Н.М. Токаренко

Сумський державний педагогічний університет

У статті досліджується становлення інформаційного суспільства, виявляються проблеми, суперечності та перспективи розвитку в майбутньому.

Кінець XX століття став переломним стосовно основних параметрів суспільного життя розвинутих країн світу. Відбувалися структурні зрушення як у системі виробництва, так і в соціокультурній сфері, що визначають сфери людської життєдіяльності. Під впливом наукової революції в індустріально розвинутих країнах почався перехід до нових форм організації праці. Ураховуючи все це, західні футурологи створюють нові теорії суспільного розвитку. На зміну концепції "індустріального суспільства", суспільства "загального благоденства" приходять різні варіанти "постіндустріального суспільства", автори яких звертають увагу на різке зростання впливу наукового знання суспільного виробництва. Усе це позначилося і на назвах, які західні філософи та соціологи давали новому типу суспільства: "суперіндустріальне" (А. Тофлер), "постбуржуазне" (К. Боулдінг), "технологічне" (З.Бжезінський), "програмоване"(А. Турен) і т.д.

У другій половині ХХ ст. вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток інформаційно-комунікаційних технологій і збільшення інформації. У дослідженнях інформаційного суспільства цього часу йшлося в основному про шляхи поширення і забезпечення доступу до інформації, в обговоренні домінували технологічні, інфраструктурні й економічні аспекти.

Сам термін „інформаційне суспільство” пов’язується з іменами японських вчених Ю. Хаяші та Й. Масуди і датується початком 60-х років ХХ століття. Також зустрічаються версії, що цей термін був уведений в науковий обіг одночасно і в США, і Японії авторами Ф. Махлупом і Т. Умесао, що займалися дослідженнями динаміки розвитку наукоємних виробництв.

Варто зазначити, що загальноприйнятого визначення поняття «інформаційного суспільства» не існує, але більшість спеціалістів даної сфері погоджуються з тим, що його сутність визначається кількома взаємопов´язаними процесами, а саме: а) інформація та знання є важливим ресурсом та рушійною силою соціоекономічного, технологічного та культурного розвитку; б) формується ринок інформації та знання (як фактора виробництва) поряд з ринком природних ресурсів, праці та капіталу; в) швидкими темпами розвиваються ті галузі, які пов´язані зі створенням, передачею та використанням інформації; г) розвиток і активне запровадження інформаційних технологій у виробництві, освіті, суспільному житті.

Інформаційне суспільство - це нова стадія в історії людства, і від того, як люди зможуть усвідомити його значення, залежить характер майбутньої цивілізації. Щодо цього М. Моісеєв цілком правомірно зазначає: “Інформаційне суспільство не зможе утвердитися на планеті саме по собі, без цілеспрямованої дії людей. Для того, щоб потенційні можливості інформатизації послужили планетарному співтовариству, потрібно багато чого змінити в його устрої та у стереотипах нашої свідомості” [6, 181-184].

Один із авторів теорій інформаційного суспільства О. Тоффлер у своїх роботах [11, 12] визначає суспільство як інформаційне, оскільки об´єм і рух інформації в ньому суттєво зростають, що призводить до децентралізації, дестантартизації, демасифікації. Також він визначає інформаційне суспільство як таке, у якому визначальну роль у суспільному розвитку відіграє фактор знання і сфера знання (освіта, наука, технології, національні стратегічні концепції, мова, загальні знання про інші культури, культурне й ідеологічне розуміння світу, багатоманітність комунікаційних каналів, спектр нових ідей, інновацій).

У розумінні О. Тоффлера, суспільство - це система, могутність якої спирається на три основи: силу (основа розвитку доіндустріальної епохи), гроші (основа розвитку індустріальної епохи), інформацію (інформація і знання лежать в основі сучасного суспільства). О. Тоффлер, вважаючи, що постіндустріальне суспільство - це наступний етап розвитку (після індустріального), писав: “Сучасні швидкі й масові зміни, які я називаю “третьою хвилею”, створюють зовсім нову цивілізацію, що ґрунтується на високій технології, інформації й нових способах організації для досягнення економічних цілей” [11, 376-378]. Через це він згодом відмовився від терміна “суперіндустріалізація”.

