М.Л. Яковенко

Східноукраїнський національний

університет ім. Володимира Даля

У статті проаналізовано процес усвідомлення дизайну як виразника естетичних образів, іманентних культурі. Дизайн розглянуто як специфічний звид естетичної діяльності, пов ’язаний з технічними, соціокультурними та особистісними перетвореннями.

Ключові слова: дизайн, культура, естетичний образ, естетична діяльність, дизайнерська діяльність.

Дизайн в культурі сьогодення не є новітнім феноменом. За певних умов розвитку соціального, економічного та технічного рівня, на рубежі XIX-XX ст. з’являється вид діяльності, що задовольняє іманентну потребу особистості в естетизації навколишнього простору, що згодом виокремлюється у професію, яка одержала назву «дизайн», або «художнє конструювання». Назва віддзеркалює той факт, що першими дизайнерами були художники, метою яких стало свідоме художнє формоутворення предметного середовища. Саме формування гармонійного середовища різноманітних сфер життєдіяльності людини є прикладною сутністю дизайну, та привертає нашу увагу до поняття «практична естетика» (термін Г. Земпера).

Ми вже звикли до словосполучень «дизайнерський одяг», «дизайнерські меблі», «дизайнерський задум» тощо, які в повсякденному житті навіть не потребують додаткового роз’яснення, тому, що свідчать про щось особливе, новітнє, не схоже ні на що інше, і часто таке, що має авторську концепцію. В наш час дизайнерська діяльність увійшла до списку престижних та затребуваних видів професійної діяльності, оскільки рядом поколінь творчих особистостей було продемонстровано можливості дизайну в організації повсякденного життя особистості, розвитку національних культур, та масової культури сучасності в цілому.

Внаслідок поширення дизайну, його ускладнення, доступності і популярності, відбувається вплив на якості і здібності особистості, які в результаті мають загальнокультурне значення, а тому є потреба більш детального розгляду цього естетико-культурного феномену ХХ ст. Так звана «експансія дизайну», що наростає з кожним роком, і стає невід’ємною часткою всіх культур світу є природнім процесом саме тому, що культурі внутрішньо властиві естетичність та проектність.

З огляду на його розповсюдження та популяризацію виникає потреба у визначенні його співвідношення з естетикою, яка містить цілісне сприйняття світу в поняттях «прекрасне», «потворне», «гармонія», в яких втілені пропорції образів, співзвуччя тонів, спорідненість форм, відчуття фактур, що є складовими предметного дизайну.

Звертання до історії, теорії і методології дизайну на теренах сучасної науки не є рідким явищем. Сучасна теорія дизайну оперує цілим рядом понять: промислове мистецтво, технічна естетика, проектна культура, ергономіка тощо, які певною мірою вказують на специфічність, етапність, взаємообумовленість, та відбивають сутність становлення самого поняття «дизайн». Проте фундаментальні розробки в цих напрямах здійснили такі провідні вітчизняні та російські науковці як В.В. Волкова, Н.О. Ковєшнікова, А.Н. Лаврєнтьєв, В.Ф. Рунге, В.В. Сєньковський, С.С. Шумега.

Культурологічні та психологічні аспекти дизайнерської діяльності розглядають О.О. Барташевич, Л.Г. Борисова, Н.В. Збаровська, І.М. Ілюшина, В.Я. Кардаш, О.І. Кочережко, Н.Я. Крижановська, С.К. Лемешев, К.Л. Мілютіна, О. А. Павловська, Є.А. Полях, М.В. Сорокіна, О.Г. Яцюк та інші.

Прискіпливого розгляду естетичним аспектам дизайну надано в працях В.Р. Аронова, Ю.Б. Борєва, О.В. Колєснікова, Л.Т. Левчук, В.О. Лозового, М.В. Овсяннікова, О.І. Оніщенка, В.І. Панченко та інших.

Кінцева мета дизайну, яка полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини, спонукає до необхідності усвідомлення дизайну як естетичного виразника культури. Тому звертання до суспільної діяльності, що пов’язана з перетворенням дійсності за законами краси, є нагальною потребою сучасної естетики, а саме тих її прикладних властивостей, що уособлюються в дизайні, швидкість та динамізм розвитку якого прискорюється в унісон з розвитком суспільства.

