С.В. Кондратенко

Сумський державний педагогічний університет

У статті розглядається неоднозначність впливу наукоємних технологій на процес становлення планетарної цивілізації. Виділені основні напрями впливу наукоємних технологій на планетарну цивілізацію.

На сьогодні домінуючою тенденцією розвитку філософського дискурсу є парадигмальні зрушення у розумінні сучасного і майбутнього розвитку планетарної цивілізації. Цей факт детермінований процесом кардинальних трансформацій основ людського буття і глобального перетворення (апгрейда) мегасуспільства, що все більш прискорюється, унаслідок створення і використання наукоємних технологій ХХІ ст.

Хайтек-індустрія, що стала наслідком наукових і науково-технологічних революцій останніх десятиліть, знаменує собою початок нового етапу глобальної еволюції Homo sapiens’a, що характеризується залежністю від рівня розвитку наукоємних технологій. Позитивно цей факт трактують прихильники третьої культури, стратегією яких є звільнення людини не тільки від соціальних, але і біологічних (у тому числі й генетично обумовлених) обмежень, що сковують його свободу дій. Це стратегія творчого конструювання людської природи відповідно до проектів, що створюються самими людьми [6, 12]. Тож дослідник, у руках якого з’являються найпотужніші технології, перетворюється на інженера, що кардинально трансформує першооснови живої та неживої матерії на свій розсуд. Актуальність цієї проблеми пояснюється фактом впливу наукоємних технологій на планетарну цивілізацію.

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми впливу наукоємних технологій на планетарну цивілізацію показує, що серед вітчизняних дослідників повнотою розкриття досліджуваної теми відрізняються праці В.С. Лук’янця [6, 7]. Осмисленню наслідків впровадження наукоємних технологій у різні сфери життєдіяльності суспільства присвячені праці У. Бека, Р. Бехмана, М. Кайку, Ф. Фукуями, Б. Юдіна й інших [1; 2; 4; 10; 12]. Разом з тим тема впливу наукоємних технологій на процес становлення планетарної цивілізації не була об’єктом спеціального вивчення. Тому мета статті полягає у виділенні основних напрямів впливу наукоємних технологій на планетарну цивілізацію.

Наслідком постійно зростаючої могутності людини у сфері кардинальної трансформації різних форм матерії стало виникнення мегапроектів: „Геном людини”, „Нанотех”, „Біотех”, „Штучний інтелект” тощо. Важливим результатом практичного здійснення цих мегапроектів став квантовий інжиніринг, що є процесом атомно-молекулярного конструювання нанофабрик з виробництва матерії з наперед заданими властивостями. Таким чином, у середовищі існування людини (саме у середовищі існування, а не в навколишньому середовищі) з’являються два типи матерії: матерія, що виникла в ході природної еволюції Всесвіту, і сурогатна матерія. Тож і буття людини у всій його повноті і буття планетарної цивілізації є дворівневим. Ці рівні представлені опозицією природної та надприродної онтології.

Серед основних складових елементів надприродної онтології виділимо

такі:

- штучні атоми й об’єкти з наперед заданою атомарною структурою, різноманітні наноматеріали;

- сукупність генетично модифікованих організмів і клонованих тварин;

- представники носіїв штучного розуму і транслюдей з імплантованими нейро-чипами;

- простір планетарних комп’ютерно-медійних мереж.

Зацважимо, що ці нові типи антропологічної реальності не є пасивними продуктами квантового інжинірингу. Навпаки, вони перетворюються на активні чинники середовища існування людини. У зв’язку з цим кардинально змінюється і становище людини в ньому, усе частіше така людина визначається як постлюдина, що є фазою глобальної еволюції людського роду, яка ознаменована застосуванням наукоємних технологій. Ця фаза еволюції ще не наступила, але вже зараз проблеми самовизначення людини в контексті технологічного перетворення фундаментальних першооснов антропності є однією з центральних у дискусіях з проблем антропології постлюдини. Адже, як писав Ф. Поллак, «впродовж всієї своєї історії розвиток цивілізації стимулювався і спрямовувався образами майбутнього, які створювалися найбільш обдарованими і талановитими членами суспільства» [13, 76].

