Бондаревський В.Г.

У статті розглядаються форми вияву та сфери поширення правового нігілізму , що набув у нашій державі гіпертрофованих розмірів. Аналізується стан нашої держави з точки зору зменшення ролі законності в розвитку суспільства, виявляються причини цього явища.

Автор статті пропонує шляхи подолання правового нігілізму.

Постановка проблеми. Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідно громадянського суспільства в умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, що призводить до зростання злочинності та криміналізації суспільства, тобто правового нігілізму, неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни.

Метою статті є аналіз можливості виходу із правового нігілізму, який зараз панує у суспільстві.

Аналіз літератури показує, що правосвідомість розглядають як вид соціальної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, що характеризують уявлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому про чинне законодавство чи бажане право, форми і методи правового регулювання.

Правова культура є глибокими знаннями й розумінням права, ретельним виконанням його вимог як усвідомлення необхідності та внутрішньої переконаності [6].

Для того, щоб глибше розібратися, що таке “правовий нігілізм”, яке відношення він має до правової культури і правосвідомості, слід визначити, що називається правом, нігілізмом та правовим нігілізмом.

Правом називають систему загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються або санкціонуються та забезпечуються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Нігілізм, або ж соціальний нігілізм (від лат. Nihil - ніщо), - це невизнання загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури і та ін. Інколи заперечення цих норм здійснювалось з метою затвердження та піднесення інших цінностей.

Правовий нігілізм є різновидом соціального нігілізму як родового поняття. Його сутність полягає в загальному негативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з точки зору причин - в юридичній відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Подібні антиправові установки і стереотипи є елементом, межею, властивістю суспільної свідомості і національної психології. Правовий нігілізм - це продукт соціальних відносин, який зумовлений безліччю причин і наслідків. Зокрема, він живиться і такими реаліями наших днів, як політиканство та цинічний популізм лідерів всіх рангів, боротьба позицій і амбіцій. Дає про себе знати і владолюбство бюрократії, некомпетентність чиновників. Останнє - хворе місце нашої держави.

На особистісному рівні правовий нігілізм виступає в двох якостях: як стан настроїв і як спосіб дій, лінія поведінки. Останнє - індикатор шкідливості і небезпеки явища. Вчинки - плоди помислів, тому саме по вчинках можна судити про реальну наявність і наслідки правового нігілізму.

Отже, зі зменшенням правової культури і правової свідомості збільшується правовий нігілізм. Це означає, що нашій країні необхідно намагатись підвищувати рівень правової культури і правосвідомості.

Якщо розглянути правовий нігілізм більш детально, то ми можемо побачити, що існує безліч різноманітних форм його вияву та сфер поширення. Найбільш яскраві і очевидні - це:

Прямі зумисні порушення чинних законів та інших нормативно- правових актів. Ці порушення складають величезний масив кримінальних діянь, а також цивільних, адміністративних і дисциплінарних проступків. Злочинність - могутній каталізатор правового нігілізму, похмура зона якого стрімко розширюється, захоплюючи все нові й нові сфери впливу. Крім тіньової економіки, виникла тіньова політика, невидимі клани і групи тиску. Зловмисники не бояться законів, вдало обходять їх. Діють цілком легально або напівлегально.

Загальне недотримання або невиконання юридичних норм, коли суб´єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) просто не співвідносять свою поведінку з вимогами правових норм, прагнуть жити і діяти за “своїми правилами”. Невиконуваність же законів є ознакою безсилля влади. Така загальна неслухняність - результат надто низької і деформованої правосвідомості, відсутності належної правової культури, а також наслідок загальної розпущеності і безвідповідальності.

Видання суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключних правових актів, що нейтралізують один одного, розтрачуючи марно свою силу. Нерідко підзаконні акти стають “надзаконними”. Юридичні норми, що приймаються у великій кількості, не взаємодіють і погано синхронізовані. У результаті виникають найгостріші колізії права.

Конфронтація представницьких і виконавчих структур влади на всіх рівнях. Це свого роду “номенклатурний”, або “елітарний”, нігілізм, пов´язаний з паралічем влади, а будь-які суперечки серед органів влади означають недосконалість права, закону. Тут поєднуються воєдино державний і правовий нігілізм, який дезорганізує норми управління, що склалися у суспільстві.

Порушення таких прав людини, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку. Слабка правова захищеність особистості підриває віру в закон, у здатність держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинного посягання. Також існують випадки порушення законності і серед працівників правоохоронних органів.