Як відомо, перше визначення індустріального (або промислового) дизайну (точніше області діяльності дизайнера) було прийнято на першому Міжнародному конгресі спільнот по художньому конструюванню в 1957 році у Стокгольмі, та запропоновано англійськими теоретиками мистецтва. Згідно з їхнім розумінням, дизайнером є будь-який фахівець, який здатний на підставі отриманих ним знань, технічної підготовки й практичного досвіду, а також розвиненого зорового сприйняття рекомендувати виробництву використовувати найбільш підходящі матеріали, способи їх обробки, форму, колір, обробку промислових виробів масового виготовлення.

Пізніше, коли усе більше уваги стали звертати на роль дизайнера в суспільстві, не відмовляючись від характеристики його професійної роботи над формою виробів, стали підкреслювати його можливості в справі організації навколишнього предметного середовища, а надалі - гармонізації внутрішнього світу людини. Отже, дизайн, з самого початку свого існування тісно пов’язаний із пластичними мистецтвами: скульптурою, живописом, архітектурою, орнаментикою, невід’ємною властивістю яких є естетичність. Мистецтво для дизайну відігравало роль своєрідної першооснови, що освоює нові творчі технології й прийоми виразності. У ХХ столітті, в середовищі художників й архітекторів, з’єднання наукових і технічних переворотів привело до серйозного естетичного переосмислення технічних форм. Значні техніко-технологічні досягнення та ускладнення соціально-економічних відносин призвели до того, що дизайн не тільки використовує сьогодні досягнення пластичних мистецтв, але, водночас, координує свої суто художні можливості з наукою, технікою, новітніми комп’ютерними технологіями, конструюванням, а дизайнери співпрацюють у тісному зв’язку з інженерами, психологами, фахівцями зі сприйняття предметного середовища.

У 1969 році, на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії, було прийнято таке визначення дизайну: «Дизайн - це творча діяльність, метою якої є виявлення формальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні особливості виробів, але головним чином - структурні та функціональні взаємозв’язки, які перетворюють вироби в єдине ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника. Дизайн прагне охопити всі аспекти навколишнього щодо людини середовища, які обумовлені промисловим виробництвом» (Пер. авт.) [7, 30].

На початку XXI століття, коли дизайн постає як необхідна умова естетичного буття культури, Н. В. Воронов сформулював іще одне визначення, яке, з нашої точки зору, більш точно відповідає сучасним уявленням про дизайн: «Дизайн - органічне нове з’єднання існуючих матеріальних об’єктів і (або) життєвих ситуацій на основі методу компоновки за необхідності використання даних науки з метою додання результатам цього з’єднання естетичних якостей і оптимізації їх взаємодії з людиною й суспільством. Це визначає наявність властивих дизайну соціальних наслідків, що проявляються в сприянні суспільному прогресу й формуванню особистості. Терміном дизайн може визначатися властиво задум (проект), процес його реалізації й отриманий результат» (Пер. авт.) [1, 16].

У вітчизняній культурі слово «дизайн», до 1985 року викликало ідеологічні підозри й підмінювалося іншими назвами, як то: «технічна естетика», «художнє конструювання», «художнє проектування» тощо. Тому дизайн у нашій країні довго розвивався як суто теоретична дисципліна, як засіб самореалізації творчої свідомості. «Традиційні культурні особливості разом з витратами «соціалістичного способу хазяйнування», що визначав низький рівень промислових технологій, спровокували розвиток так званого «паперового дизайну», розробку «вербальних проектів», створення «концептуальних об’єктів», що не передбачали своє втілення і що примикали, швидше, до арт-дизайну, концептуального мистецтва та «наглядної філософії». Ці ж обставини породили зростання професійної рефлексії, створення багатьох теоретичних і методологічних розробок» (Пер. авт.) [8].