А.І. Ракитов [8, 14-18] у своїх працях стверджує, що перехід до інформаційного суспільства означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво, експлуатація і використання послуг і знань. Інформаційне суспільство — це суспільство, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп´ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інший зв´язок, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, щоб зробити інформацію загальнодоступною, що активно впроваджується у виробництво і життя.

На думку А. Ракитова, основними критеріями інформаційного суспільства є кількість і якість інформації, що наявна в обігу, її ефективна передача і переробка.

Додатковим критерієм є доступність інформації для кожного завдяки її відносній дешевизні.

О. Фінько і Ю. Нестеров описують інформаційне суспільство, як суспільство, у якому персональний комп´ютер, підключений до транскордонних інформаційних мереж, входить у кожний будинок; кожний член суспільства має можливість своєчасно отримувати за допомогою транскордонних інформаційних мереж повну і достовірну інформацію будь-якого вигляду і призначення з будь- якої держави, знаходячись при цьому практично в будь-якій точці географічного простору. Виникає необхідність гармонізації законодавства; з´являються нові форми діяльності з використанням інформаційних мереж: робота, творчість, виховання, освіта, медицина [10, 69-73].

Гуманітарні аспекти становлення нового суспільства почали активно досліджуватися в результаті усвідомлення нової глобальної ситуації, породженої черговим якісним проривом у розвитку технологій (Й. Масуда, Т. Стоуньєр, М. Маклюен та ін.). З кінця ХХ ст. більшість дослідників стали акцентувати увагу на ролі та значенні не стільки самої інформації в різних сферах життя, скільки знань і безпрецедентного прискорення їхнього приросту (М. Кастельс, П. Дракер ).

У наш час велика частина дослідників пов´язує становлення інформаційного суспільства не стільки з технологічним розвитком і кількістю використовуваної в суспільстві інформації, скільки з її новою якістю і новими характеристиками (Ж. Бодрийяр, Г. Шиллер, Ю. Хабермас, Е. Гідденс та ін.).

Так, американський соціолог і економіст Г. Шиллер [14, 71-76] пропонує системний підхід до аналізу та визначення ролі інформації й інформаційних технологій. Він погоджується з осьовим значенням останніх подій, що розгортаються у світі, але при цьому стверджує, що інформація і комунікація - лише основні складові давно сформованої капіталістичної формації. На сьогодні інформація і комунікація мають особливе значення, оскільки вони тісно пов’язані зі стабільністю і добробутом даної економічної системи: виробництво, засноване на інтелекті, стає, на думку Г. Шиллера, ключовим фактором для розвитку суспільства ХХІ ст. При цьому в інформаційній сфері домінують інтереси великого приватного бізнесу (олігополістичних чи монополістичних корпорацій), а не всього суспільства в цілому.

Німецький філософ Ю. Хабермас свою концепцію інформаційного суспільства пов’язує з маніпулятивними технологіями в публічній сфері. В основі його концепції лежить скептичне ставлення до інформації, адресованій широкій публіці. Погоджуючись з тим, що в суспільстві сьогодні циркулює набагато більше інформації, ніж колись, Ю. Хабермас вважає її “підпорченою”, поданою спеціальним способом, завдяки якому вона схиляє людей до певної позиції чи стає розвагою, прибутковим товаром для своїх творців. Таким чином, значна частина інформації, що циркулює в суспільстві, - це дезінформація, створена, щоб відвернути увагу, розважити чи приховати справжній стан речей. За створенням такої дезінформації, на думку Ю. Хабермаса, стоять певні політичні й економічні групи, що переслідують свою мету [13, 218]. Провідну роль у поширенні такого роду “інформації” відіграють ЗМІ, що формують суспільну думку і смаки споживачів.