У зв’язку з цим цікаво звернути увагу на роботу Ф. Фукуями «Наше постлюдське майбутнє: Наслідки біотехнологічної революції». У ній автор висловлює згоду з критиками його концепції «кінця історії». Ф Фукуяма стверджує, що підставою для того, щоб говорити про відновлення історії є біотехнологічна революція, яка відбувається нині. Проте, „в цій технології, на відміну від інших наукових досягнень, - констатує дослідник, - грань між очевидними перевагами і злом, що вкрадається, провести неможливо” [10, 19]. Тож біотехнологічна революція має далеко неоднозначні наслідки і ставить перед людиною, суспільством і політикою цілу серію викликів. Тому майбутнє глобальної цивілізації не є однозначно зумовленим, як це стверджувалося Ф. Фукуямою в концепції «кінця історії». Навпаки, воно виявляється неоднозначним, значною мірою залежним від сучасних рішень і дій. У ході цієї революції відкриваються безпрецедентні можливості зміни природи людини - у зв’язку з чим виникає питання, яке майбутнє нас чекає: людське або постлюдське?

Питання про виправданість трасформацій природи людини стало основним при розділенні гуманітаріїв на два табори. За біоконсерватизмом - ідеологією першого крила дослідників - сутність людини повинна залишатися незмінною. Друга ідеологія - «трансгуманізм» - проголошує можливість і необхідність в умовах наукоємного майбутнього трансформувати і конструювати біосоціальні якості людини. Проте ми вважаємо, що позитивний потенціал останньої ідеології нівелюється комплексом екзистенційних проблем і наслідків, адже динаміка суспільства наукоємних технологій - це певною мірою некерований процес.

Так, до трагічного кінця антропосоціогенезу може призвести «біохакерство». У найширшому сенсі «біохакерство» - це практика біотехнологів, генних інженерів, наномедиків, творців нейронних технологій, яка може або вивести антропосоціогенез на вищий рівень розвитку, або трагічно обірвати його. Усе залежить від етико-моральных якостей «біохакерів» [6, 31]. Ще одним красномовним прикладом, що ілюструє неоднозначність наслідків застосування технологій ХХІ ст. є запуск протонного пучка у Великому адронному коллайдері 10 вересня 2008 р. Він призначений для прискорення протонів і важких іонів до раніше недоступних людству швидкостей. Перший запуск протонного пучка відбувся, і завдання- мінімум на сьогодні - прослідкувати, щоб протонні згустки в обох напрямах проходили хоча б один повний оберт. Щодо завдання-максимуму на цей день, то експерти говорять, що це буде спроба вивести і утримувати згусток протонів на орбіті протягом тривалого часу. Можливо, вдасться навіть утримувати відразу два згустки, що циркулюють у зустрічних напрямах. Учені сподіваються, що ВАК допоможе їм дати відповіді на нерозв’язні питання загальної теорії відносності і квантової теорії поля, відтворити картину великого вибуху, зрозуміти, як взаємодіють між собою матерія й енергія, виявити бозон Хіггса і, можливо, відкрити шлях до подорожей у часі. Разом з тим деякі вчені налаштовані не так оптимістично, вважаючи, що під час зіткнення протонних пучків велика вірогідність знищення Землі. Інші дослідники, навпаки, бачать у цьому експерименті можливість розкрити таємниці, раніше недоступні людині.

Цей досвід показує, що об’єкт майбутнього прогнозу завжди нагадує комплексне число: його дійсна частина екстраполюється на перспективу цілком осмислено, тоді як „уявна” - абсолютно не передбачувана, оскільки в ній приховані майбутні біфуркації, недоступні нашій уяві сьогодні [9, 6]. Очевидно, чим вище рівень розвитку фундаментальної науки і наукоємних технологій, що ініціюються нею, тим більш залежним від їх багатовимірної складності стає наукоємне майбутнє планетарної цивілізації.

Отже, можна стверджувати: практика виробництва і використання таких наукоємних технологій, як наноінженерійні, молекулярно-біологічні, наногеномні, наноінформаційні, створення штучного інтелекту, наближають планетарну цивілізацію до стану сингулярності. Проблема науково- технологічної сингулярності є однією з основних проблем сучасних наукових і філософських досліджень, адже практика використання технологій ХХІ ст. перетворює буття антропності в об’єкт усіляких трансформацій.

