В.Є. Карпенко

Сумський державний педагогічний університет

У статті аналізується проблема гіпотетичної взаємодії носіїв універсального штучного інтелекту та суспільства на основі домінуючих у сучасній філософії світоглядно-методологічних позицій.

Проблемне поле штучного інтелекту постає в сучасній філософії як надзвичайно комплексне і багатомірне. У його складі найвіддаленішою у часі та певною мірою гіпотетичною є проблема взаємодії носіїв універсального штучного інтелекту (тобто штучного інтелекту, який вийшов на рівень самосвідомості, самостійного цілепокладання, творчих здібностей тощо) та суспільства. Тим не менш, завчасне створення теоретичної бази подібних досліджень є конструктивним, оскільки ймовірність створення цього типу штучного інтелекту не можна заперечити. Зокрема, згідно з М.М. Амосовим, «...людина... створить штучне життя і розум, здатні конкурувати з природними» [2, 15]. Наукове співтовариство та людство в цілому ризикують бути захопленими зненацька черговою науково-технічною революцією у відповідній галузі, з огляду на нечисленність і фрагментарність існуючих наукових напрацювань з цього приводу [4, 28]. Тому актуальним постає дослідження згадуваної проблеми як спроба вироблення адекватних уявлень про тезаурус можливостей у сфері штучного інтелекту та обґрунтованого до них ставлення.

Окреслюючи термінологічну основу дослідження, як інструмент аналітичного поділу використаємо дихотомію «спеціалізований штучний інтелект» - «універсальний штучний інтелект», для яких «штучний інтелект» відіграватиме роль родового поняття. Як уже було зазначено, до обсягу поняття «універсальний штучний інтелект» увійдуть усі носії штучного інтелекту, які вийшли на рівень самосвідомості, самостійного цілепокладання, творчих здібностей (до проблеми принципової можливості цього звернемось дещо пізніше). Отже, під цим поняттям дихотомії ми розуміємо інтелект, який включив би усі функції, що асоціюються з інтелектом у гранично загальному сенсі (звідси й позначення «універсальний»). Під спеціалізованим штучним інтелектом будемо розуміти штучні системи, які виконують окремі функції інтелекту та їх сукупності, тобто спеціалізуються в певних галузях інтелектуальної діяльності (зараз такий етап, безперечно, досягнуто) і не вийшли на вищезгаданий «універсальний» рівень. Теоретичному обґрунтуванню необхідності такого термінологічного поділу автор присвятив окрему публікацію [6].

Дослідження проблеми універсального штучного інтелекту почнемо з аналізу сучасного стану та перспектив у галузі розробки відповідного артефакту. Підхід, у межах якого стверджується, що «...людина є дійсно складною матеріальною системою, але системою скінченної складності і дуже обмеженої досконалості і тому доступною імітації» [10, 311], можна вважати досить впливовим у сучасному філософському дискурсі. До створення досконаліших зразків штучного інтелекту все більше залучають досягнення нано-, біо- та генних технологій. Зокрема, у сфері нанотехнологій «...можна очікувати створення зовсім нових пристроїв ... з новими характеристиками, величезними обсягами пам’яті і дуже низьким енерговикористанням» [9, 72]. Відкритою є проблема конкретного носія універсального штучного інтелекту [15, 105]. Це може бути як комп’ютер у близькому до сучасного розумінні (чи то сукупність об’єднаних у систему комп’ютерів), так і культивована мозкова тканина (останнє породжує певні етичні проблеми).

Тим не менш, навіть у межах матеріалістичної парадигми дослідникам слід зважати на цілу низку суттєвих утруднень. Зокрема, Р. Пенроуз стверджує, що явище свідомості (а наявність свідомості є необхідною умовою універсального штучного інтелекту) не може бути адекватно описано в межах сучасної фізичної теорії. Більше того, він аргументовано доводить, що воно не може бути пояснено з позицій сучасного наукового світогляду в цілому. Однак дослідник зауважує, що він далекий від дотримання позиції, згідно з якою розуміння свідомості неможливе в межах наукового підходу. Просто, на його думку, сучасна наука ще не досягла рівня, необхідного для розв’язання такого завдання [17, 10].

