В.В. Мармуров

Донецький інститут туристичного бізнесу

У статті розглядається трансформація структури особистості та людських взаємовідносин в умовах інформаційного суспільства. Аналізується роль освіти у протистоянні негативному впливу інформаційно-комунікативних технологій на формування особистості, пропонуються певні шляхи захисту свідомості від занурення у віртуальну реальність.

Ключові слова: ціннісні орієнтири особистості, інформаційне суспільство, міжособистісне спілкування, кохання, любов.

Ще у 1973 році американський соціолог Деніел Белл зауважив, що постіндустріальне суспільство - це інформаційне суспільство. Комп´ютери, Інтернет та пов´язані з ними інформаційні технології надають якісно нових змін процесам сучасного життя людства. В рамках інформаційного суспільства змінюється більшість сфер життєдіяльності людини. Інтенсивний розвиток комунікативних технологій не міг не торкнутися такого аспекту, як взаємовідносини між людьми і не вплинути на процес формування особистості. Проблема міжособистісного спілкування в новому інформаційному форматі та змін у внутрішньому світі людей стає все більш актуальною. Тому необхідно проаналізувати результати втручання інформаційно-комунікативних технологій у процес формування особистості та пошук шляхів впливу з боку освіти на цей процес. Для цього ми дамо визначення інформаційному суспільству та віртуальній реальності; розглянемо феномени дружби та кохання, як передумови існування та пізнання особистості, зокрема у її гуманістичному плані; визначимо позитивні та негативні результати впливу віртуальної реальності на особистість та міжособистісні стосунки та запропонуємо шляхи впливу освіти на розвиток особистості в контексті інформаційного суспільства.

Робота спирається на комплекс теоретичних та емпіричних методів таких, як аналіз, синтез, моделювання, спирається на результати фундаментальних досліджень у сфері соціальної філософії, філософської антропології, філософії інформаційного суспільства. Це, насамперед, роботи Д. Белла [5], У. Мартіна, Ю. Хабермаса [10], в яких розглядається проблема трансформації суспільства; М.Г. Абрамова [1], який розглядає окремі аспекти інформаційного суспільства, зокрема вплив віртуальної реальності на молодих людей; Платона [8], Аристотеля [3], А. Аврелія [2], Ф. Бекона [4], Р. Декарта [6], В.С. Соловйова [9], присвячені проблемам любові та кохання; І.С. Кона [7], де йдеться про феномен дружби.

Наукова новизна полягає у визначені якісних змін феноменів дружби та кохання у людських взаємовідносинах в умовах інформаційного суспільства.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що теоретично висуваються та аналізуються певні актуальні проблеми людських взаємовідносин, зміни у внутрішній структурі базових цінностей сучасного інформаційного суспільства.

Термін інформаційне суспільство вперше з’явився на Заході. Д. Белл констатував, що революція в організації та обробці інформації та знань, де центральну роль відіграє комп’ютер, розвивається в контексті того, що називається постіндустріальним суспільством. Як вважає професор У. Мартін, під інформаційним суспільством розуміється розвинуте постіндустріальне суспільство, що виникає перш за все на Заході. На його думку, не виключається той факт, що інформаційне суспільство стверджується перш за все у таких країнах, як Японія, США та в Західній Європі, де у 60-70-х роках сформувалося постіндустріальне суспільство.

Д. Белл та У. Мартін робили спроби виділити та сформувати основні характеристики інформаційного суспільства за наступними критеріями. [5]

Технологічний: ключовий фактор - інформаційні технології, які широко використовуються у виробництві, установах, системі освіти та побуті.

Соціальний: інформація виступає у якості важливого стимулятора зміни якості життя, формується та стверджується «інформаційна свідомість» завдяки широкому доступу до інформації.

Економічний: інформація формує ключовий фактор в економіці у якості ресурсу, послуг, товару, джерела доданої вартості та зайнятості.

Політичний: свобода інформації, що веде до політичного процесу, який характеризується зростаючою участю та консенсусом між різними класами і соціальними шарами населення.

Культурний: визнання культурної цінності інформації шляхом сприяння ствердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда та суспільства в цілому.

При цьому особливо підкреслюється думка про те, що комунікація представляє собою ключовий елемент інформаційного суспільства.

