С.В. Кондратенко

Сумський державний педагогічний

університет ім. А.С. Макаренка

У статті проаналізовані особливості наукоємності як інтегральної характеристики буття планетарної цивілізації на сучасному, постнекласичному, етапі розвитку науки.

Ключові слова: інтерпретація, наукоємність, постнекласична, планетарна цивілізація.

Техногенез є атрибутом розвитку планетарної цивілізації на сучасному етапі. Науковий потенціал соціуму та його здатність до виробництва сучасних наукоємних технологій є основним детермінуючим чинником його розвитку. Діалог наукоємних технологій і суспільного виробництва є умовою побудови сценаріїв майбутнього планетарної цивілізації. Дослідження особливостей розвитку фундаментальної науки і індустрії наукоємних технологій виступає найважливішою проблемою сучасного філософського дискурсу.

Проблема аналізу динаміки наукового знання та його впливу на еволюцію соціуму стала однією з центральних у працях І. Добронравової, В. Ільїна, М. Кайку, М. Кисельова, Н. Кобаясі, С. Кримського, B. Лук’янця, М. Марчука,

О. Мороза, М. Поповича, В. Стьопіна, Ф. Фукуями, В. Чуйко і ряду інших філософів. Проте, проблема наукоємності в постнекласиці не була об’єктом спеціального вивчення.

Метою статті є аналіз особливостей наукоємності як інтегральної характеристики буття планетарної цивілізації на постнекласичному етапі розвитку науки.

З’ясуємо, що таке наука і які особливості її історичного розвитку. Наука - це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво істинних знань про природу, суспільство і саму людину, що має безпосередньою метою відкриття об’єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів в їх взаємозв’язку.

Наука як цілісний феномен виникає в Новий час унаслідок відділення теоретичного знання від емпіричного і проходить в своєму розвитку три етапи: класичний, некласичний і постнекласичний. Ключова ознака цієї типології - корелятивний зв’язок між типом системних об’єктів і відповідними характеристиками суб’єкта, що пізнає, який може освоювати об’єкт [10, 15]. На кожному з цих етапів розробляється відповідна гносеологічна парадигма. У чому її суть на кожному етапі розвитку науки?

Історично першим етапом розвитку науки був класичний етап (XVII -XIX ст.). Становлення і розповсюдження науки були пов’язані з досягненнями класичної механіки. Класична наука, досліджуючи свої об’єкти, прагнула при їх описі і теоретичному поясненні елімінувати все, що відноситься до суб’єкта, засобів, прийомів і операцій його діяльності. На цьому етапі домінує механічний детермінізм. Закони механіки були зведені в абсолют, і це послужило найважливішим чинником створення картини світу, згідно якої весь Всесвіт є замкнутою механічною системою. Елементи даної системи рухаються за законами класичної механіки.

Некласична наука (перша половина XX ст.), початковий етап якої пов’язаний з розробкою релятивістської і квантової теорії, осмислює зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів і операцій діяльності. Предметом пізнання стає не реальність в «чистому вигляді», як вона фіксується живим спогляданням, а певний її зріз, заданий через призму прийнятих теоретичних, операціональних засобів і способів її освоєння суб’єктом. Широкого поширення набув імовірнісний детермінізм у зв’язку з дослідженням руху елементарних частинок і газових молекул. Розвиток системи розуміється як направлений, але її стан в кожен момент часу не детермінований. Абсолют істинності поступився місцем розумінню її відносності. Значно було розширено поле досліджуваних об’єктів за рахунок поступового освоєння складних систем, які саморегулюються.

Провідною ознакою сучасної постнекласичної науки (друга половина XX ст.) є включеність суб’єктивної діяльності в «тіло знання». Вона враховує співвідношення характеру одержаних знань про об’єкт з особливістю засобів і операцій діяльності суб’єкта. Виділимо такі особливості постнекласичної науки:

Зміцнення парадигми цілісності, тобто усвідомлення необхідності глобального всестороннього погляду на світ. «Прийняття діалектики цілісності, включеності людини в систему - одне з найбільших наукових досягнень сучасного природознавства і цивілізації в цілому» [7, 67]. Ця парадигма виявляється:

а) у цілісності суспільства, біосфери, ноосфери і всесвіту;

б) у посиленні ролі міждисциплінарних комплексних підходів у вивченні об’єкту дослідження і тенденції до конвергенції двох культур - науково-технічної і гуманітарно-художньої, науки і мистецтва. Важливе значення має посилення ролі позараціонального компоненту в науці;

в) у виході окремих наук за межі, поставлені класичною культурою Заходу, зверненні до традицій східного мислення і його методів. Методологічний плюралізм. Розповсюджується думка про обмеженість європейського раціоналізму і його методів.

