Шелупахіна Т. В.

Стаття присвячена впливу фіолософії М. М. Бахтіна на розвиток теорії літератури другої половини ХХ століття, семіотики, логіки, естетики й культурології. Дж.17.

Усвідомлення творчої спадщини М.М.Бахтіна залишається актуальною задачею сучасної філософії. Тому можна назвати ряд обставин. Одна з них полягає в тому, що сьогодні М.М.Бахтін визнаний видатним мислителем нашого часу: завдяки прижиттєвим виданням (починаючи з 60-х років ХХ століття) і посмертним публікаціям ідеї вдатного філософа, культуролога, естетика, філолога набули світове визнання. Можна вказати найбільш популярні й затребувані «наскрізні» теми його творчості - естетична подія, естетичне й цінності життя, естетичне й художнє, автор і герой в естетичній діяльності, монологічна й діалогічна художність, спілкування «Я» та «Іншого», «великий» і «малий» час культури, діалог у «великому часі» культури як умова взаємного збагачення й творчого розвитку. Розроблені М.М.Бахтіним поняття «естетична любов», «літературно-художній хронотоп», «хронотопічний образ», «художня форма», «сміхова культура», «народний сміх», «слізний аспект світу», «карнавалізація», «поліфонічний роман» стали класичними й серйозно вплинули на розвиток теорії літератури другої половини ХХ століття, семіотики, логіки, естетики й культурології [1; 2; 3; 4; 5]. Далі необхідно звернути увагу на те, що вчений- гуманітарій М.М.Бахтін володів не тільки величезним історико-художнім, але й філософським матеріалом. Як відомо, у змісті літературознавчих досліджень, у теоретичних роздумах зрілого періоду творчості конкретизувались ідеї філософської програми раннього М.М.Бахтіна, «обростали» спектром нових значень поняття «подія буття», «відповідальний вчинок», «учасне мислення», «не-алібі-в-бутті». Співзвучні гуманітарній думці першої чверті ХХ століття, ці ідеї й поняття сьогодні залишаються «відкритою проблемою» для метафізики й онтології, культурної антропології, теорії пізнання, художньої, наукової й політичної практики. Отже, задачу цієї роботи й можна сформулювати як спробу конструктивної «роботи зі смислами»: виділення філософських ідей М.М.Бахтіна, які задають додатковий контекст розуміння в культурній ситуації на межі ХХ - ХХІ століть.

Нескладно показати, що більшість дискусій, які сьогодні точаться в різних галузях природничо-наукового й гуманітарного знання, пов’язані з різними варіантами подальшого осмислення й дослідження проблеми

раціональності [6; 7; 8; 9; 10; 11; 12], і це не випадково. Раціональність є однією з тих «вічних» проблем, які важливі й суттєві в кожну історичну епоху. Ідея «ratio», як відомо, виникала й еволюціонувала в структурах космологічної свідомості давніх цивілізацій, у міфологічних моделях «живого» Космосу, що набувають художнього вираження в мистецтві, в універсальних, «очищених» від архетипової образності поняттях LogosX що становлять стійкий зв’язок, «спів-вимірність» людини і Всесвіту. Різні компоненти «ratio», загально-конкретні «образи» раціональності актуалізувались і отримали теоретичне оформлення на певних ступенях культурно-історичного розвитку. Так, утворена в ході європейського культурно-історичного розвитку сукупність ідейних установок та ідеалів утверджувала високий етичний і культурний статус раціонального знання, а раціоналізація природи й суспільства з одночасним усуненням усіх «віджилих» форм свідомості й діяльності у свій час розглядалась як необхідна умова прогресу, руху на шляху до свободи. Власне кажучи, «проблематизація» ідеї раціональності й пов’язана з тим широким спектром змін різного характеру (соціально-політичного, науково-прикладного, філософсько-світоглядного), які виникали у ХХ столітті. Зазначимо у зв’язку з цим лише те, що опозиція культу науковості, пафосу підкорення й перетворення природи, невтримного впровадження «раціонального» начала в суспільне життя, неприйняття «технологічної реальності» [13, с.14—15] і пов’язаних з нею форм духовного відчуження, прагнення до «зняття» авторитарно-догматичного духу в науковій і художній творчості часто призводили до заперечення раціональності як цінності культури, «забуття» її історично створеного гуманітарного смислу.