Так, у 60-х роках минулого століття була запропонована теорія «тотального проектування середовища», що уособлювала проектність в культурі, яка в ідеалі не розділялася на «мистецтво» і «техніку». Зміст терміна «проектна культура» осягає «комплекс засобів і форм інституціонально організованої проектної діяльності, яка функціонально пов’язана з системами управління, планування і є особливого роду виробництвом проектної документації, у мові якої передбачається бажаний результат дій і образ майбутнього об’єкта - речі, предметного середовища, системи діяльності, способу життя в цілому». [3, 105]. Увесь предметний світ охоплювався умоглядно, стверджувалася його цілісність, і до нього підходили в одному стилістичному ключі. Дизайн набув соціально-культурного значення, почав сприйматися як антипод хаосу й різночасності в створенні середовища, стверджував певні, досить лаконічні форми організації навколишнього предметного світу. Цим пояснюється посилення уваги в дизайні (що на той час мав назву «технічна естетика»), до всебічного прогнозування змін предметного середовища, велике значення у якому надається категорії «соціально-естетичного ідеалу», а також поняттю «сукупного образу середовища» як результату художньо-проектного мислення.

Загалом, метою теорії дизайну (або теорії тотального проектування середовища) було вироблення загальних принципів проектування й виділення його у відносно самостійну сферу соціальної практики, яка розвивається за своїми власними внутрішніми законами. У цьому випадку теорія дизайну повинна була об´єднати в собі знання із самих різних наук: філософії, соціології, естетики, економіки, ергономіки і т.д. Особливої значимості ця ситуація набула у 70-х, 80-х роках (вузівська наука, розробки системи НДІ технічної естетики), коли економічний і промисловий «застій» супроводжувався напруженою концентрацією думки.

Щодо сучасного стану «проектної культури», то її впливу зазнають всі сфери культурного буття: відношення людини до соціального і предметного середовища, наука, політика, мода, мистецтво тощо. У всіх формах вираження проектної культури також присутні риси естетичного переживання світу, тобто передбачення таких його образів (перш за все естетично оформлених), котрі повинні бути створені внаслідок людської діяльності. «Проектна культура сучасності є відмінною стильовою рисою сучасного мислення, однією з типологічних ознак сучасної культури майже у всіх основних її аспектах, пов’язаних з творчою діяльністю людини» [3, 105]. Таке трактування проектної культури надає терміну «дизайн» широкого значення - як будь-якого прояву проектного мислення в сучасній культурі суспільства.

Проте, фахівці з історії дизайну (напр., Н. Ковєшнікова, А. Лаврєнтьєв, В. Рунге), осмислюючи етапи його становлення та розвитку, а також прояву естетизованих форм культурного буття, частіше звертаються до напрацювань конкретних особистостей, оскільки проектна культура, вважають вони, здебільшого розвивається завдяки авторським творчим концепціям. І прикладом тому може слугувати історія розвитку американського дизайну, професійні діячі якого вкрай рідко захоплювалися вибудовуванням власних теорій, проте досягли визначних успіхів на практиці. Щодо внеску американців у теорію, то він, здебільшого, відзначається появою ергономіки (або інженерної психології), науки, за допомогою якої вироби «пристосовувалися» до людини.

Таким чином, виходячи з умов історичного становлення сучасного дизайну, його теоретичною базою вважається технічна естетика - наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторового середовища, а сам дизайн охоплює весь шлях становлення новітніх культурних форм (за умови надання їм естетичних властивостей), та спрямований на гуманізацію предметно-просторового середовища людини.

Зважаючи на своєрідність та багатоманітність прояву, у специфіці дизайнерської діяльності сьогодні, тим не менш, виділяють, здебільшого, два спрямування:

роботу над авторськими проектами окремих речей і комплексами виробів;

включеність в систему виробництва й розподілу, що опрацьовує товарну цінність речей, торкається найскладніших соціально-естетичних механізмів формування ідеалу, функціонування художньої культури.

Сьогодні вважається, що дизайнер може реалізовуватися на всьому багатоманітному полі людської життєдіяльності, що його метод мислення - пошук естетично осмислених, оригінальних рішень.

Вітчизняні науковці (Л. Левчук, О. Оніщенко, В. Панченко), вважають, що поширення дизайнерської діяльності революціонізуюче вплинуло, як на технологію і техніку промислового виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки матеріальних, а й естетичних потреб людини, так і сприяло соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних уподобань, смаків та ідеалів.