Все більш широке розповсюдження ідеї розвитку, впровадження часу у всі науки. Ідею «конструктивної ролі часу», його «входження» у всі області і сфери спеціально-наукового пізнання розвиває І. Пригожин: «Час проник не тільки в біологію, геологію і соціальні науки, але і на ті два рівні, з яких його традиційно виключали: макроскопічний і космічний. Не тільки життя, але і Всесвіт в цілому має історію, і ця обставина спричиняє важливі наслідки» [9, 277]. Один з них - необхідність переходу до вищої форми мислення - діалектики як логіки і теорії пізнання.

Прагнення побудувати загальнонаукову картину світу на основі принципів універсального еволюціонізму, який:

характеризує взаємозв’язок систем різного ступеня складності, що самоорганізуються, і пояснює генезис нових структур;

розглядає в діалектичному взаємозв’язку соціальну, живу і неживу матерію;

створює основу для розгляду людини як об’єкту космічної еволюції, закономірного і природного етапу в розвитку нашого Всесвіту, відповідального за стан світу, в який він «занурений»;

є основою синтезу знань в сучасній, постнекласичній науці; служить найважливішим принципом дослідження нових типів об’єктів - цілісних систем, що саморозвиваються, що стають все більше «людиновимірними» [11, 74].

Реалізація принципу коеволюції - зв’язаної, взаємообумовленої зміни систем або частин усередині цілого. Це поняття охоплює узагальнену картину всіх можливих еволюційних процесів, - це і є глобальний еволюціонізм.

Достатньо динамічне розповсюдження ідей і методів синергетики - теорії самоорганізації і розвитку складних систем будь-якої природи. Необхідність появи нової методології пізнання була обумовлена все більшою зацікавленістю дослідників в системах, що характеризуються відвертістю і саморозвитком.

Вказані характеристики постнекласичної науки мають важливе світоглядне значення для орієнтації в суспільстві знання, вони повинні складати фундамент змісту всіх наукових дисциплін, які вивчаються в учбових закладах.

Таким чином, виділення трьох вищезгаданих періодів розвитку науки дозволяє прослідкувати фундаментальні тенденції її трансформації. Це також дає можливість стратегічного позиціонування науки і філософії науки і постановки конкретних цілей, що стає особливо актуальним в умовах формування планетарної цивілізації і її наукоємного майбутнього.

У постнекласичній філософській рефлексії об’єкти розуміються як такі, що самоорганізуються. У цьому контексті і діяльність суб’єкта розглядається як наукоємна, а наукоємність виступає провідним детермінуючим чинником майбутнього планетарної цивілізації. Що ж являє собою наукоємність? В даний час наукоємність перетворилася на інтегральну характеристику буття соціуму. Цей процес був ініційований глобальними трансформаціями світоглядної парадигми Заходу, пов’язаними з могутнім сплеском науково-технічної революції, коли два потоки - технічний і науковий розвиток злилися в єдиний науково-технічний потік.

В результаті були створені технології ХХІ ст. такі, як молекулярна нанотехнологія, молекулярна біотехнологія і комп’ютерна технологія.

О.Я. Мороз констатує, що ці технології репрезентують три структурні рівні організації матерії: молекулярна нанотехнологія - атомний; молекулярна біотехнологія - біологічний (життя); комп’ютерна технологія - мисленнєвий (розум) [8, 104]. Ці технології стали базою для розробки і практичної реалізації мегапроектов: «Геном людини», «Нанотех», «Біотех», «Штучний суперінтелект» і інших. Термін «супертехнології» (уживається як синонім високих наукоємних технологій) позначає сукупність наукоємких технологій, що розвиваються на базі досягнень фундаментальних наук. Створення даних технологій пов’язане з використанням знань про фундаментальні першооснови різних структурних рівнів матерії.

В.С. Лук’янець зазначає, що науково-світоглядною базою розвитку індустрії супертехнологій є трансдисциплінарна теорія динаміки складних систем [6, 11]. Образ світу, що формується творцями даної теорії, відрізняється від образу часів мультидисциплінарного світогляду. Тепер це мультиверсум складних динамічних систем. «Ясно, що якщо не виходити з припущення про те, ніби природа внутрішньо розділена на окремі відсіки, то навряд чи слід наполягати на тому, щоб дослідження природи неодмінно повинні проводитися на основі окремих наукових дисциплін, розділених непроникливими перегородками» [4, 82].

