Приходько В.В.

Аналізуються різні типи знань, що необхідні для випускнику сучасного ВНЗ

Постановка проблеми. Тема змісту знань є вузловою у визначенні направленості навчання, освіти і виховання у вищій школі. Так, якщо пріоритети надаються педагогічним процесам, спрямованим головним чином на фахову підготовку студентів, на перший план виходять завдання опанування фундаментальними і спеціальними знаннями відповідно до обраної професії. Натомість коли за орієнтир вибираються процеси, що забезпечують особистісне спрямування освіти молодої людини, тут гармонійно поєднуються знання, потрібні для становлення духовної і фахової, діяльної та різнобічно-освіченої особи.

У той же час, як свідчить досвід вищої школи СРСР, яку Україна успадкувала і фактично до сьогодні втримує в своїй сутності, у першому випадку ми маємо, як наслідок засвоєння наукових знань, гарно фахово озброєних спеціалістів, які за своєю сутністю є радше технократами. Технократ же - це працівник, увесь світогляд якого, у тому числі набуті ужиткові знання, орієнтують його на раціональне, з точки зору логіки виробничника ("витрати - отримані результати") відношення до спрямованості власних зусиль.

Відтак технократ, має на увазі розв’язати своє робоче завдання найбільш технічно виправданим і економічним шляхом, не звертаючи увагу на одночасні різні векторні удари, що завдаються людям і землі, воді та повітрю. Саме це ставлення людини до дійсності й призвело до такого критично - ризикованого, не придатного для повноцінного життя стану пострадянського суспільства, що М. Мамардашвілі назвав антропологічною катастрофою. Зазначимо також, що увага до формування бажаних компетенцій випускника вищої школи не відміняє існуючого тут правила, а саме збереження вектору на пріоритет забезпечення у першу голову професійної підготовки спеціаліста. Тож подальше розкриття сутності другого можливого підходу, а саме особистісно орієнтованої освіти студента, що не тільки не завдає шкоди становленню гарно оснащеного знаннями та уміннями фахівця, але й виступає визначальною умовою його дійсного, глибинного професіоналізму, є актуальним завданням для теорії і практики вітчизняної вищої школи.

Мета статті - розкрити значення різноманітних знань, а саме наукових, знань про діяльність та знань про духовний світ людини, для становлення випускника сучасної вищої школи як професіонала та інтелігента.

Результати дослідження. Дещо забігаючи наперед, можна сказати, що знання першого типу потрібні людині для того, наприклад, аби уміло видобувати корисні копалини і виробляти різноманітні потрібні людині технічні засоби для її існування. Знання другого типу знадобляться коли вона, приміром, розпочинає власний бізнес. Тоді як знання третього - для того, аби людина могла так влаштувати свій внутрішній світ, коли вона зможе відчувати себе щасливою. Як видно, жоден із вказаних типів знань не є зайвим у ході її становлення, тож уявити собі дійсно культурну і фахову людину з вищою освітою, яка не опанувала якимось із блоків знань, неможливо.

Аналіз досліджень дозволяє зробити висновок, що сучасні фірми вбачають найбільш дієвою формою і видом контролю за людиною на виробництві, коли вона у повній мірі розкриває свій потенціал, - самоконтроль (14). Зрозуміло, що досягти такого стану за умови самої лише професійної - на виробництво, а не на людину - спрямованості освіти, неможливо.

Відповідно наукова картина світу. Це, перш за все, цілісний образ предмету власне наукового дослідження у його головних системно-структурних характеристиках, що формується через існуючі фундаментальні поняття, уявлення і принципи науки на кожному з етапів її історичного розвитку.