Англійський філософ, соціолог Е. Гідденс концепцію інформаційного суспільства створює в рамках теорії “рефлексивної модернізації”. Використовуючи ідеї класиків соціології К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера і М. Фуко, він зумів по-новому поглянути на поняття інформації й інформаційного суспільства. Він розглядає їхній розвиток в історичному контексті становлення національної держави і пов’язаного з цим індустріальним способом ведення воєн. З його погляду, особливе значення, що сьогодні приписується інформації, вона вже мала в далекому минулому, і те, що в наші дні інформація набула ще більш великої цінності, не є приводом, щоб говорити про злам однієї системи і появ нової. Е. Гідденс вважає, що в сучасному суспільстві відбулася “інформатизація” соціальних зв’язків, але це не означає настання нової епохи: “Хоча звичайно припускають, - підкреслює він, - що ми тільки вступаємо в епоху інформації, насправді сучасне суспільство було “інформаційним” із самого свого початку” [2, 54-56].

Відправною точкою міркувань Е. Гідденса стає твердження, що сьогодні життя значно більш упорядковане. При цьому Гідденс виокремлює дві особливості сучасності: відстеження і насильство, з одного боку, війна і національна держава, з іншого. Із соціального життя зникають “убудовані елементи” - ті, що контролюються не самою людиною, а громадою чи природою. У такій ситуації людина вже не зобов’язана робити те, “що повинна”, відповідно до традицій, а може вибирати свою долю самостійно. Він стверджує, що ми живемо в “посттрадиційному суспільстві”, у якому все піддається сумніву чи відкидається, у якому людина хоча й не позбулася цілком обмежень, але в якому змінився їхній характер. У такому суспільстві постійно існує підвищений попит на інформацію і прагнення до контролю на всіх рівнях від політичного до особистого [2, 179-181].

Таким чином, у концепції Е. Гідденса глобальне відстеження чи збільшення кількості інформації, що виникло як елемент рефлексивної модернізації, розглядається як засіб підвищення організованості й керованості суспільства. При цьому сам факт становлення інформаційного суспільства пов’язується з появою національних держав.

Таким чином, Г. Шиллер, Ю. Хабермас, Е. Гідденс у своїх концепціях розглядали розвиток інформаційного суспільства у площинах історичних прецедентів і наступності. Спільним для цих авторів є переконання, що процес інформатизації нашого способу життя продовжується, можливо, уже кілька століть, хоча останнім часом, після індустріалізації та появи національних держав він підсилився. Дотримуючись цих принципів, учені, однак, не стверджують, що в сучасному суспільстві нічого не змінилося, навпаки, уже саме явище інформатизації свідчить про зміни, що відбуваються, і їх результатом виступає те, що інформація посідає сьогодні набагато важливіше місце в суспільстві, ніж колись. Проте вони відкидають ідею інформаційної революції, що змінила сформований соціально-економічний порядок і призвела до появи принципово нового типу суспільства. Інформатизація, на їхню думку, є вираженням соціальних відносин, що давно виникли і зберігаються.

Усе більше авторів погоджуються з тим, що прогрес інформаційно- комунікаційних технологій перетворює суспільство не сам по собі, а завдяки зміні природи і властивостей інформації, створюваної і розповсюджуваної з їх допомогою. Таким чином, концепція інформаційного суспільства перетворюється на концепцію суспільства знань («knowledge society»). Вона характеризується, крім технологічного, вимірами соціальним, етнічним і політичним. Невід’ємними її компонентами стали нові міждисциплінарні знання, що генеруються науковими і соціальними інститутами, підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта, створення додаткових багатств економікою знань і формування на цій основі інтегрального вектора розвитку суспільства, зорієнтованого на підвищення якості і безпеки життя усіх його членів.

У цілому, на сьогодні визначають три світові моделі розвитку інформаційного суспільства - європейська, латиноамериканська, азіатська. У “західній” моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей та їх універсальному обслуговуванню, а в “азійській” приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв´язок між традиційними культурними цінностями і невідворотними соціальними змінами.

На шляху побудови інформаційного суспільства Україна стоїть на доленосному роздоріжжі: або стрімко ввійти до кола цих країн - авангарду світової цивілізації - або бути приреченою на безнадійне відставання від них. Але не можливо не погодитись з думкою О.М. Рубанця [9, 28-30], що специфіка образів інформаційного суспільства у свідомості українського суспільства полягає в недостатній ідеологічній, політичній визначеності місця інформаційної перспективи в розвитку країни. Ця перспектива на всіх рівнях суспільної свідомості та державних актах постає швидше, як технологічна, а не як цивілізаційна перспектива. Проблематика інформаційного суспільства стоїть осторонь політичних та ідеологічних розробок. Незважаючи на визнання цивілізаційного характеру інформаційного вектору розвитку, проблеми інформаційного суспільства знаходяться за межами досліджень соціальної філософії й теоретичної соціології. Проте з року в рік зростає масив журнальних електронних публікацій і поступово зростає кількість кандидатських дисертацій.

