Рудько В. О.

Стаття про те, що тільки філософія може заново відкрити для рефлексії першоджерела мистецтва. Актуальність філософії мистецтва Шеллінга у тому, що в ній представлена сама метафізика творіння як цілокупна наука, оскільки він все, що взагалі є, охопив і пояснив з абсолютної підстави буття, наочно виявив у витворах мистецтва. Його метафізика філософії мистецтва не тільки розширила понятійно-абстрактний філософський апарат, але обґрунтована виявленням її витоків можливості виконання акту людського творіння. Вона є живим значенням для саморозуміння людини в екзистенціально-антропологічному сенсі. Дж. 6.

Проблемами мистецтва займається естетика. Сама естетична система ґрунтується на фундаментальній категорії "естетичне", що охоплює й прекрасне, і піднесене, і потворне, і низове, і трагічне, і комічне, і жахливе, і дивовижне. Естетичне взагалі трактується як цінність предметів для людства як роду. Це надає естетиці світоглядного характеру і робить її філософською дисципліною. На відміну від філософії, яка зосереджується на проблемі буття й на збагненні сутності природи, суспільства й мислення, естетика зосереджується на проблемі суто людського значення буття в його різноманітних проявах.

На становлення багатьох європейських і російських філософів і митців ХІХ ст. істотним чином вплинув німецький філософ Фридрих Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775 - 1854). Але не тільки інтерес до культурної традиції тих часів примушує нас сьогодні вивчати Шеллінга. Його, як талановиту творчу особистість, яка у 23 роки отримала наукове звання професора, досліджував А.В.Гулига, який зазначив, що наприкінці ХХ століття на Заході філософія Шеллінга пережила своєрідний ренесанс. В одній із зарубіжних публікацій про філософа сказано - "сучасник інкогніто". "Сучасник" тому, що входить в сьогоденні світоглядні спори як актуальний мислитель, який перед загрозою екологічної кризи і соціальних катастроф закликає людину: будь єдина з природою, і з тою, що тебе оточує, і з внутрішньо тобі властивою. "Інкогніто" тому, що для багатьох науковців сьогодні він ще недостатньо відомий. І навіть ще більш принципово: з причини того, що його філософія із самого початку не мислилась як пристосована до простого та пересічно-адаптованого існування в культурі та мисленні.

В роботі "Філософії мистецтва" Ф.В.Й. Шеллінга розглядається перша в історії філософії спроба побудувати систему естетичних понять діалектичним методом на принципі тотожності з урахуванням історичного

розвитку мистецтва.

Дослідник філософів німецької класики - М.О.Булатов - пише, що Шеллінг не створив завершеної філософської системи, хоча і належав до мислителів (Кант, Фіхте, Гегель), які будували системи філософії. Гегель з цього приводу писав, що філософія Шеллінга "не представляет собой организованного, расчлененного научного целого... Философия Шеллинга должна рассматриваться как находящаяся еще в процессе эволюции, и она еще не дала зрелого плода. Мы должны поэтому указать только ее общую идею" [1, с.542]. Для сучасних філософів є можливість оформити в систему унікальні розробки видатного філософа, неперевершеного знавця законів творчості, який сформулював и оформив саму матерію мистецтва.

