І.С. Карпань

Здійснено аналіз соціальних детермінант становлення освіти для сталого розвитку в Україні. Обґрунтовано філософські засади модернізації національної освіти у контексті стандартів сталого розвитку та переходу до них України.

Ключові слова: філософія освіти, сталий розвиток, освітня система, модернізація.

Постановка проблеми. Початок ХХІ ст. поставив перед Україною безліч проблем та першочергових завдань, одним з яких є формування нової системи освіти - освіти для сталого розвитку. Цей процес ускладнюється багатьма чинниками: в той час як світова спільнота вже виробила певні стратегії руху по зазначеному шляху, Україна через низку внутрішніх проблем відстає.

Формування уявлень про те, якою має бути освіта для сталого розвитку України, ускладнюється тим, що Україна, на відміну від інших країн, не має офіційно утверджених Концепції переходу до сталого розвитку та Національної стратегії сталого розвитку. Міжнародні документи передбачають створення національних програм переходу до сталого розвитку (порядку денного), проте і цей нормативний документ в Україні не розроблено. Основною ж проблемою залишається відсутність філософського осмислення фундаментальних змін, що мають відбутися у вітчизняній освіті у зв’язку з її переорієнтацією на цінності сталого розвитку.

Стан дослідження проблеми. Проблеми взаємозв’язку загальноциві- лізаційних процесів переходу до сталого розвитку та модернізації освіти на засадах сталого розвитку досліджуються у роботах Б. Данилишина,

В. Кухара, В. Ландика, В. Шевчука та інших вчених. Обґрунтована пряма залежність політико-управлінських та освітніх аспектів цього процесу. Однак при цьому філософське обґрунтування напрямів розвитку вітчизняної освіти в контексті реалізації імперативів сталого розвитку залишається малодослідженим аспектом проблеми.

Мета дослідження - обґрунтування філософських засад освіти для сталого розвитку в Україні.

Виклад основного матеріалу. Метою переходу України до сталого розвитку є забезпечення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь шляхом збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку, забезпечення можливості відтворення навколишнього середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни забезпечення здоров´я людини, її екологічної та соціальної захищеності. Досягнення цієї мети відповідає культурним і світоглядним цінностям українського народу, в історії та традиціях якого завжди було бережливе ставлення до землі, води, рослинного і тваринного світу, природи загалом [1]. Перехід до сталого розвитку - це здійснення комплексу взаємоузго-

джених управлінських, економічних, соціальних, екологічних заходів, спрямованих на зміну системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, якісного життєвого середовища, національних джерел духовності.

Українськими вченими пропонується низка шляхів для досягнення сталого розвитку України. Проте пріоритетними вони вважають реалізацію таких цілей.

В.Я. Шевчук [2] вважає, що для досягнення сталого розвитку Україні потрібно реалізувати п´ять цілей: соціальна справедливість, економічний прогрес, відтворення навколишнього природного середовища, раціональне ресурсокористування, демографічна стабільність.

У Концепції В.П. Кухара і Б.М. Данилишина [3] пропонується реалізувати такі сім цілей: економічне зростання, збереження довкілля, охорона здоров´я, справедливість, стале використання природних ресурсів, освіта, участь у формуванні глобальної системи екологічної безпеки.

В.І. Ландик та ін. [4] у своїй Концепції переходу України до сталого розвитку пропонують реалізувати вісім цілей: соціальна справедливість і сталий людський розвиток, освіта та інформація, здоров´я нації і народонаселення, економічне процвітання, здорове навколишнє середовище та збереження природи, відповідальне управління, сталі місцеві громади та сталий розвиток поселень, міжнародна відповідальність.

Практично всі автори сходяться на тому, що освіта виступає рушійною силою переходу України до сталого розвитку. І це зрозуміло. Адже освіта є найбільш ефективним засобом підготовки людей до вирішення наростаючих проблем майбутнього і формування світу завтрашнього дня. Освіта також є засобом вироблення навичок і способом зміни поведінки людей, їх системи цінностей і способу життя, забезпечення суспільної підтримки відмови людства від способу життя, що призводить до загибелі. Узагальнюючи роль освіти, можна сказати, що вона є найбільш ефективним механізмом трансформації соціальних структур шляхом моделювання соціальних відносин через індивідуальні цінності та моделі поведінки. «У XXI ст. небачено зросло значення освіти як соціально-економічного чинника, суспільного стабілізатора, рушія конвергенції класів і соціальних груп. З одного боку, освіта має відіграти важливу роль у створенні гуманнішого світового порядку зі справедливим розподілом економічних благ та прихильною до людини політичною владою. З іншого - європейський досвід переконливо свідчить, що чим вищим є рівень освіти населення, тим краще живуть люди, тим досконалішим є демократичні інститути» [5, с.23].