Цілком очевидно, що входження України до глобального інформаційного співтовариства не може здійснюватися одним ривком за чиєюсь командою чи сценарієм. Цей процес вимагає глибоко продуманого і зваженого підходу, серйозних переговорів, прийняття міжнародних домовленостей. За останні роки Україною було підписано ряд угод, концепцій проектів і програм у формуванні інформаційного простору. Але всі ці документи реалізуються недостатньо енергійно.

Становлення інформаційного суспільства має комплексний характер: з одного боку, це розвиток комунікаційних мереж та систем, які ґрунтуються на новітніх технологіях передачі, обробки та збереження інформації; з іншого, це соціальні та культурні наслідки інформаційних технологій, збільшення обсягів виробництва в інформаційній сфері, посилення політичного впливу глобальної комунікації, зміна соціального балансу в доступі до інформації.

В основу сучасної інформатизації суспільства можна покласти дві важливі засади: практична (інформатизація можлива лише за умови, якщо відправною точкою для практиків стане вихід на загальнонауковий, загальнофілософський, загальнометодологічний рівень розгляду), у результаті подібний підхід починає реалізовуватися у загальнолюдському масштабі і вписується у парадигму нового мислення; теоретична - за відправну точку необхідно прийняти змістовний ланцюжок понять: «комп’ютеризація - інформатизація - інтелектуалізація». У такій інтерпретації інформатизація виступає як зв’язуюча ланка - формально між суспільствознавством і технознавством, між наукою і виробництвом, і змістовно - між власне природою і розумом людини.

Інформаційне суспільство базується на так званій безпаперовій технології виробництва, спілкування та споживання духовної продукції. Людина через інформацію проникає в культурні пласти, політичні та соціальні структури, які не мають до неї безпосереднього відношення та є далекими й неосяжними. Проте людина не перестає бути вагомою часткою природи, вона має межі власних психологічних можливостей. Залишаючись з комп’ютером сам на сам, вона потрапляє в нову сферу відчудження, де може з’явитися будь-яка ілюзія.

В умовах інформаційного суспільства руйнується основа індустріального суспільства - традиційний "середній клас", що складається з кваліфікованих робітників та службовців, здебільшого спрямований на досягнення економічних цілей. За таких умов виникає нове соціальне протистояння, більш жорстке, ніж колишнє, оскільки його сторони виявляються прихильними до різних цінностей і керуються різними мотивами. "Клас інтелектуалів", що контролює основні ресурси сучасного суспільства, протистоїть значній частині населення як у межах окремих постіндустріальних націй, так і у світовому масштабі.

А, це говорить про потребу в спеціалістах висококваліфікованих, що витікає зі зростаючої ролі освіти в суспільстві. Звідси, за Дж. Гелбрейтом, значення індустріальної системи як найвищої цінності має падати, а "освіта стане самоціллю, а не засобом підготовки до більш успішного обслуговування індустріальної системи».

Висока ефективність сучасних електронно-обчислювальних машин викликала широку хвилю комп´ютеризації, швидкість поширення й масштаби якої сьогодні дають змогу стверджувати, що ми стали свідками інформаційно- технологічної революції. Загалом, сучасному суспільству притаманні революційні за своїм розмахом, швидкістю і значенням перетворення у виробництві (упровадження ЕОМ і кібернетизація), енергетиці (ядерна і термоядерна енергетика), громадянському суспільстві (зростання правосвідомості) та ін. Насамперед, вражають масштаби впровадження у сфері виробництва сучасних ЕОМ. Немає такої галузі промисловості чи сфери послуг, де б нова техніка не знайшла свого застосування. З іншого боку, величезний потенціал комп´ютеризації справив значний вплив на всі сторони суспільно-економічного, політичного і духовного життя суспільства. Адже на сьогодні основну частину працездатного населення розвинених країн складають особи, які або народилися, або сформувалися як спеціалісти вже в добу інформаційного суспільства. Персональні комп´ютери стали для них звичайним явищем, з яким вони постійно мають справу у школі, на роботі, вдома. Для цього покоління людей персональний комп´ютер є просто ще одним приладом, який потрібно освоїти для використання у повсякденному житті.

