населення країн ЦПСЄ, що мешкала в абсолютних злиднях, зросла за період з 1988 по 1998 рр. з 2 до 21% [7, 45].

Важливим соціокультурним проявом неоліберальної модернізації стала демографічна революція. До того моменту, коли Берлінський мур перетворився для східноєвропейців на двері до Європи, базисною цінністю в східноєвропейському суспільстві була сім’я. Однак у 1990-ті роки ставлення до шлюбу та сім’ї в регіоні ЦПСЄ радикально змінюється, різко падають показники шлюбності та народжуваності, стає характерною імітація західних культурних та моральних стандартів.

Ще наприкінці 1980-х років східна частина Європи відрізнялася від західної більш високою народжуваністю (приблизно 2 дитини на 1 жінку). В ті роки країни ЦПСЄ перетворилися на регіон з одним з самих низьких значень цього показника у світі. У багатьох країнах регіону формується «культура низької народжуваності»: у жінок почала зростати пожиттєва бездітність і частота народження лише однієї дитини. Так, частка бездітних чеських жінок за прогнозами фахівців невдовзі має перевищити 10% відсотків у поколінні [8, 24].

У Словаччині безперервно збільшується кількість розлучень, яка в цій країні завжди була одною з найнижчих в регіоні. Демографічну депресію переживає і католицька Польща: кількість розлучень зросла з 1990 по 2006 рр. на 70% [9, 48].

Проявом глибинних ціннісних зрушень в суспільстві, відходу від традиційних родинних стосунків стало зменшення шлюбності. Якщо у середині

х рр. у Словаччині до 50 років не брали шлюбу 15% чоловіків і 9% жінок, то у 2003 р. частка неодружених зросла до третини і серед чоловіків, і серед жінок [10, 37].

Відносно новим явищем стали цивільні шлюби. При появі цього феномену наприкінці 1960-х рр. він вважався ознакою жіночої емансипації та існував насамперед у середовищі високоосвічених і економічно незалежних жінок. Наразі цивільний шлюб і позашлюбна народжуваність - це доля малоуспішних жінок. Так, у Словаччині в 2001 р. у цивільному шлюбі перебувало 40% незаміжніх жінок [10, 39].

За останні двадцять років у країнах ЦПСЄ виникла інституціональна основа економіки змішаного типу, нове співвідношення форм власності, широко розгорнулися процеси західноєвропейської інтеграції, входження до Євросоюзу і НАТО.

Вступ до НАТО та ЄС багатьох країн ЦПСЄ асоціюється у них з завершенням перехідного періоду. Проте для більшості країн регіону є характерними поділ на зайняте і різко збільшену кількість незайнятого населення, поляризація доходів і жорстка соціально-майнова ієрархія. У політиці відбувається послаблення ролі партій, які наблизилися до елітарних структур і дистанціювалися від широких верств і суспільних груп, масова деполітизація населення, особливо молоді [4].

Чинний президент Болгарії Г. Пирванов у своєму виступі на конференції «Болгарський шлях до Євросоюзу» у листопаді 2004 р. був змушений заявити: «...Якщо все ж таки визнати, що перехід завершився, якщо прийняти аргументи тих, хто це стверджує, то ми маємо сказати, що він завершився погано. Оскільки у кінці перехідного періоду величезна частина болгарського суспільства живе більш бідно, більш невпевнено у собі, ніж на початку цього переходу» [12].

Опитування громадської думки, проведене у жовтні 2007 р. Інститутом маркетингу і соціальних досліджень Болгарії, підтвердило, що тільки 14% населення вважає, що їх життя за останні роки змінилося на краще, а 46% - що на гірше [13].

Втрата інтересу до політики проявляється у негативній тенденції спаду виборчої активності. Наприклад, у виборах до Європарламенту 2004 р. в середньому по ЄС явка на виборчі ділянки становила 45,5%, при цьому у Польщі - 20%, у Словаччині - 16,9 %. Отже, Словаччина продемонструвала не тільки найнижчу участь виборців з 25-ти країн ЄС у 2004 р., але й за всю історію виборів до Європарламенту з 1979 р. За думкою аналітиків, глибинною причиною такої ситуації стало відчуження між виборцями і політиками [2, 230]

Наприкінці 1990-х рр. почалася масова переоцінка результатів ліберальної трансформації у країнах ЦПСЄ. Ставлення населення до стану соціальної справедливості й можливості самореалізації, до рівня законності та суспільної моралі погіршилося навіть порівняно з періодом до 1989 р. [4].

Багатьма східноєвропейцями індивідуалістичні життєві стратегії почали відкидатися. Як показали соціологічні дослідження 1998 р., чеська молодь негативно ставиться до підприємницьких стратегій досягнення успіху у житті. Сама підприємницька діяльність асоціюється у населення Чехії з необхідністю порушення не тільки моральних норм, але й закону [5].

