А.О. Барвінський

Сумський державний університет

У статті розглядаються деякі тенденції, на думку автора головні, розвитку демографічних процесів у сучасному світі та в Україні. Спираючись на дані статистики й емпіричний матеріал, отриманий в ході опитувань населення, автор показує відмінності в динаміці соціально-демографічної структури в цілому в світі, у країнах Європи і в Україні зокрема. Висновок статті такий: щоб зберегти свій генофонд, Україні необхідно створити для своїх громадян умови, в яких вони змогли б жити набагато заможніше, ніж тепер.

Демографія - це наука про населення. Вона досліджує досить важливу сферу життєдіяльності суспільства, яка відображає його кількісний склад, особливості співвідношення статево-вікових груп, сімейної структури тощо. Слід зауважити, що згадані проблеми активно вивчаються і іншими науками: економічними, географічними, медичними. Окрема роль у цьому належить соціології. Справа в тім, що соціально-демографічні структури виступають статистичними параметрами таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населення між міською та сільською місцевостями, а також між окремими територіями і навіть країнами.

Актуальність дослідження динаміки соціально-демографічної структури суспільства зумовлена насамперед тим, що в сучасних умовах має місце тенденція до старіння населення не тільки окремо взятих країн, а й планети в цілому, зростає чисельність міських жителів і стрімко скорочується число тих, хто проживає в сільській місцевості, дуже нестабільними стають сімейно- шлюбні відносини. Тому питання, пов´язані з демографічними проблемами, сьогодні розглядаються багатьма авторами. З одного боку, одні з них висловлюють своє занепокоєння неконтрольованим зростанням кількості жителів Землі, що має місце в наш час [5]. Інших, навпаки, хвилює процес скорочення чисельності та старіння соціуму, характерний для країн Європи та Північної Америки [9]. Треті намагаються визначити головні причини, які призводять до негативних наслідків у сфері демографії [1]. Оскільки дослідження соціально-демографічної структури суспільства передбачає широке коло проблем, що досить нелегко розробити в одній статті, ми вирішили зупинитись на порівняльному аналізі динаміки народонаселення в світі та в Україні, а також тих змін, які відбуваються у його віковому складі.

На сьогодні світова тенденція визначається швидким зростанням чисельності жителів Землі. Якщо в кінці XVIII ст. на планеті проживало 700 млн., в кінці XIX ст. - 1 млрд. 200 млн., у середині XX ст. - 5 млрд., то за прогнозами вчених до середини XXI ст. на Землі проживатиме близько 9,3 млрд. чоловік. Найвищий приріст населення дають країни Африки - 3,6% на рік, Азії - 3,2% та Латинської Америки - 2,8%. У той же час Німеччина, Італія, Болгарія, Угорщина, Чехія, Швеція і цілий ряд інших держав живуть в режимі депопуляції. Наслідком цього в недалекому майбутньому буде те, що населення промислово розвинених країн збільшиться всього на 4%, в той час як населення країн, що розвиваються зросте на 55% і становитиме 8 млрд. чоловік. Складність ситуації полягає в тому, що на початку XXI століття на 20% населення, яке проживало в індустріально розвинутих країнах, припадало 88% ВВП світу, а на 20% найбідніших країн - усього 1%. Небезпека при цьому полягає в тому, що даний фактор може ще більше загострити протистояння між «промисловою» північчю та «відсталим» півднем.

Для соціолога під час вивчення соціально - демографічної структури населення значний інтерес представляє співвідношення вікових груп, які умовно можна позначити літерами А, В, С, де А - це діти (від народження до 15 років включно); В - люди молодого та середнього віку (16-59 років включно) і С - особи старшого і похилого віку (60 років і старше). Співвідношення між цими віковими категоріями характеризує тип вікової структури населення. Якщо кількість осіб 15-59 років більше, або дорівнює кількості людей старшого і похилого віку, то така структура буде прогресивною В = А + С. Як прогресивна розуміється також структура, де частка осіб, молодших 16 років, перевищує частку осіб 60 років і старше А > C.

Незважаючи на високу народжуваність у країнах Азії, Африки та Латинської Америки в світі має місце процес старіння населення. Наприклад, якщо в 1900 році середній вік жителя планети Земля дорівнював 15 рокам, то до 1995 року він зріс до 25 років. За прогнозами спеціалістів в 2025 році середній вік землянина складатиме 31 рік [11, 24]. Особливо процес старіння населення характерний для країн Європи та Північної Америки. Якщо в 1850 році у Великобританії людей віком 65 років і старше було 5%, то сьогодні ця цифра коливається в районі 18-20% і протягом наступних сорока років збільшиться до 23%.

