Т. А. Купцова
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка Лазаряна

Відображаються особливості розвитку архетипів чоловічого та жіночого у символічних формах прадавньої слов’янської міфології.

Актуальність заявленої проблематики обумовлена світовими глобальними процесами, до яких долучилася нині і Україна. У зв’язку з трансформаційними змінами загострилися питання збереження архетипних основ нашої культури, бо саме на цьому прадавньому фундаменті було сформовано її світоглядно-духовне ядро. Свого часу К. Г. Юнг зазначав, що архетипи - це не просто імена, це навіть не філософські поняття. Це образи, які поєднані емоціями з людиною, що унеможливлює їх довільне витлумачення [6, с. 95]. У міфологічних уявленнях минулих культур і тих міфах, які функціонують у сфері культурного буття нашого народу сьогодні можна віднайти відповіді на питання про специфіку бачення чоловічого та жіночого як архетипного.

Архетипи чоловічого та жіночого, що відтворюються у різних символічних формах нашої культури, корінням сягають індоєвропейської міфології, оскільки більшістю дослідників встановлено, що, не зважаючи на свою віддаленість від ведичного минулого, слов’ янська культура продовжувала зберігати спорідненість з ведичною традицією, вплив якої проявляється у особливих символічних формах, характерних для нашого язичництва. Щодо цього вітчизняний дослідник О. В. Тополь зауважує: «Стародавні слов’яни були людьми ведичної культури» [5, с. 468].

Отже, шукати витоки формування архетипних уявлень про чоловіче та жіноче, притаманних нашій культурі, слід у індоєвропейській міфології. Остання, як і кожна інша міфологія, має певні фундаментальні риси, на специфіку яких вказав М. В. Попович, зазначивши, що відмінність міфології від казок та іншого фольклору полягає в тому, що міфи сприймаються як історичні оповіді про те, що було в минулому насправді; вони також формують зразки і норми поведінки людей, які в них вірять; міфологічні події відтворюються у ритуалах різних культур, що дає можливість учасникам ритуальних дійств щоразу переживати міфічні події як реальність. Наголошуючи на тому, що міфологія не потребує доказів своєї правдивості, так само як і віри в істинність того, про що розповідає, український філософ зазначає, що міф творить особливу сакральну історію, а відтак реальні події набувають певного символічного змісту лише якщо співпадають з міфологічними уявленнями про сутність того, що відбувається. Міф переміщає людину у «позачас- ся», і у ньому діють свої закони, серед яких особливу роль відіграє триступенева структура моделювання світу [3, с. 13].

Іншим організуючим принципом буття у міфології є принцип бінарних опозицій, в основі якого лежить дуальний поділ світу на протилежності. У працях із структурної антропології та етнології, представлених школою К. Леві-Строса, у концепціях Вяч. Іванова та В. Топорова доведено, що архаїчна міфологічна модель світу заснована на принципі бінарних опозицій. Вітчизняний дослідник О. Кузьменко наголошує, що особливістю менталітету індоєвропейських, китайських, семітських народів на якомусь етапі розвитку була схильність до інтерпретації світу за допомогою двоїстих кодів. Але з часом відбувся перехід до троїстих кодів (трійці) [2, с. 176]. Зауважу, що на мою думку ці дві моделі світоустрою не є такими, що розвивалися послідовно одна з одної. Прадавня міфологія свідчить, що вони співіснують в межах міфологічного світогляду.

Щоб зрозуміти, чому будь-який міфологічний світогляд врешті-решт вибудовує світ як дуальну систему взаємодії чоловічого і жіночого, слід познайомитися з основою будь-якої міфології - космогонічними уявленнями, які є нічим іншим як спробою побудови і впорядкування світу.

Дуальність міфологічного світоуявлення засновується на про- типокладанні двох світів. Світу олюдненого, «свого» буття як світу культури, протипокладається світ «чужого», ворожого, дикого. Цей «чужий» світ освоювався за допомогою певних ритуалів, найважливішими серед яких дослідники вважають спільну трапезу з представниками «чужого» світу та обмін жінками. М.В. Попович підкреслює: «Таким чином, світ чужого означувався як «жіночий» світ, що не означає нижчого рангу жінки» [3, с. 14].