Ми стоїмо на порозі нового етапу розвитку планетарної цивілізації, детермінованого сучасними наукоємними технологіями. Цей факт, крім очевидних переваг, має і негативні наслідки: акумуляцію ризиків у різних сферах життєдіяльності суспільства. Це призвело до усвідомлення необхідності їх теоретичного осмислення. У. Бек запропонував поняття „суспільство ризику”, яке зводиться до ідеї, що країни з капіталістичною системою господарювання одночасно з виробництвом багатства породжують і ризики, що детермінують деградацію середовища існування людини і виснажують природні ресурси. Сучасні суспільства називаються „суспільствами ризику”, зважаючи на їх схильність до технологічних катастроф, а також до катастроф, які не носять технологічного характеру, але викликані розвитком промисловості й технологій (наприклад, глобальне потепління) [1, 5-7].

У розумінні У. Бека ризик є індикатором рівня розвитку промислового виробництва, масштаби наслідків якого спричинили виробничу й інституційну кризи суспільства. Автор стверджує, що створення нових технологій веде до виробництва все нових технологічних ризиків, а тенденції глобалізації, що постійно зростають, породжують появу універсальних для всіх суспільств небезпек планетарного масштабу [1, 14]. Соціокультурний контекст цього суспільства розглядається як середовище, яке реагує на наслідки технологічних ризиків. Значить, у людства існують реальні перспективи негативних наслідків.

У нашому розумінні „суспільство ризику” - це суспільство без гарантій і з невизначеним майбутнім. Основним визначальним чинником кризи є тотальна технізація і раціоналізація всіх сфер життя. Розвиток наукоємних технологій, що все більш прискорюється, і зростаючий рівень доступності матеріальних благ ініціював те, що в сучасній техногенній цивілізації основною цінністю стає споживання, а основним способом наукового і соціального прогресу виступають інновації.

Поняття „суспільство ризику” сьогодні широко застосовується в різних дослідженнях. „У ньому кристалізуються основні проблеми і досвід вищої стадії промислового і в багатьох областях буквально пропитаного наукою суспільства... Сучасне суспільство підвищує одночасно і безпеку, і ненадійність. Цей суперечливий розвиток надає поняттю ризику особливе вираження і значення для теорії суспільства. Ризик при цьому означає не більше, ніж співвідношення шансів і втрат по відношенню до певного рішення, за допомогою якого відоме майбутнє хочуть зробити таким, яке можна обчислити” [2, 27].

Усе більш активне впровадження наукоємних технологій в різні сфери життєдіяльності суспільства, що ініціюється розвитком фундаментальної науки, є джерелом виникнення в суспільстві ризиків, яких не існувало раніше в такій формі. З іншого боку, тільки завдяки науковим знанням можливе своєчасне виявлення ризиків і проведення заходів щодо їх мінімізації. Таким чином, наука як найважливіший елемент сучасного суспільства безпосередньо вплетена у процес виробництва і розпізнавання ризиків, частина з яких виходить з-під контролю суспільства, унаслідок чого ставиться під питання онтологічна безпека людини. Ця ситуація, що породила комплекс екзистенційних проблем, сприяє активізації інтересу вчених і філософів до вивчення подібних ризиків.

Слід також звернути увагу на той факт, що ряд дослідників дотримується позиції науково-технологічного активізму. Таку позицію, зокрема, представляє М. Кайку. Він стверджує, що «прогнози науковців-професіоналів стосовно майбутнього значно більше спираються на наукові реалії, ніж прогнози соціальних критиків...» [4, 20]. Дослідник вважає, що саме завдяки новим технологіям людство зможе вирішити безліч проблем сучасного світу. Проте, на наш погляд, не можна не звертати уваги на факти існування реальних загроз і ризиків, спровокованих упровадженням технологій ХХІ ст.

Наукоємкі технології в умовах суспільства ризику можуть також сприяти позитивному вирішенню багатьох соціальних проблем і служити детермінуючим чинником формування планетарної цивілізації. У чому суть основних напрямів впливу наукоємних технологій на планетарну цивілізацію?