Зменшення чисельності населення та його стрімке старіння - явище, характерне і для країн, які в свій час були союзними республіками в складі СРСР. В першу чергу це відноситься до Росії, України та Білорусії. Тільки в 1999 році кількість жителів України скоротилась на 400 тисяч. В цьому ж році за даними Державного управління статистики смертність перевершила народжуваність у два рази: в країні народилося 389,2 тисячі, а померло - 739,2 тисячі. Крім того в цьому ж році 44,8 тис. громадян України емігрували за кордон [7, 7]. Скорочення чисельності населення і його старіння продовжується і у новому столітті. Тільки за лютий 2004 року, за даними Держкомстату, населення України скоротилось на 36,9 тис. чоловік, а коефіцієнт його природного приросту за цей час склав мінус 9,3: на кожні 1000 чоловік народжувалось в середньому 8,7, а помирало 18 жителів [4].

У глобальному масштабі зниження народжуваності стало найбільш помітним ще у 60-х роках минулого століття. Проте доволі тривалий час (з початку 60-х до початку 90-х років) показники народжуваності в Україні мали відносно стабільні значення. Сумарний коефіцієнт коливався близько відмітки і перевищував аналоги багатьох розвинутих європейських країн [6, 5].

Але системна криза 90-х спровокувала різкий обвал народжуваності, що вже не можна пов’язати лише із глобальними змінами у демографічній поведінці. Сумарний коефіцієнт знизився до своєї мінімальної відмітки 1,09 у році

Основною причиною різкого скорочення народжуваності багато дослідників вважають зниження рівня життя більшої частини населення. Особливо це відноситься до тих, хто проживає в невеликих містах і сільській місцевості. Мешканці села, наприклад, сьогодні зазнають, без перебільшення, значної матеріальної скрути: 88% селян мають середній дохід, нижчий за прожитковий мінімум. Зі збільшенням населеного пункту злидні, хоч і зменшуються у кількісному вимірі, все одно не є прийнятними з точки зору розвитку людського потенціалу. Єдиний тип поселення, де більше половини мешканців має середній дохід, вищий за прожитковий мінімум, - це Київ. Зі зниженням типу населеного пункту майже пропорційно знижується кількість тих, хто балансує на грані бідності.

Отже, з вищенаведених даних можна констатувати значний відрив столиці стосовно задоволеності її мешканців життям від решти території України. Про це свідчать і такі показники: середньорічний дохід киянина у 2005 році становив 15 767 грн., у той час як в цілому по Україні він дорівнював 9 674 грн. [1, 18]. Така ситуація призводить до поступового занепаду невеликих населених пунктів, особливо села. Обезлюднення сіл, дедалі більше зосередження їх у групі найменших (якщо у 1991 році сільські населені пункти з числом жителів до 100 осіб становили 20,1% від загальної кількості, то в 2005 році 23,9%, тоді як населені пункти з числом жителів понад 500 осіб відповідно 39,4 і 35,6) свідчить про розширення середовища з найнесприятливішими умовами проживання саме в сільській місцевості, адже в найменших і малих селах, як правило, відсутні заклади соціально-культурного призначення, найгірші житлові і комунально-побутові умови, транспортне сполучення і зв´язок і, як результат, найскладніша демографічна ситуація. За даними суцільних обстежень сіл, які періодично (раз у 5 років) проводить Держкомстат України, за станом на 1.01.2005 року частка дітей віком до 18 років у структурі всього постійного сільського населення становила 20,8%, а в селах людністю від 50 до 100 чоловік - 16,1%. Натомість при середній у всіх селах частці осіб віком 60 років і старше 24,5% , в поселеннях людністю до 100 чоловік ця частка перевищувала 38% [10, 23]. Значно зросла і кількість населених пунктів, в яких немає дітей віком до 5 років, - з 2,5 тисяч на початку 1991 року до 3,0 тисяч на початок 2005 року, що на сьогодні складає 10,7% від загальної кількості сільських населених пунктів.

Зменшення кількості селян сталося головним чином в результаті природного скорочення населення (перевищення смертності над народжуваністю.

Як видно із таблиці, хоча депопуляція в сільській місцевості України розпочалася ще з 80-х років (у міській місцевості - з 90-х), проте її обсяги стали стрімко наростати з другої половини 90-х років минулого століття. Разом із цим активізувалось і міграційне скорочення чисельності сільських жителів. Якщо у році із села виїхало на 24,7 тис. осіб більше, ніж туди приїхало на постійне місце проживання, то у 2003 році - на 32,0 тисячі, а в 2004 році - вже на 44,7 тисяч осіб більше [10, 23].