Оригінальність філософії Шеллінга полягає у принципі тотожності. До Шеллінга матеріалісти за початок брали які-небудь матеріальні утворення (воду, вогонь, атоми і т. п.) або матерію взагалі, ідеалісти - суб´єктивний або об´єктивний дух, мислення і т. п. Шеллінг був перший, хто спробував подолати ці однобічності. Видатна заслуга цього філософа - постановка і розробка проблеми загального початку світу. Його вчення складає великий поворот, перелом в осмисленні основної проблеми філософії. Спочатку Шеллінг слідував суб´єктивному принципу Фіхте, аналізував "Я", суб´єкт як принцип філософії. Потім звернувся до об´єктивного принципу, і став розробляти натурфілософію. І через декілька років об´єднав ці принципи і побудував ширшу систему, в яку увійшли дві основні філософські науки - трансцендентальний ідеалізм і натурфілософія. Ціле тут складається як би з двох частин, між якими є внутрішній зв´язок. Головне завдання першої частини полягає в показі і дослідженні того, яким чином здійснюється розвиток від суб´єктивного до об´єктивного, аналогічне завдання другої - зворотне сходження об´єктивного в суб´єктивне. Цей подвійний перехід наштовхує Шеллінга на висновок, що ці обидва принципи єдині в своїй основі. Звідси витікає принцип тотожності ідеального і реального, суб´єктивного і об´єктивного. Спочатку головний інтерес полягав в тому, щоб об´єднати суб´єктивне і об´єктивне і увійти в їх єдину основу. Коли основа відкрита, для того, щоб у процесі зберегти живу логіку, інтерес стає зворотним. Він направлений на дослідження того, яким чином, в якому вигляді в цій основі присутні зняті протилежності. Адже тотожність не означає, що обидві вони є одне і те ж. Інакше кажучи, раніше Шеллінг, виходячи з відмінностей, шукав тотожність, потім в тотожності він шукає відмінності, або зародки відмінностей, які потім розвиваються в явища світу. "Абсолютная идентичность не может сама по себе бесконечно познавать, не полагая сама себя бесконечно в качестве субъекта и объекта" [2, с.270], "между субъектом и объектом никакое другое, кроме количественных различий, невозможно" [2, с.272], а "в отношении абсолютной идентичности немыслимо никакое количественное различие" [2, с.272]. Це є оновлення точки зору Фіхте, який також прийшов до кількісного розуміння протилежностей. Так твориться система абсолютної тотожності Шеллінга, в якій об´єктом є універсум. Шеллінг використовує термін "абсолют" і стверджує, що в ньому немає ніякої подвійності, що він абсолютно єдиний, він не є жодна з протилежностей, а чиста тотожність; він є тотожність

ідеального і реального, мислення і буття. Протилежності міститься в ньому тільки потенційно, а не актуально. Тому до абсолюту крім тотожності Шеллінг застосовує терміни "неотдиференцьованність" ("неразличимость") і "байдужість" ("безразличие"). До Шеллінга пізнання абсолюту здійснювалося однобічно, звідки і виникло принципове протиставлення двох головних напрямів у філософії. Але подвійність не в абсолюті, а в його розгляді. Якщо в ньому розглядати ідеальне, то виникає ідеалізм, якщо реальне - реалізм. А в ньому самому жодне не має переваги. Шеллінг пропонує інше розуміння філософії, в якому вона позбавлена суперечності і представляє абсолютне пізнання.

Мистецтво як діяльність духу, що сполучає його відокремлені дуальні моменти - споглядання та практику, диференціацію та інтеграцію сущого, дистанційованість суб´єкту та його перебування, втілення у предметі - є для Шеллінга вищим рівнем людського буття та його ставлення до сущого.

І. Тен, Н. А. Терещенко і Т. М. Шатунова зазначають, що перетворення прекрасного в поняття спричинило шкоду, бо сповільнена реакція буденної свідомості на класично-раціоналістичну культурну картину світу зробила красу для європейця визначенням розуму, а не серця. Перетворення прекрасного в поняття - вельми істотний підсумок класики, від якого якраз і відштовхується модерн і пост-модерн, поступово формуючи ситуацію естетизації сучасної культури. Тому європеєць знає історію культури, уміє аналізувати мистецтво (він в ньому розбирається), але безпосередньо сприймає красу все менше і менше. Краса для нього стає не "органічним тілом", а "органічним духом". Тіло краси тепер сприймається як сукупність мертвих форм. Тому поява в постмодерністському дискурсі теми смерті суб´єкта, автора, мови, культури абсолютно закономірна. Актуальним в естетиці Шеллінга є насамперед те, що його система філософії повертає красі та її споглядально-продуктивному творенню її онтологічно- космогонічний статус. То є принциповою опозицією до притаманного сучасності жорсткого дуалізму між пізнанням всесвіту, що ідентифікується з науками науково-позитивного напряму, та духовно-психологічним буттям, що таким чином остаточно загублює будь-яке реальне підґрунтя. Аналітична філософія аналізує і коректує думки критикою мови, проте не веде до подальшого зрозуміння. Проблемою зрозуміння займається мистецтво, і Шеллінг в своїй "Філософії мистецтва" дає розгорнену картину естетичних категорій і механізму творіння в мистецтві відповідно до метафізики. Він наочно, у вигляді інтелектуального споглядання показав як твориться сама матерія мистецтва, набувають форми окремі види мистецтв.