По-перше, проходить процес становлення глобальної економіки під впливом наукоємних технологій. Провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки є автоматизація виробництва, а це спричиняє витіснення машинної праці інформаційними технологіями і впровадження гнучких автоматизованих виробництв (ГАВ). Сьогодні машини виконують формалізовані функції розумової діяльності. Це сприяє розвитку нових інтелектуальних видів виробництва, активному впровадженню наукоємних галузей в економіку, особливо нанотехнологій.

Важливим елементом інтеграції держав світу в єдиний економічний організм є також кооперація енергетичних джерел, які є конкретною реалізацією наукоємних виробництв (термоядерних реакторів, синхрофазотронів і інших сучасних технологій). Унаслідок обмеженості, повної відсутності або прагнення до консервації певних видів корисних копалин держави налагоджують співпрацю з їх потенційними постачальниками, оскільки більшість сучасних галузей економіки пов’язані зі споживанням різного роду природних ресурсів.

Сучасний стан економіки можна назвати інформаційно-глобальною економікою, а людство - єдиним суб’єктом світогосподарської діяльності, основою функціонування якого є планетарна електронно-інформаційна мережа всесвітніх комунікацій.

Глобальне співтовариство ТНК перетворюється на головний суб’єкт історичних дій. Воно стає головним замовником і користувачем фундаментальної науки й індустрії наукоємних технологій, а значить і визначає темпи гонки в цій сфері внаслідок наявності достатньої кількості матеріальних ресурсів. Адже „фундаментальна наука розвивається. за допомогою фінансової підтримки наукового менеджменту корпорацій або урядів” [11, 184]. Міжнародна система мереж корпорацій і фірм стає провідною організаційною формою інформаційно-глобальної економіки.

По-друге, у сучасному суспільстві різко зростає роль науки, теоретичне знання стає глобальним ресурсом суспільства. Формується глобальний інформаційний простір. Стрімке розповсюдження комп’ютерних, інформаційних і телекомунікаційних технологій сприяє тому, що людство як єдиний організм перетворюється на нову соціальну реальність, для якої характерне зростання значення новітніх напрямів науки і грандіозних проектів („Геном людини”, „Протеом людини”, „Наномед”, „Нанотех”, „Інфотех” і інших) як продуктивної сили соціуму. Мегасуспільство в усіх своїх проявах стає залежним від наукового знання і технологічних інновацій, від розвитку нових комп’ютерних і інформаційних технологій [5, 27]. Отримання інформації домінує в системі соціального виробництва передових країн світу, а глобальне виробництво і глобальний ринок організовуються на базі та за допомогою отриманої інформації. Виробництво якісно нового знання є провідним критерієм темпів розвитку сучасного соціуму. Розвиток фундаментальної науки і швидке впровадження у виробництво її досягнень призвели до розповсюдження інформаційних технологій і виникнення глобальної інформаційної мережі. „Поняття мережі є ключовим для логістики складних комунікаційних систем” [8, 62]. Діяльність різних структур організована за мережевим принципом, що дає можливість подолати їх ієрархічність. Це досягається за рахунок того, що мережа стає важливішою за її ланки. Найважливішим елементом глобального інформаційного простору є Інтернет, завдяки якому життя великої кількості економічно, політично, культурно активних людей будується навколо даної мережі комунікацій. Щільність інформаційних потоків постійно зростає.

Показником усе більш зростаючої ролі науки в сучасному суспільстві є координація зусиль вчених різних держав для вирішення проблем, реалізації спільних проектів. Наукові досягнення представників окремих держав стають надбанням усього людства. Зростає світоглядна значущість нанонаук і нанотехнологій. Використання нанотехнологій дає можливість конструювати молекулярні і надмолекулярні структури із заздалегідь заданими властивостями. Згідно прогнозам учених, нанотехнології можуть привести наш світ до нової технологічної революції, повністю змінивши не тільки економіку, але і середовище існування людини. У контексті „філософії нанотехнологій” людина розглядається як суб’єкт планетарних дій, що здійснюються з допомогою все більш могутньої індустрії нанотехнологій. Нанокосмос для такого суб’єкта - це невичерпний склад речових, енергетичних, інформаційних ресурсів” [7, 19].