Розрізнюють такі основні види (форми) наукової картини світу (КС): 1) загальнонаукову як узагальнені уявлення про Всесвіт, живу природу, суспільство і людину, що складаються на підставі синтезу знань, отриманих у різних наукових дисциплінах; 2) соціальну і природничо-наукову КС як уявлення про суспільство і природу, що узагальнюють досягнення відповідно соціально-гуманітарних і природничих наук; 3) спеціальні наукові КС (дисциплінарні онтології) - чи уявлення про предмети окремих наук (фізична, хімічна, біологічна і т.ін. КС). В останньому випадку термін "світ" застосовується у специфічному сенсі, означаючи не світ в цілому, а лише предметну область окремої науки (фізичний світ, світ хімічних процесів, біологічний світ).

Аби запобігти термінологічних проблем, для означення дисциплінарних онтологій застосовують також термін "картина реальності, що досліджується". Найбільш вивченим її зразком є фізична картина світу, хоча нині вона зіткнулась з рядом проблем устрою Всесвіту, які за рахунок власне фізичних уявлень не може подолати. Подібні ж картини світу є в будь якій науці, як тільки вона конституюється у якості самостійної галузі наукового знання.

Узагальнений системно-структурний образ предмету дослідження уводиться в спеціальній науковій КС через уявлення: 1) про фундаментальні об’єкти, із яких виводяться впорядкованими усі інші об’єкти, що вивчаються цією наукою; 2) про типології об’єктів, що вивчаються; 3) про загальні особливості їхньої взаємодії; 4) про просторово-часову структуру реальності. Ці уявлення можуть бути описані у системі онтологічних принципів, що виступають підставою наукових теорій дисципліни. Наприклад, відомі принципи: світ складається із таких, що не діляться, корпус кулів; їхня взаємодія суворо детермінована і здійснюється як миттєва передача сил по прямій; корпускули й утворені з них тіла переміщуються в абсолютному просторі з плином абсолютного часу, - усі вони описують фізичну картину світу, яка склалась у другій половині ХѴІІ ст., і отримала назву механічної КС.

Перехід від механічної до електродинамічної (наприкінці ХІХ ст.), а потім і до квантово-релятивістської картини фізичної реальності (перша половина ХХ ст.) супроводжувалася зміною системи онтологічних принципів фізики. Найбільш радикальною вона була в період становлення квантово- релятивістської фізики (перегляд принципів неподільності атомів, існування абсолютного простору - часу, лапласівської детермінації фізичних процесів).

За аналогією з фізичною КС, виділяють картини досліджуваної реальності й в інших науках (хімії, астрономії, біології і т.ін.). Серед них також існують, історично змінюючи одна одну, різні типи КС. Наприклад, в історії біології - перехід від переддарвінівських уявлень про живе у картині біологічного світу, до картини запропонованої Дарвіном, потім до наступного включення у картину живої природи уявлень про гени, як носії спадковості, і вже потім до сучасних уявлень про рівні системної організації живого - популяції, біогеоценоз, біосферу, ноосферу та їхньої еволюції.

Кожна із конкретно-історичних форм спеціальної наукової КС може реалізовуватись у ряді модифікацій. Серед них існують лінії спадкоємності (наприклад, розвиток ньютонівських уявлень про фізичний світ Ейлером, розвиток електродинамічної КС Фарадеєм, Максвелом, Герцом, Лоренцом, кожний з яких уводив у цю картину нові елементи). Але можливі ситуації, коли один і той же тип КС реалізується у формі конкуруючих або навіть альтернативних одні одним уявлень відносно досліджуваної реальності (наприклад, боротьба ньютонівської і декартівської концепцій природи як альтернативних варіантів механічної КС; конкуренція двох основних напрямів у розвитку електродинамічної КС: програми Ампера - Вебера, з однієї сторони,

і програма Фарадея - Максвела з іншої).

КС виступає як особливий тип теоретичного знання. Її можна розглядати у якості такої собі теоретичної моделі досліджуваної реальності, відмінної від моделей (теоретичних схем), що знаходяться у основі конкретних теорій.

