Рочняк О.В.

Горлівський державний

педагогічний інститут іноземних мов (м. Горлівка)

Автор статті розглядає основні теоретичні підходи до свідомо створеного міфу як засобу маніпуляції людиною.

Аналізуються також сучасні точки зору на подану проблему

Ключові слова: міф, маніпуляція, свідомість, людина.

Сучасна людина, як і давня, не може обходитися без міфологічних принципів осмислення дійсності. Потреба людини в міфі не тільки не зникає, але й не зменшується протягом всієї історії суспільства. Вона обумовлена як особливою його привабливістю, психологічною комфортністю, так і специфікою самої людської свідомості. Саме тому можна стверджувати, що в наш час існують не тільки соціальні стереотипи, ілюзії, фантазії, але й сучасні міфи. Дане твердження дає нам право говорити про актуальність досліджень з цієї тематики.

Визнання високої ідеологічної ефективності міфу, основаної на відповідності його структурно- змістовної організації й функціональної дії потребі людської свідомості, породжує технології створення міфів з метою маніпулювання. Міфотворчість тим самим стає строго контрольованим процесом, що припускає вивчення природної і створення на її основі соціальної міфології. Цьому процесу сприяє структура сучасного суспільства, характер соціальних зв´язків і надана сучасними ЗМІ можливість повсюдного впровадження того або іншого соціального міфу в найкоротший термін.

Проблема створення й існування соціальних міфів у нашій країні розглядається в останні роки досить широко. Про це свідчать, наприклад, роботи Л.Й. Зубрицької (сучасний політичний міф), О.К. Садовникова (соціально-філософський аналіз міфу), А.В. Ставицького (функції соціально-політичного міфу), Д.В. Усова (міфологізація суспільної свідомості). У нашій же статті ми ставимо за мету лише коротке висвітлення історії даного питання, а також показ деяких сучасних підходів до нього.

Стосовно міфів, які спеціально створені вузькою групою осіб з метою ідеологічного впливу на свідомість людини, в гуманітарній науці затвердилося поняття «соціальна міфологія». Новітній філософський словник дає таке її визначення: «Соціальна міфологія є феноменом ідеологічної практики, що була сформована в остаточному вигляді в XIX — XX ст. і представляє собою свідомо цілеспрямовану діяльність з маніпулювання масовою свідомістю за допомогою спеціально сформульованих для цієї мети соціальних міфів. Соціальна міфологія містить у собі, таким чином, два необхідних компоненти: соціальну міфотворчість й адаптацію штучних ідеологічних міфологем у масовій свідомості (переклад наш. - О.В.Р)[3, С. 637]». Багатьма дослідниками соціальні міфи позначаються як соціально-політичні, тому що потреба в їхньому створенні багаторазово зросла з установленням політичного порядку, основаного на демократії.

Керування в умовах режиму демократії припускає інші способи впливу на маси, ніж в авторитарних або тоталітарних режимах. Одним з таких способів, що набувають через свою ефективність все більшого поширення, є маніпулювання людською свідомістю.

Маніпуляція як елемент соціальної взаємодії виникала досить давно. Однак більшість досліджень з маніпуляції орієнтуються на аналіз сучасного стану питання або його розвиток за останні кілька десятиліть. Ця спрямованість досліджень має під собою серйозні підстави, оскільки саме за останні 30-40 років дана проблема набула глобального характеру, хоча окремі маніпулятивні прийоми були розроблені й активно застосовувалися на практиці ще в давньокитайській та давньогрецькій культурах. Їхнє використання на той період пов’язане з політичною й військовою сферами, застосування прямого насильства в яких мало небажаний характер.

Сьогодні основне поле маніпуляції - масова свідомість, тобто сукупність поглядів, переконань, емоцій, почуттів, настроїв, направленостей волі, звичок, звичаїв, вдач, що виникають у досить великого колективу на основі спільності економічних, політичних і соціальних умов життя. Таким чином, маніпуляція виступає в якості широко розповсюдженого соціального явища. Як правило, маніпуляція виявляється опосередковано, перебуває й розчиняється в контексті інших соціальних явищ і відносин. Для свого впливу вона використовує наукові досягнення з різних сфер: філософії, соціології, політології, фізіології, психології, медицини, кібернетики тощо. У сферу її дії так чи інакше попадають всі члени сучасного суспільства.

