О. В. Гапченко
Хмельницький національний університет

Аналізуються методологічні засади розвитку аналітичної філософії. Доводиться, що є всі підстави говорити про аналітичну філософію як цікавий інтелектуальний феномен, як стиль мислення і певну діяльність.

ХХ століття, сповнене бурхливих подій та карколомних злетів і падінь людства, явило надзвичайно цікавий та оригінальний інтелектуальний феномен - аналітичну філософію. Аналітична філософія - це настільки різнобарвне й розмаїте явище, що, досі є проблемою визначення самого поняття «аналітична філософія». Власне, тут наявна доволі складна і, водночас, проста ситуація: скільки представників аналітизму, стільки ж поглядів на сутність аналітичної філософії.

Розвиток сучасної філософської думки висуває різні уявлення про специфіку філософії, про її задачі, про теоретико-методологічні підходи до їх осмислення та вирішення. Аналітична філософія є яскравим прикладом того, що являє собою філософія ХХ століття як така. Ця філософія сьогодні не є якоюсь цільною теоретичною системою з чітко визначеним полем дослідження та з яскраво вираженим набором методологічних засобів, які б дозволили говорити про неї як про напрямок, а є стилем мислення, способом постановки та вирішення філософських завдань, характером аргументації. Метою даної статті є розгляд аналітичної філософії як важливого засобу вирішення загальнотеоретичних проблем. Різні аспекти і проблеми аналітичної філософії вивчалися такими відомими сучасними дослідниками, як А. Ф. Грязнов, М. С. Козлова, В. П. Руднєв та ін.

Слід зазначити, що аналітична філософія не є цілісним напрямком з єдиним уявленням про предмет, задачі і методи філософії. Тут поєднались альтернативні течії, кожна з яких може претендувати на виключне право існувати у цій традиції. Виходячи із складної процедури становлення та розвитку аналітичної філософії, можна говорити і про складність, а в деяких випадках і про неоднозначність ставлення аналітиків до тієї чи іншої проблеми.

Однією з таких проблем є її відношення до філософії минулого і взагалі, до традиційної філософії. Деякі дослідники, вивчаючи ті чи інші аспекти аналітичної філософії, роблять висновок, що, не дивлячись на очевидні досягнення аналітиків, розуміння історико- філософського процесу не відноситься до числа їх досягнень. Можливо, таке своєрідне відношення до історії філософії обумовлюється неоднозначним ставленням до традиційної філософії. Відомо, що заклик до тверезого аналізу філософських понять, який був покликаний звільнити мислення від метафізичного туману, власне, поклав початок аналітичній філософії. Але час пройшов і основною характеристикою сучасної аналітичної філософії є відродження метафізичної проблематики. В результаті змінюється уявлення і про історію філософії.

В кожну епоху, в різних культурах, історичних ситуаціях, у різних народів вічні філософські питання ставились та вирішувались по-своєму. Питання «що таке філософія?» - не належить до легких та швидко вирішуваних; над ним працювали, висовуючи свої варіанти відповідей, філософи різних поколінь. Але конче нагальним це питання стало у ХХ ст.

Досить оригінальне розуміння філософських проблем та місії філософії запропонував Людвіг Вітгенштейн (1889-1951), який був справжнім натхненником аналітичної філософії. Л. Вітгенштейн - це приклад філософа, який поєднав у своїй творчості живу цікавість до мови та невгамовний пошук смислу та суті філософування. Мету філософії він вбачав у пошуку чіткого уявлення про світ за допомогою новітніх (для того часу) методів аналізу із застосуванням засобів символічної логіки. Він був переконаний, що ці засоби дадуть не тільки науці, але й філософії міцний логічно-аналітичний апарат, який буде здатний докорінно змінити філософську думку, яка традиційно висувалась у формі нечітких концептуальних інтуїцій. У зв’язку з цим Л. Вітгенштейн проголосив: філософія - це не лише теорія, а передусім діяльність. Філософію, на його думку, не можна подавати у формі реальних, інформативних висловлювань, які є аналогічні науковим. її природа та мета полягає зовсім в іншому, а саме у концептуальному проясненні. «Вважаю, що моє відношення до філософії можна висловити так: філософію, по суті, можна лише творити. Звідси, мені здається, можна зробити висновок, в якій мірі моє мислення належить теперішньому, майбутньому та минулому. Бо тим самим я визнав, що і сам не зовсім здатний на те, яким би волів бачити справу філософа» [1, с. 24].

