А. А. Ланчевська
Дніпропетровський національний університет

Окреслено проблемне поле сучасної соціальної філософії стосовно дослідження ідентифікаційних процесів; викладено головні проблеми, з якими має справу сучасна соціальна філософія при вивченні ідентичності та ідентифікації особистості; дана спроба пояснення та уточнення термінів як «ідентичність» та «ідентифікація».

Проблематика ідентифікації постає однією із головних тем філософських, суспільно-політичних, культурологічних, гендерно орієнтованих та релігійних дискурсів кінця XX - початку XXI ст., закріпившись у термінології сучасних дослідників та звичайних людей. Разом із тим, у науково-дослідницькій літературі усього світу такі поняття, як «ідентифікація» та «ідентичність» не мають однозначності, їхній зміст часто є різним та залежить від контексту висловлення та дисциплінарного підходу до їх вживання, незважаючи на те, що вони дедалі частіше використовуються. Це породжує певні проблеми у розумінні термінів та їхньому адекватному вживанні на науковому та повсякденному рівнях. Як відомо, однією з найважливіших задач кожної науки є вироблення свого категоріального апарату та методології пізнання дійсності, і коли існують певні розбіжності у тлумаченні основних термінів та категорій, ми спостерігаємо певні збої у самій системі наукового знання. В цьому полягає один з провідних аспектів актуальності розглядуваної теми.

У світовій науці можна знайти три основних підходи до розгляду природи ідентифікації: 1) природно-науковий; 2) гуманітарний; 3) підхід технічного знання.

Однак слід зазначити, що дослідження у області ідентичності та ідентифікації сягнули суворих меж окремої наукової дисципліни, та у наш час жоден із названих підходів не може бути загально- науковим й не може розглядатися в якості засадничого та такого, що дає вичерпну відповідь на наші запитання. Все більш актуальним стає синтез досягнень вищеназваних підходів, а також виявлення, визначення та опис єдиного ядра у дослідженні феномену ідентифікації для його подальшого дослідження. В реаліях сьогодення нам здається нагально необхідним вивчення цього феномену та возведення його з категорії дисциплінарної та міждисциплінарної до категорії світобачення, призводячи його від окремого до загального. У праці «Вчення про категорії» А. Н. Кнігін писав, що «філософські поняття відрізняються від конкретно-наукових. Філософські. поняття мають. властивість: під час рефлексії над ними, вони збагачуються змістом, відтінками сенсу. Вони мають тенденцію ставати не поняттями-термінами, а поняттями - символами, символами своєї власної історії» [3, с. 28].

Власне, кількість досліджень, тим чи іншім способом пов’язаних із процесом ідентифікації та ідентичністю, збільшується, вплив їх результатів на суспільство та окрему особистість з кожним роком зростає. Але дослідники цієї теми відзначають недостатність концептуальних праць ідентифікаційних процесів, вузь- кість дисциплінарних підходів в їхньому теоретичному описі та вивченні при доволі широкому практичному застосуванні таких досліджень на практиці вже сьогодні. Саме тому проблема ідентифікації в своєму теоретичному осмисленні постає як проблема загальнолюдська, а значить, філософська.

Разом із тим виявляється, що основна проблема дослідження потребує й нового теоретичного осмислення її як реального фактора становлення та функціонування особистості, розкриття природи та сутності ідентифікації, можливих носіїв та ієрархії її практик, а також визначенні умов гармонічного стану ідентичності особистості у взаємодії з навколишнім середовищем сьогодні та перспектив такої взаємодії [6, с. 156-159].

Існує загальновизнана думка, що людина та особистість стають «людиною» та «особистістю», коли досягають достатнього та необхідного рівня світобачення, що вже дозволяє ідентифікувати: визначати, виділяти, співвідносити, розділяти, ототожнювати себе з іншими людьми і т. ін. Людина пізнає, хто вона - радше інтуїтивно, ніж розумово, - ідентифікуючи себе у світі: матеріальному й ідеальному, світі людей, професій, етносів та націй, держав та культур, статі та гендеру, віку та способу життя, здібностей та звичок і т. ін. Незважаючи на те, що процес ідентифікації сам по собі є аксіологі- чно нейтральним, залишається принципово важливим об’єкт- еталон (ідеал або предмет), з яким ідентифікується особистість. Отже, процес ідентифікації набуває аксіологічного виміру.

