І.Ю. Клевец

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

В статті розглядається теоретико-методологічний потенціал системно- інформаційної та лінгвосоціологічної моделей інформаційного підходу в осмисленні соціального конфлікту. Проаналізовано методологічний потенціал інформаційного підходу в інтерпретації, управлінні та регулюванні соціальних конфліктів.

Ключові слова: соціальний конфлікт, інформаційний підхід, соціальна трансформація, соціальний стереотип, конфліктна взаємодія.

В центрі нашої уваги явище соціальної реальності - соціальний конфлікт. Тема соціального конфлікту представлена дослідженнями в близько одинадцяти галузях соціогуманітарного знання, що свідчить про міждисциплінарність проблеми конфлікту. В свою чергу міждисциплінарність може бути розглянута як результат посилення ролі конфліктних процесів в кожній зі сфер соціального буття, котрі досліджуються цими галузями науки. Відомі дослідники Р. Льюїс та X. Райфа розпочинають монографію «Гра та рішення» думкою про те, що в світовій літературі зіткнення інтересів займає одне з центральних місць, котре можна порівняти за увагою лише з темами Бога та кохання [8, 5-9].

Одночасно з поширенням конфліктних тенденцій в процесі суспільного розвитку зростає значення процесів інформатизації та інтектуалізації соціального середовища. В сучасних умовах інформація та знання стають вагомим фактором розвитку. Вони активно сприяють трансформаціям не тільки в таких традиційних сферах суспільства як економічна, політична та соціальна, айв науковій, культурній, етичній, ідеологічній та комунікативній сферах суспільного буття. Досить ґрунтовно зазначені процеси проаналізовані в працях Д. Белла, Л. Іоніна, М. Кастельса, В. Костюка, Д. Лайона, Дж. Мартіна, І. Масуда, Н. Моісеєва, А. Урсула, А. Тоффлера, Ф. Фуккуями, Ф. Хайєка, та ін.

Відповідно постає питання про взаємозалежність соціальних конфліктів та поширення елементів інформаційного суспільства. Даний зв´язок амбівалентний. З однієї сторони, процеси інформатизації та комп’ютеризації, що змінюють традиційні форми людської діяльності в економічній, політичній та ін. суспільних сферах, нерідко виступають конфліктогенними чинниками. З іншої сторони, кожний конфлікт неможливий без інформаційного обміну, він забезпечує взаємодію конфліктних сторін, динамічність конфліктного процесу. Перший аспект взаємодії можна класифікувати як загальнонауковий по відношенню до проблеми соціальних конфліктів, а другий - як методологічний. Саме методологічна сторона взаємодії постає в центрі нашого осмислення. Метою нашої статті є необхідність визначення методологічного потенціалу інформаційного підходу в осмисленні соціальних конфліктів, моделі якого розроблені в рамках конфліктології, соціології.

В рамках конфліктології сформувалась системно-інформаційна модель визначення ролі інформації в зародженні та трансформації конфліктного

процесу займався. Значний внесок в розробку системно-інформаційної моделі зробив російський конфліктолог А.Я. Анцупов. Системно-інфрмаційний аналіз соціальних конфліктів здійснений А.Я. Анцуповим на рівні індивідуальних та міжособистісних конфліктів. В основу осмислення покладені психологічні механізми сприйняття інформації та побудови конфліктної поведінки опонентів. Системність аналізу інформаційної складової конфліктів полягає у діагностуванні закономірностей інформаційного обміну між структурними елементами конфлікту, між конфліктом та соціальною середовищем.

На сьогодні системно-інформаційна модель надає оновлену методологічну базу для аналізу наступних напрямів дослідження соціальних конфліктів, в кожній з них застосування даної моделі має свої особливості:

Конструювання інформаційної моделі реальних соціальних конфліктів.

Вивчення впливу стереотипів поведінки в конфліктних ситуаціях, що формуються в процесі попереднього інформаційного впливу на людину.

Виявлення особливостей інформаційного впливу третьої сторони на перебіг конфлікту, з метою її конструктивного вирішення.

Викривлення інформаційного потоку в процесі конфліктної комунікації.