По-перше, вони різняться ступенем узагальнення. На одну й ту ж КС може спиратись безліч теорій, у тому числі й фундаментальних. Наприклад, із механічною КС були пов’язані механіка Ньютона-Ейлера, термодинаміка й електродинаміка Ампера-Вебера. Із електродинамічною КС пов’язані не тільки основи максвелівської електродинаміки, але й основи механіки Г ерца.

По-друге, спеціальну КС можна відрізнити від теоретичних схем, якщо проаналізувати утворюючі їх абстракції (ідеальні об’єкти). Так, у механічній КС процеси природи характеризувались засобом абстракцій - "неподільний корпускул", "тіло", "взаємодія тіл, що передається миттєво по прямій і змінює стан руху тіл", "абсолютний простір" і "абсолютний час". Що ж торкається теоретичної схеми, яка знаходиться в основі ньютонівської механіки (такої, що узята з його ейлерівського викладу), то у ній сутність механічних процесів характеризується способом інших абстракцій: "матеріальна точка", "сила", "інерціальна просторово-часова система відліку".

Ідеальні об’єкти, що утворюють КС, на відміну від ідеалізацій конкретних теоретичних моделей завжди мають онтологічний статус. Будь-який фізик розуміє, що "матеріальна точка" не існує в природі, що в ній немає тіл без їхнього розміру. Одначе послідовник Ньютона, що прийняв у той час механічну КС, вважав що неподільність атому реально існує як "первинна цеглина" матерії. Він ототожнював із природою такі, що спрощують її і схематизують, абстракції, в системі яких створюється фізична КС. В яких саме ознаках ці абстракції не відповідають реальності, це дослідник встановлює зазвичай тоді, коли його наука вступає на шлях зламу старої КС і заміни її новою.

Будучи відмінними від КС, теоретичні схеми, що складають ядро теорії, завжди пов’язані з нею. Встановлення цього зв’язку є однією з обов’язкових умов побудови теорії. Процедура відображення теоретичних моделей (схем) у КС забезпечує той різновид інтерпретації рівнянь, що виражають теоретичні закони, яку у логіці називають концептуальною (або ж семантичною) інтерпретацією і яка обов’язкова для побудови понять. Поза КС теорія не може бути побудована у закінченій формі.

Наукові КС виконують три основні взаємопов’язані функції у процесі дослідження: 1) систематизують наукові знання, поєднуючи їх у складні цілісності; 2) виступають у якості дослідницьких програм, що визначають стратегію наукового пізнання; 3) забезпечують об’єктивацію наукових знань, співвіднесення їх із досліджуваним об’єктом для їх включення у культуру.

Спеціальна наукова КС інтегрує знання у рамках окремих наукових дисциплін. Природничо-наукова і соціальна КС, а потім загальнонаукова КС, задають більш широкі горизонти для систематизації знань. Вони інтегрують досягнення різних дисциплін, виділяючи в дисциплінарних онтологіях стійкий, емпірично й теоретично обґрунтований зміст. Наприклад, уявлення сучасної загальнонаукової КС про нестаціонарний Всесвіт і Великий вибух, про кварки і синергетичні процеси, про гени, екосистеми і біосферу, про суспільство як цілісну систему, про формації і цивілізації і т. ін. були розвинені у рамках відповідних дисциплінарних онтологій фізики, біології, соціальних наук і потім включені у загальнонаукову КС.

Здійснюючи функцію систематизації, наукові КС разом з тим виконують роль дослідницьких програм. Спеціальні КС задають стратегію емпіричних і теоретичних досліджень у рамках відповідних областей науки. По відношенню до емпіричного дослідження цілеспрямовуюча роль спеціальних КС найбільш явно виявляється тоді, коли наука починає вивчати об’єкти, для яких ще не створено теорій і які досліджуються емпіричними методами (типовим прикладом виступає роль електродинамічної КС при експериментальному дослідженні катодних та рентгенівських променів).

