Сабадуха О. В.

Стаття присвячується сучасному філософсько-психологічному підходу до аналізу українських казок в концепції чотирьох рівнів сутнісних сил індивіда, а знання про останнє зможуть наповнитися реальним життєвим змістом і стати для читачів ілюстрацією соціально-психологічних типів. Дж. 4.

Незважаючи на інтерес гуманітарних наук до казок та міфів, їх дійсний зміст залишається незрозумілим. Чинні підходи до аналізу казок не надають можливості їх адекватного сприйняття. На наш погляд, основна причина труднощів при осмисленні філософського та психологічного змісту казкових образів полягає в тому, що науковці досліджують їх із точки зору здорового глузду, або намагаються шукати життєві аналогії та історичні корені казкових образів [4], і не враховують досягнень як в розумінні сутності художнього образу, так і методології. Отже, метою статті є формулювання авторського підходу до аналізу казкових образів.

Висхідними положеннями досліджуваної проблеми можуть слугувати роздуми засновників українського філософського знання та української філософської школи. Так І.Вишенський аналізував людину з фундаментальної філософської позиції, а саме з точки зору її спонукань до життєдіяльності. Він не один раз ставить запитання: для чого народилася людина: на життя чи на смерть, а точніше, для особистісного буття чи для постійного пристосування з метою отримання вигоди. Відповідь мислителя принципова. На смерть народився той, у кого думки й потреби прикуті до власного тіла, хто боготворить своє тіло. „Смерть є народженому, які світ цей люблять і тому думку свою приєднали і навколо тіла живуть і мудрують, які тіло своє боготворять та, як ідола, різними фарбами, так і це тіло різними шатами яскравими прикрашають.” [1, с.318]. Сучасною філософською мовою цей вислів треба розуміти таким чином. Індивід, який спонукається потребами власного тіла є психологічно, духовно мертвою людиною, хоча ця людина може бути інтелектуально розвинутою й мати високий соціальний статус. Саме з цією людиною полемізує Вишенський.

В українську філософську думку Вишенський першим вводить ідею розподілу людей за рівнем спонукання до життєдіяльності, тобто за рівнем розвитку сутнісних сил. Так, він виділяє два принципово різних рівня розвитку індивідів: хлопів і шляхтичів. Хлоп, за Вишенським, - є той, хто „цьому світові як мужик, як хлоп, як бранець, як невольник служить.” [1, с.332], тобто є невільником, залежним від світу і навіть прислуговує йому. Філософ не утримується й навіть проклинає ті спонукання людини, які йдуть від тіла [1, с.335]. Отже, хлопом є не пересічна людина, а представник освічених класів, який розміняв своє духовне покликання на земні блага.

Шляхтичем є той „хто свідомо світське до Бога поверне і наблизить, той від духа святого себе породить” Філософ аналізував людину за найсуттєвішою характеристикою - за її спонуканнями до життєдіяльності.

Вишенський - це не лише полеміст з латиниками та вищим католицьким духівництвом, а фундатор екзистенційної проблематики в українській філософській думці. Філософська сутність його творчості - це полеміка з людиною посереднього рівня розвитку сутнісних сил, яка розміняла смисл буття на матеріальні блага. Вишенський є основоположником провідної тенденції в українській філософській думці, а саме ідеї двоподілу людей за їх спонуканням до діяльності, тобто засновник особистісної традиції в українській філософській думці.

Традицію Вишенського Г.Сковорода продовжив, що знайшло відображення в його епітафії: „Світ ловив мене, та не спіймав", - так висловив свої протиріччя з людиною посереднього рівня сутнісних сил український мислитель. Стрижнем його соціально-філософських роздумів є пошуки таких форм суспільного буття, за допомогою яких можна було б досягти більш справедливого суспільного устрою та реалізувати цінності особистісного буття. Аналізуючи зміст Вічної книги, філософ доходить висновку, що ідеал людського суспільства повинен базуватися на засадах любові, спільній власності („все там спільне”), на республіканській та громадській рівності [6, с.44]. Вважаємо, що в цій думці Сковороди відображене філософське осмислення соціально-економічних засад Козацької республіки, коли людина не була відчужена від влади та органічних суспільних форм буття. До аналогічного висновку доходить М.Попович і стверджує, що філософія Сковороди є „насамперед вираженням традиції козацького свободолюбства” [3, с.250].