Крім глобальних естетичних систем Аристотеля й Гегеля в історії культури на різних підставах виникали різні цілісні концепції. Так, підставою естетичної концепції російських мислителів - А.І. Герцена,

В.Г. Бєлінського, Н.Г. Чернишевського, Н.А. Добролюбова - став принцип художньої правди як фактора соціального перетворення життя народу. Категорії естетики з´являються як естетичні властивості реальності, все естетичне багатство якої й повинне відбитися в правдивому мистецтві. Види й жанри мистецтва були зрозумілі як художні структури, що забезпечують правдиве відображення цього багатства. Напрямки мистецтва виступають як історичні етапи образного збагнення світу і як типи художньої правди, а реалізм абсолютизується як вищий і найбільш плідний спосіб її досягнення.

Шеллінг вважав, що слід займатися наукою про мистецтво, яке не має на своїй меті всього лише створення прекрасної видимості, і або підносить нам не більше ніж неточне відображення істини, або цілком плотське. Його цікавить те "святе" мистецтво, яке стародавні називали знаряддям богів, розкриттям ідей, сповіщенням божественних таємниць, про ту ненароджену красу, промінь якої не поганить, а освітлює внутрішнім світлом чисті душі і образ якої так само прихований від плотського погляду і так же йому недоступний, як і образ ненародженої істини. Він переконаний, що філософа не повинно займати ніщо з того, що буденна свідомість називає мистецтвом: для нього мистецтво - необхідне явище, що безпосередньо витікає з абсолюту; і лише постільки, оскільки можна показати і довести, що воно дійсно таке, воно володіє реальністю.

В творах мистецтва досягається вища форма висновку суперечності між свідомим і несвідомим, наочна абсолютна тотожність, що роздільна навіть в самому Я. Шеллінг в свої праці "Філософія мистецтва" показав як в художній творчості стають об´єктивними принципи філософії і саме споглядання, а також і весь механізм творчості, що розвивається філософським пізнанням як основа творіння. Таким чином, мистецтво трактується як вища форма збагнення абсолюту, через що воно є прообразом науки. Філософ вважав, що філософія і науки народилися із міфології первинної "поезії", наповненої вищими істинами. І настане час, коли всі науки разом з філософією будуть повинні знову влитися у всеосяжний океан поезії. Необхідну проміжну ланку цього процесу він бачив в "новій міфології", свого роду естетизизованій релігійній свідомості. Трактуючи мистецтво як "єдине і від віку існуюче одкровення", що переконує в абсолютній реальності вищого буття, Шеллінг встав на шлях, який декількома роками пізніше привів його до зосередження уваги на "філософії одкровення" як вченні про "саморозкриття" божественного абсолюту. Таким чином, розібравшись у філософії мистецтва ми можемо аналізувати не тільки культури, витвори мистецтва, але й релігійні вчення.

Особливий інтерес філософія Шеллінга складає ще й як відкрита система на противагу закритій системі Гегеля. Діалектика Шеллінга не зводиться тільки до розділення первинної основи, зворотний момент, зв´язаність протилежностей, не заперечується, а передбачається з самого початку, бо основа є нерозрізнена тотожність суб´єктивного і об´єктивного. Акцент діалектики Шеллінга - на розділенні, тоді як для Гегеля ці протилежності дані в буденній свідомості і завдання полягає в їх синтезі, а діалектика є рухом чистої думки, процесом необхідним і чисто інтелектуальним. Шеллінг, навпаки, в діалектичному русі підкреслює аспект естетичного, дійсним початком кожного мистецтва і науки є натхнення. Принцип Шеллінга - єдність або тотожність суб´єктивного і об´єктивного, ідеального і реального, мислення і буття - інтелектуальне споглядання. Інтелектуальне споглядання Шеллінга можна представити так: мислення визначає предмет, але крім визначень в предметі є якась матерія, яка не мислиться. Коли мислення зайняте визначенням цієї матерії, воно мислить не саму цю

основу, а лише те визначення поняття, яке воно в ній вважає (це подібно відношенню скульптора до свого матеріалу), отже, матерія є те, що по суті не мислиться в мисленні. І він убачає функцію споглядання саме в тому, щоб сприймати матерію, або основу об´єктів. Тому через "всю... философию проходит интеллектуальное созерцание, так же как оно проходит через всю геометрию, где внешнее созерцание фигуры, нарисованной на черной доске или еще где-нибудь, всегда лишь носитель фигуры внутренней и духовной" [6, с. 517]. Тому не може бути чистого мислення, абсолютно незалежного від споглядання і уявлення.