Актуальність даного дослідження також пов’язана із розбала- нсованістю стійкої системи ідентифікацій та самоідентифікацій особистості у сучасному українському суспільстві, і, як наслідок, нестійкому характері конструкту ідентичності індивіда. Створення принципово нового суспільства трансформативного (транзитного) типу на фоні змін суспільної системи та нового державного устрою призвело до потреб у принципово нових ідентифікаціях.

Стосовно ступеня розробленості теми слід насамперед зазначити, що терміни «ідентифікація» та «ідентичність» сьогодні входять у міждисциплінарний науковий оборот. Прикладними дослідженнями проблематики ідентифікації займались вчені: економісти (А. Петров), психологи (А. Адлер, Х. Беккер, Л. Виготський, М. Кляйн, Ч. Тарт, Р. Тернер, А. Фройд, З. Фройд, Е. Еріксон та ін.), соціологи (Е. Гофман, Р. Мертон та ін.), криміналісти (Н. Тар- зієв), а також фізики (Ю. Добрецов, В. Фортов) й хіміки (С. Вай- бель).

Фундаментальні розробки поняття ідентифікації як феномену й однієї з безкінечного ряду проблем, пов’язаних з людиною в цілому проходили й проходять, що природно та закономірно, в напрямку розвитку філософії (Т. Адорно, Аристотель, М. Бахтін, Бо- ецій, Л. Вітгенштейн, Г. Гегель, Геракліт, Г. Гурджиєв, Е. Гуссерль, Декарт, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, С. К’єркегор, Г. Лейбніц, Дж. Лок, Х. Ортега-і-Гассет, П. Рікер, Д. Рісмен, І. Скот, В. Соловйов, Спіно- за, А. Турен, Л. Фейєрбах, І. Фіхте, Ю. Хабермас, М. Гайдеггер,

М. Хоркхаймер, М. Шелер, , Ф. Шеллінг, Д. Юм та ін.), в тому числі, логіки (Аристотель, Б. Рассел, Г. Фреге), а також психології (Ч. Кулі, Дж. Мід, З. Фройд, Е. Еріксон та ін.).

Однак важливо відзначити, що безпосередньо поняття ідентифікації у філософію входить через розробку традиційних категорій тотожність та відмінність (Аристотель, Т. Адорно, Г. Гегель, Декарт, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М. Хоркхаймер, Ф. Шеллінг та ін.), а також ідентичність (Р. Мертон, М. Гайдеггер, Е. Еріксон та ін.) та Самость (Ч. Кулі, Дж. Мід та ін.), через діалектичну пару Свій- Чужий і т. ін. (М. Бахтін, Г. Плеханов, Л. Фейєрбах, I. Фіхте, М. Шелер та ін.).

Погляд на ідентифікацію як на єдність «зовнішніх» та «внутрішніх» впливів на становлення та функціонування особистості, мала вплив на дослідження соціального в аспекті ідентифікації як закордонними (Е. Гофман, Е. Дюркгейм, Ч. Кулі, Дж. Мід, С. Мос- ковічі, Ж. Піаже, Х. Теджфел, Дж. Тернер, Е. Еріксон та ін.), так і вітчизняними мислителями (Л. Виготський, В. Мухіна, Б. Поршнєв, С. Рубінштейн, В. Ядов).

Також багато уваги дослідники приділяли таким питанням, як окремі проблеми ідентифікації та самоідентифікації особистості, особливостям статевої, національної, релігійної, професійної ідентифікацій (В. Іноземцев, В. Малахів, Є. Матвеєва, С. Хантінгтон, М. Щербаков, В. Ядов, М. Губогло, П. Гнатенко, В. Павленко, А. Зайцева, В. Заковоротна та ін.).

