О. В. Кулик
Дніпропетропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Виділяються та систематизуються основні філософеми у творчості сучасного українського письменника Тараса Прохаська та концентрується увага на осмисленні ним проблеми хаосу.

Експлікація дослідження

Приводом для цієї розвідки стала одна з фраз оповіді «Некрополь» Тараса Прохаська. Вона звучить так: «намагання максимального зближення бажаного впорядкування світу з природним, хаотично-закономірним» [7, с. 52]. Ми вважаємо, що ця фраза має філософську розмірність. І це буде доведено нами. Власне, дане дослідження побудовано на аналізі цієї однієї фрази. На нашу думку, в ній сконцентровано суттєвий зміст філософських конструктів Прохаська.

Три змістовні частини цієї фрази демонструють гносеологічні, онтологічні та етичні погляди Прохаська. І це буде доведено нами у відповідних розділах даної статті.

1. Гносеологія у творах Тараса Прохаська

У цьому розділі статті йдеться про ту частину вищенаведеної фрази, що звучить як «впорядкування світу». Отже, що розуміє Тарас Прохасько під впорядкуванням світу? Читаючи його твори, стає очевидним, що під цією процедурою він має на увазі розуміння.

Прохасько підкреслює наявність труднощів у здійсненні цього впорядкування. Причому, утруднення, на його думку, викликані не стільки через соціальні чи аксіологічні причини, скільки завдячуючи тотальній відмінності світу фізичного та світу антропологічного.

У творах Прохаська людське - це те, що треба подолати. Бо відмінності між «людським» та світом не можливо вичерпати, створивши ідентичність розуміння. Це глибинне переконання автора є своєрідним маркером, що характеризує його як одного з чисельних послідовників традиції, котру заклав Ф. Ніцше. Програма вищезазначеного подолання, що запропонована Прохаськом, наступна - він пише про «відмирання» як необхідну умову розуміння: «запорукою будь-якого досвіду є відмирання» [4, с. 38-39].

Ця думка не нова. Ґадамер, наприклад, вказував про «подвійне відмирання» як необхідну передумову інтерпретації.

По-перше, на думку німецького філософа, має відбутися «відмирання» об’єкта дослідження. Ґадамер пише: «Щось може бути об єктивно пізнаним у його непроминущому значенні лише тоді, коли воно належить певному завершеному в собі цілому. Сказати б інакше: коли воно достатньою мірою вже мертве, щоб викликати лише історичний інтерес. Тільки тоді видається можливим подолати суб’єктивність спостережника» [1, с. 277].

По-друге, Ґадамер вказував на необхідність відмирання персональної зацікавленості герменевта. Філософ наполягав, щоб у інтерпретатора ще й «відмер особистий інтерес до предмета» [1, с. 277], мовляв, лише у цьому випадку інтерпретація може претендувати на успіх.

Втім, Прохасько цього недостатньо. Він пропонує радикальніше трактування відмирання як передумови розуміння.

Иого вимога більш за все нагадує гусерліанську трансцендентальну редукцію (у своїх творах він неодноразово цитує Гуссерля [4, с. 24]). Прохасько пропонує редукувати, усунути від розгляду емпіричне Я суб’єкта пізнання, увесь ейдетичний зміст пізнавальних операцій, залишаючи власне, лише аподиктичний факт його прагнення розуміння.

Прохасько пише: «Моя рослинна філософія - заперечення самовираження, тропізми, споглядання. Пробути, втриматися. Безсилля, співіснування, щохвилинне відчуття існування, не риторика.» [4, с. 24].

У цій герменевтичній аскезі Прохасько доходить до межі, максимально посилюючи методологічні настанови Ґадамера та Гуссерля. Він зазначає, що необхідною умовою наближення до «впорядкування світу» є відмирання особистісне, відмирання «Я».

Переглянемо цілком цю його тезу про відмирання. «Запорукою будь-якого досвіду є відмирання. Максимум співпадає зі смертю. Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по- своєму. І щоб своєю смертю стати для когось цілим відмерлим лісом, цілим пустищем додаткового досвіду. Згодом текст стане життям, яке після появи може лиш відмирати - витіснятися досвідом» [4, с. 38-39].

На підставі вищенаведеного, у якості висновку першого розділу нашого дослідження, відмітимо, що для Т. Прохаська життя, з точки зору розуміння, має одну єдину цінність - воно продукує те, що після свого відмирання може бути предметом впорядкування.

Тут Прохасько, ботанік за освітою, демонструє справді «рослинну філософію», гносеологічні настанови якої нагадують рекомендації укладача гербарію.

2. Онтологія у творах Тараса Прохаська

У другому розділі йдеться про ту частину вищенаведеної фрази, що звучить як «природне, хаотично-закономірне». Через таку процедуру впорядкування, як відмирання, герої Т. Прохаська прагнуть відкинути існування, щоб прорватися через нього до буття. На противагу переконанням Гуссерля, Прохасько вважає, що це можливо. В цьому він прихильник гайдеґґеровського зачарування спогляданням того, як світ «постає».