З поняттям інформаційного суспільства тісно пов’язано поняття віртуальної реальності. Віртуальна реальність - особлива філософська категорія, яка стоїть на одному рівні з такими категоріями як час, простір, сутність, що дозволяє у єдиному плані розглядати реалії, що відносяться зазвичай до різних типів знань: природознавчих, гуманітарних та технічних.

Як зазначають у своїх працях дослідники даної проблеми, особливістю віртуальної реальності є те, що її реальність заснована головним чином на розірванні усіх можливих каналів зв’язку із зовнішнім світом, крім самого технічного пристрою віртуальної реальності.

Прихильників становлення віртуальної культури стає все більше. На думку більшості дослідників віртуалістика стає одним з напрямків сучасної культури. Людство поступово переходить від письмової культури - до екранної, від індустріальної цивілізації - до інформаційної.

Інформаційний аспект розвитку сучасного суспільства не міг не відобразитися на моральних цінностях та внутрішньому світі людини. Віртуальна реальність торкнулася таких загальнолюдських цінностей як любов та дружба, які є одними з найважливіших гуманістичних основ особистості, та вже встигла значною мірою їх трансформувати.

Багато філософів займалися дослідженням духовних цінностей людини, зокрема таких як любов і дружба. Проведемо стислий аналіз деяких робіт, щоб побачити, як історично змінювалось ставлення до цих цінностей.

Спроби пояснити природу кохання були зроблені ще за часів Давньої Г реції. Так, у творі «Бенкет» Платон викладає міф про походження людей і пояснює потяг чоловіка до жінки тим, що колись вони були одним цілим, доки Зевс не поділив андрогінів навпіл. Також Платон розповідає про природу кохання через опис бога Ерота, його зовнішність та характер. Ерот успадкував безсмертя від батька та смертність від матері, тому кохання може народитися і померти в один і той самий день. У грецькій мові є кілька слів для позначення кохання: ерос, філія, сторге та агапе. Ще одну думку про походження кохання висловлює Аристотель. Він говорить, що «філія» закладена в людині споконвічно, що вона є творінням природи. Перше кохання в житті людини - це любов до глави сім’ї. У родині всі відносини повинні будуватися на принципах любові, для гармонійного існування, особливо по відношенню до голови родини.

У Давній Греції кохання цінувалося високо. В тому ж творі Платона «Бенкет» міститься істинне прославлення кохання, більш того, там йдеться і про його моральний зміст [8].

Християнство принесло у світ нове розуміння любові та кохання, майже в усьому протилежне античному погляду. Християнство визнає всеосяжну любов. У якості головних заповідей Ісус Христос висуває дві, і до того, ж він їх поєднує. Перша заповідь про те, що людина має полюбити господа свого усім своїм серцем. Друга заповідь спонукає людину полюбити ближнього, як самого себе. Поняття ближнього у Старому Завіті відносилося тільки до жителів Ізраїлю, у Новому Завіті воно стало значно поширюватися на усіх людей, незалежно від їхнього місця проживання та національності. Першою заповіддю Ісус Христос називає любов до Бога, але вона не може бути реалізована без виконання другої заповіді, любові до ближнього. Любов до ближнього, тобто до кожної людини - в Новому Завіті головна умова любові до Бога, головна сходинка на шляху до нього.

Одним з перших християнських філософів, який торкнувся теми любові, є Августин Аврелій. Він проводить чітку межу між любов’ю та пристрастю. Любов’ю він називає прагнення насолодитися Богом заради нього самого, а також собою та ближніми заради Бога. Пристрасть, на його думку, - це прагнення насолоджуватися собою та ближнім не заради Бога. Справжня любов подібна пісні, яка присвячена Богу; її можна співати мовчки, адже любов сама є голосом Бога [2].

Епоха Відродження повернула античне уявлення про кохання. Кохання знову стало розглядатися як космічна сила.

Френсис Бекон - англійський мислитель пізнього Відродження, з одного боку, з повагою говорив про принципи християнської любові, а з другого боку, приділив увагу і «земному» коханню, піддавши його детальному аналізу. Християнська любов, на його думку, є вмістилищем усіх чеснот. Вона виховує в людині добрий норов краще, ніж будь-який вчитель етики. Така любов заспокоює душу і позбавляє її від зайвих пристрастей. Тому тільки одна християнська любов не може бути надмірною.