На тлі загального впровадження науки в систему продуктивних сил (предмети і засоби праці, свідомість людини) в даний час сформувалася особлива категорія технологій, які іменуються наукоємними. У чому їх суть? Суть будь-якої технології полягає в можливості управляти технологічним процесом на будь-якому етапі. Результатом такого процесу обов’язково є отримання якісно нового продукту із заздалегідь заданими властивостями, такого, що володіє потенціалом отримання прибутку при реалізації на ринку. Що ж таке високі наукоємні технології? У науковій літературі немає поки єдиного визначення. Наведемо деякі з них:

високі технології - сукупність інформації, знань, досвіду, матеріальних засобів при розробці, створенні і виробництві нової продукції і процесів у будь-якій галузі економіки, що мають характеристики вищого світового рівня [1];

до високих технологій відносять технології, засновані на високоабстрактних наукових теоріях та такі, що використовують наукові знання про глибинні властивості речовини, енергії й інформації, а техніку називають сучасною не по даті випуску, а по ступеню її наукоємності і приналежності до світу високих технологій;

термін «високі технології» украй відносний і в даний час часто вживається для принципово нових технологій, особливо в області електроніки, ракетно-космічних досліджень, атомних виробництв, літакобудування і тому подібне [3, 40].

Як бачимо, в цих визначеннях немає чіткого критерію, за яким ці технології виділяються в окрему групу. Найбільш прийнятним, на наш погляд, буде таке визначення: високі наукоємкі технології - це абстрактні, фундаментальні теорії, що розкривають закономірності мікро-, макро- і мегасвіту, матеріалізовані в сучасній техніці, використання якої сприяє прогресу соціуму у всіх сферах, чинить значний вплив на соціокультурний простір у всій його тотальності. Наукоємність є одним з показників, який відображає ступінь зв’язку технології з розвитком фундаментальної науки, науковими дослідженнями і розробками, що ініціюються ними.

Можна виділити деякі особливості, що відрізняють наукоємні технології від інших технологій:

а) висока швидкість впровадження, значне зменшення часового інтервалу між науковим відкриттям і його впровадженням в технологію;

б) високий ступінь впливу на соціокультурну дійсність, що приводить до швидких системних змін останньої в умовах неможливості однозначного прогнозування результатів цих ефектів;

в) потреба в тому, щоб продукти наукоємних технологій ставали ланкою іншого процесу виробництва високих технологій.

Значить, більшістю high-tech технологій є синтез науки, мистецтва і технологічного знання, оскільки часто вони унікальні. Високі наукоємні технології не просто володіють саморегуляцією, вони включають технології, різні стадії яких складаються з технологій, що самоорганізуються.

Темпи впровадження high-tech технологій в різні сфери життєдіяльності планетарної цивілізації постійно прискорюються, а це стає одним з найважливіших детермінуючих чинників її розвитку. У індустрії наукоємних технологій XXI ст. можна виділити два відносно самостійних напрями: технології, направлені на трансформації природи, - high-tech і технології, за допомогою яких стають можливими різного роду маніпуляції індивідуальною і масовою свідомістю, - high-hume. Поступово ці дві категорії технологій створили єдину систему, яка інтегрувала і інші технології. Цей факт став важливим детермінуючим моментом прискорення розвитку технологій теперішнього часу.

Системоутворюючими технологіями феномену високих наукоємних технологій є нанотехнології, біотехнології, інформаційно-комунікаційні технології. У чому полягають їх сутнісні риси?

Однією з провідних галузей індустрії наукоємних технологій на сьогоднішній день є нанотехнологія. «Одні розглядають її як галузь технології, при цьому підкреслюючи її спрямованість на проектування наносистем, інші - як науку, що досліджує загальні закономірності функціонування, створення, вдосконалення і використання наносистем, що вимагають системного підходу до завдань їх аналізу і синтезу» [2, 70]. При цьому більшість дослідників солідарна в тому, що проблеми нанонауки і нанотехнології є комплексними і знаходяться на стику ряду наукових і технічних дисциплін, що вона дозволяє усунути розрив між дослідженням і проектуванням.