Можна виділити теоретичну форму правового нігілізму, що виникає з деяких старих і нових постулатів. Вони пов´язані як з догматизацією відомих положень марксизму про державу і право, так і з рядом невірних або суто ідеологізованих, а тому спотворених уявлень про державно-правову дійсність і її розвиток.

Якщо підсумувати все сказане, можна виділити деякі спільні, найбільш характерні риси сучасного правового нігілізму. Це:

по-перше, підкреслено демонстративний, войовничий, конфронтаційно- агресивний характер і неконтрольованість, що обумовлено кваліфікується громадською думкою як безлад;

по-друге, глобальність, масовість, широка поширеність не тільки серед громадян, соціальних і професійних груп, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, виконавчих і правоохоронних ешелонах влади;

по-третє, різноманіття форм вияву від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних, від “елітарних” до побутових;

по-четверте, особлива міра руйнівності, опозиційна спрямованість, регіонально-національне забарвлення;

по-п´яте, злиття з державним, політичним, етичним, духовним, економічним, релігійним нігілізмом, що створюють разом єдиний руйнівний процес;

по-шосте, зв’язок з негативізмом - більш широкою течією, що захлеснула в останні роки Українське суспільство в ході створення нової системи, зміни способу життя [8].

Для того, щоб проаналізувати сьогоднішнє становище нашої держави, можна навести декілька прикладів.

Головною рисою нашої держави, що суттєво відрізняє її від цивілізованих європейських країн, є на сьогоднішній день зменшена роль законності в розвитку держави та суспільства. Неповажне ставлення до сили закону керівників держави обертається “законом сили” для громадян. Звідси і ріст злочинності, в першу чергу - грабіжництва, розбоїв та хуліганства.

Найгіршим є те, що правовим нігілізмом уражені навіть працівники правоохоронних органів, зокрема органів слідства.

Перед тим, як перейти до розгляду питання правового нігілізму серед військовослужбовців, слід розглянути використовувану термінологію: “порушення правил взаємовідносин”, які називаються “дідівщиною”, “позастатутними відносинами”, що являють собою правопорушення у сфері міжособистісних відносин серед військовослужбовців, які проявляються як сукупність соціально-негативних діянь кримінального характеру, заснованих на негативних традиціях військової дійсності й таких, що відходять у історичне минуле. Вони пов’язані з глумом, знущанням та насиллям одних військовослужбовців над іншими з метою підпорядкувати їх своєму впливу та безкарно вчиняти у відношенні до них насильницькі дії корисливої направленості.

Попереджувальна робота по боротьбі з правовим нігілізмом військовослужбовців, з протиправними проявами в армії повинна носити не разовий, від випадку до випадку, а постійний та цілеспрямований характер, з використанням найсучасніших досягнень соціології, педагогіки, психології, психіатрії, кримінології та інших галузей права.

Причини виникнення податкових правопорушень завжди були одні і ті ж самі. Всі причини слід поділити на три умовні категорії:

Правові.

Економічні.

Моральні.

Податкове законодавство надто об’ємне, його норми розпилені по великій кількості законодавчих актів. Більш того, в ці нормативні акти постійно вносяться зміни і доповнення. Нестабільність та важкість податкового законодавства є причинами правового характеру.

Економічні причини обумовлені дією досить великих податкових ставок та неможливістю деяких платників податків своєчасно та повністю сплачувати податки. Причина в тому, що законодавець, вводячи такі високі податкові ставки, не враховує що склалася в державі, економічну ситуацію, законодавець розраховує на підприємства, установи та організації, які займаються торговельно-закупівельною діяльністю та які мають постійний та достатньо високий прибуток. Так, такі підприємства можуть своєчасно і повністю сплачувати податки, але є й інші підприємства, підприємства-виробники, які часто використовують застаріле обладнання, які не мають обертових коштів та які не можуть реалізувати свою продукцію, оскільки вона неконкурентоспроможна. Наслідком цього стає неплатоспроможність підприємства та неможливість сплати ним податкових платежів.

Моральними причинами є низька правова культура, неприязне ставлення до чинної податкової системи - правовий нігілізм та, не в останню чергу, небажання «ділитися» з державою.

Для уникнення правового нігілізму необхідна реформація законодавства, приведення його до відповідності з вимогами ринкової економіки. Потрібно враховувати прибутки і малих, і великих підприємств, їх платоспроможність, підвищити санкції за податкові злочини, зокрема за ухилення від сплати податків. І, можливо, тоді економіка нашої держави почне працювати по- справжньому.