Міркуючи про земне кохання, він не хвалить його, але й не засуджує, адже не має достатніх підстав на те або інше. Він виділяє два ряди аргументів за кохання і проти. «За кохання виступають наступні аргументи: завдяки коханню людина знаходить саму себе; велика пристрасть - найкращий стан душі; без кохання людині все здається простим та нудним; кохання рятує від самотності. Проти кохання: кохання є добрим на сцені - у вигляді комедії або трагедії, але у житті воно приносить багато нещасть. Кохання народжує у людей протиріччя у думках і оцінках. Воно робить людей одержимими однією думкою, нав’язує їм занадто вузький погляд на речі» [4, 373].

Рене Декарт - французький філософ і математик, один із засновників філософії Нового часу спробував піддати любов (кохання) науково-теоретичному аналізу.

Замість старих класифікацій Декарт запропонував розрізняти три види любові: прихильність, дружба і благоговіння. Ці види любові розрізнялися не за предметом, на який вони спрямовані, а за ступенем цінності, яку люди добувають під час порівняння з собою. Якщо предмет цінується нижче за себе, то це прихильність, якщо на одному рівні із собою дружба, а якщо більше себе, то це вже благоговіння. Декарт вважав, що людина зливається в одне ціле з об’єктом своєї любові: «При цьому уявляється дещо цілісне, однією частиною якого вважають себе, а іншою - те, що люблять» [6, 515].

Серед філософських міркувань про кохання, значна роль належить російському філософу В.С. Соловйову. Його робота «Сенс кохання» - одна з найяскравіших праць про кохання. Звичайна турбота про самого себе раптом змінює напрямок, переходячи на іншу людину. Її інтереси, проблеми стають тепер твоїми власними. Переносячи увагу на іншу людину, відбувається цікава ситуація - ця увага наче проходить скрізь могутній посилювач і стає набагато сильнішою, ніж увага до самого себе. Більш того, тільки велике кохання розкриває духовно-творчий потенціал особистості. Це визнається майже кожним, навіть тим, хто ніколи не відчував на собі цього почуття.

В.С. Соловйов розуміє кохання не лише як суб’єктивно-людське почуття, кохання для нього виступає як космічна, надприродна сила, що діє у природі, суспільстві, людині. Це сила взаємного тяжіння. Людська любов, насамперед статева, є одним з проявів кохання космічного [9].

Серед українських філософів проблему людських взаємовідносин досліджували такі класики, як Г.С. Сковорода та П.Д. Юркевич. Г.С. Сковорода стверджує, що сутністю любові є турбота про кохану людину. П.Д. Юркевич вважає, що в основі любові мають бути принципи християнських взаємовідносин.

Основна суть роздумів видатних філософів про любов зводиться до того, що в основу любові покладена любов до ближнього та необхідність турботи про кохану людину, хоча ми побачили, що розуміння та осмислення людьми дружби та кохання історично змінювалося і мало свої особливості в різні часи. Певні якісні зміни відбуваються і у сучасну епоху інформаційних технологій. В інформаційному суспільстві, на наш погляд, відношення людини до осмислення любові певним чином трансформувалося. Мають місце певні тенденції в міжособистісних стосунках людей, про які ми поговоримо далі.

Значну увагу процесам трансформації суспільства приділяв Ю. Хабермас. На його думку суспільство - це мережа комунікативних кооперацій, що зв´язують соціалізованих індивідів один з одним на фоні культурних традицій і що забезпечують тим самим соціальну інтеграцію. В основі суспільної модернізації (переходу від примітивних до складно організованих суспільств) лежить раціоналізація життєвого світу. Остання виявляється перш за все в його структурній диференціації, що веде до відділення інституціональної системи, що набуває динамізму, від системи образів світу, які, у свою чергу, раціоналізуються, до автономізації особистості по відношенню до суспільних інститутів, до розвитку рефлексивно-критичного відношення особистості до успадкованих традицій, тощо. Відповідно, набирає обертів генералізація цінностей, все більше вільним стає комунікативне дійство від конкретних та успадкованих зразків поведінки. Виникають об’єднання відкритої спільноти, в яких норми і цінності вільно виробляються, а не нав’язуються. Тим самим раціоналізований життєвий світ робить можливими такі інтеракції, які керуються не нормативно прописаною згодою, а аргументовано досягнутим консенсусом. Картини світу, які раніше сприймалися автоматично, нормативно-ціннісні уявлення, суспільні інститути повинні віднині отримувати виправдання через вільно аргументоване обговорення спільнотою. Суспільна модернізація означає розкріпачення потенціалу раціональності, який закладений у комунікативному дійстві. Однак процес раціоналізації життєвого світу пов´язаний з внутрішньою диференціацією суспільної системи, що викликає зріст некерованої складності. Кожна нова область диференціації системи відкриває простір подальшому зростанню складності, тобто для подальшої функціональної спеціалізації і відповідної більш абстрактної інтеграції диференціацій, що мали місце [10].