Суть модернізації освіти полягає в тому, щоб привести її у відповідність з насущними потребами часу (виживання цивілізації) і потребами країни. Насамперед акцентується увага на необхідності виховання нової людини з новими цінностями, подолання споживацької психології у молоді, виховання толерантності до «інакшості», формування високого рівня духовності тощо.

У наш час знання про сутність пізнавальних процесів у людини, яке постійно збагачується, супроводжує усвідомлення цивілізаційних змін, що відбуваються, внаслідок чого мають відбутися принципові зміни у підході до виховання та освіти. У розрізі сучасних знань означений процес може трактуватися як процес визволення потенціалу людства, що певним чином закодований в нашій біопсихічно-духовній структурі, але потребує приведення в рух свідомої освітньої діяльності.

Розуміння ролі людини як свідомого фактора еволюціонуючого Всесвіту призводить до пізнання динамічного характеру всіляких процесів, у тому числі й процесу освіти і виховання. Такий підхід спирається на усвідомлену творчість, а також на активне спільне формування соціального оточення у рівновазі з природним середовищем.

На перший план виходять загальнолюдські цінності, потреби дітей, вільний і всебічний, гармонійний розвиток особистості. Зміна ролі учня в навчально-виховному процесі перетворює його із об´єкта в суб´єкт навчання і виховання, передбачає створення основ для самопізнання, самоосвіти, самовиховання і самоствердження і, перш за все, - отримання знань про особистість, її становлення і розвиток.

Школа - це соціальний інститут суспільства, один із найважливіших механізмів державного впливу на вирішення соціальних проблем і міжнаціональних відносин, головний спосіб забезпечення оптимальної взаємодії між народами. У доповіді ЮНЕСКО «Освіта для XXI століття», підготовленій Міжнародною комісією під керівництвом Жака Делора, закладені важливі підвалини нової парадигми освіти, в основі якої лежать ідеї жит- тєтворчості, підкреслюється вирішальна роль освіти у розвитку особистості, усього суспільства, у становленні мирних і дружних взаємовідносин між усіма народами [6].

Відповідно до нової парадигми, до нових шляхів розвитку, що відкрилися, необхідно тлумачити дійсність у поняттях єдності, взаємопов´я- заності, співробітництва, цілісності, відповідальності, турботи. Таку «нову модель існування» можна назвати людською мудрістю, протиставивши її функціональному і вузько орієнтованому рішенню окремих проблем.

Трансформація свідомості людини є результатом відповідного процесу цілеспрямованого розвитку особистості, яка володіє почуттями причетності, співпереживання і відповідальності за все, що відбувається в світі, тобто такими якостями, що пов´язують окремих членів співтовариства з людством в цілому.

Новий рівень свідомості людини, яка володіє новим мисленням, яка усвідомлює себе індивідуальністю, членом суспільства і представником людства, яка розуміє взаємозв´язок між природою, людиною і суспільством, передбачає:

- її здібність до відображення об´єктивної картини світу;

- участь у прогресивній зміні суспільства;

- здатність до оцінки і самооцінки;

- наявність критичного мислення;

- здатність до багатоаспектних підходів у вирішенні конкретних завдань;

- повагу до інших людей, у тому числі до тих, хто має характерну точку зору;

- здатність вести діалог і брати участь у дискусії;

- уміння вирішувати конфліктні ситуації не з позиції сили, а мирними засобами [7].

Розвиток інтелектуальних умінь людини повинен співвідноситися з її інтелігентністю, а це означає, що розвинутій системі інтелекту повинна відповідати і розвинута система почуттів і відносин, серед яких особливе місце займає соціальна відповідальність.

У філософському сенсі особистість - це аспект внутрішнього світу людини, що характеризується унікальністю та відкритістю, реалізується в самопізнанні й самотворенні людини та об´єктивується в артефактах культур. Проблема особистості та її самореалізації тісно пов’язана з розвитком гуманістичних світосприймань, за якими людина є критерієм оцінки соціальних явищ у суспільстві.

На сьогодні гуманізація освіти передбачає, що людина не просто стає важливим об´єктом вивчення, але й мірилом, з яким співвідноситься усяка інформація про суспільство. Людина при цьому перетворюється в мірило не «всіх речей», як вважав Протагор, а лише соціальних явищ і процесів.