Чеські суспільствознавці поставили завдання створити стратегію суспільної модернізації, що протиставляється модернізації економічній. Під останньою розумілося підвищення ефективності праці та ріст економіки за будь-яку ціну для того, щоб технологічно і за якістю життя наздогнати Захід. Вважалося, що це автоматично змінить систему відносин, норм і цінностей. Технологічно детермінованій модернізації наразі протиставляється комплексна і гуманістично орієнтована суспільна модернізація. Ключовим показником такої модернізації є якість життя людини, що враховує найважливіші чинники задоволення основних потреб населення - як матеріальних, так і духовних [5].

Неоднозначно сприймається населенням країн ЦПСЄ і приєднання до Євросоюзу. З одного боку, безперечні досягнення східноєвропейських країн у сфері економічного розвитку були стимульовані вступом в ЄС. Водночас у Чехії, яка демонструє впевнене економічне зростання, збільшується кількість «євроскептиків». У 2007 р. лише 46% чехів були задоволені членством в ЄС, що на 5% менше, ніж у 2006 р. [2, 226] У той самий час у Болгарії, яка стала членом ЄС 1 січня 2007 р., рівень підтримки членства в ЄС є високим - 79% [2, 49]. Втім, сподівання на Євросоюз є природним для найбіднішої країни Європи. Середній дохід на душу населення в Болгарії у 2007 р. становив 34% від цього показника по ЄС. За розміром доходів Болгарія посідає останнє місце не тільки серед країн-членів ЄС, але й регіону ЦПСЄ [14].

Отже, узагальнюючи усе вищесказане, можна зробити висновок, що східноєвропейська спільнота, що утворилася у середині ХХ ст., продемонструвала особливий тип розвитку, який характеризується двома геополітичними революціями, що радикально змінили долю всього людства. Під час обох системних трансформацій - соціалістичного і неоліберального характеру домінуючим проектом суспільних змін була стратегія залежної модернізації.

Сьогодні для країн ЦПСЄ, як і 60 років тому, під час вибору стратегії соціалістичної модернізації, великого значення набуває пошук національних моделей суспільного розвитку і відродження соціокультурної своєрідності народів регіону, спільні зусилля з подолання наслідків штучної вестернізації.

Література

История антикоммунистических революций конца ХХ века: Центральная и Юго-Восточная Европа / [(отв. ред. Ю.С. Новопашин) ; Ин-т славяноведения РАН]. - М. : Наука, 2007. - 397 с. - ( Серия «ХХ век в документах и исследованиях»).

Общественные трансформации в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е гг. ХХ в. - начало ХХІ в.) / (отв. ред. Ю. С. Новопашин). -М. : Институт славяноведения РАН, 2008. - 352 с.

Коровицына Н. «Бархатные» революции как феномен массового сознания восточноевропейцев / Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы. Взгляд через десятилетие: Междунар. сб. ст. / [ Ин-т славяноведения РАН] [Електронний ресурс] / Наталья Коровицына. - М.: Наука, 2001. - Режим доступу: http://history.machaon.ru/all/number_07/anonsvak/revolution/korovits/index.html

Коровицына Н. В. Сравнительный опыт общественных преобразований в постсоциалистических странах / Н. В. Коровицына // Социс. - 2002. - №5. - С. 9-19.

Коровицына Н. В. Чешская социология о реальном состоянии общества и вновь о его «человеческом лице» / Н. В. Коровицына // Социс. - 2003. - №5. - С. 20-29.

Данилов А. Н. Постсоветская трансформация - выбор будущего для всего мира / А. Н. Данилов // Восточноевропейские исследования. Международный журнал по социальным и гуманитарным наукам (далее - ВЕИ). - 2005. - №1. - С.44-60.

Мюллер К. Неравенство и глобализация / К. Мюллер // ВЕИ. - 2005. - №2. - С.42-55.

Гашкова Г. Структурные и ценностные факторы создания семьи в чешском обществе / Г. Гашкова // ВЕИ. - 2007. - №5. - С.13-31.

Сланы К. Плюрализация форм брака и семьи в Польше / К. Сланы // ВЕИ. - 2007. - №5. - С.45-54.

Писцова М. О некоторых чертах демографического поведения и формирования семьи в Словакии в контексте модернизации общества / М. Писцова // ВЕИ. - 2007. - №5. - С. 32-44.

Berend I. Social shock in transforming Central and Eastern Europe / I. Berend // Communist and Post-Communist Studies. - 2007. - №3. - Р. 269-280.

http://www.president.bg/news.php?id=1707&st=700.

http://www.bnr.bg/RadioBulgaria/Emission_Russian/Theme_Kak_Jiveem/Material/doh odi_240108.htm

http://www.bnr.bg/RadioBulgaria/Emission_Russian/Theme_Ikonomika/Material/ikono mika_151207.htm