В.П. Капітон,

О.В. Капітон

У статті аналізуються свята, звичаї, традиції, культи Індійського культурного регіону та їх зв ’язок з індуїзмом.

Ключові слова: каста, індуїзм, буддизм, національна самобутність, індійський менталітет.

Постановка проблеми. На підставі особливостей культурного походження й сучасного функціонування культури за класифікацією ЮНЕСКО одним із культурних регіонів є індійський, до якого відноситься Індія. Нині Індія одна з країн, що стрімко розвивається. Вплив її культури швидко поширюється на всі країни світу. Популярність індуїзму в усіх куточках світу досить велика. В Україні, останнім часом, поширився, зокрема, кришнаїзм. Увага до індійської культури в Україні швидко зростає. Ця обставина вимагає більш глибокого вивчення індійської культури, особливо тих звичаїв, традицій та культів, які мало висвітлюються у вітчизняній літературі.

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку. Їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою тримається на соціальних інститутах (вар- нах, кастах, сім´ї) і великому поширенні релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємося з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Державними релігіями Індії є індуїзм, іслам, християнство, сікхізм та джайнізм. Однак значна частина населення сповідає саме індуїзм. Традиційна духовна і матеріальна культура населення країни тісно пов’язана з його віруваннями. Індуїзм і нині визначає релігійно-соціальну структуру, звичаї, традиції, культи значної частини індійського суспільства. Кастова система - яскраве підтвердження того.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з питань культури Індійського культурного регіону дає можливість дійти висновку, що останні десятиріччя багаті на культурологічні дослідження [1, 2, 3, 4, 5], які були використані авторами статті при її написанні.

Метою даної статті є дослідження особливостей свят, звичаїв, традицій, культів Індійського культурного регіону та їх взаємозв’язок з релігіями та кастовою системою Індії.

Якщо дати Індії коротку й змістовну характеристику, то можна сказати, що вона є країною «єдності в різноманітності», що цілком справедливо, адже в країні нараховується більше чотирьох тисяч спільнот або «об- шин» і всі вони відрізняються за етичними, мовними, кастовими, культурними і релігійними ознаками [2].

Традиції вимагають від кожного індуса вести такий образ життя, дотримуватися таких правил, звичаїв та традицій, які відповідають релігійно- моральному кодексу (дхармі) його касти. Водночас є багато спільного, того, чого потрібно дотримуватися всім і особливо тим, хто приїздить до Індії [4].

Гостей в Індії завжди зустрічають дуже радо. Потрібно пам’ятати, що входячи до житла індійця, необхідно зняти взуття, а при спілкуванні стежити, щоб підошви не "дивилися" на співрозмовника. Не рекомендується одягати вбрання чи прикраси, на яких зображена корова. Тим більше неприпустимо жартувати на цю тему. Не варто відганяти корову чи кричати на неї, навіть у випадку, коли вона загородила вам дорогу, оскільки такий необдуманий вчинок нанесе глибоку національну образу мешканцям Індії. В Індії не прийняті рукостискання. Натомість індуси використовують традиційний жест: підносять з’єднані долоні до підборіддя, як для молитви, і похитують головою зі словами: «намасте». Таким чином, місцеві жителі вітають не тільки один одного, але й своїх гостей. Проте чоловіки без коливань привітаються з вами за руку, якщо ви чоловік. Рукостискання буде оцінено як жест виняткової дружелюбності. Не дозволяється вітатися з жінкою за руку, якщо тільки вона першою не протягує її. Прийшовши у гості, знайомлячись з ким-небудь, потрібно знати, що ім´я індуса зазвичай складається з його особистого імені, потім імені його батька, касти, до якої він належить і назви місцевості (села), в якій він живе. Прізвища не мають значення, заміжня жінка зберігає своє ім´я, а в документах позначається як така-то, дружина такого-то. В Індії не дозволяється на людях демонструвати будь-які особисті стосунки між чоловіком і жінкою, навіть якщо вони одружені. Особливо неприпустимо цілуватися чи триматися за руки. У цій країні чистою вважається тільки права рука, тому брати щось, подавати чи показувати потрібно тільки нею. Ліва рука в індійських традиціях використовується лише для обмивання тіла після справляння особистих потреб. Зважаючи на це, не рекомендується використовувати обидві руки. Якщо ви прийшли на ринок чи, навіть, у магазин, уважно огляньте товари, які збираєтеся купити. Обов´язково поторгуйтеся, адже торг - майже народна традиція азіатів й особливо індусів. Такий крок не лише зблизить вас із про- ни ; удавцем, а й дозволить придбати річ у декілька разів дешевше. Збираючись відвідати храм, одягніться скромно, не оголюйте плечі чи ноги. Якщо ж ви хочете оминути індійську святиню, обійдіть зліва. Знімати та фотографувати в індійських храмах переважно заборонено. Розмовляючи з індійцями, потрібно бути стриманим і не підвищувати голос, інакше з вами просто перестануть спілкуватися. Та й взагалі, необхідно поводитися спокійно і толерантно. Усе, що іноземцю здається неймовірним чи смішним, є звичайним і рідним для місцевих жителів [3].