Таким чином, картина світу з упровадженням сучасних комп´ютерних засобів і технологій радикально змінилася практично в усіх сферах життя сучасного суспільства — від практики державного управління до освіти і культури. Сьогодні широко обговорюються проблеми, породжені цими змінами: перетворення інформації у певний глобальний «ресурс» людства, зміни соціального і культурного середовища, зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві. Інформаційні технології, як і будь-які інші технології, мають не тільки позитивні, а й негативні наслідки.

Це, перш за все, перевиробництво інформації, яка циркулює в суспільстві. За висновками вчених, інформаційний потік нових науково-технічних знань у кілька десятків разів перевищує здатність людського мозку їх сприймати. Виникає так звана „інформаційна криза" - дисбаланс між теоретичними та емпіричними розробками у будь-якій галузі знань. Крім того, багаточисельне тиражування однієї й тієї ж інформації призводить до зменшення цінності отриманих знань. А швидке зростання технічних можливостей виробництва та передачі інформації зовсім загострюють ситуацію, що виникла.

Виникає нагальна необхідність у прийнятті відповідних заходів щодо запобігання наслідків „інформаційної кризи", таким фактором може стати збільшення місткості знання. Оскільки людина не спроможна збільшити власні біологічні можливості споживання та обробки інформації, то резонним буде збільшення саме місткості самої інформації, і створення відповідних механізмів, які зможуть ліквідувати суперечності між постійно зростаючою кількістю інформації та обмеженістю людської пам´яті для її засвоєння.

Ще одним негативним чинником інформатизації суспільства постає так звана негативна інформація [1, 81]. Протягом усього життя людина отримує певну кількість інформації і постійно прагне до пошуку нової. Але не вся інформація, яку отримує людина протягом життя, є необхідною та корисною. У людській психіці закладено механізм фільтрування інформації, яку отримує людина за певний час, що дозволяє зменшити інформаційне навантаження на людський мозок. Якщо б у людини не було такої вродженої здатності до її відбору, то отримання великої кількості негативної інформації призвело б до локального інформаційного розвантаження свідомості [3, 241-244].

Негативним чинником інформатизації є також те, що інформація постає як певний механізм маніпулювання суспільством. Можливість вільного доступу до інформації залежить не лише від технічних можливостей певного суспільства, але й від політичних уподобань керівництва держави. Відомий вислів стосовно того, що хто володіє інформацією, той володіє світом, як раніше, так і зараз, є одним із основних принципів міжнародної політики. Тому зміни, які відбуваються в суспільстві під впливом інформаційного середовища, призводять до змін як в характері праці, так і в сфері комунікацій, у структурі виробничих відносин. Вони стають підґрунтям для переосмислення попереднього досвіду соціального розвитку людства, дають змогу говорити про кардинальні зміни у соціально- виробничій діяльності людини [5, 16-18].

Останнім часом набуває поширення інформаційний тероризм, націлений на злам банківських кодів і не тільки на це. Здійснюється передбачення Наполеона, який говорив: «Чотири газети зможуть скоїти більше зла, ніж стотисячна армія». Прикладом інформаційного тероризму може бути скерована американцями діяльність масової інформації під час агресії США проти Іраку. Сучасні терористи зрозуміли особливості теперішніх часів, коли ЗМІ дійсно перетворилися на «четверту владу», владу над громадською думкою. Отже, мас-медіа перетворилися на посередника, на своєрідний передавальний механізм між терористами й адресатами їхніх погроз дією [4, 6-11].

Виходячи із вищесказаного можна визначити, що основою формування інформаційного суспільства повинні бути: інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти - від дитячого садка до вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу, а також формування і розвиток індустрії інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп’ютеризації, орієнтованої на масового споживача; забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідають культурно-історичним традиціям.