Таким чином, у нинішній культурній ситуації складається протиріччя, у якому, на наш погляд, можна виділити такі моменти. Перший з них свідчить про непродуктивність наукового аналізу раціональності за допомогою незрозумілих понять та інтуїцій. Другий пов’язаний з безнадією спроб «наукового» пояснення раціональності, якщо ґрунтом для них служать сциєнтистські уявлення, які не дозволяють виявити процеси «раціоналізації» Духу, позначити світоглядні основи еволюції знання в історії людської діяльності й культури. Вважаємо, що для розв’язання вказаних труднощів було б доцільним згадати розумово-розумні «схеми» класичної філософії, де «розумовими», внутрішніми моментами раціональності були логічність і відповідність меті; зовнішній фактор полягав у співвіднесеності раціональності в гносеологічному значенні з іншими вищими потенціями людини - етичною й естетичною. У свою чергу, залучення до розуміння раціональності «позараціональних» (художніх, етико-естетичних) параметрів уявляється перспективним, оскільки дозволяє виявити «загальне й головне» - динаміку «відкритої раціональності», тобто творчого розуму, здатного до конструктивного перетворення власних позицій [1; с.9].

А тепер звернемося до ідей М.М.Бахтіна й спробуємо проаналізувати деякі положення стосовно нових горизонтів сьогоднішнього знання. У першій загальнофілософській роботі, умовно названій публікаторами «До філософії вчинку», Бахтін говорить про сумну спадщину наукового раціоналізму і його складову, «теоретично байдужу свідомість”, спрямовану на «пред-ставлення» даних, «вилучення» фактів, знання про які формується в науці. Для такого типу свідомості, вважає М.М.Бахтін, цілковито байдужим є момент індивідуально-історичний, а саме момент «перетворення судження у відповідальний вчинок автора його»; при такому підході спільним для різних видів духовно-теоретичної діяльності (природничо-наукового й філософського мислення, історичного зображення-опису, естетичної інтуїції) є, як правило, розкол між «змістом- смислом даного акту-діяльності й історичною дійсністю його буття., внаслідок чого цей акт і втрачає свою цінність і єдність живого становлення й самовизначення». Таким чином, «зсередини» теоретичного пізнання стають безнадійними всі спроби перебороти дуалізм пізнання й життя. Більше того, підкреслює автор «Філософії вчинку», «відірваним змістом» пізнавального акту оволодіває іманентна йому законність, за якою він і розвивається ніби мимовільно, «подібно до світу техніки, який знає свій іманентний закон, якому й підкоряється у своєму нестримному розвиткові, незважаючи на те, що вже давно ухилився від осмислювання його культурної цілі й може служити злу, а не добру .» [14].

Доки «відсторонено-теоретичний», «самозаконний» світ залишається у своїх, умовно кажучи, «об’ єктних» межах, його автономія виправдана й непорушна, зазначає М.М.Бахтін. Будова й принципи світу, що пізнається теоретично, відсторонено-пізнавальним чином намагаються розкрити спеціальні дисципліни (логіка, теорія пізнання, філософія науки). Але специфічною особливістю «prima philosophia» ХІХ - ХХ століть, а саме філософії «позитивного знання», є прагнення мислити «відсторонено-єдине» буття, тобто світ як предмет теоретичного пізнання, як «конкретно-єдине буття в його можливому цілому». Далі М.М.Бахтін пише про те, що світ як зміст наукового мислення є своєрідний світ, автономний, але все ж не відсторонений, а який через відповідальну свідомість в дійсному акті- вчинку включається в загальну й єдину подію буття. Відповідно, весь теоретичний розум є тільки момент практичного розуму, тобто розуму моральної орієнтації єдиного суб’єкта в події єдиного буття. Це буття, непереборне в категоріях теоретичної відстороненої свідомості, можливо визначити в категоріях дійсної причетності, вчинку. Вчинок - це визначальна належність, моральний мотив, первинний стосовно системи цінностей і норм (етико-естетичних, наукових, релігійних, політичних, соціальних, життєво-житейських), які є «службовими» стосовно визначальної належності людської життєдіяльності. Отже, мова йде не про теоретичне «виведення» належності як наслідку з абстрактної норми, а про онтологічну визначальність відповідності. Згідно з глибоко продуманою ідеєю М.М.Бахтіна, відповідальність, «учасне мислення», „не-алібі-в-бутті» людини первинні стосовно форм життєвої активності, тому належність може «зійти» на будь-яку змістовну активність [14].