В індійській культурі особливо вражають яскраві народні свята. Більшість індійських свят пов’язані з певними легендами, міфами, переказами, повір’ями, звичаями, традиціями та культами. У кожної «общини» свої легенди, свої традиції, свої свята. Не дивно, що в такій багатій на традиції країні вони відбуваються чи не щодня. В Індії до свят готуються заздалегідь. Головні свята проходять по всій країні з урахуванням місцевих, неповторних і багатовікових традицій [5].

Серед свят індуїстів найбільш популярні - Дусшера і Дівалі. Вони проводяться щороку у жовтні - листопаді і знаменують собою перемогу добра над злом. Як свідчить «Рамаяна», Рама - втілення Бога Вішну, який з´явився на Землю, щоб відкрити людям дорогу до праведності й справедливості. Перемога Рами над царем демонів святкується як Дусшера. За багато тижнів до початку свята до місця його проведення з усіх кінців країни збираються оформлювачі. Повсюди вони розставляють величезні фігури, які зображають царя демонів. Каркаси фігур обтягують яскравим кольоровим папером. У день свята Дусшера тисячі людей збираються на великій площі. Коли настають сутінки, перед глядачами з’являється молодий юнак, переодягнений в Раму, і розпочинає метати стріли, які горять, у фігури демонів. Народ зустрічає його радісними вигуками - таке символічне вираження перемоги добра над злом. Водночас із підготовкою Дусшера городяни і сільські жителі готуються до свята Раміла.

Воно присвячене великій події - торжеству закону Рами про життя. Триває свято майже місяць. Кульмінація його носить назву Дівалі. Вона знаменує день, коли Рама після чотирнадцяти років вигнання нарешті повернувся в свій будинок в Айодхья. Дівалі - це також фестиваль світла і феєрверку. Він супроводжується співом молитов і підношенням срібних монет Лакшмі, богині успіху, яка з´явилася на Землю в образі дружини Рами - Зіти. Благословення Лакшми приносить успіх і щастя. З настанням ночі по всій країні в кожному будинку спалахують міріади теракотових світильників - так було і в ту безмісячну ніч, коли Рама повернувся в Айо- дхья. На цю пору, зазвичай, навіть бідняки прагнуть прикупити що-небудь з обновок і щось для господарства. Представники різних конфесій обмінюються вітаннями, дарунками та індійськими солодощами.

Серед мусульманських свят урочисто відзначається свято Ід-ул-Фітр (червень - липень) у кінці Рамадану, місяця посту. Ід-ул-Зуха (серпень - вересень) символізує жертвоприношення пророка Ібрагима (Авраама), який на знак віри і відданості богові хотів принести йому в жертву сина. Серед своєрідних свят індійського ісламу особливе місце посідає свято Урс, яке символізує союз святих з Богом. У цей час у містах, де знаходяться усипальниці святих, відбуваються феєричні вистави. Магазини і лавки в цей день завалені букетами квітів. Вулиці засипані різнокольоровими пелюстками. У повітрі, пронизаному запашними ароматами іттар (парфумів) і запахами кебабу, розвіваються дупаттас (строкаті шарфи), обшиті мішурою і люрексом. Паломники обходять священні усипальниці і роздають милостиню: адже одна з цілей свята - допомога бідним [3].

Окрім традиційних християнських свят, на зразок Різдва і Пасхи, існує безліч інших, які відзначаються християнами Індії. Серед них: свято поклоніння мощам святого Хоми, яке популярне у Південній Індії. Воно знаменує перебування в Індії одного з дванадцяти апостолів Христа - свя- того Хоми, який прийшов до Індії у першому столітті нашої ери і присвятив своє життя поширенню вчення Христа [1].

Праця і відпочинок, весняна сівба і осінній збір урожаю - усьому цьому відповідають свої свята. Свята врожаю відзначають усі індійці: селяни, фермери, торговці, банкіри. Це прекрасний привід проголосити богам молитву з вдячністю за рясний урожай. Однак, якщо рік був не врожайний, потрібно спробувати умовити богів, аби наступного року вони послали достаток.

Свята Нового року та врожаю, зазвичай, проходять в один і той же час. Серед найбільш відомих - Онам (серпень - вересень), свято врожаю в Кералі, під час якого в прикрашених пальмами лагунах влаштовують захоплюючі змагання на човнах. Понгал (січень), або свято урожаю в Тамілна- ді, є воістину пишним видовищем. У перший день свята люди поклоняються Сонцю, відзначаючи його перехід з тропіку Раку в тропік Козерогу. Наступного дня, у так званий Матта Понгал або Санкранті, селяни розфарбовують корів і биків різнокольоровими фарбами. Потім годують їх заздалегідь приготованим солодким рисом з тільки-но зібраного врожаю - це частина церемонії подяки. Увечері святково прикрашених тварин виводять на поле, і під звуки барабанів і музики розпочинають змагання на биках. У деяких містах кульмінацією свята є бої биків, під час яких юнаки намагаються підібрати розкидані банкноти з-під копит розлючених тварин.

