Ю.С. Хоменко

Проаналізовано процес формування системи освітнього моніторингу з орієнтацією на здорову особистість. Обґрунтовано необхідність вироблення єдиної теоретико-методологічної бази освітянських реформ на основі парадигми здоров ’язберігаючої освіти.

Ключові слова: освітній простір, освітнє середовище, освітній моніторинг, здоров’язберігаюча освіта.

Постановка проблеми. Поряд з педагогічною системою поняття педагогічного середовища, педагогічного простору, освітнього середовища є одними з найбільш фундаментальних понять. Вони нещодавно ввійшли в науковий вжиток й поки що відсутні в педагогічних словниках і енциклопедіях. Евристичною основою їх застосування стала адаптація до потреб освітніх досліджень поняття середовища проживання, що склалося в біологічних науках. Зовнішнє середовище, залежно від наявних у ньому умов, може підтримувати життєдіяльність організму або пригнічувати його. Аналогічним шляхом зовнішні для педагогічного суб´єкта умови можуть бути або сприятливими для навчальної діяльності, активізувати або знижувати її ефективність. Саме у цьому контексті і розглядається проблема моніторингу освітнього середовища як чинника забезпечення здорових умов діяльності суб’єктів освітнього процесу.

Стан дослідження проблеми. Проблеми моніторингу освітнього середовища досліджуються у роботах Т. Воронцової, В. Письменного,

Н. Пустовіта, В. Ясвіна та інших вітчизняних і зарубіжних вчених. Загалом обґрунтовано необхідність включення здоров’язберігаючих показників у систему освітнього моніторингу як пріоритетних. Однак комплексний аналіз такого процесу у контексті соціальних передумов та освітніх механізмів забезпечення якості освіти залишається периферійним аспектом досліджень.

Мета дослідження - визначення проблем здоров’язберігаючого освітнього моніторингу та соціальних і освітніх детермінант їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. У найбільш загальному вигляді «середовище» розуміють як оточення. Освітнє середовище розглядається фахівцями як «система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, що полягають в соціальному та просторово-предметному оточенні» [1, с. 27].

Простір, що розуміється як середовище, є парною категорією та може розглядатися тільки у відношенні якого-небудь діючого в цьому середовищі суб´єкта. В освітньому просторі можуть бути виділені такі суб´єкти, як окремий учень, колектив учнів (група, клас, класи, увесь контингент учнів освітнього закладу), педагог, педагогічний колектив, батьки, освітня установа в цілому. Усі названі суб´єкти одночасно є умовами діяльності того суб´єкта, стосовно якого розглядається педагогічне середовище. Співвідношення між ними носять не стільки просторово-територіальний характер, скільки характер якогось умовного поля можливостей. Тому освітнє середовище характеризується не тільки діючими в ній суб´єктами, але й спільними для всіх умовами їх взаємодії. Воно може бути охарактеризоване на мікрорівні навчального процесу та відносин у ньому і на макрорівні соціальних умов і відносин в освітній діяльності. Таким чином, освітнє середовище може бути визначене як сукупність соціальних, побутових, організаційно-педагогічних та особистісних умов діяльності освітніх суб´єктів (учнів, педагогів, установ освіти в цілому). Воно розуміється як система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, що полягають у соціальному та просторово-предметному оточенні.

Соціальні умови освіти можуть бути охарактеризовані впливом основних соціальних сфер життя людини: професійної, сімейної, культурної і суспільної. До професійних умов слід віднести, насамперед, можливості подальшого навчання та працевлаштування учнів після закінчення школи. Сама навчальна діяльність також може бути розглянута як різновид професійної діяльності. За можливостей, що надаються, ці умови можуть оцінюватися як сприятливі, нормальні чи несприятливі; одним із головних їх критеріїв є рівень сформованості здоров’яформуючої та здоров’язберігаючої компетентності учня.

Культура здоров´я є невід´ємною частиною загальної культури освіченої людини. Сьогодні людину, яка не знає нічого про своє здоров´я та про те, як його підтримувати, можна вважати малокультурною. У такий же спосіб можуть оцінюватися сімейні умови освіти. Вони залежать від складу родини, рівня освіти та педагогічної культури батьків, їх спрямованості на виховання своїх дітей, контакту з освітнім закладом. Умови дозвільної діяльності визначаються обсягом можливостей повноцінного та змістовного використання вільного часу. Вони залежать від ефективності роботи культурно-просвітніх, спортивних установ, транспорту тощо в місцях проживання учнів освітнього закладу [2].