Окремо виділяються дослідження, присвячені гендерним аспектам ідентифікації особистості (Н. Абубікірова, Л. Авілов, Ж. Аві- лова, В. Агєєва, С. Айвазова, Дж. Батлер, Т. Білько, С. де Бовуар, М. Богачевська-Хомяк, Р. Брайдотті, Г. Брандт, Ш. Бурн, О. Воро- ніна, К. Гілліган, О. Гомілко, І. Грабовська, Дж. Грімшоу, Е. Грос, І. Грошев, Т. Гундорова, І. Жерьобкіна, С. Жерьобкін, О. Здравомис- лова, Л. Ірігаре, А. Иєтмен, І. Кліменко, Т. Кліменкова, І. Кон, Е. Ко- софські Седжвік, С. Кофман, Ю. Крістєва, Т. Ладикіна, Т. де Лау- ретіс, А. Меріон Янг, М. Мід, К. Мілет, Л. Ожигова, С. Оксамитна, С. Павличко, Є. Перехвальська, Н. Пушкарьова, Дж. Рітцер, Т. Рубанцова, Т. Савіна, С. Сєненко, Е. Сіксу, Г. Сілласте, М. Ско- рик, В. Суковата, А. Темкіна, Л. Таран, С. Ушакін, Н. Хамітов, Е. Хенкок, Т. Хома, І. Чікалова, Н. Чухим, Н. Швєдова та ін.).

Починаючи виклад основної частини дослідження з опису ідентифікації як філософської проблеми, ми можемо виходити з того, що ідентифікація у певній мірі закріплюється в актах дослідження життєдіяльності людини, спілки людей, етносів, груп, тобто, рішення питання про її природу та сутність - є завданням філософії, предметом дослідження соціальної філософії. Разом із тим, виявлення її природи та сутності потребує розгляду існуючих уявлень про ідентифікацію у різних галузях науки, таких як: філософія, економіка, соціологія, психологія, криміналістика, фізика, хімія і т. ін., результатом чого стає виявлення головного, що складає основу та характеризує ідентифікацію. Цим базисом є поняття процесу, тобто «сукупність послідовних дій, що направлені на досягнення певних результатів» [5, с. 78]. Відображення природи даного процесу можна знайти у полі комунікації у самому широкому змісті, ідентифікація неможлива без прямої або опосередкованої взаємодії [5, с. 79].

Крім того, треба виявити основні онтологічні характеристики ідентифікаційного процесу, такі як: всеоб’ємність, можливість керованості, утилітарність, стійкість, інтенція до розпізнавання, автоматичність списування домислів; а також треба запропонувати загальнотеоретичну дефініцію, що вміщує в собі необхідну та достатню для визначення даної категорії основу, яка є одним із відображень сутності ідентифікаційного процесу та надає змогу для використання цього поняття незалежно від дисциплінарного ареалу його використання. Для цього потрібно простежити джерела цієї проблематики у історії світової наукової думки.

У процесі дослідження літератури можна описати певний лінгвістичний феномен, а саме - змістовні припущення по суті предмету при перекладі іноземних джерел, незаслуженого споживчого пріоритету термінів, що прийшли з іншої мови. Виходячи з цього, нам здається доречним проведення додаткового аналізу сучасної навколоідентифікаційної термінології та змістовного розведення тих понять, що існують в її ареалі, таких як: самосвідомість, ідентичність, ототожнення, інтеріоризація, сігніфікація, імітація, інтро- екція і т. ін.