Виходячи з такої концепції, звернемося далі до проблеми відкритого й незавершеного буття, тобто «буття на межі» (М.М.Бахтін). Змістовно- смислові визначеності, цінності істини, добра й краси складають самодостатній, замкнутий «у собі» світ безкінечно-можливого. Цей світ позбавлений центра, у ньому відсутній принцип вибору. Тут неможливий «початок», оскільки всяке починання випадкове: «все, що є, могло б бути й не бути, могло бути іншим з точки зору можливої цінності, всякий предмет, яким би гарним він не був, повинен бути кращим, усяке втілення з точки зору смислу обмежене» [14]. Зсередини смислового змісту неможливий перехід до світу «єдиної дійсності», тобто до життєвого світу людини. Звідси - необхідна ініціатива вчинку стосовно смислу, яка «з мого єдиного місця» дає дійсний центр сходження вчинку й робить не випадковим початок: адже «те, що мною може бути здійснено, ніким і ніколи здійснено бути не може» [14]. Таким чином, «буття на межі» передбачає момент обов’язкового особистого зусилля, спрямованого на переборення власної обмеженості, яка складається внаслідок обмеженості досвіду емпіричного існування, «моральна нудність», «моральне надходження», ініціатива вчинку - це природний рух, що передбачає знаходження свого обличчя, своїх витоків у ситуації принципової відкритості й «неготовності» світу [14].

Проблематика «Філософії вчинку» далеко не вичерпується дійсністю етичного й пізнавального. Естетичне діяння як вчинок, взяте не «зсередини» його продукту, твору мистецтва, а з точки зору автора, «відповідно причетного», етика художньої творчості - ця дослідницька програма поки ще тільки намічена, але реалізовуватися буде протягом усього життєвого й творчого шляху М.М.Бахтіна [15; 16]. Так, для того, щоб дати попереднє поняття про ціннісну архітектоніку «загального і єдиного» світу вчинку, М.М.Бахтін звертається до світу естетичного бачення. Єдність цього світу не є смисловою й систематичною, але є конкретно-архітектонічною´, все «можливе» буття й весь «можливий» смисл розміщені тут навколо людини як центру й єдиної цінності; естетичне бачення «не знає меж і повинно бути співвіднесено з людиною, стати людським» [14]. І далі, у наступних роботах, дійсність естетичного конкретизується за допомогою відомих цілей про «позазнаходження» і «діалог» у «великому часі» культури. Ці ідеї, які, на перший погляд, здаються взаємовиключними, насправді взаємно доповнюють одна одну, сприяють створенню «теоретико-художнього» образу зустрічі смислів минулого й майбутнього в «точці» особистості. Так, автор перебуває «поза знаходженням» стосовно внутрішнього світу художнього твору, «героя» або його потенції в певних видах мистецтва. Але в той же час автор - суб’єкт творчості. Як такий він дотримується іншої позиції, будучи автором-учасником незацікавленим, але тим, що розуміє ціннісний смисл здійснюваного. Таким чином, сам момент розуміння обумовлює діалогізацію художньої свідомості через «зустріч» суб’єктів розуміння (автора - глядача - слухача) у «великому часі» культури, тобто в історії. Авторська «позазнаходжуваність» і в той же час «розуміння», «учасне мислення» опосередковують контекст автора - художній, який усебічно оформлює й завершує «в матеріалі» ціннісний склад дійсності,