Шеллінг визначає відношення філософії до мистецтва так: філософія є безпосереднє виявлення божественного, тоді як мистецтво є безпосереднє виявлення неотдиференцьованості (неразличимости) як такої (саме тому, що воно виявляє лише неотдиференцьованність, воно належить світу відображень. Абсолютна тотожність = прототипу). Таким чином, ступінь досконалості, або реальності, будь-якої речі зростає у міру того, як річ наближається до абсолютної ідеї, до повноти нескінченного твердження, звідси само собою виявляється, що мистецтво має найбезпосередніше відношення до філософії, відрізняючись від неї тільки тим, що має визначення особливості і належить до відображень, за вирахуванням цього воно є вища потенція ідеального світу.

Шеллінг виходить з того, що все має свій прообраз або протиобраз в чомусь іншому; форма загальної протилежності реального і ідеального настільки абсолютна, що у останньої межі кінцевого і нескінченного ці протилежності явища зникають в чистій абсолютності. Це співвідношення, за Шеллінгом, і має місце між філософією і мистецтвом. Мистецтво, хоч і цілком абсолютно, будучи довершеним возз´єднанням реального і ідеального, відноситься до філософії як реальне до ідеального. Таким чином, філософія і мистецтво через загальну абсолютність співвідносяться як прообраз і відображення. Це і є причина того, що в надра мистецтва в науковому сенсі глибше за філософське розуміння не може проникнути ніяке інше і що філософ ясніше бачить саму суть мистецтва, ніж навіть сам художник. Оскільки ідеальне є у вищому світі віддзеркалення реального, остільки у філософові з необхідністю здійснюється ідеальне віддзеркалення того, що є реальним у художника. З цього витікає не тільки те, що мистецтво взагалі може бути предметом знання у філософії, але також і те, що, крім філософії і інакше, ніж через філософію, про мистецтво взагалі нічого не можна знати абсолютним чином. А та істинність, яку філософ повинен в мистецтві прозріти і надати, є істина вищого порядку, повна єдність ідеального і реального з абсолютною красою, істина ідей.

Традиційно естетику розробляли або позитивістськи, без залучення діалектичного методу, або абстрактно-метафізично, розділяя живе життя мистецтва на ряд мертвих схем і категорій. Шеллінг відкинув і той і інший способи. Всі категорії у нього строго логічно оброблені, строго відсторонені. Але вони в той же самий час живі в своїй абстрагованості, тобто живуть як діалектичні суперечності, як живі синтези. Його найбільш цінна заслуга в тому, що він створив вчення про діалектичний розвиток природи.

Діалектика - точне знання, і діалектичний метод - найточніший і

надійніший метод філософії і науки. Але часто ця точність досягається тим, що предмет стає до крайності відстороненим і схематичним. Але "Філософія мистецтва" Шеллінга не така. В ній логічний скелет мистецтва виражений до останнього ступеня, щоб розпізнати, проаналізувати і сформулювати ці необхідні логічні скріплення, дихає життям.

В своїй філософії Шеллінг застосовує метод конструювання (від лат. construo - збирати, будувати, споруджувати). Оскільки для нього сенс пізнання полягає в спогляданні цілісної суті, метод конструювання є косвений (або непрямий) шлях до забезпечення такого пізнання. Пізнання цілісності не означає вивчення пристрою, внутрішньої структури цього цілого, його функціонування в реальній дійсності, оскільки все це пов´язано з розкладанням цілого на елементи або з пов´язанням його з іншою суттю. Конструювання Шеллінга - логічне перебирання можливостей, що існують для деяких умов, тобто творення такої схеми, яка б включала всі мислимі явища даного роду. Це конструювання - логічна дедукція всіх сутностей з абсолютного, чиста єдність абстрактного і конкретного, загального і особливого. Конструювання мистецтва Шеллінга є представлення форм мистецтва як форм речей, які вони самі по собі або які вони в абсолютному. Перевага цього конструювання полягає в тому, що воно за допомогою розуму передбачає те, до чого врешті-решт приводить правильна дефініція.

За допомогою декількох категорій (ідеальне і реальне, суб´єктивне і об´єктивне, нескінченне і кінцеве, свобода і необхідність та інш.) Шеллінг конструює ідеальну модель світу мистецтва. Г егель відзначив, що оперуючи двома поняттями ("ідеальне" і "реальне"), Шеллінг уподібнився художникові, який спробував зобразити світ за допомогою змішання двох фарб.

