В.В. Асаєва

У статті відображено сучасний стан вивчення проблеми полікультурної освіти в Україні, надано аналіз досліджень вчених з даної проблеми, виділено недоліки та проблеми сучасної освіти, зроблено висновки щодо можливості та необхідності подальшого розвитку полікультурної мультилінгвальної освіти.

Ключові слова: глобалізація, культура, мультилінгвізм, наука, педагогіка, полікультурна освіта, сучасність, суспільство, філософія.

Постановка проблеми. Тема полікультурної освіти є відносно новою сферою як філософського науково-педагогічного вчення так і освітньої практики та суспільно-педагогічної діяльності. Її значущість пояснюється тим, що глобалізація світу - явище неоднозначне. З одного боку, це явище об’єднує народи, руйнуючи історичні бар’єри між ними, сприяє науково-технічному прогресу, а з іншого - несе загрозу стирання етнічної і культурної своєрідності, уніфікації життя відповідно до інших стандартів. Сучасна людина має бути готовою до життя в умовах багатонаціонального полікультурного середовища, до спілкування і співпраці з людьми різних національностей, рас, віросповідань.

Стан дослідження проблеми. Проблеми полікультурності у сучасному суспільстві досліджуються у роботах В. Вікторова, М. Романенка, Ю. Терещенка та інших вітчизняних і зарубіжних фахівців. Загалом обґрунтована її роль як ключового компонента комунікації в умовах постіндустріальних трансформацій. Проте філософське осмислення феномена полікультурності в контексті становлення посткласичного освітнього простору залишається малодослідженим аспектом проблеми.

Тісна взаємодія країн, що поєднуються у світове співтовариство, інтернаціоналізація промисловості та економіки, різке зростання інформаційних потоків, збільшення засобів міжкультурного спілкування та передачі інформації, значно підвищує роль і значення полікультурності в сучасній багатонаціональній, мультилінгвістичній Україні. У зв´язку з цим виникла необхідність наукового осмислення та розробки даного питання.

Мета дослідження. Обґрунтування значущості полікультурної освіти як механізму інтеграції вітчизняної освіти до міжнародного освітнього простору.

Виклад основного матеріалу. Проблеми полікультурності найбільш активно почали вивчатися у ХХ ст. У той час посилився інтерес науковців до вивчення відмінностей різних культур. Аналіз культурних відмінностей давав змогу вести мову про унікальність кожної культури зокрема.

У 40-х роках ХХ ст. міжнародні організації закладають в основу своєї політики визначення полікультурності сучасного світу. Згідно з «Загальною декларацією прав людини», ухваленої ООН, усі цивілізації можна поділити на полікультурні та монокультурні. Перші з них виникають у процесі загарбницьких воїн та великих переселень народів. Історичними прикладами полікультурних цивілізацій були: Османська імперія, Арабський халіфат, Російська імперія. Прикладами сучасних полікультурних спільнот є: США, країни Європи, Росія. До монокультурних цивілізацій відносять Китай та Японію, а також деякі інші держави, але, за своїм змістом, вони також є полікультурними, оскільки людство вже починає жити у багатополярному, багатонаціональному, інтеркультурному світі.

Найпоширеніше визначення поняття «полікультурне суспільство» подає російський дослідник М. Матіс, який зазначає: «полікультурне суспільство - це найважливіша й основна категорія соціальної філософії й теоретичної соціології, що означає історично конкретний тип соціальної системи, яка припускає об’єднання людей різних національностей з усією сукупністю форм взаємодії і взаємозалежності, де економіка виконує функцію адаптації, політика - досягнення мети, а культурні символи - підтримка зразка взаємодій у системі» [8, с. 8].

Україна належить до держав із монокультурним середовищем, що формувалося на її теренах протягом віків. Крім того, воно об’єднує людей різних національностей з усіма формами взаємодії та взаємовпливів.

Найбільш вагомі обґрунтування розвитку полікультурності в Україні надано у статті сучасного українського вченого В. Вікторова: «Створення в Україні нового суспільства має проходити на засадах різновекторності, толерування полікультурності, відходу від будь-яких монополій, але із збереженням іманентних для українця ознак духовноморального плану» [3, с. 18].

Про цілісність культурно-історичного розвитку людства і наявність деяких схожих принципів функціонування культур різних народів, про розуміння суті, цілей та функцій полікультурної освіти писали й видатні сучасні філософи: М. Данилевський, Е. Мейлер, А. Тойнбі, Ю. Яковець [5].