К.О. Павлов намагається вивести проблему моделювання інтелекту на якісно новий рівень, стверджуючи, що «...потенційні багатства віртуального комп’ютерного світу можуть бути перетворені на ідеальну симуляцію самоусвідомлюючої та контролюючої себе істоти, якщо скористатися іншою логікою організації внутрішнього світу цих електронних істот...», ніж та, яка зараз панує в комп’ютерній техніці [16, 80-81]. Фактично йдеться про зміщення акценту з логіки тотожності, яка домінує у природничих науках, на логіку аналогій, яка лежить в основі гуманітарних наук. Зокрема, мислитель вказує на вищі виражальні можливості «неточних» наук.

Тут ми, по суті, виходимо на необхідність фундаментальних змін у системі методів, парадигматичних орієнтацій зазначеної галузі. Але наскільки сучасна наука здатна до таких трансформацій? Проблема синтезу методологій природничих і гуманітарних наук (а у сфері штучного інтелекту без такого синтезу, розуміємо, не обійтись) є чи не найдискусійнішою. Поки що такий підхід породжує більше запитань, ніж відповідей, і очікує на подальші дослідження. У разі їх успіху спостерігатимемо фундаментальні зміни не тільки у галузі штучного інтелекту, але й у всій загальнонауковій картині світу.

Як зауважує Г.Г. Малінецький, «Зараз теорія штучного інтелекту... має унікальну можливість стати мостом між природничими та гуманітарними науками, суттєво змінити наукову картину світу» [13, 59]. У цьому контексті уявляється адекватним застосування теоретико-методологічного потенціалу синергетики, яка, між іншим, націлена на відкриття ізоморфізму складної поведінки в живій і неживій природі та світі людини [8, 65].

Водночас у межах уже набутих наукою результатів можна констатувати, що зараз ідея універсального штучного інтелекту містить більше від концептуалізації суператрактору, у прагненні до котрого можуть вдосконалюватися сучасні системи спеціалізованого штучного інтелекту, методологія галузі і навіть загальнонаукова методологія, ніж від конкретної мети досліджень, концептуалізації атрактору. Але прогрес у таких важливих для створення універсального штучного інтелекту галузях, як обчислювальна техніка, кібернетика, синергетика, неврологія, психологія, лінгвістика, біо- та нанотехнології тощо, може невдовзі змістити акценти, що й робить його предметом наукових досліджень.

Зауважимо, що сама ідея універсального штучного інтелекту характеризується якісною своєрідністю. Найближчі до нього істоти різняться за природою творення. Згадаємо Меккуркальві (букв. «туманне теля»), глиняну істоту, зліплену велетнями для боротьби з Тором (букв. «громовик») [14, 520]. Ця істота трактується як бездушна і механістична [12, 198], що дозволяє побачити архетипичну основу відповідного сучасного концепту. Але суттєвим є те, що вона та подібні їй творяться або надприродними істотами, або із залученням надприродних сил, у той час як штучний інтелект має бути продуктом суто людського розуму.

В той же час сучасні концептуалізації універсального штучного інтелекту є яскравим прикладом залежності технологічних форм від суб’єкта творення, а не тільки від об’єктивних законів природи. Наголосимо на наявності прямих і зворотних зв’язків між людською суб’єктивністю і технонаукою. Дослідники великою мірою намагаються відтворити саме інтелект Homo sapiens. Зокрема, для сучасного етапу є характерним «...вивчення і моделювання раціональних структур у зв’язку з емоціями, віруваннями, почуттями, практичними навичками та неаналітичними методами обробки образної інформації...» [18, 159].

Але наскільки конструктивним є прагнення створити так званий «деякий повний аналог інтелекту людини» [21, 151-152]? Можна припустити, що функції інтелекту людини буде відтворено багато в чому на основі інших принципів дії. В цьому контексті наведемо лише один яскравий приклад: перші спроби створення прототипів сучасних літальних апаратів полягали у невдалому відтворенні механізму польоту птахів. Скільки в сучасних дослідженнях від людської суб’єктивності, соціокультурного оточення, а скільки від внутрішньої логіки розвитку технонауки? Наскільки сучасні та прогнозовані форми штучного інтелекту підказані законами природи, а наскільки антропоморфізмом та антропоцентризмом? Імовірно, подальші дослідження істотно змінять наші уявлення про те, яких форм може набути універсальний штучний інтелект.