Реальні соціальні конфлікти можливо проаналізувати з позицій системно-інформаційних уявлень. Базовий теоретичний конструкт системно-інформаційного аналізу конфліктів складається з ряду принципових положень. Ядро конфлікту складає його об’єкт, що інтерпретується певним набором характеристик. Кожний учасник конфліктної взаємодії формує свої суб’єктивні уявлення про об’єкт конфлікту. На основі цих уявлень формується інтерпретаційна модель об’єкта конфлікту, що є результатом інформаційного впливу. Учасники конфлікту вибудовують свою тактику поведінки виходячи не з реального об’єкта конфлікту, а на основі інформаційної інтерпретаційної моделі. Під час конфлікту сформована модель визначає мотиви та можливі дії конфліктних сторін, уявлення сторонніх про конфлікт[1, 282].

Сам процес конфліктної взаємодії за своєю суттю є обміном інформацією, між основними та другорядними учасниками конфлікту. Виходячи з цієї конфліктної аксіоми стає можливим здійснення корекційного інформаційного впливу на того чи іншого учасника конфлікту за необхідністю. Дані положення утворюють методологічну основу для дослідження інформаційного середовища конфлікту, що в свою чергу дає можливість розкрити інформаційний аспект розуміння закономірностей виникнення, розвитку та завершення реальних соціальних конфліктів [1, 283].

Сучасна людина виробила негативне апріорне ставлення до стереотипів, в тому числі й соціальних. Стереотипна соціальна поведінка це шаблонна поведінка людини в повторюваних ситуаціях соціальної інтеракції. В соціальному житті людина, нерідко, навіть не замислюючись, поводиться стереотипно в тій чи іншій ситуації. В конфліктних ситуаціях наша поведінка в більшій мірі стереотипізована. Така поведінка в рамках конфлікту має ряд позитивних моментів. В умовах конфлікту потрібно швидко реагувати на швидкозмінні події, стереотипи дозволяють оперативно пристосовуватись за рахунок спрощення вибору та схематизації поведінкових реакцій. Однак необхідно чітко усвідомити, що стереотипна реакція в певній ситуації може виявитися абсолютно неадекватною реальній ситуації. Тож для уникнення помилок у виборі тактики конфліктної поведінки детальніше розглянемо особливості та феномени стереотипної поведінки в рамках конфлікту.

Стереотипну поведінку учасників конфлікту слід розглядати з позиції двох компонентів:

емоційний аспект - підозрілість, недовіра, страх, ярко виражені емоції, посилене почуття ворожості по відношенню до опонентної сторони;

когнітивний аспект - спрощене сприйняття інформації, схематичний аналіз фактів та посилена вибірковість сприйняття конфліктної інформації [7].

В рамках конфліктної взаємодії сприйняття характеризується рядом феноменів. Один з них назвемо як «образ диявольського противника». Сутність якого полягає, в тому що протилежна конфліктна сторона вже a priori наділена диявольськими якостями, від якої очікують всього найгіршого, а свої дії сприймаються завжди як праведні. При цьому всі добрі діяння супротивника сприймаються як тактичний випад для досягнення своєї мети, а всі негативні діяння своїх прибічників просто залишаються непоміченими. В рамках гострих конфліктів відбувається дегуманізація відносин, неприпустимим стає співчуття. Ця тенденція інколи поширюється і не пом’якшується в умовах стихійних лих та техногенних катастроф.

Другий феномен полягає в гіпертрофічному сприйнятті. Звичайна ситуація конфлікту сприймається як надзвичайно актуальною, що загрожує існуванню базовим інтересам та цінностям конфліктних сторін. А незначні події можуть розглядатися як критичні в рамках всього конфлікту. Так, тимчасове заволодіння і контроль прикордонної території певної країни може розцінюватися як небезпека для цілісності всієї країни, навіть в тому випадку коли подальша інтервенція абсолютно неможлива. В деяких випадках реакція на ескалацію конфлікту може виражатися в абсолютній впевненості ненападу [7].