Уявлення про досліджувану реальність, що уводяться у КС, забезпечують висування гіпотез про природу явищ, виявлених під час досліду. Відповідно до цих гіпотез формулюються експериментальні задачі та напрацьовуються плани експериментів, під час яких встановлюються усе нові характеристики об’єктів, що вивчаються у дослідах.

У теоретичних дослідженнях роль спеціальної наукової КС як дослідницької програми проявляється в тому, що вона визначає коло допустимих завдань і постановку проблем на початковому етапі теоретичного пошуку, а також вибір теоретичних засобів їх розв’язання. Так, у період побудови узагальнюючих теорій електромагнетизму змагались дві фізичні КС і відповідно дві дослідницькі програми: Ампера-Вебера, з одного боку, і Фарадея-Максвела, з іншого. Вони ставили різні завдання і визначали різні засоби встановлення узагальнюючої сутності електромагнетизму. Програма Ампера-Вебера виходила із принципу далекої дії і орієнтувалась на використання математичних засобів механіки точок, тоді як програма Фарадея-Максвела спиралась на принцип близької дії й залучала математичні структури з механіки суцільних середовищ.

У міждисциплінарних взаємодіях, заснованих на переносах уявлень із однієї сфери знань в іншу, роль дослідницької програми виконує загальнонаукова КС. Вона виявляє схожі риси дисциплінарних онтологій і тим самим формує підстави для трансляції ідей, понять і методів із однієї науки в іншу. Такі обмінні процеси між квантовою фізикою і хімією, біологією і кібернетикою, що породили цілий ряд відкриттів ХХ ст., направлялись і регулювались загальнонауковою КС.

Факти і теорії, створені за ціленаправленого впливу спеціальної наукової КС, потім знову співвідносяться із нею, що призводить до двох варіантів її змін. Якщо уявлення КС виражають суттєві характеристики об’єктів, що досліджуються, відбувається уточнення і конкретизація цих уявлень. Але якщо дослідження натикається на принципово нові типи об’єктів, відбувається кардинальна перебудова КС.

Така перебудова виступає необхідним компонентом так званих "наукових революцій". Вона передбачає активне застосування філософських ідей та обґрунтування нових уявлень про накопичений емпіричний і теоретичний матеріал. Спочатку нова картина реальності, що досліджується, висувається у якості гіпотези. Її емпіричне і теоретичне обґрунтування може зайняти тривалий час, коли вона конкурує у якості нової дослідницької програми із раніше прийнятою спеціальною КС. Ствердження нових уявлень про реальність в якості дисциплінарної онтології забезпечується не лише тим, що вони підкріплюються досвідом і послуговуються базисом для нових фундаментальних теорій, але й їхнім філософсько-світоглядним обґрунтуванням.

Уявлення про світ, які уводяться у картинах реальності, що досліджується, зазнають впливів аналогій та асоціацій, які залучаються із різних сфер культурної творчості, включаючи власний та виробничий досвід визначеної історичної епохи. Так, уявлення про електричний флюїд і теплород, включені до механічної картини світу у ХѴШ ст., складались багато у чому під впливом предметних образів, залучених із сфери побутового досвіду і техніки епохи. Здоровому глузду ХѴІІІ ст. було легше погодитись з існуванням немеханічних сил, вдаючи їх за образом сил власне механічних.

Разом з тим уведення до механічної КС уявлень про різні субстанції (носії сил) містило й момент об’єктивного знання. Уявлення про якісно інші типи сил було першим кроком на шляху до визнання неможливості звести усі види взаємодії лише до механічної. Воно сприяло формуванню особливих, відмінних від механічних, уявлень про структуру кожного з таких видів взаємодії.

Онтологічний статус КС виступає необхідною умовою об’єктивації конкретних емпіричних і теоретичних знань наукової дисципліни та їхнього включення у культуру.