Скорочення чисельності населення України та його старіння можна пояснити і тим, що останні роки в результаті регіональної фінансової політики збільшились горизонтальні і вертикальні фіскальні дисбаланси. Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягом завдань та обов´язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенцій між центральною, регіональною і місцевою владами. Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів і певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси пов´язані з різними фінансовими можливостями влади одного територіального рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів. Горизонтальні фіскальні дисбаланси виникають тому, що є так звані бідні і багаті території. Не є великою таємницею, що на відміну від великих міст з їх щільною мережею формальних організацій і інституцій, високою альтернативністю життєвих стилів «глибинка» потерпає від бідності соціокультурних зв’язків, а отже, і від браку ступенів свободи: можливості індивідуального вибору в ній об’єктивно обмежені. Суб’єктивно життя на периферії продовжує асоціюватися із такою собі другосортністю і характеризується намаганням індивіда при першій - ліпшій нагоді бігти звідти. Тому найбільший від´ємний коефіцієнт приросту населення зареєстрований в тих областях, де умови для проживання не є досить комфортними. Наприклад, найвищий від´ємний коефіцієнт приросту населення зареєстрований в Чернігівській області, де невисока щільність населення (39 осіб на 1 км - по Україні цей показник становить 80 осіб на 1 км , а в Донецькій області - 183 особи на 1 км ), немає великих міст і більшість людей проживають у селах.

Вертикальні та горизонтальні фіскальні дисбаланси в останні роки «вдарили» і по тих територіях, де раніше існувала могутня промислова база і були відносно непогані умови для проживання. Наприклад, напередодні здобуття Україною незалежності, у 1990 році в шести індустріальних областях (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській з м. Києвом, Луганській та Харківській) було вироблено майже 50% національного доходу всієї республіки. Тут зосереджувались близько 60% основних виробничих фондів України, була потужна податкова база, звідки надходили кошти для розвитку регіону [12, 108]. Зараз, коли економічний потенціал названих регіонів значно зменшився (за винятком м. Києва), вони переживають серйозну демографічну кризу. Особливо це стосується Донецької та Луганської областей.

Сумська область, як частина України, переживає на собі ті ж самі потрясіння в сфері соціально-демографічної структури, що й більшість регіонів країни. Тут можна констатувати, що по від’ємному коефіцієнту приросту населення вона знаходиться в одній групі разом з Луганською і Донецькою областями, відповідно -11,2; -10,5; -10,1 [8]. Результатом цього є те, що кожного року населення Сумської області скорочується у середньому на 25 тисяч чоловік. Процес скорочення населення Сумщини можна пояснити двома факторами: 1) природні втрати (перевищення смертності над народжуваністю), 2) міграція працездатного населення (область прикордонна). Відповідно до співвідношення вікових груп у складі населення Сумщини можна сказати наступне: 66,8% сумчан - це люди працездатного віку, 14,3% складає молодь до 16 років та 18,9% - особи пенсійного віку. Середній вік жителів міст - 38 років (по селу даних немає) [3].

Отже, скорочення населення Сумської області, як і в цілому України, відбувається, в першу чергу, внаслідок вкрай низького рівня народжуваності, який уже тривалий час не забезпечує відтворення попередніх поколінь. Модель дводітної сім’ ї, як ідеальної, склалася ще в 60-і - 70-і роки ХХ століття. До початку 90-х років показник сумарної народжуваності був наближений до цієї величини. Але в подальшому ситуація стала змінюватись. Сьогодні Сумська область займає за рівнем народжуваності останнє місце в Україні. З метою визначення причин цього явища лабораторія соціально - політичних досліджень СумДУ провела опитування, в якому взяли участь понад 1500 респондентів (опитування проводилось в березні - квітні 2008 року). Отримані дані показали, що головною причиною, з якої Сумщина займає останнє місце за рівнем народжуваності, є екологічна ситуація, на це вказали 45% опитуваних, 35% назвали стан здоров’я жінок (не можуть завагітніти, або виносити дитину), 30% - економічну ситуацію (відсутність постійної роботи, що заставляє часто від’їжджати на заробітки).

П’ ятнадцять процентів респондентів вказали, що на їх думку на народжуваність суттєво впливає і низькій сімейний дохід.