В інформаційному суспільстві дуже популярним засобом комунікації стає комп’ютер, який сприяє спілкуванню людей шляхом використання Інтернет- технологій. Позитивні та негативні аспекти впливу інформаційних технологій на молоде покоління аналізує М.Г. Абрамов. Він зазначає, що «людина перед комп’ютером вступає в інтелектуально-комунікативну взаємодію не тільки і не стільки з певною програмою, скільки із колективним суб’єктом, що стоїть за нею, реальною спільнотою людей, чий досвід і знання є «згорнутими». Тому, не втрачаючи власних джерел активності, особистість має у цьому випадку додаткові можливості для зростання - на основі різноманітності форм та рівнів взаємодії з комп’ютером. Разом з тим є і небезпека негативного розвитку особистості. Багатофункціональність, швидкість та інші корисні якості комп’ютера роблять з нього блискучого асистента. Однак його призначення полягає не в тому, щоб підміняти людину і ставати чи не найближчої істотою, а допомагати їй, полегшуючи її працю. Сучасні Інтернет-технології знижують ступінь соціалізації особистості» [1, 87].

Інтернет значно полегшив процес знайомств та пошуку партнерів, кохання у всіх формах стало більш доступним. Особливістю цього процесу є те, що цінність кохання все більш відтісняється бажанням знайти тимчасові та ні до чого не зобов’язуючі знайомства з метою задоволення сексуальних потреб. Глибокі почуття, які є в основі кохання, знецінюються, руйнується структура особистості, втрачається моральність. Все це проявляється в поведінці людей і має серйозні соціальні наслідки - люди стають нездатними на довгострокові відносини, неспроможними створювати сім’ю та брати на себе зобов’язання. Тому й поняття сім’ї втрачає свою сутність, укладені шлюби швидко розриваються, росте кількість неповних сімей.

З початком перебудови секс бурхливо увірвався в життя нашого суспільства. Маса телепрограм, журналів та газет, радіопередач зробили кохання, секс, знайомства своїми основними темами. Чи зняло це проблему знайомства чоловіка та жінки? Навряд. Скоріш, викликало масу психологічних проблем у людей, що так чи інакше відрізняються від більшості, особливо, у занадто сором’язливих. Не кожен може стати учасником шоу «Кохання з першого погляду», як не всім дано бути академіками.

Сьогодні ми живемо в інформаційному суспільстві, і люди отримали можливість здійснювати знайомства за допомогою Інтернету. Познайомитися у мережі легко і доступно для всіх: чоловіки і жінки, хлопці та дівчата будь-якого віку, зовнішності, соціального положення, одружені та вільні можуть швидко знайти друзів та однодумців, секс-партнера та супутника життя, спілкування будь-якого рівня. Крім того, Інтернет суттєво полегшив вирішення проблеми знайомства для людей з обмеженими можливостями: в мережі навіть інваліди почувають себе повноцінно і мають усі шанси зустріти істинне кохання. Чоловіки та жінки, рисами характерів яких є сором´язливість, в реальному житті не можуть підійти до уподобаного представника протилежної статі, а у мережі вони відчувають себе більш вільними і знайомства в мережі для них - гарний спосіб позбавитися самотності і влаштувати своє приватне життя.

Тема Інтернет-знайомства широко обговорюється в мережі. На численних форумах та спеціалізованих сайтах висловлюються різні думки з цього питання. Більшість з них такі: якими б легкими не були віртуальні знайомства, почуття, які мають чоловіки та жінки, цілком реальні, а частіше вони значно яскравіші за ті, що з’являються під час вербального спілкування. Дуже часто такі знайомства плавно переходять в площину реального життя, коли хлопці та дівчата, що познайомилися в мережі, створюють родину. Інколи кохання, що з’явилося в мережі, виявляється міцнішим за те, що виникло під час інших шляхів знайомств.