Тому не є дивним те, що герої романів Прохаська цитують уривки з «Буття і часу» [4, с. 32] Гайдеґґера. Не зважаючи на те, що судячи з його автобіографічних оповідей [6], Прохасько вів життя надто далеке від академічних філософських студій, втім, він серед сучасних українських авторів чи не єдиний, хто не лише у своїх творах цитує уривки з праць філософів, але й справді глибоко розуміє їх зміст. Серед іншого, у Прохаська зустрічаємо наступну тезу: «Деструкція як справжній стан світу, як ознака живості» [4, с. 35].

Прохасько доповнює трансцендентальну редукцію гайдеґґе- ровською за суттю деструкцією. Користуючись цим методом, він намагається здійснити операцію повернення від сущого до буття, а також конструювання останнього. Як пише Гайдеґґер, «буття є ніщо з сущого» [10, с. 86]. Саме застосування деструкції дозволяє українському письменнику претендувати на онтологічну розмірність міркувань.

Використовуючи метод Гайдеґґера, автор намагається уявити процес поставання світу, коли простір прибуває у присутність через плинність часу. У нашій дисертації ми відмічали, що при умові дискретності простору, це намагання виявляє деконструкцію/симуляцію - в якості процесуального прояву буття [3, с. 175-176]. Ілюстрацією цієї виявленої нами закономірності є й теоретичні конструкти Тараса Прохаська.

Він приходить до думки, що проявом буття є «рекомбінація». Прохасько пише: «Може виявитися, що сенсом всіх ваших екзистенцій, всього буття є рекомбінація» [7, с. 40].

За своїм змістом це поняття Прохаська ближче за все до «де- конструкції» Жака Дерріда (це й не дивно, бо Прохасько у своїх творах посилається на Дерріда [4, с. 36]). Нагадаємо, французький філософ пише: «Деконструкція має місце, це певна подія, що не чекає на розмисли, свідомість чи організацію суб’єкта, чи навіть на сучасність. Це деконструюється, тобто деконструкція має місце скрізь, де має місце це, де наявне щось» [2, с. 56]. І деконструкція Дерріда, і рекомбінація Прохаська - це онтологічні характеристики процесуальної сутності буття, буття як становлення.

Як і Дерріда у описі деконструкції, Прохасько у описі «рекомбінації» підкреслює тотальність. Він пише: «проблема полягає лиш у тім, щоб усвідомити тотальність рекомбінацій, пов’язати, злучити одночасні дискретні тропізми у єдину (справді одиноку) систему, щільну систему, де причиною будь-чого є не тільки будь-що інше чи їхня комбінація, а неохопний стан і зіставлення всіх інших елементів не лише дискретний момент часу, а й їх нашарування, накладання від початку самого часу» [7, с. 40].

На переконання Прохаська, буття є чимось на кшталт гри у кості, де у розпорядженні рекомбінації всі потенціальні варіанти розвитку. В його роботах ми зустрічаємо розповіді щодо «нанизаних на присутності у щомоментному бутті всіх можливостей всіх наступних моментів і можливості приходу самих цих моментів» [7, с. 53].

Втім, треба відрізняти хаос, про який пише Прохасько, від хаосу в профанному розумінні. У Прохаська «хаос» ближче до поняття «kosmos», про який пише В. Г. Табачковський, протиставляючи природний порядок «kosmos» людському порядку «taxis». Нагадаємо, український філософ вказує на «принципову відмінність двох різновидів порядків: спонтанних (автопродукованих, ендогенних) та створених (штучних, екзогенних). Давні греки позначали їх як kosmos- и taxis» [9, с. 277]. Традиція цього розділення дуже давня і у конструктах Прохаська ми теж бачимо її сліди. Тому не дивно, що Прохасько прямо каже про «строгий порядок хаосу» [7, с. 64].

Отже, стосовно онтології, що викладена у творах Прохаська, ми дійшли висновку, що цей автор зображує світ як хаотичне поставання буття, що виявляється у тотальній, безперервній і безкінечно варіативній рекомбінації.

3. Етика у творах Тараса Прохаська

У даному розділі йдеться про ту частину вищенаведеної фрази, що звучить як «намагання максимального наближення».

Ця частина указаної фрази є синтезуючим аспектом для гносеологічної та онтологічної складової цієї філософеми. Вона є етичною настановою, висновком з онтологічної та гносеологічної картин світу, що викладені у творчості Прохаська.

Отже, що він розуміє під «намаганням максимального наближення» «відмирання людського» як єдино можливої форми розуміння до «хаотичного рекомбінаторного буття»?

Відмітимо, що однією з центральних проблем, яку піднімає Прохасько у своїй творчості, є етичні питання свободи та вибору. І вирішує він цю проблему досить своєрідно. Так, в одному зі своїх есеїв автор пише: «можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це приреченість» [5, с. 33].