Нанонаука - це вивчення фундаментальних принципів молекул і структур, щонайменше, один розмір якого дорівнює від 1 до 100 нанометрів (префікс «нано» означає одну мільярдну метра). Дані елементи називаються наноструктурами. Нанонауку можна назвати також наукою про синергетичне конструювання і управління квантовою реальністю. Принцип активного управління подіями мікросвіту - це один з ключових методологічних принципів нанонауки. У цьому контексті очевидною стає трансдисциплінарна паралель нанонауки з синергетикою, особливо якщо розглядати трансдисциплінарність як постнекласичну емпірію в її трансформативному вимірі.

Нанотехнологія - міждисциплінарна область науки, в якій вивчаються закономірності фізико-хімічних процесів у просторових областях нанометрових розмірів з метою управління окремими атомами, молекулами, молекулярними системами при створенні нових молекул, наноструктур, нанопристроїв і матеріалів із спеціальними фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Тому перехід від «мікро» до «нано» - це вже якісний перехід від маніпуляції речовиною до маніпуляції окремими атомами. Створюючи всю більшу кількість неприродних молекулярних машин, людина сподівається з їх допомогою виробляти всі ресурси, необхідні для самовідтворення планетарної цивілізації. Метою нанотехнології є також конструювання соціальної реальності, наслідки якого носять подвійний (конструктивний та деструктивний) характер. Серед основних сфер життєдіяльності соціуму, де застосовуються дані технології слід виділити військову, інформаційну сфери, екологію, медицину, енергетику.

Отже, нанотехнології слід розуміти як якісно нову трансдисциплінарну і транстехнологічну сферу креативно-конструктивної діяльності людства в планетарному масштабі. В епоху цих технологій людство вступає в синергетичну «коеволюцію» з самим собою. Внаслідок цього особливої актуальності набуває філософська рефлексія наслідків розвитку нанотехнологій.

Один з напрямів наукоємних технологій - це біотехнологія, перетворилася з науки, що пізнає світ живого, в науку, що активно створює засоби зміни цього світу на користь людини. На сучасному етапі вчені мають можливість не тільки використовувати процеси життєдіяльності для практичних цілей, але і управляти ними, а також створювати перспективні в практичному відношенні нові системи, що не існують в природі. Біотехнологія в цілому є системою прийомів направленого використання процесів життєдіяльності живих організмів для отримання промисловим способом цінних продуктів.

Один з головних напрямів біотехнології - генна інженерія - розділ біотехнології, пов’язаний з цілеспрямованим конструюванням нових комбінацій генетичного матеріалу, здатного розмножуватися в клітці і синтезувати певний продукт. Одним з напрямів генної і ембріогенетичної інженерії є отримання трансгенних тварин і рослин. Трансгеноз - це експериментальне перенесення генів, виділених з певної ділянки ДНК в геном тваринного або рослинного організму. Тварини, в геном яких інтегрують чужорідні гени, називаються трансгенними.

Однією з найважливіших сфер є геном людини. Г оловними мега-проектами цієї сфери є «Геном людини» і «Протеом людини». Вони є спробою людини зануритися у фундаментальні основи життя з метою їх зміни і конструювання сурогатного фізичного середовища і біологічної природи практично всіх живих істот. Проте, комплекс екзистенціальних, світоглядних, аксіологічних проблем, які породжуються даними практиками, поки не вирішений.

На наш погляд, неправомірним є протиставлення цілей наукового пошуку і можливих застосувань його результатів. Значить, повинен бути встановлений соціальний контроль за використанням наукоємних технологій. Для цього необхідно виробити новий образ мислення і дій, духовною (або ідеологічною) основою якого може стати космо-гумано-центристський світогляд людей, які починають усвідомлювати солідарну відповідальність за життя на Землі.

Сучасний етап розвитку планетарної цивілізації характеризується входженням в її життя інформаційно-комунікаційних технологій, які якісно змінили життя суспільства, висунувши на передній план інформаційну діяльність, тобто діяльність, пов’язану з виробництвом, споживанням, трансляцією і зберіганням інформації. Інформаційні технології (ІТ) - широкий клас дисциплін і областей діяльності, що відносяться до технологій управління і обробки даних, зокрема, із застосуванням обчислювальної техніки.

Інформаційно-комунікаційні технології - це сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення і використання інформації на користь її користувачів.

Стрімкий розвиток електроніки, кібернетики і інформатики став головною причиною зростання рівня інформатизації всіх сфер життєдіяльності глобального суспільства. Інформатизація суспільства розуміється як глобальний соціальний процес виробництва і використання інформації як одного з головних стратегічних ресурсів суспільства, який забезпечує зростання рівня економічного розвитку, прискорення інноваційних процесів, демократизацію і інтелектуалізацію суспільства.