Як відзначає російський дослідник С.Г. Кара-Мурза, в умовах тоталітаризму й авторитаризму влада не розподіляється між громадянами, а концентрується в руках однієї людини, яка має безсумнівне право на панування. Як і в будь-якій державі, влада монарха (або, наприклад, генсека) має потребу в легітимації - придбанні авторитету в масовій свідомості. Але вона не має потреби в маніпуляції свідомістю. Панування при такій владі засноване на «відкритому, без маскування, імперативному впливі - від насильства, придушення, панування до нав’язування, навіювання, наказу - з використанням грубого простого примусу» (переклад наш. - О.В.Р.)[1, С. 34].

Маніпуляція як спосіб духовного впливу спрямована на психічні структури людини, здійснюється потай і

ставить своїм завданням зміну думок, спонукань і цілей людей у потрібному для маніпулятора напрямку. На основі аналізу родових ознак маніпуляції можна виділити таке:

по-перше, це вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство або погроза насильства). Мішенню дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості;

по-друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого не повинен помітити об’єкт маніпуляції. Ще більш ретельно приховується головна мета - щоб викриття самого факту спроби маніпуляції не привело до з’ясування далеких намірів. Тому утаювання інформації - обов’язкова ознака, хоча деякі прийоми маніпуляції містять у собі «граничне саморозкриття», гру в щирість;

по-третє, маніпуляція - це вплив, що вимагає значної майстерності й знань. При цьому слід зазначити, що маніпуляція свідомістю є взаємодією. Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Тільки якщо людина під впливом отриманої інформації змінює погляди, переконання, життєві орієнтири, - маніпуляція відбулася. А якщо вона засумнівалася, захистила свою життєву програму - жертвою не стає. За словами С.Г. Кара-Мурзи, маніпуляція - це «не насильство, а спокуса» (переклад наш. О.В.Р.)[1, С. 19].

При розгляді маніпулятивних можливостей соціальних міфів важливе таке зауваження: люди, незалежно від їхньої ідеології й політичних пристрастей, поділяються на два типи. Одні вважають, що, в принципі, будь-яка людина це велика дитина, і маніпуляція свідомістю заради її блага освіченим і мудрим правителем - не тільки припустима, але й необхідна. Інші ж впевнені, що свобода волі людини - величезна цінність. Ця категорія людей відкидає законність і моральне виправдання маніпуляції свідомістю й вважає фізичне насильство менш руйнівним (якщо не для індивідуума, то для суспільства), ніж «зомбіювання» людей.

Ці дві позиції визначаються цінностями, ідеалами людини й, відповідно, сперечатися про те, яка з них є більш вірною, даремно. Логічніше поміркувати над тим, які наслідки для суспільства й особистості спричинить перетворення тієї або іншої ідеальної позиції на політичну доктрину. Чи впливає на життя людини втілення цієї доктрини лінійно, або цей вплив має критичні граничні рівні. Інакше кажучи, чи припустима «розумна маніпуляція» або її виправдання означає перехід до якісно іншого типу суспільства.

Виходячи з цього положення, розглянемо процес залучення структурно-функціональних особливостей міфу в технологію маніпуляції суспільною свідомістю, що почалася наприкінці XIX століття й триває дотепер.

Виходячи з визнання маніпулятивного характеру соціальної міфотворчості, розглянемо процес становлення поняття «соціальний міф» як феномена ідеологічної практики.

Основи дослідження можливостей ідеологічного впливу на ірраціональні складові людської свідомості були закладені А. Шопенгауером. По суті, він і є творцем соціальної міфології як засобу маніпулювання свідомістю. Його ідеї знаходять продовження в роботах багатьох західних мислителів. Одним з них є Ф. Ніцше. Почавши з критики помилкової свідомості, він доходить висновку, що боротьба із забобонами - завдання, свідомо приречене на невдачу. Звільнити мислення людини від ілюзій - значить позбавити її впевненості в собі й розв’язати руйнівну енергію. От чому індивідові так життєво важливо мати ілюзії, що становлять для нього «стратегію виживання». Програмна установка «нової філософії» Ф. Ніцше полягає в тому, щоб свідомо створювати міфи.