Феномен «дзеркальні образи» неодноразово спостерігався в період «холодної війни». Сутність якого полягає в діаметрально протилежних оцінках однакових подій. Так, загально відомі в історії події 1962 року на Кубі. Розміщення радянських ядерних ракет на Кубі радянської стороною обумовлювалися цілями безпеки у відповідь на багаторазові аналогічні дії США. Натомість США оцінили ці події як агресію та початок нового етапу «холодної війни». Наслідками цього феномену постають поглиблення суперечливих інтересів, відкидання будь-яких варіантів дружніх відносин, посилення ворожнечі [7].

В конфліктній ситуації виникає феномен групової ідентифікації та згуртування. Кожна з конфліктуючих сторін стає єдиним монолітом на основі спільних емоційних реакцій, суджень та цінностей. В групі складаються тісні психологічні зв’язки. Нівелюються внутрішньогрупові бар’єри: розподіл на соціальні верстви, підпорядкування підлеглих по відношенню до лідерів. Всі члени групи пов’язані відчуттям «братерства» і «рівності». На рівні конкретного індивіда виникає почуття вдоволеності від знаходження серед подібних собі, так як кожен член групи сприймає та оцінює себе з позиції групових норм і цінностей. Зростає рівень самооцінки та почуття вагомості, авторитетності для оточуючих, формується почуття захищеності. Як наслідок феномену формується почуття легкості у прийнятті певних рішень, спокусливість ризикувати. Цікавою особливістю в рамках феномену є розпорошення індивідуальної відповідальністі за свої дії серед інших членів групи. В результаті феномену групової ідентифікації та згуртованості постає друга особливість - представник групи схильний оцінювати дії своєї групи більш позитивно, ніж складається реальна ситуація. Позитивні дії протилежної конфліктної сторони фактично ігноруються. Генеральним, сукупним результатом феномену є посилення негативних рис супротивника, зростання полярності в дихотономії «ми-вони», що в свою чергу мобілізує та націлює членів групи на позитивний результат конфлікту для своєї групи [7].

Резюмуючи висвітлення проблеми афеляції(впливу) стеоретипів на перебіг соціальних конфліктів зазначимо ряд теоретичних тез без яких згадані феномени стереотипної поведінки в рамках конфлікту залишаються безсистемним та недієвими як в теоретичному, так практичному значенні. По-перше, дані феномени за своєю природою інформаційні, оскільки, їх виникнення та подальша життєздатність завдячує постійній циркуляції інформації, в ендогенному (внутрішньогруповому) та екзогенному (міжгруповому) інформаційному середовищах. По-друге, в конфлікті, що виникає природнім способом, тобто детермінованому соціальним життям більшість феноменів запускаються автоматично, з глибин підсвідомого рівня психіки людини, де і зосереджуються стереотипи, в тому числі й соціальні. Проте, в процесі інтеракції в рамках організованого конфлікту феномени, що вже стартували постійно підтримуються керівниками спротиву, шляхом посилення диявольського образу опонентів та посилення віри в справедливість своїх діянь. По-третє, в сучасних умовах засоби масової стають вагомим інформаційним агентом, котрий здатний посилити чи зменшити негативність певного феномену і дію стереотипів загалом. На сьогодні ми повинні констатувати підтримку негативних тенденцій афіляції стереотипів на розвиток конфлікту. Цьому активно сприяють сцени насилля(фізичного, морального та психічного характеру), приклади швидкої наживи за рахунок інших, заради якої «не гріх» здійснити вбивство. Загрозливим є той факт, що з цих пороків прагнуть сформувати модний образ, котрий активно наслідує молодь. Більш повна картина негативної ролі ЗМІ як інформаційного агенту в суспільстві подана в публікаціях[4, 5, 9]. По-четверте, тривала підтримка дії даних феноменів забезпечує стабільну структурно-функціональну життєдіяльність конфліктної групи. По-п’яте, посилення негативної дії феноменів призводить до ескалації та перешкоджає швидкому вирішенню сутнісних проблем конфлікту.