У зв’язку із тим, що у процесі дослідження ми позиціонуємо ідентифікаційний процес як загальний, проявляється необхідність класифікації носіїв ідентифікаційних практик. У спробах визначити оптимальні підвалини для вищезазначеної класифікації, у межах соціальної філософії цілком доречним є слідування принципу іманентності соціальної. Таким чином, носіями ідентифікаційних практик можуть бути: по-перше, соціальні, так звані, суспільні формування та, по-друге, несоціальні феномени дійсності. Суспільне формування можна визначити як специфічний суб’єкт дійсності, що є продуктом особливої, небіологічної природи, із постійним рядом якісних властивостей незалежно від його виду або типу, таких як: свідомість, діяльність, потреби, інтереси, нормативність, специфічна форма зв’язку із зовнішнім, комунікаційна структура і т. ін. [4, с. 35-39]. У процесі розглядання суспільних формувань, у тому числі людини, як носіїв практик ідентифікації, виявлено, що носієм може стати і цілісний, і складносоставний суб’ єкт соціальної активності, крім того, вступаючи у суспільні відносини, такі суб’єкти можуть виступати як в якості суб’єкта, так і в якості об’єкта численних та різноманітних відносин. Відзначимо, що по- зиціонуючи суб’єкти та об’єкти у межах нашого дослідження як цілісні або составні (складні), ми не проти поставляємо останні, але намагаємось класифікувати учасників соціальної взаємодії за ознакою подільності.

Прикладом існування несоціальних носіїв ідентифікаційної характеристики слугує принцип, що широко використовується у ви- сокотехнологічних сферах, коли формалізується актуальна ознака об’ єкту, за якою весь об’ єкт може бути охарактеризований у певній зовнішній системі та потім описаний у двоїчній біполярній системі. В цьому контексті пропонується до використання поняття програмного модулю, що автоматизовано втілює ідентифікацію об’єктів навколишнього середовища та має характеристики, що притаманні процесу ідентифікації в цілому. Наявність суб’єкт-об’єктних суспільних відносин, у свою чергу, потребує дослідження та опису механізму проходження ідентифікаційного процесу на міжоб’єктних та інтер-, інтрасуб’єктних рівнях. Однак у сучасному світі коли прийняті людиною рішення потенційно мають здатність до змін та змінюють у реальності основи функціонування планети як місця та ареалу життя людей, ми чітко уявляємо, що дослідження процесу ідентифікації особистості носить найбільш актуальний характер. Особистість протягом всього дослідження буде розумітись, за А. Г. Спіркіним, як ансамбль соціально-психологічних утворень, властивостей та функцій, що обумовлені суспільно-історично та притаманні тільки людині [8, с. 267].

Надалі потрібно більш прискіпливо розглядати механізм ідентифікації у частині визначення його ролі у складній системі освоєння особистістю норм, знань, цінностей соціального середовища, що утворює складносоставний конструкт ідентичності особистості та перехід до розгляду реалізації ідентифікаційних практик індивіда. Під ідентичністю ми розуміємо «відносно стійку, «тотожну саму собі» сконструйовану цілісність» [2, с. 5].

В цьому сенсі ідентифікаційний процес розглядається як такий, що торкається індивідуального рівня особистості як суб’єкта інтер- та інтра активності та таких, що виходить на рівні суб’єкт- об’ єктних та міжоб’ єктних суспільних відносин.

Традиційно система освоєння індивідом знань, соціальних норм та цінностей, що дозволяють йому функціонувати у якості повноправного члену суспільства, а також процес формування особистості як суб’єкта соціальної активності вписується дослідниками у теорію соціалізації. У результаті аналізу положень та висновків класичної теорії соціалізації у межах її розробки марксизмом (Л. Виготський, А. Леонтьєв та ін.), структурно-функціональним аналізом (Т. Парсонс та ін.), інтеракціонізмом (Дж. Мід та ін.), психоаналізом (З. Фройд, Е. Еріксон та ін.) сформований один із висновків нашого дослідження. Процедура ідентифікації, що є наряду із соціалізацією, інтерналізацією, імітацією та ін. одним з видів соціальної взаємодії, у ході яких формується особистість як соціальний суб’єкт, актуалізує вже існуючі ресурси ідентичності, іманентні особистості, фокусуючи необхідну та достатню для визначення приналежності до Своїх ознаку, демаркуючи у той же час Чужих. Супроводжуючою ідентифікації формою активності є відповідна необхідному «тут» та «зараз» ракурсу ідентичності діяльність, через яку особистість пред’являється у навколишній простір. Таким чином, ідентифікація відрізняється від соціалізації і т. ін., саме тим, що останні побудовані та націлені на придбання нового, відносно того, що є, досвіду, навички та знання та безпосередньо формують, конструюють систему ідентичності індивіда. У той час як ідентифікація закріплює ракурси ідентичності особистості, в її межах особистість інтуїтивно або свідомо втілює вибір характеристик об’єкту-еталону ідентифікації.