На базі такого бачення у сфері дизайну формується так званий культурологічний підхід, що розглядає дизайн-діяльність як закономірний продукт розвитку людської культури. Дизайн сприймається одночасно і як продукт культури, і як інструмент культурного будівництва, і як фактор, що активно формує культуру. Дизайнерська діяльність, таким чином, з моменту свого виникнення мала зв´язати в єдине ціле красу й доцільність, організацію цілісного предметного світу, технічні й естетичні початки, відповідно до рівня розвитку матеріальної й духовної культури сучасного суспільства.

Так, серед сформованих і, відповідно, актуально затребуваних культурою видів сучасної проектної дизайнерської творчості можна відмітити: індустріальний дизайн, графічний дизайн, комп´ютерний дизайн, дизайн архітектурного середовища, ландшафтний дизайн, дизайн виставочних експозицій, дизайн одягу й аксесуарів, арт дизайн. Проте, останнім часом стало звичним вбачати витоки професії у виробах до-промислової епохи, які демонструють творче відношення до створення матеріальних об’єктів утилітарного призначення. При цьому передісторія дизайну відноситься до сфери прикладного мистецтва (ремісничої й народної творчості), яку стали називати «фолк-дизайном» або «етнодизайном» [4].

У всіх означених областях дизайну, незважаючи на «вузьку спеціалізацію» та особливості вираження, є дещо, що їх поєднує, а саме: проектна культура, візуальна культура, функціональні, технологічні й художні особливості, що реалізуються на базі певного, культурно обумовленого естетичного світосприйняття.

Дизайнерська діяльність, з моменту оформлення як специфічного виду діяльності, була розрахована на масовий попит, але існуюча розмаїтість соціальних груп та індивідів зі своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо така, що не може бути задоволена хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продуктами промислового виробництва. Такий стан справ, з огляду на розмаїття естетичних уподобань, вплинув на необхідність розширення дизайнерської діяльності. Незважаючи на її «масовізацію», коли певні естетичні норми виробляються колективом дизайнерів, стає більш затребуваною «індивідуальна» дизайнерська діяльність, яка має два аспекти: дизайнерська діяльність, що розрахована на певні естетичні смаки окремих людей, та така, що враховує естетичні смаки певних соціальних груп, що мають споріднені естетичні смаки. Тобто, сучасний дизайн є не тільки масовим, але змушений бути максимально індивідуалізованим. Є. Полях вважає, що у сфері дизайну є актуальним гасло «Не один дизайн для всіх, а розмаїття дизайну для багатьох» (Пер. авт.) [8, 87].

Ряд авторів (М. Колєсніков, В. Лозовий ) вважають, що результатом дизайнерської діяльності є не тільки світ предметів та навколишнє середовище, що перетворюється за законами краси, а й сама людська суб’єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню та іншим навичкам та умінням, що мають естетичну природу. Серед них науковці виділяють: відчуття форми, уміння мислити за аналогією та асоціацією, образне мислення, інтуїція, а також уміння організувати свою працю так, щоб вона приносила насолоду, тощо [3].

Таким чином, соціальне призначення дизайну полягає у тому, щоб створювати предмети як промислового, так і не промислового виробництва, які здатні зробити «людським» навколишній світ. Тому саме дизайн «призначений здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, щоб передати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсякденного використання певний тип естетичного смаку. Дизайн пов’язує в одне ціле матеріальну та духовну культуру суспільства, забезпечуючи цілісність цивілізації. Дизайн вимагає врахування будь-якої новації у зміні предметного світу» [3, 104].

Сучасний дизайн фундується на наступних принципових постулатах: постулаті абсолютної свободи творчого самовираження; 2) постулаті проектного реалізму, що означає постійне реактивне змінення дизайну, спричинене змінами реальності, та трансформацією потреб споживачів; 3) постулаті принципового, концептуального, типологічного і жанрового плюралізму [6, 50-51].