Сьогодні освіта - основний стратегічний гарант якості життя, - яка, на думку Терещенко Ю.І., «не просто одна із підсистем людського існування, вона - ансамбль соціокультурних відносин, а освіченість - це супутній результат імовірного нашого сходження до вершин національного та загальнолюдського духу» [9, с. 111]. Висока значимість і недостатня практична розробленість проблеми сучасної полікультурної освіти визначають безсумнівну новизну даного дослідження, та його актуальність.

Оновлення системи освіти стало головною основою відновлення інтелектуального потенціалу української нації, її відродження, демократизації українського суспільства.

Перехід людства до постіндустріальної цивілізації та інформаційного суспільства, породив зміни в системі освіти, яка ставить перед собою завдання підготовки високоосвіченої, інтелігентної особистості, яка вміє приймати рішення в екстремальних умовах, та здатної до життя і праці у новому світі.

Теоретико-методологічні основи цього процесу, основний напрям модернізації системи освіти в Україні закладені в Національній доктрині розвитку освіти в України. Наш сучасник, доктор філософських наук, професор М.І. Романенко так охарактеризував роль філософії в реалізації національної доктрини розвитку освіти України: «Усвідомлення необхідності змін філософських основ освітньої практики в сучасному суспільстві одночасно відбувається практично у всіх значущих сферах науки і культури. Соціальна філософія, філософія культури, філософія науки та освіти, культурологія, педагогіка, соціологія, теорія управління - це далеко не повний перелік галузей науки, де в тій чи іншій формі піднімалися і розроблялися різні аспекти нової філософської парадигми освіти» [7, с. 23].

Саме тому в останні роки як ніколи проблема полікультурної освітив Україні набула особливої актуальності. Зростання полікультурної освіти сприяє етнічній ідентифікації та формуванню культурної самосвідомості учнів, а ще, що може бути найважливішим, - перешкоджає їх етнокультурній ізоляції від інших країн та народів.

Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.

Необхідність формування висококультурного громадянина України зумовлюється нині ще й тим, що демократизація суспільних відносин у нашій країні вимагає іншого устрою життя, інших відносин між окремими людьми та їх групами, що належать до різних національностей і віросповідань. У багатьох національних державних документах закладено ідеї полікультурності. Серед них Конституція України, Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандарт базової й повної середньої освіти та інші. Ці документи наголошують на необхідності вивчення кожною людиною національної культури народів, що живуть на території України, та світової культури [6].

Сьогодні українське суспільство переживає перехідний період до цінностей нової епохи. Тому якісна середня освіта, а також вища освіта постають фундаментом та однією з основних умов конкурентного стратегічного розвитку суспільства.

Науковці та педагоги-практики намагаються інтегрувати положення нової філософії полікультурної освіти для потреб модернізації освіти в Україні. Незважаючи на це, на думку професора М.І. Романенка, ще «існує цілий ряд невирішених проблем, без дослідження яких неможливе становлення філософії освіти як наукової дисципліни, концептуальне оформлення посткласичної філософсько- освітньої парадигми.». А саме: «відсутнє, в тому числі і в багатьох програмних освітянських документах, концептуальне обґрунтування зв’язку процесу становлення посткласичної філософсько-освітньої парадигми та соціальної модернізації українського суспільства в контексті глобальних соціальних змін»; «...ще не вироблено концептуальної основи для визначення змісту структури та функцій як самого філософсько-освітнього знання, так і посткласичної філософсько-освітньої парадигми»; «.немає системної розробки проблеми концептуалізації посткласичної філософсько-освітньої парадигми, та визначення методології та методики її імплементації в освітню практику» [7, с. 24].

Вирішення цих питань має поставити Україну на новий рівень.

Проаналізувавши останні дослідження з приводу актуальності ідей полікультурної освіти для України, можна вважати, що вона пов´язана з прагненням нашої держави до тісної взаємодії зі світовим співтовариством у вирішенні глобальних проблем людства. Для здійснення гуманітарних проектів в усіх галузях міжнародної співпраці виникає необхідність багатомовного спілкування. Дані потреби зумовили виникнення «мовного буму», що вплинуло на статус мови як предмета. Полікультурне навчання, що підкріплюється знанням іноземних мов, дає можливість скористатися перевагами відкритого суспільства.