Що стосується нашого дослідження, то поняття ідентичності особистості у ракурсі розглядання системи освоєння індивідом норм, знань, вмінь та навичок у процесі життєдіяльності у просторі соціуму зводиться до процесу формування стійкого цілісного конструкту, у межах якого функціонує особистість.

Розгляд цілісної структури ідентичності особистості як суб’єкту соціальної активності призводить до необхідності дослідження проблематики варіативності комбінацій та ієрархії ідентифікаційних практик у структурі особистості. В межах цього дослідження треба розглянути персональну структуру ідентичності індивіда у практиці становлення та функціонування особистості як соціального суб’єкту. Окрему увагу потрібно приділити тому, що поряд із втіленням у дійсність збалансованої єдності матеріального, соціального та духовного аспектів (Sm-Ss-Si) ідентичності особистості, де кожна підструктура взаємодіє, взаємо пливає, взаємо зумовлює іншу та функціонує за принципами проходження ідентифікаційних практик інтра-, інтер- та міжсуб’єктних взаємодій, у процесі соціалізації оформлюється ідентичність не тільки як цілісність (Д. Юм та ін.), але і як структурована модель ідентифікації особистості (П. Бергман, Т. Лукман, Дж. Мід, М. Щербаков та ін.). В нашому дослідження аналізується ідентифікаційна модель, що була запропонована спеціалістами Інституту розвитку людини [9]. Потрібно відзначити, що запропонована ними структура є прикладом методологічної основи дослідження неоднорідного конструкта ідентичності особистості. Разом із тим, дослідники пропонують до використання й інші ієрархічні ідентифікаційні моделі.

Важливим є те, що нормою життєдіяльності особистості необхідно вважати рухому систему ідентифікацій, що надає змоги людині на конкретний соціальний запит-ситуацію актуалізувати практикою ідентифікації необхідний «тут» та «зараз» ракурс її ідентичності. Відзначимо, що такий вибір здійснюється особистістю - радше інтуїтивно, аніж свідомо - та визначається не тільки об’єктивними чинниками соціальної дійсності, але і суб’єктивними - персональними особливостями процесу соціалізації та функціонування особистості.

Найбільш актуальним залишається питання збереження балансу на всіх рівнях персонального внутрішньосуб’єктного простору. Порушення гармонічного стану ідентичності суб’єкту може бути реалізовано у деформації ідентифікаційного механізму конкретної особистості та зворотної, а в якомусь випадку, незворотної зміни структури ідентичності особистості в цілому, асоціальних формах реакції індивіда через діяльність на стандартні запити-ситуації соціуму.

Розглядаючи ідентифікацію як фактор становлення та розвитку особистості окремої людини у його взаємодії та взаємозумовленості з навколишнім середовищем, дослідник все більше приходить до розуміння необхідності глобального дослідження проблематики ідентифікації у сучасному світі в цілому. Це цілком доречно та закономірно, адже у минулому столітті вектор розгляду філософами та представниками інших наук міжсуб’єктних відносин (ідентифікації у тому числі), зміщується в бік досліджень таких відносин між двома та більше спільнотами.

Але важко переоцінити роль ідентифікації у становленні суспільної свідомості та формуванні особистості, природа якої, як загальновідомо, соціальна, ми виходимо із того, що «.для людства від початку його формування характерно осмислення виникаючих перед ним проблем існування не тільки зі сторони поодинокостей, скільки через узагальнення. Для свідомого життя, скільки б примітивними не були б ані свідомість, ані саме життя, індивід, рід, плем’я повинні ідентифікувати себе як частку та ціле, як «свій- чужий»« [7, с. 83].