Ідеї Л. Вітгенштейна мали великий вплив на формування та розвиток аналітичної філософії. В його творчості насправді відображається ціла епоха розвитку аналітичного руху в філософії ХХ ст. Філософування, в його розумінні, - це особлива інтелектуальна діяльність, суть якої - пошук ясності. Мета філософії - логічне прояснення думок. Призначення ж філософії Вітгенштейн вбачав у невикривленому, вільному від упередженості розумінні реальності через призму мовних засобів її вираження («окуляри»), в розробці методів пояснення мови, усунення понятійних «пасток» та інших перешкод правильної інтелектуальної орієнтації у світі та життєвих ситуаціях. Справою філософа Вітгенштейн вважав аналіз, пояснення концептуальних структур мови, через «сітку» яких осмислюється світ. Праця філософа, на думку Вітгенштейна, є певного роду «терапією» концептуальних недомагань, або ж «профілактикою», інтелектуально- мовним тренінгом, удосконаленням понятійного апарату людей. «Головною причиною філософських хвороб є одноманітна дієта: люди підживлюють своє мислення тільки одним видом прикладів», - пише він [1, с. 1].

Отже, Л. Вітгенштейн був переконаний в тому, що філософію, по суті, можна лише творити. її не можна зрозуміти і носити при собі як дещо готове. Філософія - це діяльність і безперервний рух уперед. Звідси і своєрідне ставлення як до філософії взагалі, так і до історії філософії, зокрема. Його історико-філософська концепція перш за все є пошуком виправдання своєї власної загально філософської позиції, свого розуміння предмету філософії, своєї методології, своїх теоретичних джерел мислення.

Розглядаючи проблему співвідношення аналітичної філософії і метафізики, Л. Вітгенштейн, як і інші аналітики, у своїх висновках не є послідовним та однозначним. Довгий час стверджувалося, що аналітична філософія виникла як реакція на метафізику, і що основним завданням цього напрямку була критика та всебічне заперечення як традиційної філософії, так і метафізичних проблем. Але справа полягає в тому, що аналітичне філософування має досить глибокі історичні корені. Цей факт дає змогу заперечити деякі висновки критиків аналітичної філософії, які стверджували, що ніби вона повністю пориває з класичною філософією; що аналітики не мають серйозних підстав в історії філософії і науковій думці. Насправді, існують незаперечні факти того, що саме аналітична філософія в ХХ ст., більше ніж будь-яка інша філософська традиція, наслідує ідеї та принципи класичного філософування. Вона стає єднальною ланкою, яка забезпечує спадкоємність філософського знання. При цьому традиційні проблеми філософії, зрозуміло, розглядаються у відповідності до сучасних потреб в концептуальній строгості та логічній чіткості. Історія філософії, в розумінні аналітиків, повинна бути звільнена від розгляду конкретних деталей та культурно історичного забарвлення. Найбільш важливою визнається логічна основа тієї чи іншої концепції та спосіб її обґрунтування.

Що стосується вічних філософських проблем, то Л. Вітгенштейн стверджував: не існує ніякої центральної проблеми філософії. Кожен повинен займатися своєю власною проблемою. Філософія - це як спроба відкрити сейф за допомогою комбінації цифр, недобір або перебір у цифрах - і нічого не станеться. Тільки тоді, коли всі цифри на своїх місцях, двері відчиняться. Філософію знову і знову звинувачують в тому, стверджує Вітгенштейн, що вона, по суті, не рухається вперед, що ті ж самі філософські проблеми, що цікавили ще греків, продовжують зачіпати і нас. Але ті, хто так заявляє, не розуміють, чому саме так і повинно бути» (див. [1, с. 15]). Він вважав, що з новим способом мислення, старі проблеми зникають; більше того, стає важко у них вникнути. Справа в тому, що вони коріняться у способі висловлювання, а якщо з’являється новий спосіб висловлювання, то разом з попереднім способом змінюються і старі проблеми.