усебічно пережитий суб’єктом-творцем. Завершення «в матеріалі» не позначає роботу виключно з матеріалом і формою, що диктується матеріалом. У даному випадку М.М.Бахтін спеціально підкреслює, що оформлюється й завершується не матеріал, бо в ньому немає розриву й він не потребує об’єднання. Художня активність автора, «що обіймає» моменти змісту, форми й матеріалу, «лаштує» конкретний світ, переводячи «впізнану й учинком оцінену дійсність» у новий план «ціннісно-заспокоєного» в собі буття - краси [17, 52].

Підведемо підсумок сказаному. Безсумнівно, зміни, що відбуваються сьогодні, роблять актуальною дискусію про виникнення нових горизонтів знання. Наприклад, ідея про те, що Всесвіт може набути не тільки об’єктного, але й «людського» виміру, ще недавно була далекою для офіційної науки. Тим не менше сучасне природознавство цілеспрямовано звертається до вивчення «недетермінованих» об’ єктів, систем, основною ознакою яких є відкритість і саморозвиток, причому до багатьох як компонент включено людину [10]. Мова, таким чином, іде про виникнення різнохарактерних парадигм «на межі» наукового й гуманітарного знання, про нову якість космологічної свідомості, куди з когнітивними включаються ціннісні фактори, отже, отримує нове «звучання» ідея раціональності. Проте глибина задач, що ставляться перед Розумом, не відміняє необхідний фон культурно-історичної спадковості. Більше того, у багатьох смислах ми можемо назвати М.М.Бахтіна мислителем сучасності, оскільки, безсумнівно, його основні ідеї - це пошук нових можливостей раціонального світу, це прагнення до пізнання життєво-історичних основ самоцінності людського.

Література

Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры: Два филос. введения в двадцать первый век. - М.: Политиздат, 1990. - 413 с.

Волкова Е.В. Эстетика М.М. Бахтина. - М.: Знание, 1990. - 64 с.

Аверинцев С.С. Михаил Бахтин: ретроспектива и перспектива // Дружба народов. - 1988. - № 3.

Литературный энциклопедический словарь. - М., 1987. Статьи: Полифония. Карнавализация. Меннипея.

Григорьев В.П. Лингвистика. Поэтика. Эстетика (О разных подходах к поэтическому языку) // Стилистика художественной речи. - Саранск, 1979.

Садовничий В. А. Знание и мудрость в глобализирующемся мире // Вестник Российского Философского Общества. - 2005. - № 2. - С. 34 - 49.

Пригожин И. Философия нестабильности. - Вопросы философии. - 1991. № 6. - С. 46 - 57.

Перспективы метафизики: Классическая и неклассическая метафизика на рубеже веков // Под ред. Г.Л. Тульчинского и М.С. Уварова. - Санкт- Петербург, 2000. - 398 с.

Автономова Н.С. Рациональность: наука, философия, жизнь // Рациональность как предмет философского исследования. - М.: ИФРАН, 1995. - С. 56 - 91.

Казютинский В. В. Антропный принцип и мир постнеклассической науки // Астрономия и современная картина мира. - М., 1996. - С. 38 - 60.

Швырев В.С. Рациональность как философская проблема // Рациональность как предмет философского исследования. - М.: ИФРАН, 1995. - С. 3 - 21.

Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеал рациональности. - М.: Изд-во «Лабиринт», 1994. - 210с.

Маркузе Г. Одномерный человек. - М.: «REFL- book», 1994. - 368 с.

Бахтин М.М. К философии поступка. Автор и герой эстетической деятельности (фрагмент) // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984 - 1985. - М., 1986.

Бахтин М. М. Искусство и ответственность // Бахтин М. М. Литературнокритические статьи. - М.: Худож. лит., 1986. - С. 3 - 4.

Бахтин М.М. Свидетель и судия // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Худож. лит., 1979. - С. 341 - 342.

Бахтин М. М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. - М.: Худож. лит., 1986. - С. 26 - 90