Інформаційний підхід розкриває нові теоретико-методологічні горизонти в осмисленні впливу третьої сторони в конфлікті. Вплив третьої сторони на перебіг конфліктної взаємодії з метою його конструктивного вирішення носить інформаційний характер. Залучення, поява третьої сторони може обумовлюватись багатьма факторами. В одних випадках третя сторона стає каталізатором затяжного конфлікту та інформаційним агентом, що створює необхідне середовище комунікації. В інших випадках, третя сторона маючи свою прагматичні цілі підтримує одного з опонентів. Функції третьої сторони полягають в формуванні інформаційно-комунікативного поля між конфліктуючими сторонами. Ця функція може ефективно використовуватись при вирішенні та попередженні конфліктів. Ефективність управління конфліктами підвищується коли ми володіємо потрібною інформацією про конфлікт і в потрібний час, в необхідній формі та певному учаснику конфлікту доносимо потрібну інформацію для корекції його поведінки [1, 284]. Даний напрямок конфліктології з інформаційного управління конфліктами виник досить недавно і активно розвивається.

Четвертий теоретико-методологічний блок застосування інформаційного підходу в осмисленні соціальних конфліктів стосується втрат та викривленнь інформаційного потоку під час конфліктної взаємодії. Викривлення інформації в момент комунікації опонентів звичайна справа, що нерідко додатково породжує конфлікти. Однак даний конфліктогенний фактор зазвичай не породжує гострі соціальні конфлікти, а спричиняє їх ескалацію та поглиблення. Викривлення інформаційного потоку в рамках конфліктної комунікації ґрунтується на засадах специфічного сприйняття конкретною людиною оточуючого світу. Кожен з нас досить вибірково сприймає інформацію. Вибірковість сприйняття, інформаційний фільтр базується на особистісних цінностях, інтересах, цілях, мотивах кожного індивіда, що в свою чергу залежать від світогляду, освітченості, професіоналізму, моральності, життєвого досвіду [1, 284-286]. Таким чином людина вже мільйони років «фільтрує» та аналізує інформацію про навколишній світ, що забезпечує виживання людини в бурхливому, швидкозмінному світі.

Одну й ту саму подію двоє спостерігачів проінтерпретують по-різному. При тому кожен зі спостерігачів буде аргументовано відстоювати свою позицію. Проблема взаємопорозуміння між людьми ускладнюється й тим, що частина інформації в процесі комунікації завжди втрачається або спотворюється. Видається можливим сформулювати ряд причин такої комунікативної ситуації:

Значна частина інформації про певний об’єкт чи явище залишається на рівні несвідомого і не може бути виражена вербально.

Та частина інформації, котра може виразитись вербально не висловлюється через ненасичений словниковий запас та незначний комунікативний досвід учасників конфліктної інтеракції. Збіднілий словниковий запас викликає проблеми вираження, передачі сенсу словесного послання. Відповідно протилежна сторона комунікації схильна сприймати послання виходячи з власних стереотипів та упереджень, тобто неадекватність амбівалентна.

Культурні цінності та норми утворюють потужний інформаційний фільтр у сприйнятті людиною інформації. Так, ситуація конфлікту різними народами сприймається по-різному. Християнська релігія хоча і не має чіткої позиції стосовно конфліктів, проте десять заповідей закликають до покори і смиренності. Натомість дзен-будисти вважають конфлікт корисним для самопізнання та саморозвитку. Розглядаючи конфлікт як метод розкриття сутності проблеми, котрий дозволяє очистити ситуацію непорозуміння [2, 29]. Проблема взаємозв’язку елементів культури, релігійних цінностей та соціальних конфліктів в сучасних умовах соціального розвитку актуальна та має значні перспективи теоретичного оновлення. Однак в рамках нашої статті обмежимось констатацією взаємозв’язку елементів культури та соціальних конфліктів, котрий потребує детальнішого аналізу виходячи з оновлених теоретико-методологічних принципів.

Дослідження «мови конфлікту» можна розглядати як лінгвосоціологічну модель методологічного використання інформаційного підходу в осмисленні соціальних конфліктів. Особливо актуалізується дана теоретична проблема в умовах ірраціоналізації, посилення ролі міжособистісної комунікації та переговорів в конфліктних процесах.