У теоретичних дослідженнях і концепціях розвитку інформаційного суспільства найбільш розробленим залишається технологічний аспект, пов´язаний із розвитком інформаційних технологій. Суспільні ж аспекти, що характеризують уже не технології та механізми їх упровадження в різні сфери, а власне інформаційне суспільство як нову форму суспільного життя, виявляються не прописаними. Електронний уряд ще не є електронним управлінням - урядуванням, електронні мережі ще не є новою формою соціальних зв’язків, а науково-освітні мережі - новою якістю освіти.

Серед фахівців висловлюється думка, що параметри технічного прогресу ще не є показниками відповідного суспільного розвитку: самі по собі дані мобільного зв’язку ще не свідчать про розвиток інформаційного суспільства, а зростання кількості підключень до Інтернет ще не є показником нової суспільної якості.

Отже, питання сутності переходу до інформаційного суспільства - самого процесу становлення та формування інформаційного суспільства як мети руху нації до нової якості життя - є надзвичайно актуальними: відсутність такого образу і на рівні ідеології, і на рівні суспільної свідомості є головним фактором, що переводить процес у стихійні форми, у яких зацікавленість суб’єктів є надзвичайно низькою, а мотивація практично відсутня.

Інформація нині постає як найнадійніший продукт, що завойовує світові ринки, оскільки вона наділена власне «глобальним життєвим циклом», а це означає, що несе в собі властивості опанування простором і часом, забезпечує вертикальну та горизонтальну інтеграцію світу. А суспільство, яке виникає у результаті інформатизації істотно характеризується тим, що знання, як найвища форма інформації, займає в ньому провідне місце. Інформатизація суспільства технологізувала інтелектуальну діяльність людей за допомогою комп’ютерів, новітніх засобів зв’язку, інноваційних технологій. У сучасних умовах ця інформаційна технологізація вже значно впливає на ділову активність, освіту, виховання, політику, медицину і взагалі світосприйняття. Завдяки цьому для людини з’являється можливість розв’язання різних проблем. На сьогодні не існує універсального підходу або ж єдиної моделі формування інформаційного суспільства. У кожному регіоні та країні існують свої внутрішні особливості, які згодом і визначають специфіку цього процесу.

Парадокс сучасності полягає в тому, що людина, з одного боку, залежить від технологічного розвитку власного суспільства, а з іншого боку, вона сама відповідає за своє майбутнє, яке творить своїм інтелектом і здатністю до самовдосконалення. Через це людина стає головним суб’єктом і головним об’єктом глобального інформаційного суспільства, його засобом і метою одночасно.

Література

1. Воронина Т.П. Информационное общество: сущность, черты, проблемы. - М.: ЦАГИ, 1995. - 110 с.

2. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь. - М.: Весь мир, 2004. - 116 с.

3. 3уєва В. І. Аксіологічний аспект гуманістичної спрямованості інформаційних освітніх технологій // Мультиверсум. - К., 2005. - № 49. — С. 241-246.

4. Мандрагеля В.А. Тенденції боротьби з глобальним тероризмом: досвід та перспективи США // Практична філософія. - 2004. - № 2. - С. 5-11.

5. Маруховський О. Переваги і вади інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. - 2005. - № 1. - С. 15-19.

6. Моисеев Н.Н. Универсум. Информация. Общество. - М.: Устойчивый мир, 2001. - 200 с.

7. Орлова Т.В. Історія сучасного світу. - К.: Знання, 2006. - 551 с.

8. Ракитов А.И. Информация, наука, технология в глобальных исторических изменениях. - М.: Прогресс, 1998. - 104 с.

9. Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатин постнекласичних досліджень: Монографія. - К.: ПАРАПАН, 2006. - 420 с.

10. Сергієнко І.В. Шлях до інформаційного суспільства // Україна. Наука і культура: Щорічник. - 2002. - Вип. 31 - С. 68-75.

11. Тоффлер Э. Третья волна. - М.: АСТ, 2004. - 781 с.

12. Тоффлер Э. Шок будущего. - М.: ACT, 2004. - 557 с.

13. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. - М.: КАМІ, 1995. - 245 с.

14. Schiller Herbert I. et al. (1992), The Ideology of International Communications. - New York: Institute of Media Analysis, 1992. - 170 р.