Поняття дружби також зазнало змін, люди стали спілкуватися і дружити на відстані, знаходячи спільні інтереси на Інтернет-форумах і т.п., при цьому не маючи реальних зустрічей і контактів. І.С. Кон дає наступне визначення дружби: «На відміну від ділових, функціональних відносин, заснованих виключно на спільності занять та відповідному розподілі обов’язків, дружба - це відносини тотально особистісні, які самі по собі є благом. На відміну від споріднення або товариства, обумовленого приналежністю до одного колективу, зв’язаного узами групової солідарності, дружба є індивідуально вибірковою, добровільною, заснованою на взаємній симпатії. Нарешті, дружба - відносини глибокі та інтимні, що передбачають не тільки взаємодопомогу, але й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. Недарма ми називаємо друга власним alter ego»[7,4]. Чи можна сподіватися на довіру та відвертість, знаходячи віртуальних друзів?

Останнім часом з´явилося поняття «Віртуальний шлюб» - форма постійних відносин через міжнародну комп´ютерну мережу Інтернет між користувачами з їхньою реєстрацією на спеціалізованих сайтах. Віртуальний шлюб юридично не є шлюбом і не визнається державою та деякими світовими релігіями, але при цьому імітує інститути укладення шлюбу, реєстрації, сімейного життя, що прийняті в суспільстві, віртуальні родини навіть заводять віртуальних дітей. Подібні шлюби на відстані є дуже популярними серед молоді. У Китаї вже було зареєстровано 50 тисяч віртуальних шлюбів. Правознавці з ісламського університету «Аль-Азхар» стверджують, що шлюби через Інтернет не є законними та суперечать шаріату, який детально розробив всю процедуру весілля за мусульманськими звичаями. Наприклад, наречений та наречена повинні заявити про згоду вступити у шлюб у присутності свідків, знаходячись в одній кімнаті, а не на відстані, обов’язковим є погодження родичів і т.ін.

Беручи до уваги цю підвищену зацікавленість віртуальним життям, уявімо на мить майбутнє людства, якщо ці інтереси прогресуватимуть. У віртуальних шлюбах народжуватимуться віртуальні діти. Що ж станеться з реальною демографією та населенням? Чи не призведе ця тенденція до виродження людства? Звичайно, ніхто не заперечує позитивні сторони інформаційно-комунікативних технологій, але треба запобігати їхньому негативному впливу на свідомість людей. Особливо це стосується свідомості дітей та підлітків, які проводять години перед екранами комп’ютерів.

Освіта - один з інститутів, які є найбільш відповідальними за процес формування особистості. Сучасна система освіти та виховання також розвивається в умовах інформаційного суспільства і є його частиною. Необхідно зазначити, що сьогодні навчальний процес інтенсивно стимулює дітей та підлітків до використання інформаційно-комунікативних технологій під час навчання. Інколи діти сідають за комп´ютер раніше, ніж навчаються писати та читати. В школах, технікумах, вищих навчальних закладах вивчання інформатики є обов´язковим. Діти отримують численні завдання з інших предметів, які тим чи іншим чином пов´язані з інформаційно-комунікативними технологіями. Пошук потрібної інформації ведеться вже не в бібліотеках, а в Інтернеті. Більшість робіт потребує оформлення за допомогою комп’ютера. Усі розрахунки виконуються з використанням відповідних електронних програм. Дітей все менше цікавить реальне життя. Реальне спілкування з друзями підміняється віртуальним. Діти менше грають у спортивні ігри, надаючи переваги комп’ютерним. Театри, книги та музеї взагалі майже не цікавлять підростаюче покоління, адже набагато цікавіше знайти розвагу, сидячи перед монітором. Можливо на перший погляд небезпека непомітна, але результатом є зміни в інтересах, моральних цінностях, стосунках, навіть погіршення здоров´я, як психічного, так і фізичного.

Що ж може зробити система освіти для протистояння негативному впливу інформаційно-комунікативних технологій на особистість людини? Звичайно не можна забороняти дітям користуватися вищевказаними технологіями, але треба намагатися обмежувати це користування певною мірою. Можна запропонувати наступні види дій в цьому напрямку:

Починати роботу в даному напрямку з батьків - пояснювати, що вони мають контролювати кількість часу, який їхня дитина проводить перед комп’ютером.