По-третє, бурхливий розвиток фундаментальної науки і індустрії наукоємних технологій, що ініціюється нею, породжують комплекс проблем, пов’язаних з еволюцією людини - постлюдиною. Одна з особливих характеристик нашого часу полягає в тому, що не тільки ті науки, які колись були названі такими, що пояснюють, але і науки гуманітарні, які прийнято характеризувати як такі, що розуміють, усі більшою мірою сприймаються - і більш того, усвідомлюють себе як науки технологічні, що дозволяють змінювати людину [12, 17].

Поступово впроваджуються гуманотехнолгії - технології, які використовуються з метою перетворення природи людини. Вони дають можливість дослідникові на свій розсуд трансформувати біологічну природу людини, перетворюючи її на об’ єкт генетичної творчості. Спадкова інформація людини не тільки була розшифрована, але з’явилися можливості її збагачення. Не виключено, що біоінженери ХХІ ст. створять такий штучний інтелект на основі людського мозку, у який буде вбудований електронний аналог ДНК, тобто мережу ланцюжків і зв’язків, які будуть відкриті для біотехнологічної зміни ззовні [6, 35]. З’являються можливості імплантації в організм людини різних датчиків, що дозволяють контролювати функції людського організму, управляти ними і підсилювати їх. Вміщення нанороботів в нейрони мозку людини дозволить отримати інформацію, яка може бути введена в комп’ютер і використана для прямого продовження розумового процесу. Нанороботи можуть також забезпечувати зв’язок нейронів із зовнішнім обчислювальним пристроєм, в якості якого може виступити мозок іншої людини. Трансформації підлягають:

- біологічна сутність людини внаслідок втручання в організм з метою маніпулювання генетичним матеріалом для наділення його необхідними властивостями і якостями;

- інтелектуальні здібності та свідомість, з’являється можливість створення штучного інтелекту, управління психікою; здійснення прямого інтерфейсу «мозок-комп’ютер», перенесення свідомості на повністю небіологічні носії, об’ єднання свідомостей людей або злиття свідомості з штучним інтелектом;

- соціальна сутність людини, оскільки якість її життя визначатимуть здібності оволодіння новітньою науковою інформацією у своїй професійній сфері та будувати діяльність відповідно до новітніх досягнень науки.

По-четверте, наукоємні технології чинять значний вплив у сучасних умовах і на політичну сферу. Це позначається, в першу чергу, на військовій техніці, розробки якої активно використовуються в НАТО. Спектр потенційних застосувань нанотехнологій у військовій сфері достатньо широкий. Одне з таких застосувань - надмініатюрні датчики й інші елементи, що використовуються для сприйняття інформації або наглядання. Також йдуть розробки по конструюванню і створенню біотехнічних гібридів, нових істот (кіборгів) із звичайних собак, щурів, комах і птахів. Багато елементів (датчики, контакти з нервовою системою і мозком, електронні схеми, система живлення) вже зараз настільки мініатюрні, що їх можна імплантувати в організми дрібних тварин (на зразок мишей і щурів), птахів і риб. А в найближчому майбутньому

- і в тіла дрібних комах типу москітів. Отже, межа між „живим” і „штучним” розмивається і навіть знищується. Рухомі біотехнічні гібриди можуть застосовуватися для вирішення різноманітних військових завдань: від розвідки до атакуючих дій. Крім того, існують також перспективи різних трансформацій військовослужбовців, що відбуваються в загальному контексті зміни природи людини [3, 11].

Здійснюється координація зусиль держав щодо світоустрою на базі принципів гуманізму, ненасильства, рівноправ’я, що веде до підвищення їх взаємозв’язаності. Підвищується роль міжнародних організацій як інститутів єдиного глобального простору, діяльність яких сприяє об’ єднанню раніше роз’єднаних фрагментів світу. У них спостерігається тенденція до співучасті в ухваленні рішень держав, що раніше не допускалися до цього процесу.

Зміни в міжнародній політичній взаємодії ведуть до цілеспрямованого створення нових і зміцнення вже існуючих єдиних міжнародних організацій і структур, що дозволить виробити єдину концепцію розвитку людства в планетарному масштабі.