Якщо більш детально зупинитися на підвалинах муж- суб’єктних ідентифікацій, то потрібно змістити вектор розглядання у бік дослідження відповідних відносин спільнот, людини та групи людей. Так, згідно із Б. Поршнєвим, у межах прадавніх суспільств для вирішення питання виживання, заснованого на інстинктах та першорядного для усілякого живого організму, необхідним було визначення, розпізнавання та відмежовування від потенційно небезпечного Чужого. У теорії цього вченого Чужим, а значить, ключем до початку об’єднання однієї прадавньої людини із іншою, є біологічний предок людини - палеоантроп або неандерталець [7, с. 83]. На відміну від рамок прадавнього суспільства, реалії сучасності, на нашу думку, диктують з метою збереження життя використання дещо іншого принципу, а саме - виявлення Чужого та одночасне об’єднання зі Своїм, що не є Чужим.

Особливу увагу в даному контексті треба приділити питанням основ формування та взаємозв’язків персональної та суспільної свідомості. На противагу ідеалізму, де будь-який вид свідомості розглядається іманентно, спонтанно та може розумітися із самого себе, матеріалізм (К. Маркс, Ф. Енгельс) виходить з того, що неможливо аналізувати жодний вид свідомості ізольовано від інших явищ суспільного життя. Згідно з матеріалістичною концепцією, персональна свідомість формується, розвивається та трансформується у продукт життя суспільства, втілюючи спадковість людської діяльності та спілкування, разом із тим, мозок людини заключає у себе напрацьовані усією світовою історією людства потенції, які реалізуються в умовах навчання, виховання та всієї сукупності соціальних дій. Іншими словами, персональна свідомість формується у процесі соціалізації індивіда, однак, важливішим чинником його становлення є актуалізація потенцій, що напрацьовані всією світовою історією через ідентифікацію з їхнім носієм, а саме спільністю, що закріплює у дійсності аксіологічні, культурні установки домінуючої цивілізації. Виходячи з того, що особистість не тільки «продукт» соціального, але й його творець, можна стверджувати, що вищенаведений актуалізацій ний процес носить взаїмонаправлений характер.

У порядку висновків хотілося б зазначити таке:

- процес ідентифікації необхідно розглядати як реально існуючий соціальний феномен, поряд із ідентифікацією як персональною характеристикою особистості у соціально-гуманітарному знанні та процесом розпізнавання у межах точних наук, а також використовувати поняття ідентифікації як те, що неоднозначно розуміється, але сформоване у якості специфічної філософської категорії;

- у межах теоретичного дослідження можливо провести виділення як загальнотеоретичних принципів функціонування ідентифікації, що характеризують її сутність, так і описання закономірностей її втілення у процесі соціальної взаємодії;

- ідентифікація є набутою характеристикою особистості у процесі її становлення, що забезпечує функціонування ідентичності особистості на протязі всього життя людини;

- сама набута ідентичність не є статичною, незмінною та «застиглою», ідентифікаційні процеси продовжуються все життя людини й у кількості та якості «картин світу», переконань, норм та принципів, ототожнень і т. ін. немає граничної та чітко фіксованої межі.

Бібліографічні посилання

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М., 1995.

2. Бернацкий В. О. Как возможна общечеловеческая философия // Вестник омского отделения Академии гуманитарных наук. 2001. № 6. С. 68-72.

3. Книгин А.Н. Учение о категориях. М., 2005.

4. Малахов В. С. Неудобства с идентичностью // Вопр. философии. 1998. № 2. С.35-39.

5. Новая философская энциклопедия / Под ред. В.С. Степина: В 4 т. М., 2001. Т. 2.

6. Полежаева, Н. П. (Ставицкая Н. П.) Проблема определения идентификации как категории в междисциплинарном знании // Человек в современных философских концепциях: Материалы Третьей Международной научной конференции, г. Волгоград, 14-17 сентября 2004 г.: В 2 т. Волгоград, 2004. Т. 1. С. 156-159.

7. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. М., 1979.

8. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. М., 1972.

9. Щербаков, М. А. Модель уровней самоидентификации личности. 2001. [Электронный ресурс]. - http://www.ipd.ru/articles/ ident_article.shtml.

10. Эриксон Э. Г. Идентичность: юность и кризис. М., 1996.