Окрім релігійних та «врожайних» свят існують церемонії, присвячені порам року та життєдіяльності людини. Тій (липень) або свято сівби, відзначається, зокрема, в Раджастхані, він сповіщає настання мусонів або сезону дощів. Під час цього свята жінки у святковому вишитому одязі розгойдуються на прикрашених квітами гойдалках і співають пісні, що прославляють Богиню Парваті.

Холі - свято весни в Індії відзначається повсюди. Натовпи весельча- ків обливають один одного і всіх перехожих підфарбованою водою, кидаються різнокольоровою мокрою глиною, обмінюються солодощами і вітаннями. Повсюди панує атмосфера невимушеності та радості. На святі Холі немає місця сваркам і ворожнечі. У цей день надається прекрасна можливість розпочати нове життя, укріпити віру в себе та інших.

Свято повітряних зміїв (січень), що знаменує перехід Сонця в Північну півкулю - один з найпопулярніших у Раджараті. За день до початку фестивалю магазини і лавки відкриті цілодобово - всі скуповують повітряних зміїв. Удосвіта наступного дня в небо плавно злітають змії всіляких кольорів, форм і розмірів. Молитва, подяка та омовіння - важливі складові частини багатьох індійських свят. Але не менш важлива і підготовка до них, куховаріння, застілля, роздача традиційної святкової їжі, до якої входять молоко і рис, кардамон, м´якоть горіха, кориця та інші спеції. Особливим чином приготовані солодощі прикрашають за допомогою «варку» (чисте срібло розплющене до товщини фольги), аби надати їм святкового вигляду. Таку їжу готують у кожному будинку, всюди панує гостинність, і хто б не увійшов до будинку, йому ні за що не піти, не скуштувавши святкової страви.

Особливо привабливим в Індії є Свято колісниць. У дні проведення цього свята люди можуть побачити своїми очима священні дерев´яні статуї, які знаходяться в храмі Джаганнатха м. Пурі. Один раз на рік у день цього свята статуї богів урочисто виносять із храму і, поставивши на гігантські колісниці возять по місту. Багато хто в Індії вірить, що загиблі під колесами священної колісниці забезпечують собі щасливе переродження. Обряди, пов´язані зі Святом колісниць, тривають дев´ять днів. Після закінчення свята статуї вносять до храму і обережно ставлять кожну на звичне місце. Свято закінчене і чекати на нього потрібно цілий рік.

Ще одним яскравим святом Індії є свято «тайатам», що означає «танець Бога», під час якого виконавець танцю приймає вигляд Бога. Перевтілення в божество - тривалий і складний процес, що вимагає неухильного дотримання різних ритуалів, костюмів, особливого розфарбовування обличчя, тіла, музики, танців і, звичайно, відтворення священних текстів. Зазвичай свято триває чотири дні і чотири ночі. Розпочинається воно з підготовки до свята - нанесення малюнків на тіло і виготовлення вбрання. Все проходить на очах у глядачів, які спостерігають за дивними перетвореннями їх односельців у всемогутніх божеств. Коли костюм готовий, ново- спечене божество сідає навпроти вівтаря. Спочатку його ноги починають злегка тремтіти, потім тремтіння охоплює все тіло. Раптом в руках його опиняється дзеркало. Тремтіння стає все більш і більш виразним, у музиці чітко відчувається ритм. Витягнувши квітку зі свого костюма, танцюрист- божество починає шепотіти в неї священні мантри. Погляд у дзеркало - й обличчя його спотворюється до невпізнання. Вважається, що з цієї миті у дзеркалі відбивається виникає вже не його образ, а божество, яке він представляє. Миттєво відкинувши дзеркало вбік, танцюрист-божество різко схоплюється і починає танець, в якому відчуваються і сила, і спритність, і загадковість, властиві проявам божественного початку. З часом, дещо пізніше, відповідно до ритуалу, рукотворні божества, майстерно вирізані із дерева місцевими умільцями і поставлені на колеса, в´їжджають на територію місцевого храму. Дерев´яні скульптури залишаються у межах храмової огорожі на всю ніч, аби душі богів мали можливість поїздити на них. В останній сцені свята керівники різних каст зобов´язані підійти до божества і відповісти на запитання: «Чи молився ти мені?», «Чи приносив на мою честь жертви?», «Чи виконував обов´язки, які я вимагав від тебе?». Задовольнившись отриманими відповідями, божество благословляє односельців і дає поради, як жити у злагоді з богами далі. Свято закінчується, але божества залишаються серед людей. Вони знов «воскресають» у випадках епідемій, народження дітей, вирішення суперечок. На подібних святах, як правило, калакараном і тейакараном (виконавцем «божественного танцю») виступає чоловік, представник однієї з нижчих каст, який виконує танці заради заробітку. Хай він бідний, але під час вистав відношення до нього відповідатиме тій ролі, яку він виконує. Можливість бути виконавцем «божественного танцю» може отримати будь-який житель маленького поселення в північних районах індійського штату Керала з листопада по червень (час святкування торжеств «тайатам»).