Своєрідне розуміння соціальної міфології в італійського вченого В. Парето. На його думку, сутність людини полягає не в розумі, а в здатності використовувати розум у корисливих цілях. Із цієї позиції міфологія виявляється засобом ідеологізації та пропаганди, ефективність якого пояснюється прихованими предиспозиціями масової свідомості, а саме: потребою індивіда реалізувати себе в соціальному контексті, почуттям власності й сексуальним інстинктом.

Французьким соціологом Ж. Сорелем здійснений розгляд соціальної міфології як базисної структури ідеологізованої свідомості, основаної не на знанні, а на вірі. Міф Ж. Сорель трактує досить широко, розуміючи під ним будь-які ідеї й почуття, які забезпечують єдність соціальної групи. Міфи, вважає Ж. Сорель, не параграфи програми, тому не можна всерйоз думати про їхнє втілення в життя. Головне - об’єднати думки та почуття людей якоюсь фікцією, щоб викликати їхню активність. На ці міфи, пише Ж. Сорель, потрібно дивитися просто як на засіб впливу. Ж. Сорелем відзначена висока ефективність ідеології, що спирається на народну міфологію, але при цьому істотно спрощений сам процес впровадження міфу. При розумінні його як засобу до досягнення мети автор не враховує тієї обставини, що використання міфу може або взагалі не викликати очікуваної реакції, або незаплановано вплинути на кінцевий результат.

Більш глибоке розуміння сутності й механізмів дії соціальної міфології представлене Е. Кассірером. Сучасна культура, відзначає дослідник, не знищує елементи міфу з коренем, однак ставить їх під свій контроль: «Раніше міф завжди вважався продуктом якоїсь несвідомої соціальної діяльності. Але тепер міфи створюються людьми, що діють найвищою мірою свідомо й відповідно до плану. Вони добре знають, що їм треба й продумують кожний свій крок. З появою цих людей міфам уже не дозволяється розвиватися вільно й стихійно. Нові політичні міфи ніяким чином не дикі плоди багатої уяви. Це вироби, виготовлені досить умілими й спритними майстрами» (переклад наш. - О.В.Р.) [2, С. 154]. Виходячи з визнання формування сучасних міфів, особливо в сфері політики, вузьким колом людей і ідеологічної спрямованості цих міфів, Е. Кассірер визначає їх у такий спосіб: «Перед нами став міф нового типу - міф повністю раціоналізований. Нашому XX століттю - великій епосі технічної цивілізації - призначено було створити й нову техніку міфу, оскільки міфи можуть створюватися точно так само й відповідно до тих же правил, як і будь-яка інша сучасна зброя, будь то кулемети або літаки. Це новий момент, що має принципове значення. Він змінить все наше соціальне життя» (переклад наш. - О.В.Р.)[2, С.154].

Таким чином, починаючи з кінця XIX століття поступово складається поняття соціального міфу і вимальовуються особливості процесу соціальної міфотворчості.

У дослідженнях XX століття соціальний міф представлений як ідеологічна конструкція, що здатна впливати на людську свідомість, акумулювати колективну волю, звертаючись до пам’яті, емоцій, чуттєво-образного сприйняття індивідів. При цьому на відміну від утопії соціальний міф не може бути повністю «кабінетним» проектом. Він одночасно спирається на народну міфологію і є її продуктом, «відкоректованим» вузькою групою правлячих осіб і орієнтованим на досягнення конкретної мети.

Зупинимося докладніше на сутності соціального міфу й особливостях процесу міфотворчості, що дозволяють говорити про його маніпулятивний характер. Насамперед розглянемо, що представляє собою соціальний міф як феномен ідеологічної практики та які джерела його створення.

У теоріях масової комунікації (Р. Барт, В. Беньямін, Ж. Бодрийяр, Х.М. Мак-Люен, Е. Тоффлер) міф співвідноситься з механізмом маніпулювання свідомістю, насадженням певних стереотипів мислення, поведінки, споживання й моди. Дійсно, у сучасному світі теорія й практика маніпулювання мають широке застосування. Однак технологія глобального, державного маніпулювання припускає систематичне й свідоме впровадження в людську свідомість ідеологічних і політичних міфів. Штучні міфи становлять фундамент ілюзорної картини світу, яка створюється сучасними маніпуляторами. Змодельована реальність має й зворотний ефект: формуються підсвідомі установки, які під впливом часу або певних обставин сприймаються вже як власні мотивації людини.