По-п´яте, наукоємні технології впливають на духовно-етичну сферу. Новітні досягнення науки необхідно впроваджувати в навчальні програми шкіл і ВНЗ, адже часто навчальна література не поповнюється новою науковою інформацією. Так, наприклад, у підручниках з фізики відсутні нові космологічні дані, що свідчать про те, що лише 5 % маси у Всесвіті складає звичайна речовина, пізнана людиною, 0,3-3 % - становить нейтрино, а останні 25 % - темна матерія і 65-70 % - темна енергія, характеристики яких поки що невідомі людині і уявлення про які носять гіпотетичний характер. Освітній процес повинен бути відкритою системою, тобто системою, що обмінюється з середовищем речовиною, енергією і інформацією. Ідеї синергетики, що складають ядро універсального еволюціонізму, повинні стати найважливішим елементом світогляду кожної людини.

Необхідний розвиток і впровадження в систему освіти синергетичних уявлень про відкритість світу, взаємопов’язаності людини, природи і суспільства, когерентності і нелінійності розвитку, хаосу і випадковості як конструктивних начал.

Важливим є розвиток інфосфери, можливість оперативного використання, зберігання і переробки інформації, включення освіти в єдиний інформаційний процес.

Реалізація принципу „єдності в різноманітті”, тобто збереження самобутності кожної цивілізації на шляхах загальнопланетарної співтворчості. Побудова нової гуманістичної політики, основою якої стане планетарна свідомість (як ступінь у розвитку ноосфери) і планетарне мислення, що враховує глобальність проблем. Глобальний, загальнопланетарний характер також повинні мати вирішення цих проблем з урахуванням різноманітності інтересів усіх цивілізацій, держав і народів, в основі яких лежатимуть загальнолюдські цінності.

Таким чином, сучасний етап цивілізаційного поступу людства характеризується бурхливим розвитком фундаментальної науки й індустрії наукоємних технологій, що ініціюється нею. Саме від рівня розвитку останніх залежатиме подальший хід глобальної еволюції Homo sapiens’a. Наукоємні технології ХХІ ст. перетворюються на головний детермінуючий чинник становлення планетарної цивілізації. Становлення єдиної глобальної економіки й інформатизація є двома взаємозв’язаними характеристиками єдиного процесу становлення мегасуспільства. Уже сьогодні йде поступовий процес перетворення людства у функціонально єдину економічно-інформаційну систему. Планетарна цивілізація, становлення якої детерміноване розвитком наукоємних технологій, постає як нова соціальна реальність - суспільство знання.

Література

1. Бек У. Общество риска. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 384 с.

2. Бехман Г. Современно общество как общество риска // Вопросы философии. - 2007. - № 1. - С. 26-46.

3. Битвы сверхумных // Поиск. - № 39 (957), 28 сентября 2007 г. - С. 11.

4. Кайку М. Візії: як наука змінить ХХІ сторіччя. - Львів: Літопис, 2004. - 544 с.

5. Колпаков В.А. Общество знания. Опыт философско-методологического анализа // Вопросы философии. - 2008. - № 4. - С. 26-38.

6. Лукьянец В.С. Наука нового века. Гуманитарные трансформации // Наука и образование: современные трансформации. - К.: ПАРАПАН, 2008. -

С. 8-37.

7. Лукьянец B.C. Наукоёмкое будущее. Философия нанотехнологии. Загадка Silentium Universi // Практична філософія. - 2003. - № 3. - С. 10-27.

8. Назарчук А.В. Сетевое общество // Вопросы философии. - 2008. - № 7. -

С. 61-75.

9. Нариньяни А.С. Между эволюцией и сверхвысокими технологиями: новый человек ближайшего будущего // Вопросы философии. - 2008. - № 4. - С. 3-17.

10. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции. Пер. с англ. М.Б. Левина - М.: ООО «Издательство ACT»: ОАО «ЛЮКС», 2004. - 349 с.

11. Цикин В.А. Глобализация: Ноосферный подход. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - 284 с.

12. Юдин Б.Г. О человеке, его природе и его будущем // Вопросы философии. - 2004. - № 2. - С. 16-28.

13. Юревич А.В. Асимметричное будущее // Вопросы философии. - 2008. - № 7. - С. 76-89.