Філософія для Л. Вітгенштейна є рівнем усвідомлення, яке вже не може будуватися тільки теоретичним способом. Сама ж вона повинна виступати у формі руху, практики, сукупності процедур. Там, де наука і інші галузі професійної діяльності та інтелектуальної праці межують з широким полем людського життя і культури, починається місія філософа для з’ясування суті, сенсу усього, чим живуть, що думають, переживають, говорять та роблять люди.

Вітгенштейна перш за все цікавило, яким чином філософія може вплинути на такі важливу сферу свідомості, як буденне мислення та людську мудрість. Його набагато більше, ніж наука та інші професійні задачі, бентежило світорозуміння, практично засвоєне людським розумом. Як стверджує Л. Вітгенштейн, філософія - це справа не з легких. Але спробувати займатися нею варто. Своєрідним девізом життя геніального філософа були слова: «Я не прагнув звільнити будь-кого від зусиль думки. Мені хотілося іншого: спонукати когось, якщо це можливо, до самостійного мислення» [2, с. 41].

Слід наголосити, що висновки Л. Вітгенштейна органічно пов’язані з історією формування та розвитку аналітичного філософування. При цьому саме аналітична філософія в ХХ ст., більш ніж будь-яка інша філософська традиція, спадкує ідеї і принципи класичної філософії. Загалом для аналітичної філософії характерним є специфічне ставлення до спадщини видатних філософів минулого, так само як і до власних класиків і воно проявляється, передусім, у використанні їх ідей для вирішення власних завдань. Загальновідомо, що відношення та ставлення до історії філософії обумовлюється в першу чергу тим, яку філософію той чи інший філософ вважає дійсною, реальною, істинною, єдино вірною.

Своєрідне бачення аналітиків історії філософії пояснюється тією обставиною, що самі аналітики, як правило, не схильні були підкреслювати генетичний зв’язок з тими чи іншими традиціями минулого, незважаючи на очевидний взаємозв’язок з класичною філософією.

Суттєвою рисою аналітичної філософії є також те, що аналітики розділяють і розрізняють історію філософії та історію ідей. Історія ідей вважається ними нефілософською дисципліною, яка має справу з конкретно-історичними умовами формування деякої системи ідей; а історія філософії є не стільки історичною, скільки загальнотеоретичною філософською дисципліною.

Історія філософії, на думку прихільників аналітичної філософії, повинна бути звільнена від розгляду конкретних деталей та культурно-історичного фону, на якому зароджувалась певна філософська концепція. Найбільш важливою визнається логічна основа тієї чи іншої концепції і спосіб її обґрунтування. Саме з цим пов’язаний вибірковий підхід до вчень минулого, які обговорювалися лише у тому випадку, якщо та чи інша концепція вписувалась у сучасні філософські дискусії. Аналітики так співставляють погляди філософів минулого із поглядами філософів наших днів, ніби мова йде про сучасників.

Шлях розвитку та еволюції аналітичної філософії свідчить про потребу обов’ язкового врахування соціокультурних і світоглядних контекстів при вивченні змісту та особливостей самої філософії. Більше того, саме культурні смисли значною мірою визначають напрямок філософських досліджень. Тому досить актуальним залишається відомий вислів класика, що філософія є душею культури. Не менш важливим є також висновок, що абсолютного, від віку даного, способу вирішення філософських проблем, не існує. Філософські істини, будучи вічними, разом з тим є історичними, а їх вирішення (в тому числі, і правильне) не виключає необхідності повернення до них у нових умовах, під новим кутом зору. Історія аналітичної філософії є тому яскравим підтвердженням.

1. Вітгенштейн Л. Логіко-філософський трактат. К., 2000.

2. Путь в философию. - М., 2001.