Ю.П. Тарєлкін

Сумський державний педагогічний університет

У статті розкривається роль фізичної культури у всебічному розвитку особистості, наводиться ідея цілісного розгляду людини, визначення її як суперечливої єдності природного, соціального та духовного.

Сьогодні, на початку нового тисячоліття, продовжує зростати інтерес до проблеми людини. Цінності життя, здоров’я, активного довголіття і реалізації людської індивідуальності все частіше розглядаються як основні критерії соціального прогресу соціуму.

З розвитком соціуму в усі сфери життя людей проникає людська фізична активність, яка стає все більш значущою і невід’ємною частиною життєдіяльності світової цивілізації. Мільйони людей в усіх країнах світу ведуть здоровий спосіб життя, складовою частиною якого є заняття фізичними вправами і оздоровчою гімнастикою, участь у спортивних змаганнях.

Фізична культура в сучасному суспільстві все більше стає важливим чинником підтримки й укріплення здоров’я людини, удосконаленням її культури, спосіб спілкування, активного дозвілля, альтернативного шкідливим звичкам і пристрастям. Цей вид діяльності інтенсивно впливає на всі сфери суспільного буття. Він сприяє мінімізації економічних витрат, є чинником збільшення працездатного віку людини. Фізичне і душевне здоров’я нації є надзвичайно важливим елементом економічного і політичного життя суспільства, значущим компонентом світоглядної й ідеологічної позиції, детермінантою пріоритетів і поведінки людей [2, 6].

Стан здоров’я нації безпосередньо впливає на економічне життя: з одного боку, порушення суспільного здоров’я веде до великих господарчих втрат, а з іншого боку, неефективна економіка викликає деградацію суспільства. Первинними ознаками цієї деградації є пияцтво, злочинність, наркозалежність, а потім починають діяти вторинні чинники: зростає кількість психічних та серцево- судинних захворювань, самогубств, збільшується кількість інвалідів тощо.

Систематичні заняття фізичними вправами суттєво підвищують працездатність людини, сприяють розвитку загальної витривалості організму, укріпленню здоров’я, удосконаленню вольових і моральних якостей, створенню позитивного емоційного фону.

Людина майбутнього - це людина розумна, діяльна, гуманна, яка вміє насолоджуватися красою; це цілісна, всебічно розвинена особистість, що втілює ідеал справжньої єдності сутнісних сил, духовної і фізичної досконалості.

З’ясування ролі фізичної культури у всебічному розвитку особистості в нашій країні був і є предметом інтенсивного дослідження науковців і пов’язувався, перш за все, з осмисленням сутності фізичного виховання і фізичної культури. Але акцент у цих дослідженнях має більш медико-біологічний характер. Разом з тим, не повністю розкривалася глибина, інтегративна сутність фізичної культури, з питань розвитку особистісних характеристик людини, її соціокультурного аспекту. Поняття фізичної досконалості пов’язувалося, як правило, з уявленням про міру гармонійного фізичного розвитку і всебічної фізичної підготовленості людини. Головна увага приділялася руховій активності на противагу інтелектуальному і соціально-психологічному розвитку. Це спричинило порушення докорінних зв’язків фізичної культури із загальною культурою людини, її духовним початком.

Такий підхід (при всій важливості розвитку фізичних здібностей, коли вони розглядаються первинно як природні, біологічні) є недостатнім, оскільки він не дозволяє вирішувати питання всебічного і гармонійного розвитку особистості: „Фізична культура, як ніяка інша сфера культури, містить у собі найбільший потенціал формування особистості як цілісності у своїй тілесно-духовній єдності. Тому культурна діяльність (у тому числі і тілесна) набуває суспільно-корисну значущість, оскільки її предметом, метою й головним результатом є розвиток самої людини’ ’ [1, 59].

Зважаючи на це, ще наприкінці ХХ ст. у зв’язку зі зростанням ролі культури в суспільстві і людського чинника в ньому почалося інтенсивне осмислення фізичної культури, крім медико-біологічного і педагогічного аспектів знання, також і психологічного, соціального, культурознавчого і філософського. Вивчення методом аналізу цієї проблеми свідчить про те, що в кожному з цих спрямувань дослідження фізичної культури є певні досягнення. У той же час у цих проблемах залишається багато питань дискусійного характеру, які, як правило, пов’язані з недостатнім урахуванням біосоцікультурної сутності людини, розумінням її як цілісності.

Ідея цілісного розгляду людини, визначення її як біосоціокультурної істоти дає уявлення про неї як суперечливу єдність природного, соціального, духовного і душевного. Природне у людини має вираження у морфологічних, генетичних явищах, а також у нервово-мозкових, електрохімічних та багатьох інших процесах організму.

Цілісний розгляд людини в теорії та практиці фізичної культури, перш за все, пов’язується з впливом фізичних вправ одночасно як на фізичній, так і на духовний її розвиток. Фізичне виховання, впливаючи на біологічну сферу організму людини, одночасно впливає і на формування її як особистості: «Реалізація особистісно-діяльнісного підходу в освіті передбачає розгляд особистості як суб’єкта діяльності і спілкування, яка сама, формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування» [3, 59].