Розглядаючи цей результат діяльності людського розуму, М. і Д. Ратнери задаються низкою питань. Як ставитися до нього? Які права і привілеї надати носіям універсального штучного інтелекту? А що, як він буде таким, що самовідтворюється [19, 211]? Ці дослідники ставлять і інші безумовно важливі запитання, але забувають про головне: навіщо створення універсального штучного інтелекту потрібно людству? По відношенню до останнього питання всі інші проблеми, безумовно, мають відігравати підпорядковану роль.

З матеріалістичної точки зору можна було б розглянути гіпотетичну роль універсального штучного інтелекту в розв’язанні глобальних проблем людства. Саме у концепції глобальних проблем і різних варіантів їх вирішення знайшли своє відображення сенсобуттєві орієнтири сучасного соціуму. Ці проблеми (безпосередньо чи то опосередковано) стають на перешкоді численних прагнень людини: від покращення життєвого рівня до творчої самореалізації. Як же може універсальний штучний інтелект допомогти людині? З одного боку, Homo sapiens навряд чи програватиме якісно універсальному штучному інтелекту у здійсненні якихось дій, оскільки переваги останнього людина може компенсувати застосуванням систем спеціалізованого штучного інтелекту. З іншого боку, навряд чи істота, яка характеризується самосвідомістю та самостійним цілепокладанням, і яку можна метафорично розглядати як інший біологічний вид, повномасштабно долучиться до розв’язання проблем людини. Така істота матиме свої проблеми і прагнення. Радше за все вона сама перетвориться для людини на нову глобальну проблему, бо екологічні ніші у перспективі, безумовно, перетнуться, що призведе до своєрідної «конкуренції видів».

Щоправда не можна залишити поза увагою й інший сценарій майбутнього. Згідно із ним людство існуватиме й надалі, але під своєрідним «патронажем» універсального штучного інтелекту. Можливі намагання людей змінити стан речей будуть ним зупинені. Як зауважує І.В. Бестужев-Лада, «...цілком логічно припустити, що незалежні від людини інформаційні поля [тобто універсальний штучний інтелект - В.К.] займуться серйозними для них космічними справами, присвячуючи ним майже весь свій час і приділяючи «забавці» - такій дрібниці для них, як Земля та люди на ній - усього лише яку- небудь годину. ... І якщо людина затнеться у своїх гріховних помислах, то сукупність інформаційних полей має право вчинити з нею так само, як і вона учинила свого часу зі своїми суперниками...» [4, 28].

Які фактори зумовлюють реалізацію останнього сценарію? Як ми вже зазначали, застосування спеціалізованого штучного інтелекту нівелює переваги універсального штучного інтелекту над людиною. Але зрозуміло, що людина та штучний розум не будуть ідентичними, що робить корисним прогнозування особливостей останнього порівняно з Homo sapiens. Зокрема,

І.В. Бестужев-Лада наголошує на проблемах довгого виживання людини під час космічних польотів. Це робить поширення людства у космосі на основі аналогічних до сучасних принципів побудови міжпланетних апаратів майже неможливим. Звідси йдеться про Землю як екологічну нішу людини, в той час як універсальний штучний інтелект буде поширюватися у космосі на власний розсуд (якщо й не одразу, то з часом - безумовно), на практиці перетвориться на чинник універсальної еволюції.

Але сучасні наукові досягнення дозволяють піддати сумніву подібні перспективи. Зокрема, американські астрофізики розробили математичну модель пристрою, що дозволяє набагато перебільшувати у космосі швидкість світла. До того ж розраховані комфортні умови пасажирів такого літального апарату [20]. Більше того, можливість істотного перевищення швидкості світла перевірена експериментально, хоча поки що лише на рівні фотонів.

З позиції об’ єктивного ідеалізму створення універсального штучного інтелекту не тільки не сприяє духовному вдосконаленню людини (на яке орієнтує відповідний тип світогляду), але й прямо вступає із ним у протиріччя. Людина, по суті, прагне перебрати на себе роль вищих сил, що навряд чи тут може вважатись позитивним (гріх гордині [5, 193 (1-е Иоанна 2: 15-17)] тощо). Претензія людини на роль Творця, деміурга, захоплення функцій, що традиційно належать не їй, знаходить певні аналогії у проекті Вавілонської вежі [5, 19-20 (Бытие 11:1-9)].