На підставі віднесення до наукової КС спеціальні досягнення науки набувають загальнокультурного сенсу і світоглядного значення. Так, основна фізична ідея загальної теорії відносності, взята у її спеціальній теоретичній формі (компоненти фундаментального метричного тензора, що визначає метрику чотирьохмірного простору-часу, разом з тим виступають як потенціали гравітаційного поля), незрозуміла для тих, хто не займається теоретичною фізикою. Але при формулюванні цієї ідеї у мові КС (характер геометрії простору-часу взаємно визначений характером поля тяжіння) їй надається зрозумілий для неспеціалістів статус наукової істини, що має світоглядний сенс. Ця істина видозмінює уявлення про однорідний евклідовий простір і квазіевклідовий час, які через систему освіти і виховання із часів Галілея і Ньютона перетворились у світоглядний постулат повсякденної свідомості.

Так виглядає справа із багатьма відкриттями науки, які включаються у наукову КС і через неї потім впливають на світоглядні орієнтири людської життєдіяльності. Історичний розвиток наукової КС виражається не лише у зміні її змісту, історичними є самі її форми. У XVII ст., в епоху виникнення природознавства, механічна КС була одночасно й фізичною, і природничо- науковою, і загальнонауковою КС. З появою дисциплінарно організованої науки (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.) виникає спектр спеціально- наукових КС. Вони стають особливими, автономними формами знання, що організують у відповідну систему спостереження факти й теорії кожної наукової дисципліни. Виникають проблеми побудови загальнонаукової КС, яка б синтезувала досягнення окремих наук.

У другій половині XX ст. загальнонаукова КС починає розвиватись на базі ідей універсального (глобального) еволюціонізму, що поєднав принципи еволюції і системного підходу. Виявляються генетичні зв’язки поміж неорганічним світом, живою природою і суспільством, у результаті чого ліквідується різке протиставлення природничо-наукової і соціальної КС. Відповідно посилюються інтегративні зв’язки дисциплінарних онтологій, які усе більше виступають фрагментами (аспектами) єдиної загальнонаукової КС.

Миследіяльнісна картина світу (МД КС). Ми живемо у час, коли швидкими темпами стверджується історично нова КС, яка об’єктивно існує але ще досить слабко описана. Цей процес, який триває ось уже більше 100 років, пов’язується із базовими уявленнями про інженерну, перетворюючу діяльність і миследіяльність взагалі (5, с. 21). Сутність МД КС репрезентує схема, подана на рисунку.

У першій (зверху схеми) зоні виділяються дві траєкторія - рух у "мисленні, що пізнає", друга - рух > Різниця цих двох траєкторій запозичена у Гегеля: ми мислення над мисленням; а мислення, що пізнає, визначений спосіб "захоплює" світ фізичних речей.

У наступній за верхньою зоні, мислення, що пізн позицій, пов’язаних з дослідницькою діяльністю аб діяльністю. А мислення, що творить, розгортається у с з проектуванням, або ж проектувальною діяльністю.

Дуже важливою є позиція, що задає перехід ві, (ментальної) роботи до підпростору діяльності. Це по: система засобів конструкторського мислення або ж

позиція програміста. "Конструктор", "програміст" і "управлінець" здійснюють зв’язок методологічно організованого мислення із ситуаціями, у яких розгортаються конфлікти людей або ж соціальних груп в історії. Цей набір систем засобів і позицій є мінімально необхідним для розгортання МД картини світу, яку представники школи відомого московського філософа і методолога Г.П. Щедровицького називають штучно-технічною КС.

Гегель першим як філософ поставив завдання створити довершену систему категорій, за рахунок чого можна буде забезпечити послідовне виведення одного з іншого усіх наявних у культурі онтологічних законів та ідеальних об’єктів науки, отже, побудувати картину внутрішнього становлення усієї природної і духовної дійсності. Так і діяльність по формуванню понять про інженерну діяльність і миследіяльність відбувається в орієнтації спочатку на онтологію, а потім на вихід до загального конкретного поняття та МД КС.