У психолого-педагогічній науці і практиці все більше підвищується інтерес до становлення суб´єктного, творчого початку в людині. Орієнтирами особистісного і суб´єктного розвитку стають такі характеристики, як упевненість у собі, активна життєва позиція, прагнення до самовдосконалення, реалізація власних здібностей та самоствердження, що в цілому забезпечують людині успішність упродовж усього її життєвого шляху.

Найважливіший для педагогіки факт виражається в тому, що людина розвивається не лише за закладеною в ній біологічною програмою і під впливом навколишнього середовища, але й залежно від свого досвіду, від рівня потреб, інтересів, здібностей, спрямованості, Я-концепції.

Для успішної реалізації ідей нового мислення вимагається перегляд концептуальних основ таких галузей, як суспільствознавство, природознавство, екологія, освіта. В процесі перетворення останньої виникає питання - як допомогти молодим людям зрозуміти, що вони будуть жити в іншому, кардинально перетвореному світі, як навчити їх будувати по- іншому, ніж раніше, відносини з іншими людьми і природою, сформувати в них потреби до співробітництва, без якого не може бути прогресу і процвітання як власної країни, так і світового співтовариства в цілому.

Нова система освіти і те, що розкриває її зміст, повинні проектувати не лише всебічне відтворення в підростаючому поколінні стабілізованих норм моральної поведінки, але й готовність їх удосконалювати, творче ставлення до їх вибору та активного розвитку, що допомагає виробленню екологічно здорового способу життя. Нова система освіти має також забезпечувати:

1) зміну пріоритетів існування цивілізації з матеріальних на духовні;

2) самопізнання людиною предмета, дотримання природних енергетичних принципів пізнання - знання почуттєвої сфери;

3) адаптацію людей, які входять у фізичний світ і дотримання енергетичної фізіології людини як виду Розуму;

4) дотримання природної енергетичної послідовності формування

всього тіла людини в процесі її освіти:

5) розвиток інтуїції як індивідуального енергетичного інструмента кожної людини, яка дозволяє їй відповідати новим умовам існування на планеті;

6) захист від інформаційної наркоманії, тобто від перенасичення знанням;

7) об´єднання людей в єдину планетарну спільноту - землян;

8) реконструкцію освіти як світової системи в максимально стислий термін [8, с.14].

Висновки та напрями подальших досліджень. Таким чином, трансформація світу, що несе з собою процес переходу до сталого розвитку, в якості своєї важливої складової включає і адаптацію освітньої діяльності до завдань сталого розвитку суспільства. Освіта не є самоціллю та самоцінністю поза межею цінності самої людини та людського буття. Лише згодом ми зможемо побачити наслідки цих змін та оцінити їх повною мірою. Отже, питання якості та цінності освіти у майбутньому лишається відкритим. Серед найбільш актуальних проблем подальших досліджень слід акцентувати увагу на обґрунтуванні теоретико-методологічних засад перебудови вітчизняної освіти у відповідності з цінностями та цивіліза- ційними орієнтирами сталого розвитку.

Використана література

1. Концепція переходу України до сталого розвитку. Проект // Екологія і природокористування: Зб. наук. праць Інституту проблем природокористування та екології НАН України. - Вип. 9. - Дніпропетровськ, 2006. - С.39-60.

2. Шевчук В.Я. Про концепцію переходу України до сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України. - К.: «БМТ», 2001. - С.42-55.

3. Концепція сталого розвитку України / Наук. кер. В.П.Кухар, Б.М. Данилишин // Україна: прогрес на шляху сталого розвитку. - К.: ЗАТ «НІЧСЛАВА», 2002. - С. 196-219.

4. Ландик В.І., Семенець С.В., Яхеєва Т.М. Концепція переходу України до сталого розвитку. - К.: Інститут сталого розвитку, 2004. - 64 с.

5. Моисеев Н.Н. Экологическое мировоззрение // Философия экологического образования / Под ред. И.К. Лисеева - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - С. 21-29.

6. Кабатченко М.В. Педагогика мира: постановка проблемы, ее обоснование / М.В. Кабатченко // Советская педагогика. - 1989. - № 1. - С. 132-137.

7. Делор Ж. Освіта - справжній скарб // Шлях освіти. - 1997. - №3. -

С. 2-5.

8. Образование в ІІІ тысячелетии: концепция новой системы // Бібліотека миротворця: Український Рух «Педагоги за мир та взаєморозуміння». К., 2007. - 274 с.