І. М. Грабовська
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Аналізуються завдання тендерної освіти у вищій школі України в контексті трансформаційних процесів сучасного українського соціуму, зокрема, за умов формування громадянського суспільства в країні.

Проблема формування розвиненого громадянського суспільства завжди дуже гостро стоїть в постколоніальних країнах, метою розвитку яких є демократична та справедлива європейська держава. Саме громадянське суспільство є, як зазначається у «Політологічному енциклопедичному словнику», базисом держави, ініціює в ній необхідні зміни. Держава, в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві різні форми правління (демократична, диктаторська, монархічна), то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов існування тоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарантію вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства являє собою невпинний процес удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, який охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності [9, с. 79]. Таким чином, в силу своєї специфіки розвинене громадянське суспільство служить одним із гарантів побудови справедливої, гуманістичної держави. Саме це завдання надзвичайно гостро стоїть перед сучасною українською державою, яку більшість українських аналітиків кваліфікують як несправедливу, олігархічно-кланову, неправову державу.

Однією з головних складових становлення справедливої державності сьогодні є розвинені громадські неурядові організації гендерного, феміністичного спрямування та жіночий рух в цілому.

Теоретичне осмислення специфіки сучасних трансформацій в українському соціумі, як і світоглядне підґрунтя цього процесу не в останню чергу повинна формувати вища школа України, оскільки саме вона готує аналітиків та спеціалістів державного управління, керівників ключових ланок народного господарства та, зрештою, повинна формувати як справжню еліту нації, так і відповідальних її лідерів.

Так склалося (і ця специфіка притаманна не лише українському соціуму, а і високорозвиненим та перехідним суспільствам у світі), що громадянська позиція та соціальна активність жіночої частини населення каналізуються сьогодні саме в неурядових громадських організаціях, зокрема, тендерних. Проте, теоретичне осмислення розвитку громадянського суспільства через жіночий рух та ґендерні неурядові громадські ініціативи лише розпочато віт- чизняними дослідниками. Методологічною основою осмислення даного процесу з подальшим його практичним втілення в життя, в тому числі і у ході трансформації та гуманітаризації вищої школи в Україні, можуть стати дослідження як вітчизняних науковців-ґендеристок та громадських діячок, так і зарубіжних. Серед вітчизняних можна відзначити роботи О. Іващенко, Т. Мельник, Л. Малес, І. Грабовської, Л. Смоляр, С. Оксамитної, Л. Кобелянської, М. Скорик, Ю. Стребко- вої, О. Суслової, Т. Хоми. Серед зарубіжних, де ця проблематика вивчається та викладається вже досить давно і глибоко, варто назвати праці М. Богачевської-Хомяк, О. Здравомислової, А. Тьомкіної, Х. Арендт, Дж. Батлер., Дж. Е. Тікнер, Є. Томпсон, В. Гелстона, Л. Даймонда, К. Міллет, Р. Брайдотті та ін.

Серед інноваційних дисциплін та напрямків освіти доцільно виділити курси та спецкурси із гендерної проблематики, що сьогодні активно імплементуються в освітній процес вищої школи України у відповідності до вимог діючої «Державної програми гендерних перетворень в Україні» та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. В якості міждисциплінарних «...тендерні дослідження - як, можливо, жодна інша пострадянська академічна методологія -трансформують і пострадянські соціальні дисципліни, і сам принцип пострадянської вищої освіти критикою класичних/традиційних методологій та затвердженням но- вих/некласичних моделей розвитку соціального знання» [1, с. 15].

Як зазначає О. Кісь, одна з найбільших відомих теоретиків ге- ндерних досліджень в історичних науках писала: «Історія розвитку людства була розказана головно через чоловічу участь: ідентифікація чоловіка з людством головним чином спричинилась до зникнення жінок з записів минулого. Жінки забуті чи проігноровані, сховані від історії». Натомість традиційна історична наука пропонувала (і часто-густо продовжує цю справу) нам літописи, що відтворюють події чоловічої історії - війни і династії монархів, дипломатія і боротьба за владу, виникнення і занепад держав, завоювання і відкриття нових земель, колонізації і національно-визвольні рухи, соціальні революції. постало питання про написання нової історії - «her-story» - «її історії», на противагу до тієї history - «його історії», яку людство знало досі» [5, с. 44].

Не можна не погодитись із думкою Е. Мінніх, наведеною О. Кісь у статті «Андроцентричний дискурс в історичних науках» про те, що дослідниці-феміністки та гендеристки вносять принципово нові концепції, гіпотези та ідеї до вже усталених дисциплін. «Те, що ми [феміністки] робимо, можна порівняти зі справою Ко- перніка, що спростував гео-центричність людського мислення чи Дарвіна, що зруйнував нашу духо-центричність. Ми руйнуємо анд- роцентричність і це є зміна, що має справді фундаментальне значення. Незалежні дослідження в ділянці фемінології (жіночих досліджень) можуть, попри відкидання андроцентричної тенденційності традиційної науки, засадниче змінити природу нашого пізнання. Завдяки новій перспективі, що по-іншому виявляє особливі жіночі ідеї, досвід, почуття та інтереси, можна повернути жінкам те місце і вартість, що їм належить» [5, с. 43-44].