Саме тому МК КС включає у свій склад людину, як із самого початку цю картину утворюючу. Позиція ж творця завжди подвійна: він рефлектує та мислить відносно своєї майбутньої дії, а також працює як мислитель- конструктор. Конфлікт такого "роздвоєння" позицій у МД КС завжди й визначає її особливий зміст: творець мусить одночасно знаходитись "ззовні" і обов’язково "усередині" події. Одночасно, цю КС можна обговорювати лише у стані руху, а саме руху мислі по різним її підпросторам, отже, вона завжди існує у процесі становлення. Її не можна зафіксувати раз і назавжди, вона існує під час робіт по її вибудовуванню.

Нарешті, МД КС повинна освоювати і враховувати ті КС, які формувались раніше у тому числі від механічної до наукової, бо ж старе є таке, що відслужило свій строк нове. Тому мова повинна йти не про "знищення" старого, про його асиміляцію та утилізацію (тобто, зміну його місця і функцій).

Провідною є роль МД КС у ситуаціях будівництва майбутнього (БМ), тобто інновацій. Але тут потрібне розрізнення простору розумової роботи і простору реалізацій. Тоді у верхньому (ментальному) просторі будуть умовно позначатись позиції проектувальників, програмістів, дослідників, істориків і т.д. У нижньому (реалізаційному) немає позицій, але є спеціальності, тобто підготовлені до виконавської роботи фахівці. Це розрізнення слід розуміти не морфологічно, не буквально, "хто на кому сидить", але функціонально: одна й та ж людина може посідати і посідає різні місця, залежно від того, що вона обмізковує чи здійснює на даний момент (5, с. 10).

Будівництво майбутнього - це особливим чином зорганізована робота, що здійснюється у верхньому просторі, але "зачіпає" й нижній. При цьому БМ є заняття нескінченне й неперервне. Реалізація ж завжди дискретна. Отже, сенс МД КС та забезпечених завдяки ній інновацій у тому, що вони збільшують ресурс мислення й діяльності людини у світі.

Християнська картина світу. Розкриття цієї КС передбачає отримання відповіді про відношення між науковим й релігійним знанням. В. Зеньковський пише: "У багатьох людей, особливо у тих, хто віддано вивчає науки, працює в царині техніки, немовби висихають самі джерела релігійних переживань; люди нині так заклопотані самим лише земним життям, його складними темами, дослідженнями і технічним оволодінням силами природи, що тільки якесь трагічне потрясіння, приміром, оціпеніння, що несе із собою у світ смерть людини, знов ставить перед усіма релігійне питання. Але для тих, хто повертається до релігійного життя або ж тільки шукає відповідь на релігійні питання, неминуче виникає необхідність знайти такі взаємовідносини між вірою і знанням, за якого одне не виштовхувало б інше" (10, с. 21).

Духовний досвід людства свідчить, що у основі внутрішнього світу кожної людини лежить трансцендентний, надмірний початок принципово нової природи, ніж природа зовнішнього, оточуючого світу реальності. І хоча людина - продукт еволюції, але еволюції цілеспрямованої, що твориться "за образом і подібністю до Бога". Наша здатність до творчості, абстрактного мислення, здатність усвідомлювати навколишній нас Світ не є "властивістю високоорганізованої матерії", вона являє собою частину Бога, що вкладена в нас. І зовсім не труд, але єдиний у своєму роді акт наділення духом, виділив із сімейства гуманоїдів унікальне творіння - людину (8).