Проводяться в Індії і релігійні фестивалі. Одним із них є фестиваль Кумбх-мела. На нього збирається до мільйона паломників-індуїстів. Цей фестиваль пов´язаний з легендою, згідно з якою в давнину між богами і демонами йшла довга і запекла боротьба за владу і вплив. Якось вони діз- налися, що на дні океану зберігається чарівний нектар Кумбх, який дарує безсмертя всякому, хто його спробує. Ворогуючі боги і демони уклали тимчасове перемир’я з метою зосередити сили для пошуку священного напою. Однак після того, як з великим зусиллям їм це вдалося, Бог Вішну захопив напій і втік. Між богами і демонами розгорілася бійка, яка тривала дванадцять днів. Перемогли боги. Під час боротьби чотири краплі нектару впали на землю, і на їх місці виникли священні міста - Ілахабад, Хардвар, Насік і Уддажайн. З того часу в кожному з них по черзі через кожні три роки і проводиться релігійний фестиваль Кумбх-мела. В Ілахабаді, у місці злиття Гангу і Джамни, паломники здійснюють омовіння у священних водах. Місце злиття називається Праяг (злиття), або Трівені (трійця). Чому йдеться про злиття трьох річок, адже тут з´єднуються лише Г анг і Джамна? Віруючі вважають, що в цьому місці до цих двох річок приєднується ще й міфічна річка Сарасваті. У місці злиття річок у день Кумбх-мела читаються молитви, проводяться релігійні обряди [4].

Існує в Індії також своя корида, яка носить назву Джалікадду. На відміну від іспанської кориди, учасниками Джалікадду є звичайні сільські жителі, які підкоряють биків, прикрашених з цієї нагоди гірляндами і фарбою. Фестиваль привертає увагу значної кількості глядачів. Десятки чоловіків готові продемонструвати свою силу і завзятість. Спритна людина, яка ухитриться зірвати у бика з рогів гірлянду, отримує головний приз. Бика при цьому залишають живим. Це стародавній звичай, який проводиться в Індії кожного року. Він поширений в околицях міста Мадурай штату Тамі- лнад і, зазвичай, проводиться у січні під час традиційного свята врожаю. Приборкання биків тут наповнене релігійним сенсом і, за місцевим повір´ям, несе людям благополуччя [5].

Але яке свято може обійтися без ярмарки? Ярмаркою в Індії традиційно завершується будь-яке свято. Найвідоміша з ярмарок - Пушкар Мела, чотириденний розпродаж великої рогатої худоби і верблюдів. Вона проводиться щороку в жовтні - листопаді в Пушкарі (Раджастхан). Маленьке село Пушкар - не лише центр торгівлі, але й місце паломництва. Розташоване воно на березі озера і за переказами, засноване, самим Брахмою- Творцем. Пушкар - єдине місце в Індії, де є храм Брахми і де паломники роблять підношення Брахмі та здійснюють омовіння у водах озера. Селяни з усього Раджастхану, увінчані строкатими тюрбанами, приводять на продаж корів і верблюдів. Тварин продають і оптом, і на роздріб, з прикрасами і без. Тут можна купити все, що душі забажається - від корзин, сокир, посуду з нержавіючої сталі до прикрашеного вишивкою взуття, зображень богів і богинь та традиційних срібних прикрас. І тут же, перед заходом сонця, виступають найвіртуозніші виконавці класичних танців - їх концерти проходять на фоні прикрашених скульптурами храмів, побудованих більше тисячі років тому [1].

В Індії існує культ змій, слонів, мавп і, звичайно, корів, яких вважають священними тваринами, хоча вони здавна мешкають поруч із людьми. Ніде змії не відчувають себе так привільно, як тут. Їх можна зустріти не лише в похмурих джунглях або біля річки, але й на асфальті автомагістралі і навіть у затишному номері багатозіркового готелю. Виявивши змію під своєю крівлею, індієць ніколи не підніме на неї палицю, а спробує умовити її мирно покинути житло. Якщо ж гостя не забажає виконати прохання господаря він швидше за все, звернеться за допомогою до бродячих заклинателів змій. Такі дії господаря будинку навряд чи викличуть здивування у сусідів, тому що змії вважаються в Індії священними тваринами [2].

Культ змії налічує в Південній Азії більше п´яти тисяч років. Його коріння сягає в глибини доарійської культури. Так, в переказах Кашміру є згадка про те, що рептилії володарювали над долиною, коли вона ще була безкрайнім болотом. Пізніше буддійська міфологія стала приписувати змії порятунок Будди. Одного дня на березі ріки Наіранджани, під старою сма- ковницею, демон Мара аби перешкодити Будді досягти просвітлення, нагнав страшну бурю. Але тут з´явилася величезна кобра. Вона сім разів обернулася довкола тіла Будди і захистила його від дощу і пронизливого вітру.