В дуальності міфологічного світо-уявлення виділяються архе- типи чоловічого та жіночого як два принципи, два стани буття. При цьому чоловічий стан визначається як обов’ язково утримуючий в собі лімінальний період, тобто пороговий-межовий стан, коли на певному етапі юнаки через страждання-випробування переходять у нову соціальну категорію. Цей стан уможливлює перебування у двох різних іпостасях, що пов’язано з традицією ініціації, коли символічно у процесі випробувань помирає слабка і залежна істота - дитина-юнак і народжується нова, сильна - чоловік. М. В. Попович зазначає: «Процес ініціації, супроводжуваний стражданнями- випробуваннями, осмислювався як мандри через «простір смерті» і перемога над силами зла. Чарівні перевтілення «молодшого брата» в казках і міфах, його первісна ницість і дурість, поступове перетворення на повноцінного мужнього героя відтворюють у фольклорі пам’ ять про ритуал ініціації, який щиро переживався як смерть і нове народження» [3, с. 19]. Лімінальному чоловічому стану про- типокладається жіночий як маргінальний, який безпосередньо межує з упорядкованим світом, але ще потребує того, щоб його освоїли, ввели в контекст впорядкованого існування [3, с. 20].

Отже, бачимо, що принцип бінарних опозицій лежить в основі двоїстої моделі світобудови, поряд з якою невід’ ємно присутня і інша модель - троїста. Вона така ж давня, як і попередня і також має індоєвропейське коріння. Щодо цього зокрема О. Кузьменко зазначав: «На мою думку, превалювала та превалює ідея троїстості в способі мислення індоєвропейців. Вся культура індоєвропейської спільності базується на цій засаді, на цій ментальності» [2, с. 176].

Поступово з розвитком сімейно-шлюбних відносин трьох- структурна модель світобудови починає превалювати. В її основі лежать три основні елементи буття: верхній світ Прави, реальний земний світ Яви та нижній світ Нави. Троїстість поступово превалює у облаштуванні земного людського буття. Світ сім’ї - батько, матір та діти - набуває космічної символізації. Так чоловік-батько символізований у нашій міфології як «ясен Місяць - пан господар», його жінка - красне Сонце, діти - дрібні зірки. Жіноче сприймається і символізується як життєдайне і чуттєве, а чоловіче як організуюче і впорядковуюче, таке, що «освітлює шлях».

Розглядаючи троїсту модель світовлаштування вітчизняний дослідник В. Рубан підкреслює: «В космогонічному епосі українців діє багато божистих пар, які, власне, і виконують функцію множинного у непізнаванності Бога. Це: Лада і Ладо, Діва і Дів ., Ягна і Ягн, Ярило і Ярила.» [4, с. 256] На прикладі божественної пари Ді- ва-Дів при застосуванні жіночої традиції, науковець отримав такий порядок еманацій Бога: Діва-Дів-Дітина (Дитина), остання, «доки вона не дозріває статево, є Богом. Але, коли двоє протилежних за статтю дітей дозрівають, між ними виникає Любов. Єдність Діви і Діва, в процесі якої втрачається цнота, - той момент, коли вони на мить стають Богом-творцем; роз’ єднуючись, ці дві частини вмирають, і знову народжується Дітина» [4, с. 256].

В обрядовій системі українців залишилися яскраві символи, в яких відображені прадавні архетипи чоловічого та жіночого. Так у народному весільному обрядовому святкуванні молодий і молода набувають таких символічних образів: князь і княгиня, Місяць і Сонце, Зоря і Місяць, Вогонь і Вода, Лебідь і Лебідка, Голуб і Голубка тощо. Таїнство єднання чоловічого і жіночого початків є священним. Троїста символіка з внутрішнім дуальним поділом спостерігається і в такому символі, як дерево життя, що часто зображується на вишитих рушниках. Зазвичай вони прикрашалися трьома голубами, два з яких обернені дзьобами один до одного, а третій зображувався над ними.

Поряд з зазначеною вище троїстою організацією свого буття у свідомості наших пращурів продовжувало активно функціонувати уявлення про бінарний спосіб світовпорядкування. Розглядаючи отуальне жертвоприношення, характерне для прадавніх культур, і. Рубан зазначає, що на певному етапі свого розвитку люди думали, що Бог помирає, і за допомогою принесення в жертву царя племені або його дитини, копіювали цей процес. Насправді ж Бог просто змінює полярність: чоловічу на жіночу, світлу на темну, теплу на холодну тощо. Дослідник відмічає, що в символі тризуба втілено уявлення про живого Бога, тому що в цій символічній трійці порушена рівновага. «Якщо хрест - статична фігура, - підкреслює В. Рубан, - то Трійця - динамічна суть. Перехідною суттю між Хрестом і Трійцею є Тризуб. У ньому графічно зображується «витікання», еманація, скорочення нижньої частини Хреста і видовження його горизонтальних ліній угору. Знижуючи трактування Тризуба до людської подоби, його можна читати, як дві літери «Я», обернені одна до одної передом» [4, с. 257].