Слід зазначити, що на відміну від педагогічного, освітнє середовище висвітлюється головним чином, як середовище інформаційне та психологічне. Тому згідно з цією позицією розглядаються такі характеристики даного середовища як широта, інтенсивність, усвідомлюваність, узагальненість, емоційність, домінантність, когерентність, активність, мобільність і стійкість середовища.

Сфера застосування понять педагогічного середовища або освітнього середовища зручно визначити в зіставленні їх із близьким за значенням поняттям педагогічної системи. Як випливає з принципу системності, педагогічна система вибудовується навколо мети освіти. Педагогічна система оцінюється відповідно до критеріїв ефективності, цілеспрямованості, відповідності результатів соціальному замовленню. Підсумковою синтетичною характеристикою педагогічного середовища є дія її на суб´єкта, мешканця цього середовища. Середовище може активізувати освітню діяльність учнів або, навпаки, пригнічувати її.

На жаль, показники сприятливості освітнього середовища для учнів залишаються недослідженими питаннями. Вони не можуть бути явищами тільки суб´єктивного порядку. Компоненти освітнього середовища не вивчені як фактори його сприятливості. Важливим теоретичним і практичним питанням є побудова достатньо обґрунтованої типології освітніх середовищ.

Необхідність створення системи оцінки якості освіти визначається необхідністю випереджального розвитку якості суспільного інтелекту в сучасному суспільстві, яке забезпечується якістю освітньої системи країни. Із сучасної точки зору проблеми оцінки якості освіти повинні розумітися та вирішуватися в ідеології керування якістю освіти, у розгляді всіх сторін освітньої системи на всіх рівнях (регіональному, шкільному, а також на рівні окремого учня) і керуванні якістю окремих елементів системи [3].

Технологія моніторингу стану освітнього середовища дозволяє на основі статистичного аналізу соціально-педагогічної інформації виявляти основні закономірності та тенденції в розвитку системи та здійснювати прогнозування майбутніх її станів за різними аспектами (у тому числі й з питань здоров´яформуючих та здоров´язберігаючих характеристик), а також можливих соціальних наслідків системи соціальних відносин, що складалася в ній певним чином, формування життєвих орієнтирів та цінностей індивіда.

До моніторингу повинні висуватися певні вимоги, які можна сформулювати у вигляді принципів. Перший принцип - об´єктивність інформації. Цей принцип припускає, що процес повинен спиратися на об´єктивні дані, що отримуються в ході інформаційного обміну між навчальними закладами та органами управління освітою. Одержання об´єктивних даних можливе тільки тоді, коли запитувані дані максимально формалізовані. У той же час інформація, надавана навчальним закладам, також повинна бути конкретною та корисною для роботи керівника навчального закладу.

Другий принцип - порівнянність даних вивчення системи. Ця вимога обумовлена тим, що відстеження результатів функціонування системи припускає не тільки констатацію її стану, але й вивчення змін, які відбуваються в системі. Можливість порівняння з´являється тільки тоді, коли вивчається той самий об´єкт, на основі однакових емпіричних показників.

Третій принцип - адекватність припускає вивчення системи з обліком мінливих зовнішніх умов, відповідність цим умовам. Реалізація цього принципу припускає оцінку впливу різних зовнішніх факторів на роботу навчального закладу. Така оцінка може бути здійснена тільки на основі спеціально проведених досліджень.

Четвертий принцип - прогностичність, який припускає одержання даних, що дозволяють прогнозувати майбутнє системи, можливі зміни в шляхах досягнення поставлених цілей. Цей принцип припускає оцінку тенденцій, які можна визначити при одержанні даних.

П´ятий принцип - принцип цільового призначення, який припускає одержання необхідної та достатньої інформації виходячи з позначеної мети здійснюваної діяльності.

Відсутність у каналах зворотного зв´язку інформації про стан освітнього середовища, що постійно відтворюється при взаємодіях усіх учасників освітнього процесу, обумовлене, насамперед, відсутністю спеціальних методів та технологій її одержання безпосередньо в ході освітнього процесу.

Даний вид інформації завжди був актуальний для завдань керування в сфері освіти. Отримання її здійснювалося при безпосередній присутності керівників на уроках, на яких вони спостерігали та суб´єктивно оцінювали стан реальної взаємодії їх учасників. Це було вкрай неефективно в силу суб´єктивності самого методу отримання, аналізу, передачі та узагальнення отриманої інформації, а також обмежувалося індивідуальними можливостями спостерігача (за часом, за обсягом інформації, за аналітичними здібностями і рівнем загального розвитку тощо).