Наслідком правового нігілізму є стрімкий зріст злочинності. Найбільш небезпечним видом злочинності є організована злочинність. Вона стимулює кримінальні елементи, об’єднує та контролює їх, змушує з більшою енергійністю вести злочинну діяльність.

Організована злочинність - це свідома, систематична, повторювана діяльність стійкої групи осіб, в якій хоча б один або декілька елементів діяльності (мета, засоби, процес її досягнення, результат) є кримінальними. Боротися з організованою злочинністю досить важко, оскільки вона залишається безкарною через корупцію. Виходячи з цього, головним методом боротьби з організованою злочинністю є боротьба з корупцією.

Найбільш ефективним способом боротьби з корупцією є створення умов, які перешкоджають її появі та розвитку. Організована злочинність може чинити вплив на окрему особу або правоохоронний орган, перешкоджаючи її діяльності, але впливати на Верховну Раду, яка приймає закон у галузі державного управління, вона не може.

Особлива увага у розгортанні антизлочинної діяльності привертається до забезпечення економічної безпеки країни. На підставі аналізу та висновків, зроблених під час обговорення стану справ на засіданнях Координаційного комітету, було застосовано найбільш ефективну форму викоренення організованих злочинних угрупувань - комплексне відпрацювання найбільш криміналізованих регіонів країни. Це дало відчутний ефект не тільки у боротьбі з організованою злочинністю, але і вплинуло на зниження загального рівня кримінальної злочинності, тобто звуження кола осіб, що проявляють правовий нігілізм через недотримання законів та вчинення злочинів.

Не менш важливою проблемою в нашій крайні є хабарництво, тобто отримання посадовою особою особисто або через посередників у будь-якому вигляді хабара за виконання, чи невиконання в інтересах особи, яка дає хабар, будь-якої дії, яку посадова особа повинна була (або була в змозі) виконати з використанням своєї службової посади.

У майбутньому правовий нігілізм, який виявляється у видачі та отриманні хабара, може відійти у минуле шляхом подальшого реформування законодавства або зі зростанням правової свідомості населення нашої країни.

Однією з найважливіших функцій, покладених на правоохоронні органи, є порушення та розслідування кримінальних справ за злочинами, які вчинюються у будь-яких сферах. Це вимагає від уповноважених на проведення процесуальної діяльності посадових осіб не тільки знання кримінального та кримінально-процесуального законодавства, але і здібності професійно планувати проведення слідчих дій, а також організовувати взаємодію з різноманітними службами, залучати в необхідних випадках до роботи спеціалістів. Однак матеріали службово-слідчої практики, на жаль, досить часто свідчать про низьку якість багатьох розслідувань, про значну кількість допущених при цьому помилок та порушень.

На жаль, структура та правова свідомість нашого суспільства поки ще такі, що всі його інститути - держава, прокуратура, міліція, суди та інші -мають певні недоліки. Людина може залишитися беззахисною перед свавіллям, постане реальна загроза зникнення демократичної держави та виникнення диктатури та беззаконня, залишаться під загрозою демократичні цінності, права людини та майбутнє народу.

Останні події в світі свідчать про зростання кількості вчинених терористичних актів. При розгляді цього питання слід чітко розмежовувати терористів і бандитів, а тероризм, у свою чергу, поділяти на два основні види:

політичний;

кримінальний.

Відповідно до статті 263 Кримінального кодексу України (ККУ), термін ”бандитизм” визначається як організація озброєної групи з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а також участь в такій банді чи у вчинюваному нею нападі.

Тобто “бандитизм” визначається, як злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства, терористичну діяльність. Отже, цілі бандитизму обмежуються досягненням повного матеріального або іншого зиску, проте процес його отримання не має пролонгованого характеру.

Банда може створюватися для вчинення як грабежів, так і інших протиправних діянь. Тут головним чинником виступає стійкість угрупування та озброєність як конструктивна ознака бандитизму взагалі. Банда не має на меті використовувати вплив як засіб досягнення певних цілей, тому що замір членів банди обмежується досягненням результату внаслідок вчинення конкретного злочину. Тобто, якщо банда здійснює напади на жінок з метою пограбування, то саме отримання матеріальних цінностей внаслідок вчинення злочину і є кінцевою метою. Якщо банда вчинює вбивства підприємців з метою отримання грошей, то умисел на вчинення злочину теж обмежений лише досягненням корисливої мети. В той самий час, якщо організована озброєна група вчинює вбивства підприємців, щоб залякати інших, використати цей стан пригніченості певних, нехай і корисливих, цілей, то це вже є кримінальний тероризм.