Отже, хоча й на основі застосування різної аргументації, логічним наслідком послідовного дотримання позицій матеріалізму й об’єктивного ідеалізму є один і той самий висновок: створення універсального штучного інтелекту є не просто непотрібним, але й таким, що загрожує людині та суспільству. Однак дослідження, що мають на меті його створення, продовжуються. Серед мотивів, мабуть, не останню роль відіграє гносеологічне захоплення відповідних фахівців, тлумачення успішного створення універсального штучного інтелекту як відповіді на класичні філософські питання про свідомість, розум, інтелект. До того ж, поки новий тип штучного інтелекту буде залишатись під контролем людини, його створення прямо чи опосередковано надасть фактичному власникові (а ним буде, з огляду на комплексність і стратегічну важливість відповідних досліджень, досить впливовий суб’єкт міжнародних відносин) великі технічні та фінансові переваги.

Як зауважує М.І. Кіященко, «дослідження головного мозку... показало, що людина... ніколи не зможе зупинитися... у своєму прагненні до пізнання світу, вона до нескінченності... буде удосконалювати усі свої вже створені утвори. Тому що... вона у процесі цього удосконалювання усього свого людського світу здобуває радість, задоволення і насолоду» [7, 126]. Тобто в цьому контексті можна поставити питання щодо штучного інтелекту не тільки як соціокультурного чинника, але й як чинника універсальної еволюції, оскільки його створення виглядає наперед зумовленим сутнісними характеристиками людини. Безумовно, цей висновок не є однозначним через нелінійність розвитку систем, задіяних у відповідному причинно-наслідковому ланцюгу. Тим не менш, потенційні загрози універсального штучного інтелекту привернули увагу спеціалістів, і було запропоновано низку заходів щодо їх відвернення.

Зокрема, обговорюється розробка своєрідних правил моралі для універсального штучного інтелекту, які б у майбутньому запобігали конфліктам між ним і людиною. Це й відомі «Три закони роботехніки» А. Азімова [1, 5], а також їх пізніші модифікації [3, 453, 865]. Але незмінне застосування таких правил істотою, що самоорганізується, здатна до творчості, є носієм самосвідомості і здатна піддавати рефлексії компоненти своєї свідомості, - є сумнівним з позицій домінуючої нині у галузі методології. Ймовірно розв’язок цього завдання можливий на основі філософії мови та її специфічних методів.

Наприклад, В.Л. Шульц і Т.М. Любимова пропонують розглянути креативний потенціал «...тенденції... яка концептуалізує мову як Energeia, як метаструктуру, котра детермінує соціально-історичні структури та має випереджаючий потенціал і прогностичну валідність» [22, 47]. Тобто у центр дискусії поставимо питання: чи не може мова розумної істоти відігравати роль правил, які б до певної межі зумовлювали її світогляд? У разі позитивної відповіді на це питання у моделюванні інтелекту відкриваються великі перспективи.

Тим не менш, найбільш надійним виглядає припинення розробок у галузі універсального штучного інтелекту. Однак навряд чи це є можливим. Окрім уже наведених у статті причин, зупинимось на таких. По-перше, дослідження спеціалізованого штучного інтелекту, очевидно, припинені не будуть, оскільки надають суб’єктам міжнародних відносин великі переваги у конкурентній боротьбі. А саме на базі цих розробок, у тій або іншій формі (зокрема, нейрокомп’ютерів), багатьма очікується прорив до універсального штучного інтелекту. По-друге, невизначеність категорій у сфері штучного інтелекту (інтелект, свідомість, розум тощо), а також якісно різні трактування потенційних можливостей існуючих напрямів досліджень унеможливлюють чіткі критерії, за якими можна було б накладати обмеження.

Отже, стає очевидним, що проблема взаємодії універсального штучного інтелекту і людини не має однозначних розв’язків, а багато її аспектів вимагають подальших досліджень. На сьогодні не запропоновано адекватних заходів щодо потенційних загроз цього напряму науково-технічного прогресу. В той же час, не можна перебільшувати роль технонауки в суспільному бутті та світі в цілому. Як зауважує академік НАН України О.О. Кришталь, «...те, що саме... [наукове - В.К.] пізнання врешті-решт не упреться в стіну... ще не факт... вже сьогодні маємо конкретні випадки, коли категорично вдавалося підтвердити нерозв’язність певних задач» [11, 13]. Тобто існує ймовірність, що з часом проблема гіпотетичного майбутнього універсального штучного інтелекту буде знята внаслідок нерозв’язності завдання щодо його створення.

Література

1. Азимов А. Сны роботов / Айзек Азимов; пер. с англ. А. Александрова и др.