Представлені методи дозволяють отримувати інформацію, що характеризує взаємодії всіх учасників освітнього процесу, і на її основі моделювати стан освітнього середовища в аспекті формованих нею соціальних норм, іншими словами, забезпечувати виконання системою освіти її призначення - відтворення соціальної структури суспільства.

Моніторинг такої складної соціально-економічної системи, як система освіти, що володіє багаторівневою системою управління, вимагає дотримання певних правил. Це чітка відповідність організаційних механізмів, що забезпечують процес моніторингу, організаційним механізмам, що діють у регіональній системі освіти; чітка та злагоджена діяльність фахівців на всіх етапах збору, обробки та аналізу інформації; діюча система навчання, методичної підтримки та метрологічного контролю при проведенні вимірів за всіма складовими діагностичного комплексу; наявність комп´ютерної бази, відповідної до рівня розв´язуваних завдань; уніфіковане програмне забезпечення зберігання, обробки та наочного подання інформації на кожному з управлінських рівнів; наявність спеціальної моніторингової служби, що забезпечує технічну підтримку та програмний супровід провідних робіт; наявність нормативно-правової бази, що забезпечує правове поле для діяльності, пов´язаної з виробництвом регіональних інформаційних ресурсів [4].

Потреба в якісній, своєчасній, точній і адекватній інформації щодо стану досліджуваного об´єкта робить необхідним використання різних систем моніторингу, які відслідковують різні стани об´єкта, різні впливи на об´єкт, різні моделі поведінки об´єкта - освітнього середовища, як складно організованої здоров´яформуючої та здоров´язберігаючої системи. Чим більше різних шляхів збору інформації, тем вища ймоврність отриманих матеріалів.

Моніторинг базується на кінцевій кількості системно відібраних індикаторів, але використовуваний інструментарій систем моніторингу об´єктивує різні сторони досліджуваного об´єкта за різноманітними, часом не конгруентними, показниками. Недостатня відпрацьованість чіткої структуризації та регламентації діяльності фахівців як усередині системи освітнього середовища, так і в соціальній сфері в цілому породжує неефективне використання наявних ресурсів (в освіті, охороні здоров´я, соціальному захисті) у діяльності з реалізації прав учнів на якісну здоров´язберігаючу освіту [5].

Висновки та напрями подальших досліджень. Таким чином, проблеми моніторингу здоров’язберігаючого освітнього середовища є однією з центральних для забезпечення якості освіти та її гуманоцентричної переорієнтації. Вирішення проблем, пов’язаних із створенням означеної системи моніторингу, можливе за умов забезпечення необхідної нормативно-правової та матеріально-технічної бази освітнього середовища; удосконалення системи професійної підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; за умови відпрацьовування таких здоров´язберігаючих технологій, які забезпечили б можливість випустити зі стін школи людину не тільки грамотного, вихованого, але й здоровою. До найбільш перспективних напрямів подальших досліджень слід віднести розробку критеріїв та технологій моніторингової оцінки, а також узгодження системи здоров’язберігаючого освітнього моніторингу із загальною системою оцінки діяльності освітніх закладів.

Використана література

1. Ясвин В.А. Образовательная середа: от моделирования к проектированию / В.А. Ясвин. - М.: Педагогика, 2008. - 347 с.

2. Пустовіт Н.А. Визначення потреб України в освіті в інтересах сталого розвитку / Н.А. Пустовіт // Екологічний вісник. - 2006. - № 6. -

С. 18-19.

3. Шейко В.М. Особливості та умови сталого розвитку: історико- екологічний та соціально-культурологічний аспекти / В.М. Шейко // Культура України: Збірник наукових праць: Изд. Харківська державна академія культури : Харків, 2006. - № 18. - С. 62-71.

4. Воронцова Т.В. Навчання здоровому способу життя на основі життєвих навичок / Т.В. Воронцова, В.С. Пономаренко. - К.: Просвіта,

2007. - 246 с.

5. Від Школи культури здоров’я до Школи майбутнього: науково- практично зорієнтована збірка / Ред. колегія: В.Б. Письменний,

6. В.В. Морозова, О.В. Марусов та ін. - Дніпропетровськ, 2008. - 210 с.