На сьогоднішній день визначено поняття “терористичний акт”, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу або інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Ще однією сферою правового нігілізму є комп’ютерні злочини. Так, через мережу Інтернет висококваліфікований спеціаліст може увійти до відомчої системи, в тому числі й військової, будь-якої країни. У порівнянні з США національна безпека України поки що залежить від комп’ютерних мереж значно менше. Сьогодні ми стикаємося з комп’ютерними злочинами в основному в фінансово-кредитній сфері. Але в далекому майбутньому такі злочини можуть призвести до глобальних катастроф: екологічних, транспортних тощо. Запровадження сучасної системи платежів, використання комп’ютерів у діяльності правоохоронних органів та керування військами значно розширили діяльність так званих “хакерів”.

До кола проблем цієї сфери потрапили не тільки злочини, безпосередньо пов’язані з комп’ютерами, але і такі злочини, як шахрайство з кредитними магнітними картками, злочини у галузі телекомунікацій (шахрайство з оплатою міжнародних телефонних переговорів), незаконне використання банківської мережі електронних платежів, програмне “піратство”, шахрайство з використанням ігрових апаратів тощо.

Для успішної протидії комп’ютерній злочинності в Україні поки що немає достатньої організаційної, наукової та кадрової підтримки. На сьогоднішній день проблема правового нігілізму в інформаційній сфері поки що залишається відкритою.

Отже, в якості висновку можна виділити таке. Поступове відокремлення економічного організму від державного апарату, перехід до ринкових відносин, перетворення державного і господарського управління, по суті, у юридичний процес застосування норм права, розгортання європейського правового простору, розширення демократії і політичного плюралізму, включення України у міжнародні правові зв’язки - це та багато іншого вимагає спеціалістів-правознавців, які здатні не тільки розмірковувати про право, а й займатись конкретною справою на сучасному рівні у конкретних сферах діяльності.

Вихід із правового нігілізму, який зараз присутній у суспільстві, вбачається у такому:

Підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості. Слід проводити комплекс виховних, навчальних, профілактичних, ідеологічних заходів попередження правового нігілізму. Необхідно запровадити кваліфіковану правову освіту у навчальних закладах.

Вдосконалення законодавства. З часів незалежності України досі не було прийняте законодавство, яке відповідало б усім вимогам правової держави. Через недосконале законодавство існують різні недоліки в праві, що дає змогу діяти певному колу осіб протизаконним чином.

Профілактика правопорушень, і насамперед злочинів. Це одне із основних завдань, яке покладається на органи внутрішніх справ. Необхідно проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів (осіб, які підлягали різного роду відповідальності, неповнолітніх з неблагополучних сімей тощо).

Зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни. Слід покращити систему соціального захисту державних службовців, підняти їм заробітну плату до рівня, що забезпечує гідне існування, з тим, щоб уникнути корупції, встановити контроль за їхньою діяльністю з метою уникнення правопорушень у даній сфері.

Повага і всілякий захист прав особистості - це один із основних принципів демократії. Важливим є те, що всі люди повинні бути рівні в своїх правах. На жаль, доки в нашій державі рівність всіх людей перед законом не буде виконуватись, ми не зможемо назвати Україну насправді демократичною державою.

Масова освіта і правове виховання населення. На сьогоднішній день необхідно підвищити рівень освіти в сільській місцевості, довести її до рівня міської.

Якнайшвидше проведення правової реформи. В Україні дотепер не прийнято ряд нормативно-правових актів, що були б адаптовані до ринкових умов, до того ж ряд законів та підзаконних актів суперечать один одному.

Зрештою, всі форми боротьби з нігілізмом пов´язані з виходом суспільства з глибокої системної кризи соціального, економічного, політичного, духовного, етичного життя суспільства. Однак багато що залежить і від активної позиції самої особи.

Використана література

1. Бойко В.П. Правовий нігілізм та форми його прояву у суспільному житті // Юридичний вісник України. - 2004. - № 47. - С.14-18.

2. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів. - Харків: Консул, 2004. - 340 с.

3. Коломоєць В.К. Основні види правопорушень та боротьба з ними. //Міліція України. - 2005. - № 2. - С. 31-34.

Кримінальний кодекс України / Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 25. - 26 ст.

4. Остапчук П.А. Антизлочинна діяльність та економічна безпека країни //Міліція України. - 2005. - № 12. - С. 12-13.

Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобир та ін.; За ред. В.В. Копейчикова - 2-ге вид., перероб. та допов. - К: Юрінком Інтер, 1999. - 704 с.

5. Степаненко О. А. Правовий захист громадян України // Міліція України. - 2004 .- № 6.-.С. 10-12.