Згідно з древніми космологічними уявленнями індусів, Всесвіт знаходиться на головах змія Шеми, а на ложі з його кілець відпочиває Вішну. Наприкінці кожного космічного дня, що дорівнює 2160 мільйонів земних років, вогнедишні пащі Шеми знищують світи а творець Брахма відтворює їх заново. Іншого могутнього змія Васуку Бог Шива постійно носить на собі як священний шнур. Пояс і браслети Бога Шиви сплетені з кобр зі страхітливо роздутими капюшонами. Шема і Васукі - визнані царі нагів. Наги - це напівбожественні істоти зі зміїним тулубом і однією або кількома людськими головами. Згідно з переказами, мешкають вони в підземному царстві, столиця якого Бхогаваті, обнесена стіною з коштовних каменів і славиться найбагатшим містом у чотирнадцяти світах. Наги володіють магією і чаклунством, володіють здатністю оживляти мертвих і змінювати свою подобу. Їхні жінки вирізняються рідкісною красою і частенько виходять заміж за земних правителів і мудреців. Від нагів ведуть початок багато династій махарадж, серед них - царі Паллави, правителі Кашміру, Мані- пура та інших князівств. Воїни, героїчно полеглі на полі бою, теж виявляються під опікою нагинь. Вважається, що цариця нагів Манаса захищає від зміїних укусів. На її честь влаштовуються пишні свята. У минулому під час таких торжеств приносилися людські жертви.

Згідно з легендою, одного разу наг Камея не на жарт розгнівив богів. Його отрута виявилася настільки сильною, що отруїла воду великого озера і знищила багато живих істот. Навіть птахи, які пролітали над озером, падали як мертві. Крім того, підступний змій викрадав у місцевих пастухів корів і пожирав їх. Тоді на допомогу людям прийшов Крішна. Він заліз на дерево кадамба і стрибнув у воду. Камея відразу кинувся на нього і обвив своїми могутніми кільцями. Однак Крішна зумів звільниться від обіймів змія і, перетворившись на велетня, прогнав злого нага до океану.

Казковим нагам і справжнім представникам зміїного племені в Індії зводять величні храми. Їх висічені на каменях зображення зустрічаються біля багатьох сіл. Про зміїв складено безліч легенд і переказів. З ними пов´язують найнесподіваніші прикмети. Вважається, що змія є символом вічного руху, втіленням душі предка і хранителькою домівки. Ось чому знак змії в Індії люблять наносити по обидві сторони вхідних дверей. З тією ж охоронною метою селяни тримають у дворах священних кобр. Якщо сім´я переїздить на нове місце проживання, то вона неодмінно забирає з собою всіх "охоронців", і ті, відчуваючи своїх господарів, ніколи їх не кусають [3].

Згідно з індійськими традиціями навмисне і навіть випадкове вбивство змії вважається тяжким гріхом. На півдні країни над убитою змією брахман виголошує траурні мантри. Тіло змії накривають шовковою тканиною з ритуальною вишивкою, кладуть на похоронне вогнище з полін сандалового дерева і спалюють.

За повір’ями Індії, нездатність жінки народити дитину пояснюють образою, яку жінка ніби-то нанесла рептилії в цьому або минулому житті. Аби заслужити у змії пробачення, індійські жінки моляться її кам´яному зображенню. За переказами, у містечку Раджахманд, біля Мадраса, був колись напівзруйнований термітник, де жила одна стара кобра. Інколи змія виповзала з лігва погрітися на сонечку або скуштувати принесені їй яйця, шматочки м´яса і рисові кульки. До самотнього пагорба натовпами приходили страждаючі жінки. Довгі години просиджували вони біля термітника в надії побачити священну змію. Якщо їм поталанило - вони поверталися додому щасливі, впевнені, що їх благання були нарешті почуті і боги подарують їм дитину. Разом із дорослими жінками до заповітного термітника інколи приходили зовсім маленькі дівчатка. Вони завчасно просили богів подарувати їм щасливе материнство.

Доброю прикметою в Індії вважається і знахідка старої шкіри, яку змія скидає під час линьки. Володар заповітної шкіри неодмінно кладе її шматочок у свій гаманець, вважаючи, що вона принесе йому багатство. Індійці пильно придивляються до капюшону кобри: адже за прикметами, змія зберігає в ньому коштовні камені.

Існують повір´я, ніби-то змії закохуються в красивих дівчат і таємно кохаються з ними. Після цього змії уважно пильнують за коханою скрізь і усюди. Від такого нав´язливого переслідування страждає не лише дівчина, але й змія. Мало-помалу вони обоє чахнуть і незабаром вмирають [5].

В Атхарва-веді змії згадуються серед тварин, що вміють лікувати за допомогою лікувальних трав. Знають зберігають і відкривають лише аскетам.

Щорічно на п´ятий день місяця шравана (кінець липня) по всій країні урочисто відзначається свято змій - нага- 6 панчамі. У цей день ніхто, зрозуміло, не працює. Головних винуватців свята приносять з лісу і випускають прямо на вулицю і в двори. їх захоплено вітають, обсипають квітковим пилком і дякують за врятований від гризунів урожай.