Інформаційні технології мають інтегруючу властивість по відношенню як до наукового знання в цілому, так і до решти всіх технологій. Важливо також підкреслити, що вони сприяли підвищенню рівня наукоємості економіки і зробили істотний вплив на її структурну перебудову. Саме інформаційні технології є найважливішим детермінуючим чинником процесів глобалізації. Інформаційні технології перестають бути феноменом, що належить тільки світу техніки, тому елімінувати їх із загального світоглядного контексту вже практично неможливо.

Активне використання індустрії наукоємних технологій в процесі глобальних перетворень навколишнього середовища, соціуму і людини в її різних проявах дає підставу ученим виділяти сучасний період еволюції планетарної цивілізації як технологічну фазу еволюції, яка іменується також епохою експоненціального зростання наукоємності людської практики. Остання все більш радикально змінює спосіб життя мільйонів людей, природу, соціум, планетарний комунікативний праксис, людську суб’єктивність у всій її тотальності [5, 24].

Солідарізіруясь з думкою В.С. Лук’янца, підкреслимо, що наукоємними стають не тільки практика суб’єкта історичних дій, нинішній стан цивілізації. От чому таким же стає і майбутнє планетарного соціуму, який еволюціонує. Підставою для виділення сучасного етапу еволюції планетарної цивілізації як чергової її фази є якісна відмінність цього етапу від попередніх, що полягає в кардинальній трансформації основ буття людства. Адже завдяки розробці і активному впровадженню наукоємних технологій створюється нова онтологія, яка розуміється нами як надприродна, штучна, не задана спочатку з моменту виникнення Всесвіту і планети Земля (Наприклад, Великий Адронний Коллайдер).

Отже, на сьогоднішній день планетарна цивілізація - це «цивілізація наукоємних технологій». У ній провідна роль належить складним «людиновимірним системам», які самоорганізуються, новітнім супертехнологіям, які проникають у всі сфери життєдіяльності планетарного соціуму. Стратегічною метою при цьому повинне стати їх служіння на благо людства. Високі наукоємні технології стають сьогодні одним з провідних детермінуючих чинників становлення планетарної цивілізації.

У статті неможливо висвітлити всі аспекти такої багатогранної характеристики сучасного етапу цивілізаційного розвитку людства як наукоємність. Необхідний комплексний аналіз тенденцій розвитку сучасного світу. Тому подальші дослідження в цьому напрямі є вельми перспективними.

Література

Высокая технология [Электронный ресурс] - Режим доступа: http:// www.glossary.ru

Горохов В. Г., Сидоренко А. С. Роль фундаментальных исследований в развитии новейших технологий / В. Г. Горохов, А. С. Сидоренко // Вопросы философии. - 2009. - № 3.

С. 67-76.

Жукова Е. А. Проблема классификации высоких технологий / Е. А. Жукова // Вестник Томского государственного педагогического университета. - 2008. - № 1. - С. 3446.

Ласло Э. Основания трансдисциплинарной единой теории / Э. Ласло // Вопросы философии. - 1997. - № 3 - С. 80-84.

Лукьянец B. C. Наукоёмкое будущее. Философия нанотехнологии. Загадка Silentium universi / B. C. Лукьянец // Практична філософія. - 2003. - № 3. - С. 10-27.

Лук’янець В. Фундаментальна наука і науковий світогляд у перспективі XX! сторіччя / В. C. Лук’янець // Філософська думка. - 2006. - № 3. - С. 3-21.

Моисеев Н. Н. Естественнонаучное знание и гуманитарное мышление / Н. Н. Моисеев // Общественные науки и современность. - 1993. - № 2. - С. 63-75.

Мороз О. Я. Исторические судьбы Homo Sapiens в контексте развития искусственного интеллекта, эволюции сингулярных технологий // Наука и образование: современные трансформации: Монография / Ин-т философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины. - К.: Изд. ПАРАПАН, 2008. - С. 89-112.

Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. М.: Прогресс, 1986. - 432 с.

Степин В. С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность / В. С. Степин // Вопросы философии. - 2003. - № 8. - С. 5-17.

Цикін В. О., Наумкіна О. А. Філософія освіти: постнекласичний підхід: Монографія / В. О. Цикін, О. А. Наумкіна. - Суми: Видавництво СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - 232 с.