У процесі цієї діяльності можуть і повинні вирішуватися завдання творчого, розумового, економічно-правового, політичного, морального, естетичного та інших видів виховання; питання розвитку наукового світогляду, ідейної переконаності, високої внутрішньої і зовнішньої культури.

Здавалося, наприкінці ХХ століття були створені всі теоретичні передумови для одночасного вирішення як фізичної досконалості, так і духовного розвитку людини у виховному процесі в галузі фізичної культури. Але цього не відбулося. Неповне розуміння суті реалізації гармонійного вдосконалення людини знов повертало теоретиків і практиків фізичного виховання, фізичної культури до розвитку, в основному, рухової сфери діяльності. Дещо пізніше справедливо відзначалося, що „утилітарна спрямованість у використанні засобів, методів навчання і виховання у сфері фізичної культури неминуче привела до втрати ними властивостей явищ культури. Стихійно, навіть в умовах цілеспрямованої фізкультурно-спортивної діяльності, якщо в ній відсутнє освітнє і культурне начало, висока моральність, естетичний смак і інтелектуальні якості не виховуються” ’ [4, 10, 11].

Така ситуація спостерігається і в наш час. Поява платних елітних шкіл, гімназій, ліцеїв, вищих навчальних закладів виявили нові проблеми в соціальній орієнтації молоді. Спостерігається послаблення виконання функцій виховання і формування у молоді прогресивних соціальних цінностей. Загострюються суперечності між загальнолюдськими цінностями і цінностями безпосереднього виживання людини.

Так, з метою виявлення значення фізичної культури в системі ціннісних орієнтацій учнів старших класів у Російській Федерації останнім часом було проведено наукове дослідження. Його результати показали, що найголовнішою цінністю для учнів є щасливе сімейне життя. На другому місці - мир у країні, на третьому - матеріальна забезпеченість. Здоров’ю відводиться лише п’яте місце. Заняття фізичною культурою в системі ціннісних орієнтацій посідає лише восьме місце [7, 68].

Матеріали дослідження, у яких, розглядаючи співвідношення біологічного і соціального, тілесного і духовного у фізичній культурі, на ураховуються єдність діяльнісного, функціонального, аксіологічного і морально-естетичного аспектів її змісту, свідчать про те, що „у сфері фізичної культури розвиток рухових можливостей людини є невід’ємним від розвитку її особистісних якостей, більше того - визначаються ними. Фактично культура фізична - та ж загальна культура з перевагою її духовного боку, але яка реалізується специфічним чином через свідомо окультурену рухову діяльність” [5, 4].

Необхідно наголосити, що фізичні вправи є такою руховою дією, у якій виявляється інтелект людини, що фізична культура - це, перш за все, робота з духом людини, її внутрішнім світом, це своєрідна міра одухотвореності фізичного. Тілесність дана людині, але тілесний організм створюється духом, він є своїм духу і складає особисте тіло духу. Організм людини, який діє чітко і без будь-яких збоїв є обов’язковою умовою його духовності, але не може безпосередньо породити саму духовність, яка випливає не з природи як такої, а з культури, де духовне є первинним по відношенню до матеріального. Духовність у даному аспекті розглядаємо як цілісну категорію, що включає в себе різноманітні поняття, пов’язані з виявленням психічного життя людини, її свідомістю, підсвідомістю, знанням, емоціями, інтелектом тощо.

Духовність людини у сфері культури реалізується як процес єднання ідеального (внутрішнього) і наочного (зовнішнього) боку фізкультурної діяльності. Ця духовність обумовлена пріоритетним розвитком культури мислення, уяви, почуттів тощо у процесі діяльності людини в зв’язку з засвоєнням рухових дій, сутність яких пов’язується духовністю. Саме тому важливою методологічною проблемою сфери фізичної культури є розробка, узагальнення, корекція засобів, методів і форм проведення занять, у яких духовне і фізичне в людині мають бути єдині.

Сам зміст фізкультурної діяльності є визначальним для залучення до цінностей фізичної культури. Тільки тоді, коли ця діяльність розглядається з точки зору людської значущості й цінності, вона стає чинником справжнього культурного розвитку людини, гармонізації тілесного і духовного, стійкого залучення до фізичної культури. Саме проблема „олюднення” фізичного (природного) в людині, розгляд фізичного як особистісного, проблема збереження, підсилення, а за необхідності - відновлення у фізичної здібності статусу інтелектуальної, естетичної, моральної здібності - саме це і є головною проблемою теорії і практики фізичного вдосконалення особистості, розвиток її справжньої фізичної культури.

Фізична досконалість неможлива без моральної, естетичної, інтелектуальної досконалості особистості, але й будь-яка із названих характеристик не можлива без досконалості фізичного характеру. Це є вирішенням закономірності підсилення взаємозв’язку соціального і біологічного, тілесного і духовного в людині, її гармонійного розвитку.

У цьому випадку постає питання про критерій всебічно розвинутої особистості, яка пов’язана з її творчим характером або зі здібністю особистості до самореалізації та самоутвердження.