Дійсний зміст казкового образу буде незрозумілим, поки читач чи дослідник не піднімуться в осмисленні соціуму з позиції системи понять, які відображають саму сутність життя усіх часів та народів. Як би не здавалося парадоксальним, ключ до розуміння реальності як у часи творення казок, так і сьогодні залишається незмінним: той, хто свідомо чи інтуїтивно піднімався до розуміння життя крізь призму соціального механізму життєзабезпечення, той усвідомлював приховану сутність суспільних процесів. Наукову форму цій таїні надав К.Маркс, коли довів, що виробничі відносини, які складаються між людьми, є необхідними історичними формами життєдіяльності людини [2,с.17-36].

Проте пересічною людиною цей механізм не усвідомлюється. Прийшов час розкрити приховану таїну взаємодії індивіда з суспільством в чітких наукових поняттях.

Уважаємо, що ключем до філософського розуміння казок та міфів може стати концепція чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил людини, [5, с.80-86] яка являє собою систему діалектично взаємопов’язаних понять, які описують загальні ситуації людського буття. З погляду цієї концепції, кожний індивід може перебувати на одному із чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил: залежна людина, посередня, особистість та геній. Залежна людина не виходить за межі своїх потреб власного тіла. Посередня людина - це індивід, у якого головним спонуканням до життєдіяльності є мотив економічної та політичної вигоди. Особистість - це індивід, який спонукається інтересом цілого: нації, суспільства. Геній спонукається ідеалом і спроможний започатковувати нові парадигми діяльності.

Перевіримо нашу гіпотезу на матеріалах казок. Вже тоді в давнину колективна свідомість та підсвідомість помітила, що в житті є багато людей, чиї життєві потреби не виходять за межі задоволення потреб власного тіла. Говорячи мовою сучасної психології, спонуканням до життєдіяльності у них виступає стимул. У казках свідомість таких людей була зайнята пошуками фантастичного джерела існування. Цей підхід до життя відображений у російських казках „Півень та млиночок”, „Двоє з торби”, де маленький млин годував свого власника млинцями й пирогами, а скатертина давала все, що бажала душа героя. Але отримавши чарівним шляхом безкінечне джерело добробуту, герой цього рівня здібностей не вмів його зберегти. У найгіршому випадку індивід цього рівня сутнісних сил намагався силою перерозподіляти матеріальні блага, як це намагався робити ведмідь із російської казки „Мужик, ведмідь і лисиця”.

У період творення казок та міфів колективна підсвідомість та свідомість помітила, що є й інше спонукання до життя: мотив вигоди та влади, який у знятому вигляді містить у собі і стимул. Так, мужик із казки „Мужик, ведмідь і лисиця” виступає носієм зовсім іншого рівня розвитку сутнісних сил. Він зрозумів, що в житті добробут визначається місцем людини в системі суспільних відносин. Індивіди цього рівня здібностей вже тоді усвідомили, що краще будувати своє життя, виходячи з нееквівалентності відносин обміну, у той час як незнання ведмедем цих життєвих законів зробило його залежним від власних нерозвинутих здібностей, потреб. Найвідомішими та найяскравішими казками, які змальовують механізм життєзабезпечення через механізм обміну є російська казка „За личак - курочку, за курочку - гусочку”, де лисиця послідовно шляхом умовлянь та обману обмінює товар, який має меншу вартість, на товар, який має більшу вартість, і тим самим заробляє собі на життя. Деяким особливо „кмітливим” індивідам, як в давнину, так і сьогодні, вдається із нічого отримати щось, що максимально чітко відображено в казці „Про солом’яного бичка”, де баба демонструвала дива підприємництва і всю глибину розуміння соціального механізму життєзабезпечення, коли ловила легковірних звірів на опудало солом’яного бичка.