- М.: Эксмо; СПб: Валери СПД, 2006. - 640 с.

2. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Николай Михайлович Амосов. - Донецк: Сталкер, 2003. - 464 с.

3. Бенфорд Г. Академия. Вторая трилогия / Г. Бенфорд, Г. Бир, Д. Брин; пер. с англ. И. Непочатова и др. - М.: ЭКСМО, 2004. - 1088 с.

4. Бестужев-Лада И.В. Глобальный технологический прогноз на ХХІ век / И.В. Бестужев-Лада // Социс. - 2007. - № 4. - С. 22-33.

5. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета канонические / Пер. с евр. и греч. - К.: Украинское Библейское общество, 1996. - 935, 303, xxxvi с.

6. Карпенко В. Термінологічні проблеми сучасної філософії штучного інтелекту / Віталій Карпенко // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність. Матеріали Міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 214-217.

7. Киященко Н.И. Культура гражданского общества / Н.И. Киященко // Практична філософія. - 2006. - № 1. - С. 120-131.

8. Князева Е.Н. Синергетика: Нелинейность времени и ландшафты коэволюции / Елена Николаевна Князева, Сергей Павлович Курдюмов. - М.: Комкнига, 2007. - 272 с. - (Синергетика: от прошлого к будущему).

9. Кобаяси Н. Введение в нанотехнологию / Наоя Кобаяси; пер. с японск.

А.В. Хачоян. - М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2008. - 134 с. - (Нанотехнология).

10. Колмогоров А. Автоматы и жизнь / Андрей Колмогоров // Информационное общество: Сб. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. -

С. 285-312.

11. Кришталь О.О. Мозок за своєю природою всеосяжний: було б лише звідки черпати інформацію!.. / Олег Олександрович Кришталь // Науковий світ. - 2008. - № 7. - С. 12-13.

12. Лебедь Е.А. От голема к постчеловеку (мифологические импликации одного открытия) / Евгений Александрович Лебедь // Філософські науки. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - С. 196-204.

13. Малинецкий Г.Г. Самоорганизация, психология, искусственный интеллект. Открытые проблемы / Г.Г. Малинецкий. // Вопросы искусственного интеллекта (Вестник НСМИИ РАН). - 2008. - № 1. - С. 42-60.

14. Мелетинский Е.М. Тор / Е.М. Мелетинский // Мифы народов мира. - М., 2000. - Т. 2. - С. 519-520.

15. Мороз А.Я. Исторические судьбы Homo sapiens в контексте развития искусственного интеллекта, эволюции сингулярных технологий / Алексей Яковлевич Мороз // Наука и образование: современные трансформации. - К.: Изд. ПАРАПАН, 2008. - С. 89-112.

16. Павлов К.А. Существует ли неискусственный интеллект? / Константин Александрович Павлов // Вопросы философии. - 2005. - № 4. - С. 76-85.

17. Пенроуз Р. Новый ум короля: О компьютерах, мышлении и законах физики: монография [Електронний ресурс] / Роджер Пенроуз; пер. с англ. под общ. ред. В.О. Малышенко. - М.: УРСС, 2005. - 453 с. - Режим доступу: http://hotmix.narod.ru/books_rus/anomal/newmind.html.

18. Петрунин Ю.Ю. Искусственный интеллект / Ю.Ю. Петрунин // Новая философская энциклопедия. - М., 2001. - Т. 4. - С. 159-160.

19. Ратнер М. Нанотехнология: простое объяснение очередной гениальной идеи / Марк Ратнер, Даниэль Ратнер; пер. с англ. А.В. Назаренко. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2004. - 240 с.

20. Ученые нашли способ преодолеть скорость света [Електронний ресурс] / По материалам РИА Новости. - Наука и технологии. 23.08.2008. - К.: К-Телеграф. Киев. Украина, 2008. - Режим доступу: http://k-telegraph.kiev.ua/2008/08/uchenye-nashli-sposob-preodolet-skorost sveta

21. Швирков О.І. Проблема штучного інтелекту і людиновимірність штучних інтелектуальних систем: дис. ... канд. філос. наук: 09.00.09 / Швирков Олександр Іванович. - Житомир, 2006. - 174 с.

22. Шульц В.Л. Язык как метареальность и прогностическая структура /Л.Шульц, Т.М. Любимова // Вопросы философии. - 2008. - № 7. - 38-50.