Люди моляться восьмиголовим нагам, здійснюють жертвоприношення, пригощають живих зміїв молоком, топленим маслом, медом, куркумою і підсмаженим рисом. До зміїних нір ставлять квіти олеандру, жасмину і червоного лотоса. Проведенням обрядів керують брахмани. З цим святом пов´язана одна старовинна легенда. У ній розповідається про брахмана, який в день нагапанчамі знехтував звичаєм і пішов вранці у поле. Прокладаючи борозну, він ненавмисно роздавив дитинчат кобри. Побачивши, що її діти мертві, змія-мати вирішила помститися брахманові. По сліду крові, що тягнувся за плугом, вона відшукала житло вбивці. Г осподар будинку і його сім´я безтурботно спали. Коли кобра вбила одного за одним усіх, хто був у будинку, вона раптом пригадала, що одна з дочок брахмана недавно вийшла заміж і живе окремо. Кобра поповзла в сусіднє село. Там вона побачила молоду жінку, доньку вбивці її дітей, яка ретельно виконувала усі приготування до нагапанчамі і виставила для змій молоко, солодощі та квіти. Змія була зворушена такою увагою і змінила гнів на милість. Знайшовши мить, жінка слізно прохала кобру воскресити її батька та вбитих родичів. Змія була нагинаю і змогла виконати прохання благочестивої жінки [4].

Свято змій триває до глибокої ночі. Під час його розпалу заклинателі і навіть прості глядачі, з найхоробріших, беруть змій у руки і закидають їх собі на шию. Як не дивно, змії у такий день абсолютно не кусаються. Принаймні, ні про що подібне чути поки що не доводилося. Однак смертність від зміїної отрути в Індії найвища в світі. Згідно з офіційною статистикою, щорічно в країні від укусів змій страждає більше чверті мільйона чоловік, з них 75 тис. гине, що у тридцять разів перевищує кількість жертв від тигрів, леопардів, пантер та інших хижих тварин разом узятих. Найнебезпечніша зі змій - королівська кобра.

Поряд із зміями особливою пошаною та любов’ю користується в Індії корова. Шанування корови є одним з найважливіших засад індуїзму. За релігійними традиціями Індії - корови священні. Вони — втілення доброчесності, — так написано в «Рігведі», збірці індійських релігійних гімнів, деякі з яких датуються серединою другого тисячоліття до нашої ери. Саме відтоді сповідникам індуїзму заборонено їсти коров’яче м’ясо, вбивати корів або здійснювати над ними будь-яке насильство. Вбивство корови індуси вважають найбільшим гріхом, навіть більшим ніж вбивство людини. Тому вживання м´яса корови правовірному індусові абсолютно заборонене. Продукти життєдіяльності корови індуси вважають священними та очисними. Найкращим принесенням для богів вважається коров´яче масло. Імена, пов’язані з цією твариною, дуже шановані. Індуського бога Крішну звали також і Гопалом, і Говіндом, що означає «Охоронець корів» та "Той, який знаходить корів». Обидва імені досить популярні в Індії. Багато хто носить і прізвище Госвамі, тобто «Господар корів». У штаті Хамачал- Прадії є місто Гопалнур, тобто «Місто охоронця корів», а в штаті Уттар- Прадії - місто Горакхнур - «Місто захисника корів». Під час свят індійці прикрашають свою годувальницю гірляндами квітів. Поки корова дає молоко її тримають у господарстві, а старих тварин випускають на вулицю. Вони приєднуються до безлічі бездомних корів, яких ніхто з жителів навіть не подумає вбивати. І ходять ці бездомні тварини по вулицях, підбираючи кинуті овочі та фруктові відходи. Корови прагнуть триматися ближче до вуличних базарів. Вони без страху гуляють індійськими містами. Іноді поряд з твариною йде погонич, який за невелику монетку дає бажаючим трохи трави, щоб ті могли погодувати священну тварину. Це вважається благословенням [3].

Поряд із спільними для усіх індусів звичаями, традиціями та культами є й такі, що притаманні лише для певних штатів країни. Єдиний в своїй різноманітності, зокрема, штат Нагаленд, розташований на північному сході країни, на кордоні з Бірмою. Корінні жителі штату називають себе нагами.

Походження цього слова невідоме. Проживають у цьому штаті шістнадцять різних племен: ангами, ао, сема, ренгма, коньяки, лотха та інші. У кожного племені існують свої традиції. Відмінності підкреслюються традиційною формою одягу, зачісок, прикрас, зброї. Однак існують і загальні звичаї й традиції. Здавна тут була поширена традиція висушування нагами голів поверже- них ворогів. З давніх-давен наги вірили в те, що життя людини забезпечується силою, яка знаходиться в її голові. Тому, вважали вони, голову необхідно оберігати, дотримуючись деяких табу та відправляючи певні культові ритуали. Здобута ж у бою голова ворога у десятки разів збільшує життєву силу не лише пере-1 можця, але й усіх його одноплемінників. Зв´язок голови з духовною субстанцією прослідковується у похоронному обряді нагів. На відміну від індусів, які зазвичай кремують небіжчиків, за традицією племені нагів І небіжчиків ховають у землі, а на могилах встановлю-1 ють дерев´яних ідолів, посадивши на їх плечі черепи померлих. У певні дні родичі покійного роблять ідолуті підношення, залишаючи на могилі їжу, вважаючи, що І в нього переселяється життя покійного. Якщо наг помирає далеко від дому, родичі, перед похованням його на чужій землі, обов´язково відрізають пасмо волосся з голови небіжчика, привозять його у рідне село і прикріплюють до зображення померлого, адже життєва сила мертвого повинна зберігається в його будинку [4].