Сучасні дослідники по-різному позначають соціальний міф. Так, у концепції B.C. Полосіна він розглядається як архетип соціального досвіду. С.М. Корсаков говорить про даний феномен як про архетип національної ментальності. М.І. Шестов позначає соціальний міф як стереотип, організований за принципом достатності інформації.

Згідно з B.C. Полосіним, єдність взаєморозуміння в зберіганні соціального досвіду досягається за допомогою умовного, установленого елітою єдиного кодування, відтворення й розкодування (деміфологізації) даного досвіду в різних сферах і формах: у художній творчості, навчанні й вихованні молоді, науці, релігії, відповідній спрямованості державних навчальних посібників із цивільної, військової, економічної, політичної історії, в ідеологічній пропаганді, що погоджуються із природною народною міфологією. Відповідно формуються елітарні клани в різних сферах життя: політиці, економіці, військовій справі, мистецтві, релігії. Так природна міфологія змінюється міфологією, створеною, збереженою й відтвореною вузькими елітарними корпораціями.

Дослідник відзначає, що ці еліти змушені завжди спиратися на об’єктивно існуючі в людській свідомості архетипи, «вгадувати» їх при кожному новому акті своєї професійної творчості. Еліта, що відірвалася у своїй міфотворчості від народу, створює лжеміфи й неминуче переживає соціальний крах. Представників такого роду еліти поєднує вміння створювати, відтворювати й тлумачити іносказання, фіксувати, зберігати й виявляти недоступні для більшості архетипи і закодований в них раціональний зміст соціального досвіду, творцем і носієм якого в цілому є суспільна свідомість усього народу. Політична еліта розуміється B.C. Полосіним як клан або людина, наділена в суспільній свідомості вмінням оперувати всім сукупним досвідом народу. Тільки вони мають право на реалізацію «бажаного» народом з урахуванням цього досвіду. Соціальні міфи в рамках даної концепції є історіями, зовнішні образи яких розповідають про суспільний досвід і задають тим самим критерії легітимності нині існуючих суб’єктів соціальної дії.

Близьке до трактування B.C. Полосіна розуміння сутності соціального міфу С.М. Корсаковим. Він визнає, що фактор успіху нової міфології, що була б здатна охопити широкі маси, полягає в її збігу з народною міфологією, архетипами національної ментальності. Подібний збіг, вважає автор, не може бути забезпечено зовнішніми засобами. У тім й полягає сутність архетипу, що він є неявним для свідомості, але повинен бути впізнаним, одержати психологічний відгук, незважаючи на нову зовнішню оболонку. «Так, в 1917 році лубочна царська ідеологія з її надуманим мужиком - істино православним і монархістом - виявилася неконкурентоспроможною в порівнянні з запозиченою із Заходу теоретичною схемою й була відкинута мужиком реальним. А марксизм і більшовизм із його близьким російської духовності месіанством були прийняті в якості своїх (переклад наш. - О.В.Р) [4, С. 51]».

У рамках ідеї створення «благої» соціальної міфології, з огляду на негативне ставлення, що склалося відповідно до даного терміна, С.М. Корсаков замінює його авторським терміном «ідеоміфологія», що, проте, не міняє його сутності. Успішна ідеоміфологія існує як об’єкт, що самоорганізується та адаптується до різноманітних історичних обставин і разом з тим віддаляється від первинного теоретичного задуму. Якщо при цьому форми народної поведінки й світосприйняття виявилися введеними в рамки сумісної з народною психологією системи ідеологічних цінностей, то останню вже нікому не вдасться витравити з народної свідомості. Як приклад такої форми автор наводить радянську ментальність. За його словами, її коренева система сьогодні не відмерла та фундується на сформованому способі життя мільйонів людей. І тому сьогодні радянська форма культурної традиції має таку «тиху» міць, яка здатна соціокультурним, а не політичним чином визначати електоральні переваги.

М.І. Шестов розуміє соціальну міфологію як систему стереотипів, що мають підвищене емоційне навантаження. Такі стереотипи складаються в процесі історичного розвитку людства й трансформуються згідно з ходом цього розвитку. При цьому під соціальним стереотипом розуміється стійка сукупність уявлень і емоційних відносин, які складаються у свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і за допомогою різноманітних джерел інформації. При їхньому створенні мова йде не тільки про інформацію й мислення, а про складний соціально- психологічний процес. Крізь призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відносини, події, оточуючі люди.