Колективна свідомість та підсвідомість творців казок не могла не помітити, що були й такі індивіди, які, нехтуючи матеріальним добробутом та владою, могли на перший погляд, злидарювати, але вирішували проблеми, які були не під силу всім іншим. Це відбувалося тому, що вони спонукалися до діяльності інтересом або ідеалом. Такі герої в очах панівного типу людини були дурнями, тому що не вміли, а часом і не бажали спонукатися власною вигодою. Що це дійсно так, достатньо проаналізувати українські казки „Три брати”, „Летючий корабель”. Герой цих казок - Іван-дурень - розкривається всіма гранями здібностей лише тоді, коли з’являються проблеми. Вирішуючи їх, він демонструє всю міру своїх особистісних якостей. Більшість людей залишається в межах повсякденного досвіду (здорового глузду) і бачить у реальності лише те, що лежить на поверхні. Ця ситуація дуже яскраво відображена в казці „Мудра дівчина”, коли пан дав завдання сільській дівчині, щоб вона прийшла до нього в гості та так, щоб не йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. Подібного роду загадки, як і життєві проблеми, під силу вирішувати лише індивіду, який спонукається інтересом, тобто піднявся на особистісний рівень розвитку.

Виведені нами за допомогою соціального механізму життєзабезпечення рівні розвитку здібностей (залежний, відчужений, особистість, геній) мають багато спільного з ідеєю архетипів К.Юнга. Психолог сформулював цілу низку архетипів людської поведінки та світосприйняття: Дитина, Тінь, Аніма, Анімус, Старий мудрець та інші. Зробимо порівняльний аналіз рівнів розвитку сутнісних сил індивіда та деяких архетипів Юнга.

Таким чином,загальними характеристиками архетипу Дитина є незнання дійсності, страх перед життям [7, с.63-70], що нагадує індивіда залежного рівня здібностей. Найбільше корелюється з індивідом посереднього рівня сутнісних сил такий архетип Юнга як Тінь. Тінь - це те, чого людина боїться в собі, а саме йти шляхом індивідуації, а тому йде шляхом конвенції, вигоди [7, с.211]. Індивіди третього рівня здібностей (особистості) та четвертого (генії) відображаються у Юнга в архетипах Самості, Старого мудреця, Бога. Інтелектуально-психологічну суть цих образів психолог відобразив у таких словах: володіння істиною, турбота про ціле (народ, суспільство), надзвичайна працездатність, розум, відповідальність та незалежність від конвенцій [7, с.207-212]. Характеристика цих архетипів співпадає з характеристиками індивідів третього та четвертого рівнів, тобто особистостей та геніїв.

Висновком до роздумів може слугувати розуміння того, що осмислення казок з точки зору концепції чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил індивіда відкриває нову сторінку в їх розумінні. Вони наповнюються реальним життєвим змістом і можуть стати для читачів ілюстрацією соціально-психологічних типів: залежний, відчужений, особистість, геній. Дивлячись у дзеркало цієї теорії, читач, коментатор, дослідник зможуть знайти більш достеменну відповідь на сакральне запитання: „Хто є хто” за рівнем розвитку сутнісних сил.

Література

Вишенський І. Книжка / І. Вишенський // Українска література ХІѴ-ХѴІ ст. - К. : Наукова думка, 1988. - С. 306-368.

Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов /. К. Маркс Часть1. // Маркс К., Энгельс Ф. Собр.соч. Т.46.Ч.1. - М. : Политиздат, 1969. - С.17-36.

Попович М. Григорій Сковорода : філософія свободи / Попович М. - К. : Майстерня Білецьких, 2007.- 256с.

Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки / Пропп В.Я. - Л. : ЛГУ, 1986. - 365с.

Сабадуха В. А. Идея четырёх уровней развития способностей субъекта деятельности как теоретический фундамент образования ХХІ века /

В.А. Сабадуха // Теоретичні та прикладні проблеми психології. - Зб.

наук. праць Східноукраїнського університету ім. Володимира Даля. - 2003. - № 1 (5). - С. 80-86.

Сабадуха В.О. Роздуми В.Липинського про національну ідею /

В.О. Сабадуха // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наукових праць.- Вип.14.- К. : Ін-т історії України НАН України, 2005.- С.147-164.

Юнг К.Г. Структура психики и процесс индивидуации / К.Г. Юнг. - М. : Наука, 1996. - 267 с