Кожна з общин Індії ретельно слідує національним традиціям свого народу. Це стосується і парсів, які складають дуже невелику общину - всього їх в Індії налічується близько ста тисяч. Парси - вогнепоклонники. Вони сповідають зороастризм. Небіжчиків парси віддають на розтерзання грифам. Для цього існує спеціальна «башта мовчання», споруджена в Бомбеї. На неї виносять покійників. Там їх очікують хижі птиці. Звичай це пояснюється тим, що парси не хочуть поганити священні для них стихії: вогонь, воду, повітря, землю.

Існує ще один звичай, притаманний культурі Індії, дуже древній і його не можуть знищити навіть заборонні накази, які уряд країни регулярно видає. Щороку напередодні літа як тільки зірки, на думку астрологів, стають прихильними до шлюбних союзів, у Раджастхані починають грати дитячі весілля, (дитячі весілля дешеві, а загроза убогості постійна). Чи об’єднаються з часом в одне ціле доля, кохання і шлюбні союзи цих дітей - хто знає? Цей звичай, що прийшов з давніх часів, відзначається з року в рік. А як же проходить традиційне індійське весілля? Весілля в Індії - це не лише свято поєднання жениха і нареченої законним шлюбом. Це значна кількість традицій і ритуалів, народжених багато тисячоліть тому, які залишилися незмінними навіть у наш час. Справжнє індійське весілля складається з декількох церемоній, перша з них - змовини, під час яких жених одягає нареченій на палець обручку. За традицією цю прикрасу повинна передати йому мати, яка отримала колись обручку від своєї свекрухи, а та - від своєї. Обручці, яка передається з покоління в покоління, може бути декілька сотень років. Отримати саме таку традиційну обручку - велика честь для нареченої. Після церемонії змовин настає час приготування до весілля. Воно триває від одного до двох місяців. Батьки нареченої старанно збирають своїй дочці придане: різні сарі на всі випадки життя, прикраси, посуд. Два останні дні перед весіллям дівчина проводить удома, не маючи права куди-небудь виходити. Потім настає час мінді - своєрідного дівит-вечора. У спеціальному салоні нареченій, її подругам і родичкам наносять татуювання хною - «мехенді». Руки майбутньої дружини розписують по лікоть. На правій долоні, за традицією, символічно зображують жениха, на лівій - наречену. Серед химерних візерунків приховані імена майбутнього подружжя: вважається, що якщо жених у день весілля зможе знайти своє ім´я на долоні нареченої, їх шлюб буде щасливим. Крім рук, нареченій за традицією розписують і ступні. Санджіт - вечеря напередодні дня весілля - характерний не тільки великою кількістю страв традиційної індійської кухні, але й танцями. У сім´ї Словения: її одягають у спеціальний костюм, який після прочитання молитов спалюють. Пройшовши цю церемонію, дівчина до самого ранку залишається у своїй кімнаті без можливості спілкування з чоловіками. Виняток становлять тільки члени її родини. І ось настає день весілля. Дівчина одягає традиційне вбрання нареченої - святкове сарі. В Індії сарі - національний жіночий одяг, який є смугою тканини шириною в один метр і довжиною до дев’яти метрів. Один його кінець у два шари обгортають навколо стегон, а інший, верхній, закріплюють на поясі нижньої спідниці і перекидають через плече. Виходячи на вулицю, жінки, зазвичай, накидають його на голову, як шаль. Під сарі надягають кофтину з коротким j рукавом. Весільне вбрання нареченої завжди виготовлене з дорогих натуральних тканин: шифону, парчі або шовку червоного кольору. Однак на півдні країни в цей день віддають перевагу зеленому кольору. На справжнє сарі йде декілька метрів тканини і безліч прикрас - золотих ниток, бісеру, підвісок. Загальна вага весільного вбрання може досягати 12 кг. Руки нареченої прикрашають браслетами та кільцями. Яскраво- червоний колір браслетів говорить про те, що

дівчина виходить заміж. У день весілля жених у святковому одязі, при- крашеному золотим шиттям, з червоним поясом і в яскравому тюрбані приїздить до нареченої верхи на коні. Біля дверей його зустрічає мати нареченої. Вона відганяє від майбутнього зятя злих духів і благословляє його на шлюб. Для здійснення обряду одруження споруджують маленький храм, покритий тентом і прикрашений по кутах пальмами і квітами. Стоячи на плоскому камені, жених чекає доки в дерев´яному паланкіні винесуть наречену. За традицією носильники обходять навколо жениха сім разів, а потім просять молодих подивитися один одному в очі. Після цього брахман проголошує молитву, а молоді обмінюються гірляндами з квітів. Жених наносить червону фарбу на лоб і проділ своєї майбутньої дружини. Один кінець сарі нареченої прив´язують до пояса жениха, що символізує їх союз і прихильність один до одного. Після цього молоді, взявшись за руки, чотири рази обходять навколо вогню, що горить у центрі храму. Кожне коло - символ однієї з чотирьох основ життєвого шляху: Дхарма - релігія і праведна поведінка, Арта - багатство і благополуччя, Карма - символ любові і виконання бажань, Мокша - союз з вищою реальністю. Перші три кола жених веде наречену, останнє - наречена жениха. Потім вони разом роблять ритуальні сім кроків. Як і кола навколо вогню, кожен крок має свій сенс, є своєрідною клятвою: перша - берегти один одного, друга - зростати разом фізично і духовно, третя - примножувати багатство і благополуччя, четверта - служити один одному в щасті та гармонії, п´ята - турбуватися про дітей, шоста - бути разом у всіх справах і обов´язках і сьома - клятва у вічній дружбі і довірі [3].