З іншого боку, естетична діяльність у сучасному виробництві - це не обов’язково і не завжди колективна творча діяльність, вона може існувати й на індивідуальному рівні, уособлюючи самовираження творчої особистості. Професіонал, таким чином, створює такі продукти й знаряддя праці, які мають естетичну цінність. Користуючись же цими речами, людина ніби створює свій неповторний світ, та як би споглядає саму себе в створеному нею світі, вона формує цей світ, виходячи з особистих уподобань, що доставляє їй глибоку естетичну насолоду. На сучасному етапі розвитку культури затребуваність дизайну проявляється у необхідності прикрасити життя, звернути нестаток у розкіш, створити прекрасне із простого й дешевого. У сучасній теорії дизайну також стверджується, що дизайнером може стати кожний, - це вважається так само природно, як жити, дихати, любити. Вважається, що ідеї й рішення не приходять невідомо звідки, вони в нас самих і навколо нас; дизайнер - це людина, що вміє бачити, зауважувати, відбирати, комбінувати [2], тобто цілісно оформлювати життєвий простір. Таким чином, дизайн може розумітися як вираження естетичних уподобань особистості, набутих у певній культурі.

Треба сказати, що належної уваги поки не зазнав, і не вивчається на необхідному рівні сучасний, стихійно-побутовий (так званий «повсякденний»), непрофесійний дизайн. Проте, саме така форма дизайну демонструє естетико-культурне прилаштування людини до певних умов існування. Але саме він і є вихідною точкою ідеї, об’єктивною умовою змістовних інновацій, що вносяться до нашого предметного оточення. В сьогочасних умовах кризового стану суспільства дизайнерська діяльність потрібна більше, ніж звичайно, так як зростає потреба естетично наситити життя людини. «Нинішня криза може створити свій унікальний стиль, який залишить візуальний відбиток на цілім поколінні. Згадаємо, що таке вже було в історії. Чудовий стиль «арт нуво» - створювався по індивідуальному проекту, для багатих і знаменитих. Зате інший стиль - «арт деко» - був пристосований до машинної ери. Це був дизайн для всіх, воістину масове мистецтво, яке змінило на краще навколишній світ» (Пер. авт.) [5].

Отже, дизайн слід розглядати як специфічний вид естетичної діяльності, більше інших пов’язаний з технічними та соціокультурними перетвореннями. Поза естетичних образів дизайн не існує ні в загальнокультурному, ні в національному, ні в особистісному вираженні.

Увесь предметний світ, створюваний людиною засобами дизайну за законами краси й функціональності є у відомому сенсі результатом проникнення естетики у всі сфери культурного буття, - в техніку, виробництво, сферу комунікацій, соціальної психології тощо.

Дизайн - творча діяльність, метою якої є визначення і створення гармонійних якостей предметно-просторового середовища життєдіяльності людини, та цілісного предметного світу. Дизайнерська діяльність у сукупності всіх видів та форм пронизує різні сфери людської діяльності, естетизує їх, спонукає до створення нових форм, образів та просторів, розвиває та підносить саму суб’єктивність особистості.

Смислове насичення поняття «дизайн» значно змінюється з моменту виникнення до сьогодення. Певною мірою наростає «абстрактна», віртуальна його складова, що продуціює безліч естетико-культурних проектів. Особливо це стає очевидним останніми десятиліттями, коли дизайн стає фундаментальною рисою естетичного поля культури.

Проблемні зони, що порушуються у статті можуть слугувати базою для подальших теоретичних досліджень «розповсюдження» дизайну в культурі сьогодення.

Література

Воронов Н. В. Суть дизайна / Н. В. Воронов - М. : Изд-во «Грантъ», 2002. - 24 с.

Дизайн [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www. aquadecor.ru/aqua_spam/dizayn - Название с титула экрана

Естетика: навч. посібн. / М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова, В. О. Лозовой та ін. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 208 с.

Клюев М. Что такое эстетика в дизайне? [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.rosdesign.com/ design/estofdesign.htm - Название с титула экрана

Кризис - повод для эстетической перестройки [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.svobodanews.ru - Название с титула экрана

Курьерова Г. Г. Что впереди? / Г. Г. Курьерова // Дизайн на Западе. - М., 1992. - С. 50-51.

Минервин Г. Б. Архитектоника промышленных форм / Г. Б. Минервин. - М.: ВНИИТЭ, 1971. - Вып. 1. - 180 с.

Полях Е. А. Постмодернизм и дизайн: эклектика в дизайне / Е. А. Полях // Вестник Московского университета, сер. 7. Философия, 1998. - № 5. - С. 85-97.