Використання іноземних мов як способу осягнення світу спеціальних знань, залучення до культури різних народів, діалогу різних культур, що сприяє усвідомленню людьми належності не лише до своєї країни, певної цивілізації, але й до загальнопланетарної культурної спільноти - всі ці ідеї мультилінгвальної освіти мають важливе значення для України, яка освоює гуманістичну парадигму освіти.

Висновки та напрями подальших досліджень. На основі аналізу останніх досліджень української освіти, можна зробити висновок про її полікультурну направленість. Українська освіта є неповторним, самобутнім феноменом педагогічної культури. Її характерною рисою є розвиток національної самосвідомості на основі своєї культури та мовного середовища.

Завдяки такій направленості освіти, в процесі навчання формується наукова картина світу, яка дає можливість жити й працювати в умовах взаємодії культур. Ця установка лише починає реалізуватися у навчальних закладах сучасної системи освіти.

Для переходу на новий рівень освіти, ми маємо вивчити досвід вчених та практичні здобутки інших країн, які, у своїх прогресивних ідеях, виходять за позначені рамки проблеми, перейняти досвід країн заходу та сходу, де вивчення і практичне втілення ідей полікультурної освіти займають провідні життєві позиції.

На думку сучасного науковця В. Вікторова, - «... для України актуальним залишається запозичення і осмислення досвіду з впровадження процедур та розвитку культури якості вищої освіти в країнах Єврозони, участь у Болонському процесі, оцінка власного надбання з даної проблеми» [3, с. 20].

Враховуючи все вищезазначене, можна зробити висновок про те, що культура нероздільно пов’язана з мовою, а мова з - культурою тієї чи іншої країни. Сучасна багатонаціональна та багатомовна країна поєднує в собі безліч культур. У навчальних закладах навчається нове покоління дітей, які повинні мати багатокультурне сприйняття світу. Помилки минулого яскраво показали, що сучасний громадянин повинен не лише бути толерантним до інших культур, релігій та думок, а має виховуватись у дусі любові та сприйняття всього розмаїття культур, мов та стосунків. Полікультурна освіта, як нове уявлення для України про «людину світу», дає можливість опанувати безмежний всесвітній досвід. Осягнення світової полікультурності надасть змогу досягти гармонії у всесвітніх відносинах та проектах. Найбільш перспективним напрямом подальших досліджень доцільно вважати розробку методології упровадження принципу полікультурності у практичний навчально- виховний процес.

Використана література

1. Агадуллін Р. Полікультурна освіта: методолого-теоретичний аспект / Р.Агадуллін // Педагогіка і психологія. - 2004. - № 3.- С. 25-27.
2. Болгаріна В. Культура і полікультурна освіта / В. Болгаріна,І.Лощенкова // Шлях освіти. - 2002. - № 1. - С. 14-18.
3. Вікторов В. Проблема управління якістю освіти (соціально- філософський аналіз) / В.Вікторов // Вища освіта України. - 2005. - № 4 (14).- С. 17-22.
4. Голік Л. Полікультурна освіта в Україні / Л. Г олік, Т. Клинченко, М.Красовицький, Г. Левченко // Завуч. - 1999. - № 29/35. - С. 18-21.
5. Гусинский Э. Образование личности. Личность - Формирование - Культура - Философские проблемы / Э. Гусинський. - М.: Наука, 1994. - 375 с.
6. Кузьменко В. Формування полікультурної компетентності вчителів загально-освітньої школи / В. Кузьменко, Л. Гарченко. - Херсон.: РІПО, 2006. - 197 с.
7. Романенко М. Роль філософії освіти в реалізації національної доктрини розвитку освіти України у XXI ст. / М. Романенко // Філософія, культура, життя. - 2002. - № 16. - С. 17-31.
8. Рудь М. Формування громадянських якостей старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи в умовах полікультурного регіону: дис. канд. пед. наук / М. Рудь - Л., 2002. - 154 с.
9. 9. Терещенко Ю. Світ обертається довкола творців нових цінностей / Ю. Терещенко // Віче. Освіта як екзистенційний пріоритет України. - 2001. - № 6. - С. 108-111.
10. Asayeva V. Die Bedeutung der International Kooperation in der Entwicklung des Welthandels. / V.Asayeva. Студентство. Наука. Іноземна мова. - Харків: ХНАДУ 2007. - С. 49-50.