Шеллінг в філософії мистецтва конструює спочатку не мистецтво як мистецтво, як даний особливий предмет, а універсум в образі мистецтва. Його філософія мистецтва є наука про Все у формі або потенції мистецтва. Зробивши це, він підіймається у відношенні даної науки на рівень абсолютної науки про мистецтво.

Отже, філософія мистецтва Шеллінга є конструювання універсуму в формі мистецтва. За основу філософ ставить Бога, активного і діяльного, єдине можливе діяння для якого - це пізнання самого себе. В основі цього пізнання лежить принцип тотожності протилежностей: ідеального і реального, нескінченного і кінцевого, абсолютного і неабсолютного, загального і особливого. У своєму пізнанні Бог проходить два етапи:

1) розвиток ідей в самому собі, в системі взаємозв´язаних і

перехідних одна в одну логічних категорій;

2) розвиток ідей у формі, тобто в зовнішньому прояві.

У постійному русі з себе Бог отримує свій вираз в мистецтві. Реальна сторона універсуму є пластична форма, ідеальна, - поетична або словесна. Кожна з обох первинних форм абсолютна сама по собі, кожна є вся ідея цілком. У кожній з обох пра-форм мистецтва необхідним чином спостерігаються всі єдності - реальне, ідеальне і те, в якому вони тотожні. Перша єдність або потенція є єдністю рефлексії, друга - єдністю підпорядкування, третя - єдністю розуму. Отже, система мистецтва

затверджується через рефлексію, підпорядкування і розум.

Тільки філософія може заново відкрити для рефлексії першоджерела мистецтва. Тільки за допомогою філософії можемо ми сподіватися досягти справжньої науки про мистецтво, не тому, ніби філософія може дати смак, який дарується тільки богом, не тому, ніби філософія може наділити здатністю судження того, кому в цьому відмовила природа, але тому, що вона незмінним чином виражає в ідеях те, що дійсний художній смак споглядає в конкретному і чим визначається справжня оцінка.

Всі науки, у тому числі і наука про мистецтво, базуються на метафізиці, яка завжди була, ще з часів Аристотеля, онто-теологією - єдністю загального вчення про буття і філософського вчення про Бога, і в цьому образі увійшла до традиції. Враховуючи все вище, сказане ми дійшли висновку, що Шеллінгом представлена сама метафізика творіння як цілокупна наука, оскільки він все, що взагалі є, охопив і пояснив з абсолютної підстави буття, наочно виявив у витворах мистецтва. Його метафізика філософії мистецтва не тільки розширила понятійно-абстрактний філософський апарат, але й обґрунтована виявленням її витоків в можливості виконання акту людського творіння. Вона є живим значенням для саморозуміння людини в екзистенціально-антропологічному сенсі.

Шеллінг показав, як а) мистецтво розкриває духовну суть речей в їх трансцендентній своєрідності; б) як ця трансцендентна своєрідність, перевищуючи безпосереднє, реалізує себе у відкритому горизонті творіння; в) як цей процес сутнісно направлен на розкриття буття в творінні.

Література

Гегель Г. Лекции по истории философии. Кн. 3: в 3 кн. / Г.В.Ф. Гегель. - СПб. : Наука, 1994. - 582 с.

Булатов М. А. Немецкая классическая философия. Часть 1. Кант. Фихте. Шеллинг / М.А. Булатов. - К. : Стилос, 2003. - (Немецкая классическая философия: в 2 ч. / М.А. Булатов; ч. 1).

Терещенко Н.А., Шатунова Т.М. Постмодерн как ситуация философствования / Н.А. Терещенко, Т.М. Шатунова. - СПб. : Алетейа, 2003. - 236 с.

Шеллинг Ф.В.И. Философские исследования о сущности человеческой свободы / Ф.В.Й. Шеллинг. - М. : Наука, 1989. - 636 с. - (Сочинения: в 2 т. / Ф.В.Й. Шеллинг; т. 2) (Филос. наследие; т. 108. - С. 86-158).

Шеллинг. Ф.В.Й. Философия искусства / Ф.В.Й. Шеллинг; [под общ. ред. М. Ф. Овсянникова; пер. с нем. П.С.Попова]. - М. : Мысль, 1999. 284 с.

Шеллинг Ф.В.Й. К истории новой философии. Мюнхенские лекции.1827 / Ф.В.Й. Шеллинг. - М. : Прогресс, 1989. - 636 с. - (Сочинения: в 2 т. / Ф.В.Й. Шеллинг; т. 2) (Филос. наследие; т. 108. - С. 387-560)