Освітні курси із теорії гендерних перетворень у суспільстві покликані не лише надати студентам знання про специфіку гендер- них досліджень та гендерних суспільних практик, що існують сьогодні у світі та, зокрема, у високорозвинених суспільствах, але і сформувати нові світоглядні парадигми як основу широкомасштабних гендерних перетворень в сучасній Україні. Адже, за діючими міжнародними угодами, країна має до 2015 р. сформувати на своїх теренах суспільство гендерної демократії (гендерно збалансоване суспільство), що передбачає, зокрема, вироблення певної системи цінностей щодо соціальних ролей жінок та чоловіків у відповідності із викликами сучасного світу. До таких в першу чергу належать: 1) розподіл суспільної відповідальності між статями на паритетних засадах; 2) знищення усіх форм дискримінації за статевою ознакою; 3) надання рівних умов для самореалізації жінкам і чоловікам у суспільному просторі; 4) формування відповідального партнерського батьківства як умови стабільного та справедливого суспільного розвитку; 5) гармонізація стосунків між жінками та чоловіками у суспільному просторі, в тому числі і у сфері прийняття відповідальних рішень, тобто, у справах державного управління та у політиці загалом; 6) формування громадянського суспільства, одним із невід’ємних умов розвитку якого є активізація громадських гевде- рних та жіночих організацій, посилення жіночого руху в країні як умови формування нових принципів співвідношення суспільства та держави у сучасному світі тощо.

В основі всіх цих ідей лежить розуміння того, що реальним показником і умовою розвитку сучасного цивілізованого суспільства є свобода слова та свобода жінки, за висловом одного із найві- доміших сучасних російських політологів А. Піонтковського.

Як відзначено у дослідженні «Інтеграція гендеру в національні державні програми», «набуття школярами та студентами знань з питань гендеру є одним із викликів сучасної освіти. Отже, актуальним напрямом розвитку сучасної освіти є впровадження гендерного підходу в систему викладання, про що йдеться в багатьох державних документах, прийнятих останніми роками. У цьому контексті надзвичайно важливим є впровадження гендерної освіти з метою послаблення домінування традиційних методів викладання, що спираються на патріархальні та визначені гендерними стереотипами цінності. Інтеграція гендерних підходів в освіті вимагає введення нових предметів і спецкурсів з гендерної проблематики, експертизи наявних навчальних програм і підручників, методичних посібників та інших навчальних матеріалів для навчальних закладів усіх рівнів. Інтеграція цих програм у систему вищої освіти України має змінити як зміст, так і форму викладання, а наступним кроком мають стати такі зміни на рівні суспільної свідомості, які дадуть змогу говорити про якісні зміни у суспільстві» [4, с. 63].

На сьогодні в Україні існує вже деякий корпус необхідних навчальних та навчально-методичних розробок із вказаної тематики, які можуть у перспективі розглядатися в якості основи для формування нормативних курсів з ґендеристики в комплексі гуманітарних дисциплін. Серед таких видань варто назвати: «Гендерний розвиток у суспільстві: (конспекти лекцій)», «Введение в гендерные исследования: Учебное пособие», «Основи теорії гендеру: Навчальний посібник» [2] та ін.

Специфіка гендерних процесів в країні полягає в тому, що вони, на противагу іншим політичним процесам, активно стимулють- ся та започатковуються найрізноманітнішими громадськими генде- рними, феміністичними та жіночими організаціями за широкої підтримки міжнародних організацій та фондів. Так, наприклад, неодноразово представниками Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, які працюють із гендерними проблемами українського соціуму, вказувалось на активну і плідну співпрацю саме із громадськими організаціями. «Беручи активну участь у формуванні законодавчої бази і забезпеченні її практичної реалізації, Міністерство України у справах сім’ ї, дітей та молоді активно співпрацює з неурядовими жіночими й молодіжними організаціями. При цьому діє Координаційна рада з гендерних питань та проблем сім’ ї - дорадчий, координуючий та аналітичний громадський орган, члени якого безпосередньо беруть участь у формуванні політики рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», - зазначалось у виданні «Нормативно-методичні основи гендерних перетворень» [8, с. 9].