Теоретична проблема дослідження «мови конфлікту» міждисциплінарна за своєю суттю. Вона розвивається на перетині лінгвосоціології, соціолінгвістики та конфліктології. Зародившись соціолінгвістика була ближче до лінгвістики, ніж до соціології. В процесі її становлення розвивалися ряд проблем та ідей кореляції мови та суспільних проблем в рамках соціологічної традиції Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, Г. Тарда, А. Шюца, І. Гофмана, Г. Гарфінкеля. та ін. Однак вже в 60-х роках ХХ ст., Р. Белл, Р. Гроссе, А. Нойберт, Л. Нікольський почали наголошувати на необхідності розділення соціолінгвістики та лінгвосоціології. Л. Нікольський зазначає, що різниця між ними в тому, що соціолінгвістика досліджує відображення в мові певних соціальних процесів та явищ, а лінгвосоціологія розглядає мову як один з активних факторів соціального розвитку. Проте, А. Швейцер вважає що їх розділення посилить методологічний бар’єр при аналізі ряду соціальних проблем, тому відстоював здійснення гармонійного синтезу теоретико- методологічних основ лінгвістики та соціології [3, 90].

Саме при дослідженні «мови конфлікту» відбувається цей гармонійний синтез. Лінгвосоціологія розкриває особливості лінгвістичного конструювання соціальних конфліктів. Лінгвістичне конструювання передбачає аналіз ситуації провокування конфліктів, протестної поведінки, формування певного образу опонента, зміни ціннісних інтерпретацій соціально важливих подій. Лінгвосоціологія застосовує лінгвістичні конструкти для моделювання соціальних інтеракцій, при цьому залишається спеціальною соціологічною теорією, що базується на соціологічній методології. Соціолінгвістика в методологічну плані є лінгвістикою, яка осмислює соціальні процеси, явища та соціальні детермінанти розвитку з позицій мовознавства. Конфліктологія, в свою чергу, привносить в дану проблематику понятійно-категоріальний апарат, основні теоретичні уявлення стосовно структури, динаміки, способів урегулювання, проведення переговорів. Натомість проблема соціальних конфліктів за методологічної підтримки лінгвосоціології доповнюється лінгвістичним конструюванням.

Одночасний аналіз конфліктності на рівні повсякденних практик та впливу інституалізованих структур є вагомою методологічною перевагою теоретичної проблеми «мови конфлікту». Особливої актуальності дана методологічна перевага набуває в умовах суперечливих тенденцій. З однієї сторони, зберігається стійке стереотипне негативне ставлення до конфліктних процесів на рівні повсякденних практик та домінує прагнення до безконфліктного стану соціальної системи. З другої сторони, на рівні повсякденних практик під інформаційним впливом ЗМІ відбувається легітимізація стрімких соціальних змін, через включення певних міфів, образів, символів та ідей в суспільну свідомість. Ситуація конфлікту загострює сприйняття, підвищує інтерес до подій. Цю характеристику конфліктів нерідко використовують для акцентування уваги на певних подіях. «Мова конфлікту» в цій ситуації розглядається як один із засобів легітимізації відповідних соціальних міфів та ідей. В підсумку таке функціональне використання конфлікту на рівні повсякденних практик підвищує рівень соціальної конфліктності.

«Мова конфлікту» - це семіотична система, що здатна передавати рівень конфліктного потенціалу за шкалою «конфлікт-згода». Мова конфлікту наповнюється набором соціальних норм, цінностей, котрі безпосередньо взаємопов’язані з цінностями та нормами соціальної системи в межах якої здійснюється конфлікт. Співставлення лінгвістичних та аксіологічних параметрів конфлікту складають аксіоконфліктні індикатори. Аналізуючи конфліктні комунікативні процеси стикаємося з рядом лексичних підсистем, що відображають два полюси - мову агресії, спротиву, революції та мову компромісу, консенсуса, солідарності. За наявністю певних лексичних підсистем маємо змогу діагностувати рівень довіри, готовність йти на компроміс, визначити гостроту конфлікту, тенденції його подальшого розвитку та завершення. А співставлення аксіоконфліктних індикаторів та загальносоціальних цінностей дає змогу спрогнозувати майбутні перспективи розвитку даної соціальної системи [3, 92].