Це дуже невелика частка - Іскра Божа, але вона палає у кожному з нас. Завдяки цьому людина не лише продукт творіння, але й сама творець, що наділений свободою волі та вибору. Творче джерело нашої культури - це є Божественне, що існує в нас. Через власний духовний досвід, одкровення людина спілкується із вищою Божественною стихією світу. Натомість людина, яка втрачає своє синівство від Бога, стає безсилим рабом природної необхідності (17, с. 55). Наближаючись до Христа, людина звільняється від свого природного начала й "втрачає саму себе, допоки незрозумілим для розуму чином прагне пручатися прагненню знайти себе у Богові, як тільки хоче обґрунтувати себе тільки в одній собі" (4, с. 101). Навпаки, спрямовуючи себе до Бога, вона стає відкритою для потоку Благодаті, що підсилює її людяність.

В одній з книжок, написаних для масового читача, ми знайшли такі проникливі слова: "Посеред піщаних дюн у Фландрії височіє великий дерев’яний хрест з образом Спасителя у центрі. На самому хресті чітко вибиті потемнілі, але не зниклі від часу наступні слова: Я - Світло, а ви не бачите Мене. Я - Шлях, а ви не йдете за Мною. Я - Життя, а ви не шукаєте Мене. Я - Учитель, а ви не слухаєте Мене. Я - Господь, а ви не підкоряєтесь Мені. Я - ваш Бог, а ви не молитесь Мені. Я - ваш найкращий друг, а ви не любите Мене. Якщо ви нещасливі, то не звинувачуйте Мене" (3).

Висновки. Отже, навчання, освіта і виховання людини, що спрямовані лише на засвоєння самих наукових знань, нехай і різнобічних, є ущербними, однобічними. Людина, яка зосередила на догоду викладачам-прагматикам усю свою увагу й сили на засвоєнні самої лише наукової КС, не формується як дійсно освічена і культурна. У такий спосіб, поза усяким сумнівом, викохується такий собі виконавець-технократ, для якого очевидна вимірювана користь є головним орієнтиром у його життєдіяльності. Але зрозуміло, що технократ не у змозі осягнути сутність глибинної катастрофи в українському суспільстві, не здатний докласти власних розумних й результативних зусиль для її подолання.

Використана література

1. Архиепископ Иоанн Сан-Францисский (Шаховской). Избранное. - Петрозаводск, 1992.

2. Бердяев Н.А. Самопознание. - М., 1991.

3. В помощь кающимся. - Украинская православная церковь. Полтавская епархия, Спасо-Преображенский Мгарский монастырь, 2001.

4. Гарин И. Воскресение духа. - М., 1992.

5. Зинченко А.П. Искусственно-техническая картина мира // Проблемы организации и развития инженерной деятельности. - Вып. 1. - Обнинск, 1990.

6. Ильин И.А. Религиозная философия. - М., 1994.

7. Контекст. - М., 1990.

8. Кулаков Ю.И. Наука и религия: Почему я христианин? // Наука и богословие: Антропологическая перспектива / Под ред. В. Поруса (Сер. "Богословие и наука"). - М., 2004.

9. Люцци М. История физики. Мир. - М., 1970.

10. Протоиерей В.Зеньковский. Вера и знание / Православие в жизни: Сборник статей. / Под ред. проф. С.Верховского. - Клин: Фонд "Христианская жизнь", 2002.

11. Рац М.В, Ойзерман М.Т. Размышления об инновациях // Вопросы методологии. - 1991. - № 1.

12. Словарь русского языка: В 4-х т./ АН СССР, Ин-т рус. яз.; Под ред.

А.П.Евгеньевой. - М., 1985.

13. Словарь украинского языка. / Собранный редакцией журнала "Киевская старина". Ред. Б.Д.Гринченко. - Т. ІІ. - З-Н. - К., 1908.

14. Теория организации / Т.Ю.Иванова, В.И.Приходько. - СПб.: Питер, 2004.

15. Феномен человека. Антология. - М., 1993.

16. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова.- М., 1991.

17. Франк С.Л. Сочинения // Приложение к журналу "Вопросы философии". - М., 1990.