На наш погляд, визначення соціальних міфів як стереотипів соціального досвіду основане на визнанні їхнього тісного зв’язку з ментальними, соціокультурними підставами людської свідомості й з позачасовими підставами природної міфології. Для появи міфів живильним ґрунтом стає психологічний стан суспільства, наявність напруженої ситуації, коли відбувається реанімація архаїчних основ культури. Не випадково автор доходить висновку, що існує певна закономірність - соціально-політичні міфи затверджуються найбільш легко в країнах, де існують кризові ситуації та нестабільність. Однак наявність цієї закономірності не виключає затвердження міфів і в країнах з благополучною соціально-політичною ситуацією. Передумовою виступають бажання й надії людей, колективно несвідомі, що мають потребу у відповідному оформленні, тобто в міфі.

Серед західних вчених позитивна, творча дія соціальної міфології, більш ефективна в порівнянні із традиційними формами ідеологічного впливу, відзначається американським соціологом А. Вінером. У роботі «Чудовий міф: форми керування в постіндустріальному суспільстві» він порушує питання про створення так званих міфів цілеполягання. При цьому слово «ідеологія» він вживає тільки в негативному значенні, маючи на увазі під ним таке духовне явище, що втратило свою здатність поєднувати помисли людей.

За словами А. Вінера, наукове знання не може виконати ті функції, які властиві міфу. Наука, наприклад, не може відповістити на запитання, у чому зміст і яка мета людського буття. Навіть якби всі наукові проблеми виявилися вирішеними, це нічого не змінило б у збагненні сенсу життя. Отже, вважає А. Вінер, саме міф дозволяє людині перебороти «найважливіші екзистенціальні травми». Посилаючись на концепції М. Вебера, Ф. Ніцше, Л. Вітгенштейна, він говорить про обмеженість наукового знання й про міць міфу, здатного розкрити людську природу й механізми суспільної еволюції. Всі проблеми (співвідношення особистості й суспільства, раціонального та ірраціонального, статики й динаміки) одержують у дослідника висвітлення тільки через призму ефективного або неефективного міфу. На його думку, світ сьогодні перебуває на порозі нечуваного зрушення до нових утопій і міфів. Важливо лише визволити величезну емоційну й мобілізаційну міць, які містяться в соціальній міфології.

Таке ставлення до соціальної міфології є деякою мірою утопічним, тому що представляє її як певний спосіб вирішення всіх проблем у сфері соціального керування. Визнаючи високу ефективність соціальної міфології, ми, проте, не заперечуємо її можливої деструктивної ролі в процесі керування, основаної на маніпулюванні людською свідомістю. Адже використовуючи соціальний міф для впливу на свідомість, технологи маніпуляції не враховують самостійність його подальшого впливу на суспільство при успішному впровадженні. Розраховуючи на ефект «тут і зараз», вони не прогнозують подальшу долю соціального міфу, що одержує відгук у масовій свідомості й може виявлятися за рамками тієї соціокультурної ситуації, для впливу на яку він був у свій час впроваджений.

У сучасному суспільстві активно створюються економічні, політичні, соціальні й наукові міфи, які розповідають про можливість побудови ідеального суспільства, про перевагу певних націй тощо. Тому перспективою подальшого дослідження міфу, на наш погляд, може бути вивчення результатів бурхливого впровадження на сучасному етапі історії соціальних міфів у людську свідомість. Адже процеси зміни свідомості суспільства й посилення впливу на нього є, певною мірою, реціпрокними, тобто трансформація одного напрямку негайно спричиняє зрушення в іншому.

Література

Кара-Мурза С.Г Манипуляция сознанием. - М.: Эксмо, 2004. - 832 с.

Кассирер Э. Техника политических мифов. - Октябрь. - 1993. - № 7. - C. 153-164.

Новейший философский словарь: 2-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Интерпресссервис; Книжный дом, 2001. - 759 с.

Полосин В.С. Миф. Религия, Государство: Исследование политической мифологии. - М.: Ладомир, 1999. - 440 с