Не зважаючи на «молодість» інформаційного підходу в осмисленні конфліктних соціальних процесів самим соціальним буттям доводиться його актуальність в умовах комп’ютеризації, інформатизації та інтелектуалізації соціального життя. Нами проаналізовано теоретико-методологічний потенціал двох моделей інформаційного підходу в дії - системно-інформаційний та лінгвосоціологічний. Перша розкриває роль інформації під час інтерпретації та управлінні реальними конфліктними процесами, вплив соціальних стереотипів на конфліктне сприйняття та поведінку в конфліктах, інформаційний вплив третьої сторони на завершення конфлікту, втрати та викривлення інформаційного потоку під час конфліктної комунікації. Системно-інформаційна модель «багата» на психологічні аспекти сприйняття та інтерпретації інформаційного потоку в рамках конфліктної інтеракцій, але все таки системність, котра інтерпретується як необхідність аналізу інформаційної складової функціонування всіх елементів конфлікту не знаходить ґрунтовного теоретичного обґрунтування та застосування. Друга, лінгвосоціологічна модель, демонструє інтерпретаційні можливості, особливості діагностики конфлікту на основі співставлення лінгвістичних та аксіологічних характеристик конфлікту, а також формування прогнозів можливих шляхів завершення конфлікту. Актуалізація лінгвістичної складової в складі соціальних конфліктів є одночасно для лінгвосоціологічної моделі її перевагою і обмеженістю. На нашу думку обмеженість полягає в тому, що не завжди можливо виділити несформовані лінгвістичні елементи в межах конфліктної взаємодії. Майбутні теоретичні напрацювання в рамках цієї теми мають бути спрямовані на означення теоретико-методологічного потенціалу синергетичної моделі інформаційного підходу. Крізь призму синергетичних принципів(нелінійності, інваріативності, незворотності розвитку, когерентності та ін.) якісно по-новому інтерпретується системність. Завдяки врахуванню рівня ентропійності, переходів від атрактивного до біфуркаційного розвитку соціальної системи видається можливим прослідкувати «народження» конфлікту з необхідності та детермінації самим соціальним буттям, його перебіг та виплив на соціальну систему. Синергетична модель надає методологічну можливість розглядати в конфлікті самоорганізаційні та організаційні механізми, які за своєю суттю інформаційні.

Література

Анцупов А. Я. Эволюционномеждисциплинарная теория конфликтов. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.i-u.ru/biblio/archive/hrest_konfliktologiya/01.aspx

Бородкин Ф. М. Социальный конфликт сквозь призму культуры / Ф. М. Бородкин // Мир России. - 1999 - Т.ѴІІІ. - №1-2. - С. 21-58.

Даниленко О. Язык конфликта как объект лингвосоциологии / О. Даниленко // Социологические исследования. - 2006. - №4. - С. 89-98.

Иванов Д. В. Феномен компютеризации как социологическая проблема // Проблемы теоретической социологии. Вып. 3. - СПб. : Изд-во Санкт-Петербурского университета, 2000. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.soc.pu.ru/publications/pts/divanov.shtml

Коротникова Н. В. Интернет как средство производства сетевых комуникаций в условиях виртуализации общества / Н. В. Коротникова // Социологические исследования. - 2007. - №2. - С. 85-93.

Кожевникова Г. Язык вражды в предвыборной агатиции и вне ее: моніторинг- пресс / Г. Кожевникова. - М. : РОО «Центр «Сова», 2004. - 103 с.

Лебедева М. М. Особенности восприятия при конфликте и кризисе [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www/gumer.info/Bibliotek_ Buks/Psicol/Konflikt/15php.

Льюс Д., Райфа Г. Игры и решения: Введение и критический обзор [Пер. с англ.] / Д. Льюс, Г. Райфа.- М. : Издательство иностранной литературы, 1961. - 644 с.

Мальковская И. А. Социологический профиль информационно-комуникативного общества / И. А. Мальковская // Социологические исследования. - 2007. - №2. - С. 63-85.

Семенков О. И. Философский словарь. [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://mirslovarei. com/content_fil/INFORMACIJA- 13401.html