Не спрямовувати освітній процес таким чином, щоб володіння інформаційними технологіями випереджало оволодіння знаннями природним чином, тобто не привчати дітей до комп´ютерів з пелюшок, а спершу навчити їх читати, писати та рахувати. Якщо відбуватиметься навпаки, то результат буде сумним, адже відомо, що у «високотехнологічних» Сполучених Штатах Америки дуже велика кількість громадян має жахливі навички письма, адже користування комп´ютером є основою основ життя американців.

Організовувати різноманітні виховні заходи (відвідування музеїв, театрів, екскурсій), зацікавлювати дітей культурою та мистецтвом.

Організовувати спортивні заходи, конкурси та змагання.

Стимулювати інтерес до читання.

Створювати різноманітні клуби за інтересами для реального спілкування.

Все це сприятиме тому, щоб відірвати дитину він монітору та не допустити втрати особистості у віртуальному світі.

Висновки. Вплив інформаційних технологій на людські взаємовідносини має як негативні, так і позитивні сторони, але з точністю можна сказати одне - інформаційне суспільство розвиває особистість у своєму власному напрямку.

Серед позитивних моментів впливу інформаційних технологій на взаємовідносини людей можна виділити наступні:

Спрощення способу знайомства, так як можливість знайомитися через Інтернет, по суті, є більш доцільною, ніж інші способи, оскільки на відповідних сайтах спілкуються люди, які мають однакову мету - познайомитися, а під час знайомства «на вулиці» така взаємна мета, як правило відсутня; доступність знайомства для людей з обмеженими можливостями. Інвалідам важко знайти свою половину і саме Інтернет дає широкі можливості знайти собі подібного; Інтернет надає можливість відчувати себе більш вільно людям, які мають певні комплекси, яким важко завести реальне знайомство зі сторонньою людиною; в реальному житті часто дуже важко знайти однодумців в якому-небудь питанні, а Інтернет надає цю можливість за допомогою тематичних форумів.

Реальна інформаційна користь під час навчальної та наукової діяльності.

До негативних моментів можна віднести наступне:

Доступність віртуальних контактів призводить до зниження цінності кохання та відносин, кохання підміняється сексом, що підтверджується відсотковим співвідношенням людей у мережі, які шукають серйозних відносин або випадкових зв’язків.

Небезпека надмірного занурення у віртуальний світ, що змінює структуру особистості, впливає на психіку, здоров’я та спосіб життя.

Завданням системи освіти є не допустити підміни реального життя віртуальним, втрати моральних цінностей та деструкції особистості.

Література:

Абрамов М. Г. Влияние информационных технологий на старшеклассников. / М. Г. Абрамов // Человек - 2007. - № 3. - С. 85-92.

Аврелий А. О супружестве и похоти / А. Аврелий. - Москва: ИФ РАН, 1994. - 404 с.

Аристотель. Этика / Аристотель; [пер. с древнегреч. Н. В. Брагинской, Т. А. Миллер]. - Москва: АСТ, 2002. - 492 с.

Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук / Ф. Бэкон. - М.: Мысль, 1978. - 509 с. - (Сочинения в 2-х томах).

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество [пер. с англ. В. Л. Иноземцева] / Д. Белл. - М. : Академия, 2004. - 788 с.

Декарт Р. Страсти души [пер. с фр. В. В. Соколова] / Р.Декарт. - М.: Мысль, 1989. 654 с. (Философское наследие).

Кон И. С. Дружба: этико-психологический очерк. / И. С. Кон - М.: Подитиздат, 1987. - 348 с. (Личность. Мораль. Воспитание: сер. худож. - Публицист. и научно-попул. изд.).

Платон. Федон; Пир; Федр; Парменид [пер. с древнегреч. С. А. Ананьина и др.] / Платон. - М. : Мысль, 1999 - 526 с. - (Философская мысль).

Соловьёв В. С. Смысл любви. / В. С. Соловьёв. - М.: Современник, 1991. - 524 с. - (Избранные произведения).

Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие [пер. с нем.

В. Л. Иноземцева] / Ю. Хабермас. - М.: Академия, 2004. - 788 с.