Якщо розглядати відповідники чоловічого і жіночого у структурі вертикальної космологічної моделі, представленої як світове дерево, то слід погодитись із схемою, запропонованою М.В. Поповичем, який зазначає, що чоловічому відповідає верх світового дерева, кольоровим символом його виступає білий колір, космічним символом - Місяць. У антропоморфній моделі відповідник чоловічого - голова, воно ж ототожнене з душею розумною, основною функцією якої є бачення-розуміння, а отже уособлюється як особис- тісний початок, особистість. Відповідно жіноче - це середина світового дерева, відповідає в кольоровій символіці червоному, в космічній - Сонцю. Антропоморфний відповідник - серце. Жіноче - це душа чуттєва, основними функціями якої є - почування-чуття. Особистісне відсутнє. Низ світового дерева символізований як чорна земля. Антропоморфний відповідник - діти, космічним символом яких є зірки, а антропоморфним - утроба. Це - вітальна життєва сила, плодючість [3, с. 38].

Повертаючись до архетипних образів жіночого в нашій міфології, зазначу, що вічний архетип Богині-Матері народився із обожнення води й землі. Завдяки цікавим розвідкам у сфері української міфології знаменитого її знавця-етнолога В. Гнатюка відомо, що «в старій Русі приносили жертви криницям і болотам і вважали їх святощами. Та святість води заховалась донині. Коли баба зачирає досвіта води на купіль новородкові, то виголошує ось яку примівку: «Добридень тобі, водо Уляно, і ти земле Тетяно! Ти очищаєшся, ти освящаєшся, ти приспорюєшся. Приспори рождениці, хрещениці, рабі Божій Явдосі покорму! Ти, піч-мати, приспори рождениці, молитвениці, хрещениці, рабі Божій Явдосі дитя годувати» [1, с. 49-50]. Як бачимо, і воді, й землі присвоєні жіночі імена.

Архетипний образ старої в українській міфології має як позитивний, так і негативний відтінок, тобто мудрість пов’язана з набутим знанням, яке може нести як позитивні, так і негативні наслідки. Зокрема негативний відтінок архетипу старої виявляється у образі відьми.

Архетипи чоловічого яскраво представлені у образах слов’янських божеств, головним серед яких вважалось божество Рід, яке за часів піктографічного письма зображувалось символом кола. Деякі дослідники вважають, що це коло вічності, «яке втілює гармонію світу» [5, с. 469]. Наші пращури надавали Роду найвищий статус, вважаючи його батьком всесвіту. Світ божеств, символізований чоловічими архетипами, також має дуальну будову, розпадаючись на сили добра і зла. Добро уособлюється в образі Білобо- га, батька Перуна і володаря Ирія, а сили зла уособлює Чорнобог, який є володарем пекла й родичем богині Мори. Остання разом зі змієм породила і пустила по світу на горе людям 13 хвороб.

О. В. Тополь відзначає, що уявлення прадавніх волхвів про людську душу відповідає принципу бінарних опозицій: «Людські душі, як уважали волхви, бувають світлими або чорними. Після смерті світла душа після сорока днів прощається зі світом і своєю фізичною плоттю й летить в Ірій. Темна душа провалюється в чорне підземельне царство, проходить дванадцять мученицьких кіл пекла й стає слугою Чорнобога. Але бувають люди й з подвійною душею, сили якої борються між собою, вони, як правило, кінчають життя самогубством. Люди намагалися всіляко не допустити відродження темних душ. Місце появи немовляти, наприклад, обкладали рушниками з вишитими або витканими стрілами Перуна, із зображенням Берегині» [5, с. 469].

У висновку слід зазначити, що прадавні архетипні уявлення про чоловіче та жіноче, що знайшли своє відображення у світогляді давніх слов’ ян та їх міфології продовжують впливати на сучасний культурний побут українців, на організацію повсякденного життя, часто у формі стереотипних уявлень про чоловіче та жіноче.

Бібліографічні посилання

1. Гнатюк В. Нарис української міфології. - Львів, 2000.

2. Кузьменко О. Боги, люди, звірі // Космос Древньої України. Трипілля - Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенез. - К., 1992.

3. Попович М. В. Нарис історії культури України.- К., 1998.

4. Рубан В. Внутрішня суть відання орійської віри українського обряду. // Космос Древньої України. Трипілля - Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенез. - К., 1992. - С . 257-265.

5. Тополь О. В. Етнічні особливості світоглядних уявлень стародавніх слов’ян про старість // Філософсько-антропологічні студії’2008. - К.; Д., 2008. - С. 192-197.

6. Юнг К. Г. К вопросу о подсознании // Юнг К. Г., Франц, М.-Л. фон., Хендерсон Дж.Л. и др. Яффе А. Человек и его символы. - М., 1997.