Змістовний аналіз фізичної культури свідчить про те, що вона, на відміну від інших видів культури, має невичерпні потенційні можливості щодо формування всебічно розвинутої особистості. Але, на жаль, ці можливості перетворюються на дійсність далеко не повністю. Перш за все, недостатньо діють такі чинники виявлення індивідуальної всебічності, як самореалізація, саморозвиток, творчість особистості, які пов’язані з задоволенням і формуванням духовних потреб і які є первинним поштовхом будь-якої діяльності. Це обмежує можливості фізкультурної діяльності, розвитком, перш за все, рухової активності. У той же час у фізичній культурі недостатньо реалізується її духовний потенціал, що пов’язаний із розвитком інтелектуальних, творчих, естетичних спрямованостей людини, із формуванням у неї особистісної фізичної культури.

Дана ситуація потребує глибокого переосмислення фізичної культури, розкриття її духовного, соціокультурного сенсу і реалізації його в практичній діяльності. З точки зору всебічного розвитку людських здібностей необхідно звернути увагу на сам зміст поняття «самореалізації», у який можна включити самовираження, саморозвиток, самовиховання, саморегуляцію, самоактуалізацію, самоконтроль, самооцінку, самопізнання, самовизначення, самосвідомість тощо, які пов’язані з засвоєнням і реалізацією цінностей фізичної культури. Саме це і передбачає всебічний розвиток людських можливостей і здібностей як мети.

На жаль, у сучасній культурологічній практиці все ще переважає однобічний підхід до предмету виховання - людини. Культурознавці акцентують увагу найчастіше на соціокультурному аспекті особистості та залишають без уваги її соматопсихологічний бік. А спеціалісти в галузі фізичної культури віддають перевагу соматопсихологічному аспекту. Тому теоретики-культурознавці не включають фізичну культуру в загальну культуру, а фахівці фізичної культури у своїй діяльності не завжди використовують розробки загальної теорії культури. І В обох випадках відбувається певний розрив цілісності й єдності людини, усіх її проявів, що негативно відображається на всебічності розвитку особистості.

У формуванні такої людини велике значення має якісний бік фізкультурної діяльності, де панує єднання ідеальної (духовної) і практичної (рухової) складових, пов’язаних з одухотворенням тілесності. Це потребує від педагога, який передає учням цінності фізичної культури, здібність направити їх до саморозвитку, самовиховання, тобто до самореалізації і формування широкого кола позитивних потреб, оскільки потреби створюють особистість, а отже і культуру: „Потреби в фізкультурній діяльності виявляють високу цінність як для формування висококультурного молодого фахівця, так і для прогресивного росту загальної культури всього соціуму вцілому” [6, 25].

У фізичній культурі постійно виявляються всі основні види потреб, як матеріального характеру, що пов’язані з розвитком фізичних якостей, рухових умінь, навичок і т.п., так і духовних, пов’язаних з задоволенням в пізнавальній, ціннісно-орієнтаційній, комунікативній, інформаційній, естетичній та іншій діяльності, що реалізуються за допомогою фізкультурної діяльності.

Задоволення потреб фізичної культури багато у чому залежить від ефективності функціонування засобів масової інформації, їх виховної ролі. Має зростати роль засобів масової інформації у створенні позитивної суспільної думки про фізичну культуру, пов’язаної з розкриттям її соціально-економічного, політичного, виховного потенціалів; у формуванні повноцінних знань про неї у зв’язку з її роллю у всебічному і гармонійному розвитку особистості (її моральним, естетичним, екологічним вихованням); у пропаганді всієї повноти її цінностей, а не лише в укріпленні здоров’я та здоровому способі життя як системи.

Таким чином, фізична культура тісно пов’язана з формуванням цілісної людини в усій сукупності її сутнісних сил. Саме крізь призму людського виміру даний феномен розкриває свої універсальні потенційні можливості в удосконаленні як окремої особистості, так і суспільства вцілому.

Література

Акчурин Б.Г. Диалектика духовного и телесного начал в свете нового понимания физической культуры // Теория и практика физической культуры. - 2002. - № 6. - С. 57-59.

Галкин В.В. Экономика и управление физической культурой и спортом: Учебное пособие для вузов. - Ростов Н/Д: Феникс, 2006. - 448 с.

Киселева Е.В. Формирование субъект-субъектных отношений в воспитании спортсменов // Теория и практика физической культуры. - 2004. - № 9. - С. 59-63.

Лубышева Л.И. Концепция формирования физической культуры человека. - М.: ГЦОЛИФК, 1992. - 365 с.

Николаев Ю.М. Человек в мире физической культуры // Теория и практика физической культуры. - 1999. - № 7. - С. 2-7.

Плешаков А.Н., Лотоненко А.В. Потребность в физической культуре как область деятельности // Теория и практика физической культуры. - 2002. - № 5. - С. 23-26.

Пономарева Т.А. Физическая культура и спорт в системе ценностных ориентаций учащейся молодежи // Теория и практика физической культуры. 2007. - № 5. - С. 68-69.