Сучасні ортодоксальні індуїсти на півночі Індії (і представники деяких вищих каст півдня), як і в глибоку старовину, вважають, що вся повнота таїнства шлюбу випадає на жениха і наречену в той момент, коли вони під читання священних мантр роблять сьомий - і останній - крок, обходячи священний шлюбний вогонь. Один з найбільш авторитетних дхарміч- них текстів, «Закон Ману», стверджує, що шлюбні мантри підтверджують свідоцтво заміжжя, але дієвість їх признається лише після сьомого кроку. Навіть якщо чоловік раптово помре відразу ж після звершення сьомого кроку, дружина його, не втративши фізіологічної невинності, до кінця життя вважатиметься вдовою. На відміну від півночі, на півдні Індії центральним актом шлюбного ритуалу вважається зав´язування талі - шлюбного намиста, яке жених одягає на шию нареченій. Цей символ шлюбного єднання вже ніколи, до кінця життя, не знімається, хіба що зв’язки ці будуть розірвані або чоловік помре. Ритуал повторного заміжжя, особливо у жінок нижчих каст, часто взагалі зводиться до зав´язування іншого талі [4].

Святкування обряду одруження супроводжується піснями й танцями і триває всю ніч. Потім гості супроводжують молодих у будинок чоловіка, де молодих чекають подарунки і благословення. Наступного дня влаштовують прийом родичів дружини - приймають від них подарунки, садять за стіл і святкування весілля продовжується. Найпопулярніший час для святкування весілля - місяць лютий. У цей час в Індії квітує весна. Вже тепло і сухо, але ще не настав час спеки, яка виснажує. Багато пар прагнуть поєднатися шлюбом, створити сім’ю саме цього місяця.

Поняття «сім´я» у різних традиційних культурах наповнюється різним змістом, до того ж воно історично мінливе. Своє розуміння сім´ї вироблене і в традиційному індійському суспільстві. Сім´я, що існує в лоні традиційного індуїзму, - це не романтичний союз двох люблячих сердець, а релігійний обов´язок і соціальна необхідність. Окремо ні чоловік, ні жінка не можуть функціонувати повноцінно ні у фізичному, ні в сакральному плані, а він дуже важливий. Лише союз, освячений шлюбом, сполучає їх в єдине ціле, в якому вони здатні виконати своє призначення. Тому сім´я у традиції індуїста сприймається як священний інститут, а родинні зв’язки є важливим і невід´ємним компонентом життєвого циклу. Вершиною індуїзму є сакральна, священна основа всесвіту. «Картина буття» в традиційній індуській культурі вкрай ритуалізована. Священні всі етапи життєвого циклу: зародження, зростання і формування людини. Ритуали і відповідні церемонії повинні допомогти їй осягнути вищі духовні цінності. Вступ до шлюбу і родинного життя, як вважають індуїсти, підвищує рівень людяності. Повноцінною людиною визнається саме сім’янин, продовжувач роду.

І ще одне важливе зауваження, яке може здатися абсолютно чужим сучасному західному світобаченню: схему шлюбної поведінки і родинних стосунків в Індії задавали і задають міфи. Саме вони є своєрідним механізмом соціальної і культурної пам´яті етнічного колективу. З глибокої давнини й до теперішнього часу міфи сприймаються як квінтесенція величезного досвіду попередніх поколінь, як важлива частина повсякденного життя, як актуальна поведінкова програма для різних життєвих ситуацій. Індуїст, підтримуючи ту чи іншу поведінкову норму, беручи участь у тій або іншій дії, спирається на певну міфологему, на сакральний «прецедент» подібної ситуації в світі богів, підкріплюючи свої аргументи цитуванням класичних дхармічних текстів. Таким чином, стосунки чоловіка і жінки, сім´я, діти - це, перш за все, явища життя наповнення вищого, сакрального сенсу. Вони - послідовне виконання ідеї самопожертвування, ідеї священного закону, на якому тримається світова гармонія.

Використана література

1. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, релігія. - М.: Наука, 1980.

2. Бушем А. Чудо, которым была Индия. - М.: Наука, 1977.

3. Культура древней Индии - М.: Наука, 1975.

4. Ольденбург С. Культура Индии. - М.: Наука, 1991.

5. Тюляев С.Н. Искусство Индии. - М.: Наука, 1988.