За даними дослідження бажана кількість дітей у сім’ї становила в середньому 1,95. Проте фактична сумарна народжуваність зовсім не відповідає бажаному числу дітей. Потреба сім’ї в дітях, у материнстві та батьківстві значно поступається нагальнішим потребам сьогодення. Як свідчать дані опитування, достатній рівень доходів як умову, необхідну для народження бажаної кількості дітей, назвали 43% опитаних жінок. Поряд із цим велику роль у рішенні подружньої пари мати чи не мати бажану кількість дітей відіграють житлові умови (17,9%), імовірність поліпшення яких за сучасних умов значно зменшилась, а також відсутність часу, необхідного для сімейного виховання дитини.

Географічне положення Сумської області (прикордонна) теж суттєво впливає на демографічну ситуацію, спонукаючи людей працездатного віку до еміграції за кордон в пошуках кращої долі. Дані, отримані нами під час пілотного опитування населення щодо причин міграції вказують на значне переважання серед мігрантів найбільш активної частини населення у віці від 26 до 55 років, і лише 2,78 % складають ті, кому більше 55 з України у пошуках роботи (%)

Результати опитування показали, що найбільшу кількість трудових мігрантів приймає Росія, а також країни Західної Європи і США.

Поряд із цим, попередні результати, отримані нами, не дають чіткого уявлення про те, як надовго від’їжджають мігранти. Скоріше за все показники свідчать про їхню невпевненість у результатах, адже кожен третій зазначив варіант «Як вийде». Але в той же час значна кількість опитаних нами - 40% не планують повертатися на Батьківщину.

Завершуючи наш аналіз, підіб’ємо підсумки. Зменшення чисельності населення та його старіння можна називати по-різному: депопуляцією, скороченням демографічного потенціалу, вимиранням нації. Суть не в словах, а в тому, що сучасний характер демографічного розвитку таких країн, як Україна є передосторогою для їхніх народів.

Світова історія має багато прикладів, коли багаточисельні для свого часу народи безслідно зникали. Стародавня могутня держава ассірійців в Передній Азії в VII ст. до н.е. була захоплена іншими народами, частина її жителів була знищена, а інша, змішавшись із завойовниками, зникла разом зі своєю державою. На степових просторах поміж Доном і Дунаєм ще в Х ст. проживали печеніги, які досить часто здійснювали напади на Русь. У кінці XI ст. під натиском половців вони були відтіснені до гирла Дунаю, де змішалися із половцями і зникли як такі. Історія показує, що в минулому зникнення народів було пов’язане з завоюваннями, винищеннями і асиміляцією, або ж просто вигнанням їх з місць історичного розташування завойовниками. У третьому тисячолітті Україна створює історичний прецедент, коли її народ без зовнішнього впливу може зникнути тільки тому, що відтворення населення «звузилось» до рівня, який не гарантує його виживання, а еміграція за кордон у пошуках кращої долі доводить цю ситуацію ще до більш критичної межі.

Щоб цього не сталося, країна має мобілізувати всі можливі джерела. У першу чергу це стосується конкретних дій, які має здійснити держава з метою поліпшення матеріального становища своїх громадян і створення для них таких умов, щоб вони могли жити в ній набагато заможніше.

Література

Бєлєнок О. А. Поселенська диференціація як чинник соціальної нерівності в Україні // Український соціум. Науковий журнал. - 2006. - № 1. - С. 17-24.

Головенько В.А. Стан соціально - економічного розвитку українського села та його вплив на становище сімей // Український соціум. - 2006. - № 3-4. - С. 99-117.

Г ород Бальзаковского возраста // Панорама - 2005. - 31 августа.

За февраль население Украины сократилось ещё почти на 37 тыс. человек. // Факты. - 2004. - 17 апреля.

Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецький Г.Г. Синергетика и прогноз будущего. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 288 с.

Макарова О. В. Демографічна політика: сучасні реалії та перспективи. // Демографія та соціальна економіка. - 2007. - № 1. - С. 3-11.

Нас мало и нас всё меньше // Ваш шанс. - 2000. - № 9.

Печальные цифры, или как умирает Украина. // Русская правда. - 2004. - 16-21 января.

Рыбаковский Л. Л. Демографическое будущее России и миграционные процессы // Социс. - 2005. - № 3. - С. 71-81.

Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх вирішення // Щорічна доповідь Президента України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні. - Київ: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2004. - 266 с.

Средний возраст населения планеты (в годах) // Аргументы и факты в Украине. - 2005. - № 5.

Сидорець О.В. Деякі аспекти фінансового вирівнювання соціально- економічного розвитку регіонів // Фінанси України. - 2001. - № 9. - С.105-110.