Приведемо один з фрагментів прози Прохаська, який, на нашу думку, ілюструє це «намагання максимального наближення», про яке каже Прохасько. В оповіді «Некрополь», є група персонажів, стосовно яких автор алегоричним чином всіляко підкреслює те, що в них відмерла антропологічна складова: у них «давно вмер інтерес до нормального життя», вони «майже неживі», вони проводять ільшість часу в «ефемерному світі цвинтаря» [7, с. 44]. Так ось, ці персонажі демонструють наступну техніку «максимального наближення» до «хаотичного рекомбінаторного буття»: «Повітряну кулю склали випадково, допасовуючи одну до одної деталі з найбільшого ящика... Складаючи кулю, вони, позбавлені найменшого практичного замислу і технічної уяви, кілька разів створювали щось настільки недоладне, що сприймалося спочатку за апарати для виконання дуже спеціалізованих і таємничих робіт. Але коли ж нарешті відбулася куля (а саме вона лежала розібраною у куфрі), то нікому не довелося промовити жодного слова для укладання спільного незаперечного плану» [7, с. 49].

Тобто, Прохасько під цим «наближенням до хаотичного» розуміє етичне спонукання уподібнення. Себто, життя людини за законами «kosmos», а не «taxis». Він вказує, що це і є той самий шлях, який веде до життя, що відбувається за справжніми буттєви- ми законами.

Ця програма гармонізації людського начала виправдовується Прохаськом класичною підставою - вічним порядком Божественного задуму. Він пише: «Може виявитися, що сенсом всіх ваших екзистенцій, всього буття є рекомбінація. Витворення якогось тексту шляхом тривалих генетичних рекомбінацій кроків. Рекомбіна- цій, які через безліч спроб, незліченність непевних зрушень повинні привести до конкретної задуманої кимось структури. Може, так має статися Поява (З’ява) Бога» [7, с. 40].

Відмітимо, що у повісті «Непрості», Прохасько докладно зупиняється на кореляції креативного начала «земляних богів» [8, с. 85] та пасивного начала ординарних людей. Одначе, це не є предметом даного дослідження. Зауважимо лише, що ця кореляція вироблена цілком у дусі ідей конструювання ситуацій та психогео- графії, що були висунуті свого часу ситуаціоністами.

Отже висновком з цього розділу буде наше твердження, що Прохасько висуває етичну настанову прагнення уподібнення людського життя до предвічних буттєвих законів.

Висновок дослідження. На підставі вищенаведеного, ми вважаємо, що у творах сучасного українського письменника Тараса Прохаська міститься низка філософем, які ґрунтуються на творчому осмисленні даним автором теоретичної спадщини Ґадамера, Гуссерля, Дерріда та Гайдеґґера.

Гносеологічні ідеї Прохаська корелюються з теорією Ґадамера про «відмирання» як необхідну умову успішності інтерпретації, а також з методом трансцендентальної редукції Гуссерля. Втім, Прохасько пропонує більш радикальний варіант гносеологічних конструктів, ніж використовували ці два філософи.

У царині онтології Прохасько успішно використовує метод деструкції Ґайдеґґера, намагаючись наблизитись до розуміння буття, що є очищеним від сущого. Однак, та картина буття, що відкривається Прохасько, більш за все нагадує онтологічні побудови Ж. Дерріда, які стосуються наслідків дії деконструкції як процесу поставання буття.

Етичні ідеї, які пропонує Прохасько, містять у собі настанову уподібнення людського життя предвічним буттєвим законам через подолання у людині власне антропологічного начала. Нам уявляється перспективним подальше дослідження філософської складової творчості Тараса Прохаська - в першу чергу у напрямку дослідження запропонованої автором етичної програми.

Бібліографічні посилання

1. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод: У 2 т. - К., 2000. - Т.1.: Герменевтика І: Основи філософ. герменевтики.

2. Деррида Ж. Письмо японскому другу // Вопр. филос. - 1992. - № 4. С. 54-72.

3. Кулик А. В. Понятие «общество спектакля» и его концептуальные корреляты. Дис. ... канд. филос. наук: 09.00.05. - Д., 2005.

4. Прохасько Т. Esai de deconstruction // Прохасько Т. Лексикон таємних знань. - Львів, 2001. - С. 2-39.

5. Прохасько Т. FM Галичина. - Івано-Франківськ, 2001.

6. Прохасько Т. З цього можна зробити кілька оповідань. - Івано- Франківськ, 2005.

7. Прохасько Т. Некрополь // Прохасько Т. Лексикон таємних знань. - Львів, 2001. - С. 40-66.

8. Прохасько Т. Непрості. - Івано-Франківськ, 2006.

9. Табачковський В. Г. У пошуках невтраченого часу. - К., 2002.

10.Хайдеггер М. Время и бытие // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. - М., 1991. - С. 80-102.