Тому, звичайно, особливі надії покладаються на науковців та викладачів вищої школи у плані активізації гендерних трасформа- цій українського соціуму. Гуманітаризація та гуманізація вищої освіти в Україні спрямована не лише на підготовку спеціалістів, рівень знань яких відповідає вимогам сьогоднішнього глобалізова- ного світу, але в перспективі і на створення кадрового потенціалу країни, здатного адекватно реагувати на виклики сучасного світу. Не можна не погодитись із думкою, що «.нам потрібне наукове бачення гендерного компоненту гуманітарного, технічного і природничого прогресу, обґрунтування місця й ролі в гендерних перетвореннях сучасної системи управління, тобто, управлінських механізмів та управлінських відносин по горизонталі. Наукових ген- дерних підходів потребує і гендерна освіта, зокрема робота над майбутніми підручниками та навчальними посібниками, які мають бути наповнені гендерним змістом» [7, с. 9 .

Проте, не можна не враховувати того факту, що українська ситуація як постколоніальна має свою специфіку, чим частково пояснюється і така досить несприятлива суспільну реальність щодо приживання на нашому ґрунті цінностей західноєвропейського фемінізму. Простіше засвоюються суспільством не феміністичні, а саме гендерні теорії із їх постійним акцентуванням уваги на генде- рно паритетному началі суспільної комунікації та взаємодії. І все ж видається, що українському суспільству потрібна демократія саме західноєвропейського зразка. Звичайно, з урахуванням власної історичної та культурної специфіки. Навіть при тому, що, «очевидно, аналіз окциденталізму під кутом зору української ідентичності може дати інший вимір європейськості - не західного, а східноєвропейського типу...» [3, c. 32].

500 років тому Ніколо Макіавеллі описав не лише державця, але й «справжнього» громадянина. Якби він сьогодні аналізував політичні реалії України, він лише б утвердився у тих своїх переконаннях. А саме: 1) свобода - це самоврядування громадян і існує вона не у приватному житті, а у громадянських вчинках; 2) громадяни мають бути пильними, бо коли вони стануть самовдоволени- ми та збайдужілими до громадських справ, знайдеться тиран, який залюбки позбавить їх свободи; 3) найлютіші вороги свободи - розбещені громадяни, під якими Макіавеллі має на увазі самовдоволе- них егоїстичних чоловіків, які дбають більше про гроші та пишноту, ніж про державу; 4) щоб не втратити свободу, громадяни повинні мати «чесноту»; 5) щоб громадянам була властива «чеснота», вони повинні бути вільними: мати свободу збиратися і висловлювати свої думки, викривати розбещеність, критикувати своїх володарів та одне одного. І, нарешті 6) якщо громадяни не тішаться своїми свободами та не реалізують їх - республіка приречена на загибель. Єдине, чого не припускав навіть у думці цей відомий теоретик державного управління - це жінку у ролі громадянки власної держави. Сьогодні важко уявити, щоб українки не були громадянками, отже і на них лежить відповідальність за перспективи розвитку суспільства та ті реалії, які вже існують. Щоб ця відповідальність приносила відчутні позитивні результати, необхідно знищити існуючі суспільні диспропорції у представництві жінок і чоловіків на всіх рівнях суспільної ієрархії, особливо ж у політиці. «У системі відносин жінка-чоловік, що є базовими в усій системі соціальних відносин, особливо в нерівному становищі перебуває жінка, - аналізують ситуацію українські експерти з ґендерної проблематики. - Особливо помітними є диспропорції у політичному представництві та доступі до прийняття рішень жінок і чоловіків. В Україні такі диспропорції є одними з найбільших в Європі. Саме через їх наявність одним із завдань, що стоять перед державою, у відповідності до прийнятих «Цілей розвитку тисячоліття», є подолання розриву у представництві жінок і чоловіків у представницьких органах влади» [7, c. 5]. Проте, такі вимоги і залишаться лише намірами, якщо не отримуватимуть широкої підтримки та суспільного розуміння. Перспективний шлях до такого порозуміння у суспільстві може і повинна прокласти вища школа України, формуючи цінності паритетної демократії та розвиненого громадянського суспільства у країні.

Бібліографічні посилання

1. Введение в гендерные исследования: Учебное пособие: В 2 ч. Х.; С.Пб., 2001. Ч. 1.Тендерний розвиток у суспільстві (конспекти лекцій). К., 2005.;

2. Громадянське суспільство // Політологічний енциклопедичний словник. К., 1997. С. 79-80.

3. Гундорова Т. Український окциденталізм: бути чи не бути Римом? // Критика. Січень-лютий, 2006. С. 31-36.

4. Інтеграція ґендеру в національні державні програми. К., 2006.

5. Кісь О. Андроцентричний дискурс в історичних науках // Філософсько-антропологічні студії. Спецвипуск. К., 2001. С. 43-5 8.

6. Мельник Т., Кобелянська Л. Час обирати жінок. К., 2006.

7. Нормативно-методичні основи гендерних перетворень. К., 2004.

8. Основи теорії гендеру: Навч. посібник. К., 2004.